• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Міжнародне та внутрішньодержавне право

53.

Очевидно, що теорія «трансформації», яка розуміється як «спосіб здійснення міжнародного права засобом видання дер­жавою внутрішніх нормативних актів ... у забезпечення вико­нання нею свого міжнародного зобов'язання чи в інтересах використання нею своєї міжнародної правоздатності» ¹, як нор-мотворчий процес правильно відображає сутність формально-юридичного зв'язку двох систем права. Однак, як вважає А. Хачатурян, сам термін «трансформація» абсолютно не аде­кватний процесам, що відбуваються при цьому. Норми двох систем права не можуть перетворюватись одна в іншу через їх абсолютно різну природу та призначення. У будь-якому випад­ку вони залишаються нормами тієї самої системи права, в котрій виникли ².

У проблемі застосування міжнародного права у внутрішньодержавних правових сис­темах можна виділити три аспекти: 1) засто­сування міжнародних договорів; 2) застосуван­ня міжнародних звичаєвих норм; 3) застосу­вання рішень міжнародних контрольних та правозахисних органів у практиці внутрішніх судів.

Як зазначає професор М. Пеллонпаа, оскіль­ки звичаєве міжнародне право можна не вра­ховувати, вплив міжнародного права на вну­трішнє право Фінляндії є питанням ефектив­ності трансформації договорів через так звані «бланкетні» декрети, тобто такі законодавчі (чи адміністративні) акти, в яких договору надається статус державного закону. Ієрархія таким чином сформованих муніципальних норм залежить від змісту відповідного догово­ру. Якщо положення договору суперечать існуючому акту парламенту, вони також повин­ні бути трансформовані через статут, введений парламентом. Більше того, якщо конфлікт між договором і внутрішнім зако­ном стосується норм конституційної природи, може знадоби­тись спеціальна процедура конституційних змін для надання

¹ Усенко Е. Т. Международное и внутригосударственное право // Сов.
ежегодник межд. права, 1977.- М., 1978.— С. 69.

² Хачатурян А. Г. Унификация коллизионньїх норм в международном
частном праве.— К.: Наук, думка, 1993.— С. 29.

инності «бланкетному статуту». На практиці багато догово-ів наприклад МПГПП, були трансформовані у Фінляндії як атутом, _так ^ декретом: ті положення, які належать до сфе-законодавства, мають дію на рівні статуту, інші - на ниж­чому рівні адміністративного декрету¹.

Трансформаційній теорії опоненти протиставили теорію делегування, згідно з якою конституційними нормами міжна­родного права кожній державній Конституції делегується пра­во визначати, коли положення договору чи конвенції набува­ють чинності, і спосіб, яким вони включаються у державне

право ².

У британській судовій практиці також залишилися сліди інкорпораційної доктрини стосовно звичаєвого міжнародного права, які виявляються, по-перше, у правилі тлумачення (а гиіе о£ сопзіхисііоп) і, по-друге, у правилі доказу (а гиіе оі єуісієпсє). Згідно з правилом тлумачення акти парламенту слід інтерпре­тувати таким чином, щоб не конфліктувати з міжнародним правом. Існує презумпція непорушення парламентом міжна­родного права. Згідно з правилом доказу міжнародне право не потребує, як іноземне, бути доведеним експертизою чи іншим способом.

Британська практика щодо договорів, на відміну від зви­чаєвого міжнародного права, обумовлена конституційними принципами, що регулюють відносини між виконавчою вла­дою (тобто Короною) і парламентом. Переговори, підпис і ра­тифікація договорів є прерогативою Корони. Однак більшість договорів, як, наприклад, договори, що стосуються особистих прав британських громадян та інші, потребують схвалення парламенту відповідним актом.

На відміну від британської практики стосовно договорів американська практика залежить не від узгодження між за­конодавчою та виконавчою владою, а від положень Конститу­ції США, котрі передбачають, що договори є «вищим Законом країни» (ст. VI, п. 2), а також від розмежування, яке прово­диться американськими судами, між самовиконуваними дого­ворами, що діють самостійно, і такими, що не є самовикону­ваними, тобто не діють самостійно до прийняття відповідного законодавства.

Відповідно до ст. VI Конституції США «всі договори, які Укладені чи будуть укладені від імені США, є вищим Законом ^кРаїни, і судді в кожному штаті зобов'язані їх виконувати,

¹ Реііопраа М. Ехриїзіоп іп Іпїегпаііопаі Ьа\у: А Вїисіу іп

пз Ьач/ апд Ншпап Шепіз \угЬп Зресіаі Кеїегепсе 1о Ріпіапсі.- Нєізіпкі: иоща1аіпеп Тіесіеакаіетіа, 1984.- Р. 481-482.

² Зіагке ^. С- Ор. сі*.- Р. 73.

.54

РОЗДІЛ 4

міжнародне та внутрішньодержавне право

55.

навіть якщо в Конституції і законах будь-якого штату зустрі­чаються положення, які суперечать цьому».

Разом з тим суди США проводять розмежування між са-| мовиконуваними та несамовиконуваними положеннями до­говорів. Як заявив головний суддя Маршал у справі Гозіег] V. Кеіізоп, договір повинен розглядатись судами як такий,] що має рівну силу з актом законодавчого органу тільки тоді, і коли він може діяти сам по собі, без допомоги додаткових законодавчих актів. У тих же випадках, коли положення договору є контрактним зобов'язанням, згідно з яким та чи інша сторона обіцяє здійснити певну дію, договір створює зобов'язання тільки для політичної гілки влади, а не для судів; законодавчі органи повинні реалізувати контрактні зобов'язання для того, щоб вони стали нормою права для] суду ¹.

