Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Анатомія параректальних просторів

ЗАХВОРЮВАННЯ ПРЯМОЇ КИШКИ

Хірург ніколи не знає, яке завдання перед ним у будь-яку хвилину поставить життя…

Ф.Углов «Серце хірурга»

 

1. Хірургічна анатомія прямої кишки. Пряма кишка розміщена в малому тазі. Спереду від неї у чоловіків: перепончата і губчаста частина сечовипускного каналу, сім’яні міхурці, простата; у жінок – матка, її шийка і заднє склепіння піхви. Всі ці органи відділені від прямої кишки прямокишечно-міхуровою (у чоловіків), прямокишечно-вагінальною (у жінок) перегородкою, яка зв’язує очеревину таза з сухожильним центром промежини. Верхня межа прямої кишки сягає мису. Довжина її 15-16 см. Виділяють три частини прямої кишки: надампулярну 4-5 см, ампулу 8-10 см, анальний канал з промежинною частиною і зоною сфінктерів 2,5-4 см. Розрізняють два згини: крижовий (flexura sacralis) в надампулярній частині і в промежинній частині (flexura perinelis). Надампулярна частина лежить інтраперитонеально, ампула – мезоперитонеально, анальний канал – екстраперитонеально.

2.1. Пельвіоректальний простір (третій поверх тазу) – трикутник вершиною донизу, обмежений зверху очеревиною, м’язовою стінкою прямої кишки, а знизу і збоку – m. levator ani.

2.2. Ішіоректальний простір (другий поверх тазу) – трикутник вершиною вгору. Знизу він обмежений тонкою поперечною фасцією, латерально – фасцією внутрішнього закриваючого м’язу (m.obturatorius internus), медіально – фасцією m. levator ani.

2.3. Ретроанальний простір з’єднує лівий та правий ішіоректальний простори між собою.

2.4. Перианальний простір (перший поверх тазу) є між шкірою і поперечною перегородкою. З’єднані між собою анально-куприковою зв’язкою.

3. Гострий проктит – запалення слизової прямої кишки. Загальні причини (алергія, авітаміноз, вазомоторні та ендокринні розлади, інфекційні захворювання, охолодження, харчові отруєння, зловживання спиртними напоями), місцеві – часте застосування послаблюючих клізм при закрепах, випадіння гемороїдальних вузлів, запальні захворювання сусідніх органів, збудники статевих хворіб. Розрізняють: катаральну, гнійну, виразкову і некротичну форми.

3.1. Клінічна картина. Постійний біль в прямій кишці, серозні, слизисті гнійні виділення, підвищення температури, видільна функція ануса порушена, задній прохід розширений, болючі тенезми, подразнення шкіри в анальній ділянці, тріщини заднього проходу, анальне свербіж.

3.2. При ректальному дослідженні гіперемія, набряк слизової, нашарування слизу, фібрину, підвищена ранимість і кровоточивість, звиразкування. Важливим є цитологічне дослідження. Гонорейний та виразковий гострий проктит, як правило, закінчується рубцюванням і звуженням анального каналу.

3.3. Лікування: починають з усунення причини, що викликала проктит. Ліжковий режим, обмеження клітковини, смажених і гострих страв. Місцево: теплі клізми 2-3 рази в добу з слабким розчином калію перманганату, риванолу, фурациліну, 2 % розчином коларголу, з настоєм ромашки, або з риб’ячим жиром, обліпиховою олією, маслом шипшини і т.д. Сидячі теплі ванни, висхідні теплі душі, призначають антибіотики і препарати сульфосаліцилової кислоти (салазопірідин, сульфалазон).

4. Хронічний проктит – має три основні форми: гіпертрофічну, нормотрофічну і атрофічну. Характерна ендоскопічна картина: при гіпертрофічному відмічається потовщення, набряк, з гіпетрофічними складками слизової оболонки, видимими лімфатичними фолікулами. При атрофічній формі слизова витончена, суха, просвічуються судини, легко ранима. При діагностиці проктосигмоїдиту невиясненої етіології слід виключити (особливо у людей похилого віку) псевдодивертикульоз сигмоподібної кишки (іригоскопія – симптом «зубців пилки» або «частоколу». Слід виключити також поліпозом і рак прямої кишки.

4.1. Клінічна картина. Хронічний проктит у фазі ремісії немає клінічних проявів. При загостреннях – біль у прямій кишці, у ділянці сигмовидної кишки, анальному отворі, свербіж, слиз і кров у калі.

