• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Діяльність людини

Діяльність — це специфічний спосіб ставлення людини до світу. Вона поєднує біологічну, соціальну та духовно-культурну сутність людини. Діяльність постає як засіб перетворення природи на предмети споживан­ня, творіння культури.

Характерні ознаки діяльності людини:

Ø вона діє під впливом тих чи інших мотивів для задоволення певної
потреби;

Ø вона існує завдяки взаємодії з навколишнім середовищем (інші люди, предмети, природа тощо);

Ø обмінюється інформацією з іншими людьми, тобто бере участь
у спілкуванні;

Ø з самого початку життя людина грається, вчиться, а далі — працює;

Ø саме завдяки діям, взаємодіям набуває певного досвіду;

Ø відчуває вплив умов життя як на рівні оточення (мікросередовище), так і на рівні суспільства (макросередовище);

Ø діяльність має цілеусвідомлений і цілеспрямований характер.

На основі того, що людська діяльність являє собою систему усві­домлених цілеспрямованих дій, що передбачає зміну або перетво­рення навколишнього світу, можна сформулювати таке визначення:

*Діяльність — це активна взаємодія людини з навколишнім се­редовищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок прояву у неї певної потреби.

*Потреби — це нужда, необхідність для людини того, що забез­печує її існування і самозабезпечення.

Потреби поділяються на групи:

• фізіологічні і сексуальні (у відтворенні людей, в їжі, диханні, рухові,
одязі, житлі, відпочинку);

• екзистенціальні (це потреби у безпеці свого існування, впевненості
у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці);

• соціальні (у належності до колективу, групи чи спільноти у спілку­
ванні, турботі про інших та увазі до себе, в участі у спільній трудовій
діяльності);

• престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні та високій оцінці своїх
якостей, у службовому зростанні і високому статусі у суспільстві);

• особистісні (у самовираженні, у самореалізації (або самоактуалізації), тобто в діяльному прояві себе як самостійної, оригінальної, творчої особи­стості;

• духовні (потреби в нових знаннях про навколишній світ, в само­пізнанні, залученні до наук, мистецтв тощо).

Перші дві групи потреб є первинними і вродженими, чотири інші — набутими.

Діяльність людини має предметний і духовний характер. Діяльність с предметною, тому що її результатом є матеріальні предмети. У цих предметах людина втілює своє розуміння світу, свій розум, власти­вості, інтереси, потреби, почуття.

Види діяльності забезпечують існування людини та її формування як особистості. До видів діяльності належать: праця, гра, навчання, спілкування. До типів діяльності належать такі, що будуються за озна­ками суспільних відносин, потреб та предметів (рис. 2.1):

Рис. 2.1. Типи діяльності.

Але жодний тип діяльності не реалізується у чистому вигляді. Наприклад, праця — це і пізнання, і оцінка, і спілкування.

Кожна людина має свою ієрархію видів і типів діяльності. Загалом, ієрархія видів і типів діяльності — це, до певної міри, програма життя людини.

Однією зі специфічних форм діяльності є праця. Праця це процес, що відбувається між людиною і природою. Перетворюючи природу, людина перетворює і себе. У процесі праці розвиваються здібності лю­дини, а також мислення, чуттєве сприйняття світу.

Праця — це цілеспрямована діяльність людини, в процесі якої вона впливає на природу і використовує її з метою виробництва матеріальних благ, необхідних для задоволення своїх потреб.

Але праця — це не тільки процес, в якому люди вступають між собою в певні виробничі відносини. Вона проявляється в конкретній історичній формі, має особливий характер і свою організацію. З фізіологічної точки зору праця — це витрати фізичної і розумової енергії людини, але вона необхідна і корисна для людини. І тільки у шкідливих умовах праці або при надмірному напруженні сил людини, в тій чи іншій формі можуть проявлятися негативні наслідки праці.

Людська праця докорінно відрізняється від «праці» тварин. Най­головнішою відмінністю є те, що людина використовує знаряддя праці, виготовлені знаряддями праці. Тварина цього робити не вміє.

Ми підходимо до людини з трьома різними вимірами її суті: біологі­чним, психічним і соціальним. Під психічним розуміємо внутрішній духов­ний світ людини — її волю, переживання, пам'ять, характер, темпера­мент тощо.

Соціальне і біологічне існують у нерозривній єдності. Біологічне, при­родне, можна спрощено назвати системою, «що живе», а соціальне — «як живе». Але і «що живе» і «як живе» злилися в єдине ціле, в соціаль­ну істоту на ім'я Людина. Природне функціонування її організму со­ціально зумовлене, залежить від тих об'єктивних історичних умов, в яких вона живе і які нею ж створені шляхом перетворення навколиш­нього середовища.

*Людина являє собою цілісну єдність біологічного, психічного і соціального рівня. При цьому людський індивід — це не проста арифметична сума біологічного, психічного і соціального, а їх інтег­ральна єдність, яка є основою до виникнення нового якісного ступеня — особистості.

*Особистість — це міра цілісності людини, що включає в себе усю множину взаємопов'язаних характеристик і елементів.

Головною підсумковою властивістю особистості виступає світогляд. Особливим компонентом особистості є її моральність.

Мета життя людини розвивається в різноманітних видах діяльності — в праці, вихованні, сімейному житті, захопленні наукою, літературою і мистецтвом, в активній суспільній діяльності тощо. При цьому праця — не самоціль, а реальна основа створення об'єктивних умов для того, щоб кожна людина могла проявити себе, розгорнути свої здібності, виявити таланти.

Коли ми говоримо про життя, то необхідно розглянути і протилеж­на йому поняття — смерть. З усвідомленням кінцевого людського осо­бистого буття можна зрозуміти ціль життя, пізнати людину, зрозуміти те, що природа або Творець створили цю конкретну людину, усвідомити цінність і неповторність людського життя, тобто бережливого ставлення до неї.

За Аристотелем, справжня мета людського життя — блаженство, ікс називається діяльністю. Діяльність душі пізнавальна. Але пізнання істини є найпривабливішою з усіх видів діяльності. Діяльність розуму відрізняється значністю та цілісністю і містить у собі насолоду, яка підсилює енергію. Саме до такої мети і повинна прагнути людина.

Читайте також:

1. II. МЕХАНІЗМИ ФІЗІОЛОГІЧНОЇ ДІЇ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ.
2. IV. НС у природному середовищі та інших сферах життєдіяльності людини
3. IV. Правова держава, як засіб реалізації і забезпечення прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в Україні
4. V Такі негативні особистісні утворення, як самовпевненість і нерозвиненість автономії та ініціативи, обумовлюють неадаптивне старіння людини.
5. V. Діяльність братств та культурно-освітніх осередків (20хв.)
6. VІ. Практична діяльність учнів.
7. VІ. Світосприйняття первісної людини (20 хв.)
8. А. Це наявність в однієї людини кількох ліній клітин з різним набором хромосом.
9. Автономне існування людини в екстремальних умовах
10. Адвокатська діяльність
11. Адвокатура — неодмінний складовий елемент механізму забезпечення прав людини.
12. Актове діловодство. Діяльність судів. Ведення актових книг

Переглядів: 3360