Джерела кримінального права США

Рецепція права колишньої англійської метрополії, що являла собою здебільшого сукупність норм прецедентного, або так званого загального права, і його додатка — законодавства або так званого статутного права, здійснювалася по-різному: шляхом включення окремих частин англійського загального права до статутів, використання його норм у судовій практиці і прийняття загальних статутів або конституційних положень, якими санкціонувалося застосування основної маси англійського права за станом на якусь конкретну дату.

Так, у штаті Вірджинія континуїтет (лат. – „безперервність”) дії старого права (англійського загального права й актів парламенту, прийнятих на додаток до нього до 4-го року правління короля Джеймса І), що мали загальний, а не суто англійський характер, підтверджувався ордонансом 1776 року. А у ст.35 першої конституції штату Нью-Йорк, прийнятій в 1777р., проголошувалося право цієї колонії за станом на 19 квітня 1775 р., яке складалося з загального права та англійських статутів, а також актів законодавчого органу колонії, за умови його можливої зміни та доповнення. Навіть у штаті Луїзіана, де переважною була континентальна, в основному французька система права, законом 1805 р. англійське загальне право визнавалось основним джерелом як матеріального, так і процесуального кримінального права.

Однак збереження, а подекуди й уведення англійської правової системи не означало, що надалі США її копіювали. Розвиток їх кримінального права показує, що в силу різних причин там склався свій, американський варіант англійської правової системи.

Чинне американське кримінальне право — явище дуже своєрідне і складне, що є результатом взаємодії таких основних факторів. По-перше, в США, так само як і в Англії, співіснують загальне і статутне право. Однак, на відміну від англійської системи з її консервативним прагненням зберегти старі норми й інститути, в США пішли шляхом „гнучкої правотворчості”: це стосується насамперед діяльності Верховного суду країни. Крім того, сфера дії загального права там у цілому є більш вузькою.

По-друге, в США немає єдиної кримінально-правової системи, що зумовлено особливостями американського федералізму; там існують 53самостійні системи - 50 штатів, федеральна, Округу Колумбія, де розташована столиця країни, і „вільно приєднаної держави” Пуерто-Рико. Це породило для кримінально-правової системи характерну для американського права в цілому особливість - правовий дуалізм, який означає, що на території кожного штату діє право цього штату, а за певних умов застосовується федеральне право.

Джерела федерального кримінального права.

Основними джерелами федерального кримінального законодавства є Конституція 1787 р., акти Конгресу, підзаконні акти.

Конституція США не дозволяє чітко розмежувати компетенцію федерації і штатів у галузі кримінального законодавства. У розділі 8ст.1 після перерахування питань, з яких „Конгрес має право” приймати рішення (встановлювати покарання за підробку державних цінних паперів, визначати і карати морський розбій тощо), відзначається, що він також може „видавати всі закони, що будуть необхідні для здійснення як вищевказаних прав, так і всіх інших прав, якими дійсна Конституція наділяє Уряд Сполучених Штатів, його Департаменти й посадових осіб”. Очевидно, це конституційне положення послужило підставою для надзвичайно інтенсивного розвитку федерального кримінального законодавства: спочатку на федеральному рівні існувало лише кілька кримінальних законів, основна їх частина була прийнята у штатах.

Конституція США містить ряд положень як безпосередньо кримінально-правового характеру, так і таких, що мають відношення до кримінального права. Серед них, наприклад, заборона на видання законів, що мають зворотну силу, на застосування жорстоких і незвичайних покарань, на позбавлення життя, волі і власності без законного судового розгляду та інші. У Конституції (розділ З ст.111) навіть закріплено визначення такого злочину, як зрада.

У США немає федерального кримінального кодексу в його загальноприйнятому розумінні. Федеральне кримінальне законодавство вперше було кодифіковано в розділі „Про злочини” виданому у 1873—1877 рр. Зводу законів США, потім у суттєво зміненому вигляді знову систематизовано в 1909р. і, нарешті, реформоване в 1948році. Актом Конгресу від 25 червня 1948 р. основна маса раніше чинного законодавства була, як сказано в ньому, „переглянута, кодифікована” і включена у формі закону до розділу Зводу законів США „Злочини і кримінальний процес”. Частина 1 цього розділу („Злочини”) нараховує 86 глав, хоча номер останньої глави - 123: інші глави пропущені. Формально вона не має ні Загальної, ні Особливої частини. Фактично ж перший розділ („Загальні положення”) - міні-загальна частина, оскільки вона складається всього з 22 статей, більшість з яких містять дефініції використаних у зазначеному розділі термінів. Крім того, три статті (§2, З і 4) присвячені інституту співучасті, а одна (§ 17) — неосудності. Інші глави розташовані за абеткою, тому на початку виявилися статті про відповідальність за зазіхання на тварин і рослини (гл. 3), у середині — про вбивство (гл. 51), а наприкінці -- про відповідальність за тероризм (гл. 113 В), зраду (гл. 115) і військові злочини (гл. 118).

Однак далеко не всі кримінально-правові норми, навіть загального характеру, зібрані в ч. І розділу 18 Зводу законів. Наявні вони в частині II цього розділу, де розглядаються питання покарань (апробації — випробування, штрафу і тюремного ув'язнення — гл. 227, а також страти — гл. 228), розкидані майже по всіх інших 49розділах Зводу законів США. їх близько 3000. Така величезна кількість кримінально-правових положень є результатом казуїстики, норм описового характеру, наявності застарілих і навіть архаїчних положень та в цілому — невпорядкованості законодавства.