Як зазначалося в рішенні Верховного Суду Каліфорнії у І справі 8еі Риді, при встановленні того, чи є договір самовико-нуваним, суди визначають намір сторін, що підписали дого­вір, як він виявляється у формулюваннях, котрі використову­ються в договорі; якщо ж договір нечіткий, можна також зве-і рнутись до обставин його укладення... Для того щоб положен-) ня договору могло діяти без допомоги імплементуючого його] законодавства і мало силу і дію закону, повинно бути зрозумі­лим, що ті, хто укладали договір, мали намір встановити нор-| му, яка сама по собі могла би бути застосована судами ². У цій справі, аналізуючи статті Статуту ООН, Суд зазначає, що в тих випадках, коли автори Статуту мали намір встановити положення, що діють без допомоги імплементуючого законо­давства, вони застосовували зрозумілі й чіткі формулювання, які про такий намір свідчили. Наприклад, ст. 104 Статуту | гласить: «Організація має на території кожного з її членів таку | правосуб'єктність, яка необхідна для здійснення її функцій та досягнення її цілей». Ст. 105 встановлює: «Організація наді-! лена на території кожного з її членів такими привілеями та імунітетами, які необхідні для досягнення її цілей». Ці поло-1 ження були визнані самовиконуваними у справі Сиггап V. Сіїу | оі Шк Уогк ³.

Про зобов'язання федеральних судів США застосовувати] норми міжнародного права йдеться і в справі Гегпапсіег V. ^іікіпзоп. Зокрема зазначається, що навіть якщо затримання! на невизначений час іноземця, який підлягає депортації, не порушує Конституції чи законів Сполучених Штатів, можна]

¹ Гозїег V. Кеіізоп, 1829, 2 Ре*. 253, 314 (1829).

²8еі Гиді V. 8їаіе, 38 Саі. 2а 718, 242 Р. 2сі 617 (1952).

³ Сиггап V. Сіїу оі Шч/ Уогк, 191 Мізс. 229, 77 ЇУГ.У. 3. 2Й 206, 212.

ернутись до суду зі скаргою щодо порушення норм міжна-одного права. Тривале утримання заявника в тюрмі суворого еясиму, попри те, що він не здійснив у цій країні жодного _чину... є незаконним. Це затримання є свавільним і пору­шує норми міжнародного звичаєвого права '.

Разом з тим суди США не завжди застосовують міжнарод­ні стандарти прав людини. Так, у справі Зіапіогсі V. Кепіиску Верховний Суд США відмовився застосовувати ст. 6 (п. 5) Між­народного пакту про громадянські та політичні права, згідно з якою «смертний вирок не виноситься за злочини, скоєні осо­бами молодшими за вісімнадцять років». Верховний Суд США відмовився інтерпретувати восьму поправку до Конституції, яка забороняє «жорстокі та незвичайні покарання», у світлі загальновизнаних стандартів цивілізованого поводження і за­стосував «американські стандарти цивілізованого поводжен­ня» ².

Що ж до застосування рішень міжнародних органів у вну­трішніх судах США, то, як можна продемонструвати на при­кладі справи Вгеагсі Верховного Суду США, Суд відмовив у задоволенні прохання Бреарда «примусити» США виконати припис Міжнародного Суду ООН стосовно вжиття заходів, щоб Анджел Франціско Бреард не був страчений, поки не буде ви­несене остаточне рішення Міжнародного Суду відповідно до розпочатої процедури ³. Суд заявив, що виконавча влада, маю­чи повноваження у сфері зовнішніх зносин, може використа­ти дипломатичні переговори, і якщо губернатор вирішить че­кати рішення Міжнародного Суду, то це його прерогатива. Верховний Суд не прийняв того аргументу, що скарга Бреарда з посиланням на Віденську конвенцію про консульські зносини 1963 р. повинна бути розглянута у федеральному суді, оскіль­ки Конвенція — «вище право країни». На обґрунтування цього Верховний Суд, по-перше, навів положення, закріплене в са­мій Конвенції, яка передбачає, що права, закріплені в Конвен­ції, «повинні бути застосовані відповідно до законів і правил Держави, яка їх застосовує». По-друге, Суд вважав, що Акт Конгресу є рівним договору і якщо договір і федеральний за­кон суперечать одне одному, останній за датою прийняття матиме перевагу ⁴.

Проаналізувавши використання договорів у внутрішньо­державних правових системах, професор Дж. Старк доходить

¹Регпап(1е2 V. тікіпзоп, 505 Р. 8ирр. 787 (Б. Кап. 1980). ²5іапїогд V. Кепїиску, И8. 361, 380 (1989). ³Вгеага Сазе, 118 8. СІ. 1352 (1998).

"Див,: Вгеагсі Сазе, 118 8. С*. 1352 (1998); Кеій V. Соуєгі, 354 ІГ.8. 1, 18 (1957); УГШпеу V. КоЬегїзоп, 124 її. 8. 190, 194 (1888).

.56

РОЗДІЛ 4

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. III. ГРАЖДАНСКОЕ ПРАВО
3. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
4. IV. Правова держава, як засіб реалізації і забезпечення прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в Україні
5. Up тоне право
6. V. Класифікація і внесення поправок
7. VI. УГОЛОВНОЕ ПРАВО И УГОЛОВНЫЙ ПРОЦЕСС
8. XII. Право на першочергове зарахування
9. XIX. ОСОБЕННОСТИ ПРАВОВОГО РЕЖИМА ПРИРОДНЫХ РЕСУРСОВ
10. А) Філософія православ'я
11. А. Правобережну Україну.
12. А/. Право власності.

Переглядів: 482