Кримінальне право романо-германської сім’ї.

У Франції в 1791 р. з'явився перший буржуазний Кримінальний кодекс.

В 1992 р. був прийнятий новий КК Франції. КК Франції 1992 р. складається із чотирьох книг, перша з яких містить норми Загальної частини. Кодекс відображує концепцію охорони прав особи і правової держави: «немає злочину – немає покарання без встановлення його законом» В КК закріплена тричленна класифікація злочинів (злочини, проступки і порушення), відповідальність лише за виражене зовні діяння і за наявності моральної вини. КК регулює питання обмеженої осудності, відповідальності за замах (готування не карається), співучасть, містить розділ, в якому регулюються обставини, що виключають відповідальність (необхідна оборона, крайня необхідність, примус, виконання наказу та ін.). Передбачається відповідальність юридичних осіб у виді штрафу, ліквідації або тимчасового припинення їх діяльності. Смертна кара у Франції скасована. Позбавлення волі існує у виді довічного ув'язнення або на певні строки – до тридцяти років, широко передбачені застосування штрафів, додаткові покарання у виді позбавлення або заборони певних прав (наприклад, прав водія, володіння зброєю та ін.). При рецидиві покарання збільшуються, а у деяких випадках можуть подвоюватися. При призначенні покарання суд має широкі повноваження з пом'якшення покарань, застосування їх нижче нижчої межі або переходу до іншого, більш м'якого покарання.

Згідно з французьким кримінальним законодавством для визнання особи осудною необхідні медичний (відсутність психічного чи нервово-психічного розладу) та психологічний (наявність здатності усвідомлювати або контролювати свої дії) критерії. Відповідно до § 20 КК ФРН без вини діє той, хто, вчинюючи діяння, внаслідок хворобливого психічного розладу, глибокого розладу свідомості, недоумства або іншого тяжкого психічного відхилення, нездатний усвідомлювати протиправність діяння чи діяти з усвідомленням його протиправності.

Замах на злочин в теорії французького кримінального права визначається як початок виконання злочинного діяння за відсутністю добровільної відмови від його виконання. За французьким правом розрізняються співучасть у вигляді підбурювання, керівництва виконавцями, надання засобів, допомоги та сприяння вчиненню злочину.

Деякі статті Загальної частини КК Франції пов'язані з питаннями боротьби з організованою злочинністю. Так, наводяться визначення банди, передумислу, злому, зброї, об'єднання злочинців, установлена відповідальність за участь у такому об'єднанні. Так, організованою бандою за КК Франції вважається будь-яка сформована група або будь-яка змова з метою підготування одного або декількох злочинних діянь.

У Німеччині діє Кримінальне уложення 1871 р. у редакції від 1 січня 1975 р. У параграфі 1 КК ФРН проголошений принцип «немає злочину без вказівки на те в законі». Злочинні діяння поділяються на злочини і проступки. Наприклад, згідно з § 12 (1) КК ФРН злочинами є протиправні діяння, за які передбачене у якості мінімального покарання позбавлення волі на строк не менше одного року або більш суворе покарання.

Підставою кримінальної відповідальності визнається склад злочину. Вина вважається необхідною умовою караності. Поняття вини як ознаки злочину відсутнє у чинному КК ФРН, хоча він і містить ряд норм, присвячених вині та її формам. Дві форми вини існують і у кримінальному законодавстві ФРН - умисел та необережність. Умисел, за цим законодавством, може бути прямим та непрямим (побічним). Прямий умисел має два різновиди: перший, коли особа усвідомлює своє діяння та його наслідки та бажає як його вчинити, так і досягти передбачуваних наслідків. Необережність за даним законодавством має місце тоді, коли особа не передбачає, що її діяння відповідає складу злочину, хоча могла це передбачати, а тому й усвідомлювати протиправність своєї поведінки.

У § 15 КК Німеччини зазначено, що карається тільки умисна дія, якщо тільки закон прямо не передбачає покарання за необережну дію. У наступному параграфі зазначається: по-перше, якщо хтось при вчиненні діяння не знає про обставину, яка має відношення до передбаченого законом складу злочину, той діє ненавмисно; по-друге, той, хто при вчиненні діяння помилково сприймає обставини, які могли б створити склад злочину, передбаченого більш м'яким законом, може бути покараним за умисне вчинення діяння саме за більш м'яким законом.

За кримінальним законодавством ФРН протиправність не включається до змісту умислу, проте необхідними його ознаками є відповідність вчинюваних дій передбаченому законом складу злочину та бажання їх вчинити або припущення щодо можливості їх вчинення, коли особа примирюється з настанням відповідного становища.

Щодо інституту співучасті, то за законодавством ФРН розрізняються лише вчинення злочину (у формі одноособового виконання, співвиконання та опосередкованого виконання) та підбурювання до скоєння злочину.

КК ФРН передбачає змішану формулу неосудності, обмежену осудність, формулює поняття помилки в ознаках складу злочину і помилки «в забороні». тобто в протиправності діяння.

У Загальній частині КК регулюється відповідальність за замах, яким вважається діяння, при якому особа безпосередньо розпочала виконання складу злочину. Добровільна відмова звільняє особу від кримінальної відповідальності. Готування до злочину не є караним, крім випадків, спеціально передбачених законом. КУ виділяє як співучасників: виконавців, підмовників і пособників, причому кожний карається згідно зі ступенем своєї вини.

Серед обставин, що виключають злочинність діяння, КК називає необхідну оборону, крайню необхідність. Так. необхідну оборону § 32 КК визначає як захист самої особи, яка обороняється, або іншої особи від наявного протиправного нападу на того. хто обороняється, або на іншу особу. Перевищення меж необхідної оборони виключає відповідальність. якщо особа, яка обороняється, діяла внаслідок помилки, страху чи переляку.

Суб'єктом злочину можуть бути тільки фізичні особи.

Правовими наслідками вчинення злочину за КК є міри покарання і заходи виправлення і безпеки. До основних покарань належать позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років або довічне ув'язнення і штраф. КК обмежує застосування короткострокового позбавлення волі. Так. позбавлення волі на строк до шести місяців призначається судом тільки за особливих обставин. Якщо санкція закону не передбачає штрафу, то позбавлення волі на строк до шести місяців може бути замінене штрафом. Призначення штрафу залежить від майнового стану суб'єкта, причому він обчислюється в спеціальній одиниці – «денний прибуток». Додатковими покараннями є позбавлення прав водія, право обіймати громадські посади, обирати і бути обраним.

У КК широко передбачене застосування «звільнення з випробуванням» при засудженні до позбавлення волі на строк не більше двох років. На такого засудженого можуть бути покладені певні обов'язки (наприклад, відшкодувати завдані збитки, пройти навчання та ін.).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 25. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАГАЛЬНОЇ ЧАСТИНИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН.	\|	Кримінальне право Англії та США.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.