Зазначені та інші недоліки федерального кримінального законодавства зумовили спроби його подальшого вдосконалення. У середині XX ст. у ході руху за реформу кримінального законодавства штатів вагому роль відіграв Зразковий кримінальний кодекс (1962 р.), підготовлений Інститутом американського права. Цей документ не набув офіційного характеру: він був призначений лише послужити „єдиним орієнтиром” для назрілого відновлення та зближення кримінальних кодексів штатів. Зразковий КК в основному виконав своє завдання, оскільки увібрав у себе досвід розвитку американського кримінального права й витлумачив його в досить ліберальному дусі, а з урахуванням високого рівня його юридичної техніки на нього неминуче орієнтувалися укладачі всіх проектів КК, пропонованих законодавчим зборам штатів ще від 60-х років.

У 1984 р. адміністрація Р.Рейгана провела через Конгрес так званий Комплексний закон про контроль над злочинністю, що в дусі твердої кримінальної політики передбачає заходи боротьби з небезпечними злочинцями та рецидивістами, регулює інші питання. Частина цього закону — Закон про Реформу покарань, на підставі якого була створена Комісія з покарань. Вона розробила „Основні напрямки щодо призначення покарань”, опубліковані у формі Посібників (керівництв), покликаних усунути різнобій у призначенні покарань за федеральні злочини. У 1994 р. прийнято закон про боротьбу з насильницькою злочинністю, який газета „Нью-Йорк Таймс” схарактеризувала як найрепресивніший у сучасній історії США: він збільшив число випадків застосування страти до 60.

Велику роль у регулюванні кримінально-правових відносин на федеральному рівні відіграють підзаконні акти, видавані Президентом, міністерствами й відомствами федерального уряду. Як правило, ці акти деталізують, конкретизують норми федеральних законів. Але іноді й самі вони встановлюють кримінальну відповідальність за ті чи інші діяння.

Дія федерального кримінального законодавства є обмеженою. По-перше, воно застосовується у випадку скоєння злочинів з так званим „федеральним елементом” стосовно до федеральних посадових осіб (наприклад, убивство, заподіяння тілесних ушкоджень, перешкоджання виконанню службових обов'язків) або зловживання ними у зв'язку з виконанням своїх службових обов'язків (наприклад, хабарництво й розкрадання); злочини, що торкаються інтересів кількох штатів (наприклад, викрадення автомобілів і перегін їх з одного штату в інший, збут наркотиків); посягання на федеральні установи та служби (наприклад, пошти) або Сполучених Штатів у цілому (зрада, шпигунство тощо).

По-друге, воно застосовується в разі скоєння будь-якого злочину, але скоєного на територіях федерального значення: національні парки, заповідники, судна, що плавають під американським прапором у відкритому морі, а також перебувають у польоті в повітряному просторі над відкритим морем, військові об'єкти тощо. Якщо на цих територіях відбувається посягання, які федеральним законодавством не передбачаються, то за аналогією „підганяється” право штату, де такі території розташовані (§13розділу 18 Зводу законів).

Сучасним джерелом федерального кримінального права продовжує залишатися й судова правотворчість — прецедентне (загальне) право. Незважаючи на те, що ще у 1812році Верховним судом країни було ухвалено заборону карати за злочини, які не визнані Конгресом, федеральні суди фактично займаються правотворчістю, здійснюючи тлумачення законодавства, заповнюючи його прогалини, виправляючи інші недоліки. Особливо велика роль у цьому належить Верховному судові США, рішення котрого з відповідних питань обов'язкові для всіх судів країни.

Найважливішим об'єктом впливу з боку Верховного суду була й залишається Конституція США. Утлумачуючи ті чи інші положення Конституції, іноді прямо протилежні. Верховний суд суттєво впливає на кримінальну політику у країні. Так, у 1972 р., розглянувши апеляцію у справі Фурмена, він ухвалив, що винесення смертного вироку (страта) являє собою жорстоке і незвичайне покарання, що суперечить VIII і XIV поправкам до Конституції, а в 1976р., у зв'язку з розглядом справи Грегга, вирішив, що „страта сама по собі не складає порушення Конституції”.

Відомо, що Верховний суд США, привласнивши собі право здійснення так званого „судового конституційного контролю” (оскільки воно не випливає ні з Конституції, ні зі звичайного розуміння судової влади), може, визнавши неконституційним будь-який акт Конгресу або легіслатур штатів, позбавити його юридичного захисту. І таке нерідко відбувалося на практиці, в тому числі з кримінальними законами.

У США немає єдиного загального права. На території кожного штату силу обов'язкового судового прецеденту мають рішення, винесені федеральними судами всіх інстанцій і верховним судом цього штату; рішення судових органів інших штатів мають лише силу „переконлувального прецеденту”. Однак в останні десятиліття починаються спроби зближення і норм загального права окремих штатів.

Джерелом федерального кримінального права США є також укладені ними договори. Наприклад, тільки при наявності угоди про екстрадицію (видачу), укладеної США з відповідними державами, можлива видача особи, що скоїла передбачений федеральним законодавством міжнародний злочин (піратство, викрадення літака, незаконна торгівля наркотиками тощо).

У дуже обмежених справах джерелом кримінального права США є право індійських племен (§1152 розділу 18 Зводу законів).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Право власності у США.	\|	Джерела кримінального права штатів.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.02 сек.