4.2. Лікування: при загостренні – таке ж, як і при гострому проктиті. Деколи призначають курс глюкокортикоїдів, кишкові зрошення теплою водою Боржомі, Трускавецька, Есентуки.

5. Геморой (40 % проктологічних хворих) варикозне розширення венозних судин нижньої частини прямої кишки і заднього проходу.

5.1. Зовнішні гемороїдальні вузли – знаходяться нижче гребінчастої лінії і розвиваються із нижнього або підшкірного венозного сплетення, яке відводить кров в v.pudenda і в v.cava inferior. Клінічно перебігає легше.

5.2. Внутрішні гемороїдальні вузли – знаходяться вище гребінчастої лінії, лежать у ділянці верхнього (підслизового) гемороїдального венозного сплетення. Кров із верхнього гемороїдального венозного сплетення відтікає через верхню ректальну вену у систему v.portae.

5.3. Етіологія: існує багато причин, що сприяють розвитку геморою. Однак, найважливішими є природжені особливості будови прямої кишки і її венозної системи та шкідливі впливи ендогенного і екзогенного характеру (робота стоячи або сидячи, хронічні закрепи, алкоголь, гостра їжа, багаторазові вагітності, захворювання печінки, коліти).

5.4. Класифікація. Виділяють природжений (спостерігається навіть у дітей) та набутий геморой.

5.4.1. За характером розвитку: первинний та симптоматичний (при підвищенні тиску у нижній порожнистій вені).

5.4.2. За локалізацією: зовнішній, внутрішній, мішаний.

5.4.3. Фази перебігу: початкових проявів свербіння, кровотечі; випадіння гемороїдальних вузлів; ускладнень.

5.5. «Геморой без геморою». Варіант захворювання, коли наявні збільшені гемороїдальні вузли без жодних клінічних проявів або коли немає збільшених гемороїдальних вузлів, однак наявні постійні кровотечі з них.

5.6. Клінічна картина зовнішніх гемороїдальних вузлів. Зовнішні гемороїдальні вузли рідко спричиняють біль, частіше проявляються свербінням і печією у ділянці ануса. Кровотеч не буває. Якщо виникає перианальний тромбоз, то приєднуються біль, спазми сфінктера, набряк, відчуття чужорідного тіла в задньому проході, тенезми. При пальпації відчувається щільний, збільшений, болючий гемороїдальний вузлик і інфільтрат. Тромб може поступово розсмоктатися і тоді вузлик перетворюється у складку шкіри. Інколи запалення прогресує, приєднується інфекція, утворюється гнояк, який проривається і з формуванням нориці.

5.7. Клінічна картина внутрішніх гемороїдальних вузлів. Внутрішні гемороїдальні вузли майже в 70 % випадків появляються в одному й тому ж місці – на 3, 7, і 11 годинах за годинниковим циферблатом. Внутрішні гемороїдальні вузли, що постійно випадають можуть закінчуватися некрозом та нагноєнням вузла. Виділяють чотири клінічні стадії захворювання:

5.7.1. Перша стадія – внутрішній гемороїдальний вузол пропальповується як набухання. Клінічно проявляється невеликою кровотечею.

5.7.2. Друга стадія – внутрішні гемороїдальні вузли при акті дефекації випадають назовні, а при закінченні – спонтанно вправляються.

5.7.3. Третя стадія – внутрішні гемороїдальні вузли випадають при акті дефекації і самостійно не вправляються, їх необхідно вправити.

5.7.4. Третя стадія – внутрішні гемороїдальні вузли постійно виходять поряд з анусом і при вправленні знову випадають.

6. Тромбоз гемороїдальних вузлів або гострий геморой. Постійні і часті загострення геморою в поєднанні із закрепами різко погіршують якість життя пацієнтів і часто викликають неврастенію. Кровотечі призводять до тяжкої залізодефіцитної анемії. Кровотечі, як правило в кінці акту дефекації, кров артеріальна. Розрізняють три ступені тяжкості гострого геморою:

6.1. Перший ступінь – зовнішні гемороїдальні вузли невеликі, тугоеластичної консистенції, болючі при пальпації, шкіра гіперемована. Відчуття печії і свербіння при дефекації.

6.2. Другий ступінь – різко виражений набряк, гіперемія перианальної шкіри, пальпація і пальцеве дослідження різко болюче. Сильний біль при ходьбі і сидінні.

6.3. Третій ступінь – вся окружність заднього проходу закрита запальною пухлиною. Пальпація різко болюча. Пальцеве дослідження неможливе. В зоні заднього проходу видно багряно-синюваті гемороїдальні вузли, які випали з просвіту.

6.4. Діагностика.Виключають рак прямої кишки. У всіх випадках ректальних кровотеч необхідно проводити огляд ануса, пальцеве дослідження в колінно-ліктьовому положенні («a la wash»), лежачи на боці і навприсядки. Інструментальне дослідження обов’язкове – РРС і ФКС. Тільки при виключенні діагнозу пухлини прямої кишки можна починати лікувати геморрой.

6.5. Консервативне лікування. В основі лікування – регуляція спорожнення кишечника. Стілець повинен бути щоденно і м’яким. Для ліквідації закрепів необхідно обмежити вживання м’яса і збільшити вживання фруктів та овочів. Рекомендують легкі послаблювальні, вазелінову чи оливкову олію всередину, клізми з м’яким наконечником. Після стільця обов’язковим є підмивання. Флеботропні препарати (детралекс, вазокет), місцево: гемостатичні свічки, знеболювальні свічки і комбіновані свічки або мазі (ультрапрокт, проктоглівенол, нефлюан, пастирезон-форте, левосин, леволгіколь, гепатромбін, троксевазинова мазь).

6.6. Фізичні методи лікування: інфрачервона коагуляція вузлів, лікування летексними кільцями, кріотерапія, монополярна і біполярна діатермокоагуляція.

6.7. Операційне лікування проводиться після консервативної терапії і є найбільш ефективним. Виконується гемороїдектомія за Мілліганом-Морганом у модифікації Рижих. Техніка: під ендотрахеальним наркозом після девульсії (розтягнення сфінктера), вузли по черзі захоплюють у основи, слизову розсікають і препарують вузли у напрямку до кишки. Кількома кетгутовими швами ушивають слизову, ніжку вузла прошивають і перев’язують синтетичним швом. Вузол видаляють, слизову ушивають. В пряму кишку вводять тампон з комбінованою маззю з газовідвідною трубкою, який на третій день видаляють.

6.8. Склерозувальна терапія.В підслизову сполучну тканину вводять склерозувальні розчини (тромбовар, стоксисклерол), які викликають асептичне запалення і склерозування гемороїдальних вен. Цей метод володіє позитивним ефектом у 80 % хворих. Після склеротерапії обов’язково призначають консервативне лікування. При мимовільному випадінні вузлів і кровотечах метод не застосовують.

7. Анальна тріщина – дефект стінки анального каналу лінійної або трикутної форми довжиною до 2-3 см. При тривалому перебігу проходить розростання сполучної тканини по краях. В зоні внутрішнього, а іноді й зовнішнього кута тріщини розвиваються анальні (сторожові) горбики. У 85 % хворих тріщина локалізується на 6 годин, у 8-9 % - на 12 годину і вкрай рідко (0,5 %) на бокових стінках анального каналу.

7.1. Клінічна картина.Інтенсивний біль під час чи після акту дефекації, який деколи викликає колапс. Характерний спазм сфінктера та невеликі кровотечі під час дефекації у вигляді смужок. При встановленні діагнозу слід виключити: гострий геморой, прокталгію, кокцигодинію, хворобу Крона, НВК, рак прямої кишки.

7.2. Лікування. Гострі і свіжі тріщини лікуємо консервативно: прийом послаблюючих препаратів (крушина, вазелінова та оливкова олія), за 2-3 години до стільця свічки в анальний канал (анузол, белладона, новокаїнова на протязі 2-3 тижнів); після стільця теплі мікроклізми з настою ромашки, тисячолистника впродовж 2-3 тижнів; спиртово-новокаїнові блокади; девульсія сфінктера тампоном з маззю Вишневського. Операція – висічення тріщини і дозована сфінктеротомія на 1/3.

8. Гострий парапроктит– запалення і нагноєння параректальної клітковини. Частіше викликається змішаною мікрофлорою, однак може мати специфічний генез (туберкульозний). Шляхи проникнення інфекції: через анальні залози і пошкоджену слизову; гематогенним шляхом; із сусідніх органів; при проростанні і розпаді пухлини прямої кишки.


Читайте також:

  1. АНАТОМІЯ І ФІЗІОЛОГІЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА ПЕРИФЕРИЧНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ, ЇЇ ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ
  2. Анатомія кісток верхньої і нижньої кінцівок та їх з’єднання
  3. Анатомія» іміджу.
  4. Тема 10. Анатомія, фізіологія і гігієна сенсорних систем
  5. Тема: Анатомія спинного і головного мозку
  6. Топографічна анатомія грудей
  7. Топографічна анатомія живота




Переглядів: 1004

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Поліпи і поліпоз кишечника. | Класифікація парапроктитів.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.