• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Загальні вимоги щодо оформлення текстової частини науково-дослідної роботи

1.4.1. Стиль викладення матеріалу

При формуванні тексту наукової роботи студенти мають дотримуватися наукового стилю викладання. Не допускається використання побутового або публіцистичного стилю чи надто складних словесних конструкцій, відступів від загальноприйнятої термінології.

Стилістичні вимоги до видів науково-дослідної роботи студента складаються з двох елементів: рівень мови та стиль або так званий академічний етикет.

Найбільш характерною особливістю письмової наукової мови є формально-логічний виклад матеріалу, тобто побудова тексту в формі роздумів та доказів. Академічний етикет передбачає вичерпну доказовість висунутих положень, змістовну завершеність, цілісність та зв’язаність тексту. Це досягається за допомогою спеціальних мовних засобів відображення логічних взаємозв’язків. Серед таких засобів слід назвати функціональні зв’язки (переважно вступні слова та обороти) - послідовність розвитку думки відображається за допомогою слів «на початку», «передусім», «потім», «по-перше», «по-друге», «отже», «так» та ін.., суперечливі відносини — словами «однак», «тим часом», «проте», « а втім»; причинно-наслідкові зв’язки — словами «відповідно», «тому», «завдяки цьому», «внаслідок того», «завдяки цьому», «відповідно до цього», «окрім того», ; перехід від однієї думки до іншої — «перш ніж перейти до ...», «звернімося до …», «розглянемо», «зупинимося на», « розглянувши … перейдемо до», «необхідно зазначити», та ін.., підсумовування відображається за допомогою слів «отже», «таким чином», «підводячи підсумки», «на основі результатів проведеного дослідження можна зробити висновки» та ін. Аргументуванняяк логічний процес, суть якого - довести істинність власних суджень (тезу доказу) за допомогою інших суджень (аргументів, доказів) є важливим елементом будь-якої наукової роботи.

Зазначені слова та обороти не завжди прикрашають викладення, однак стилістично прийнятні та необхідні у науковому тексті. Наприклад, якщо автор починає абзац зі слова «в дійсності» або «насправді», то читач налаштовується на сприйняття подальшого тексту як доказу положень, викладених вище. Слова «проте», «з іншого боку» налаштовують на очікування протиставлення, заперечення зазначеного вище. В наукових роботах такі слова використовуються для експліцитного виразу логічних взаємозв’язків, які інакше виразити неможливо.

Іноді такі слова мають додаткову функцію — рубрикаторів тексту, оскільки сприяють більш глибокому логічному структуруванню.

Науковий текст відрізняється прагматичною спрямованістю на кінцевий результат. Тому в наукових роботах застосування слів має бути виваженим та максимально чітким, позбавленим стилістичних прикрас. Такий текст не передбачає художності, епітетів, метафор, емоційних засобів вираження. Принципову роль у науковому тексті відіграють спеціальні терміни, які необхідно використовувати у їх точному значенні, в необхідному місці. Не варто змішувати термінологію різних наук. Використовуються не лише окремі слова-терміни але й певні фразеологічні обороти, які перетворилися в певні терміни. Це такі усталені словосполучення як «економічне регулювання», «соціально-економічний розвиток», «сталий розвиток» тощо.

Характеризуючи синтаксичну побудову наукового тексту, необхідно відзначити, що логічна цільність та зв’язність його частин потребує використання складних речень. Для них характерна розгалужена синтаксична система зі сполучниками та зв’язниками.

Студент не має прагнути до спрощення синтаксису свої роботи, так як це призводить до втрати логічності. Разом з тим, синтаксична структура речень не має бути занадто складною.

Стиль наукової роботи — це стиль безособового монологу, позбавленого суб’єктивності та емоційності. Не прийнято використовувати займенник «я», а точку автора необхідно відображати за допомогою «ми». Згідно з науковим етикетом виклад у роботі власних думок автора здійснюється від третьої особи: «на нашу думку» або «на думку автора» тощо. Завдяки такому стилістичному прийому складається враження, що думка автора ніби імпліцитно підкріплюється думкою інших авторів. Окрім того, таке подання тексту виглядає більш скромно, дозволяючи автору не висувати себе на перший план. Для того щоб урізноманітнити текст, конструкції з займенником «ми» можна замінити «неозначено-особистими реченнями», наприклад «сутність розвитку можна розглядати з різних точок зору». Використовується також виклад авторської позиції від третьої особи ( автор вважає, що ) та пасивний стан ( розроблений ……. підхід до проблеми).

Принцип точності наукового мовлення повинен бути основним принципом написання наукової роботи. Лексичні помилки, пов’язані з неправильним підбором слів, призводять до сутнісного викривлення та ускладнюють текст. Разом з тим, текст стає менш читабельним і при зайвій пишномовності, при надлишковому використанні іншомовних слів. Текст має відповідати вимогам єдності термінології. Слід уникати використання термінів синонімів, та іншомовних словотворень за правилами української мови.

1.4.2. Розміщення тесту на папері

Наукову роботу друкують за допомогою персонального комп'ютера на одній стороні аркуша білого паперу формату А4 (210*297 мм). Текст необхідно друкувати, залишаючи береги таких розмірів: верхній, нижній, лівий -25 мм, правий - 10 мм. Для кожного із видів робіт існує рекомендований обсяг з використанням шрифтів текстового редактора Times New Roman розміру 14 з полуторним міжрядковим інтервалом. Абзац — 1,25 мм, вирівнювання тексту — по ширині. Нумерація сторінок у верхньому колонтитулі праворуч.

1.4.3. Заголовки в тексті

Заголовки структурних частин роботи "ЗМІСТ", "ВСТУП", "РОЗДІЛ", "ВИСНОВКИ", "СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ", "ДОДАТКИ" друкують великими літерами симетрично до набору. Такі структурні частини, як зміст, вступ, висновки, список використаних джерел не мають порядкового номера. Звертаємо увагу на те, що всі аркуші, на яких розміщені згадані структурні частини, нумерують звичайним чином. Не нумерують лише їх заголовки, тобто не можна друкувати: “І. ВСТУП” або “VI. ВИСНОВКИ”. Номер розділу ставлять після слова “РОЗДІЛ”, після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу. Розділи позначаються римськими цифрами, а параграфи – двома арабськими, перша з них відповідає номеру розділу, друга – номеру параграфа.

Заголовки підрозділів (параграфів) друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Відстань між назвою розділу та текстом повинна дорівнювати 2-3 інтервалам. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу повинна стояти крапка, наприклад: “2.3.” (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу. Приклад оформлення основної частини наведено нижче.

Приклад оформлення основної частини

1.4.4. Ілюстративний матеріал

Забезпеченню наочності та підвищенню рівня сприйняття складних класифікацій, взаємозв’язків між категоріями та результатів аналітичних досліджень сприяє введення у текст роботи різноманітних ілюстрацій, передовсім малюнків та таблиць.

Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, діаграми, карти) і таблиці необхідно подавати безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на початку наступної сторінки.

Рисунки. Назви ілюстрацій розміщують після їхніх номерів. Ілюстрації позначають словом “Рис.” і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках. Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка. Наприклад: Рис. 1.2. (другий рисунок першого розділу). Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією. Підпис під ілюстрацією звичайно має чотири основних елементи:

- найменування графічного сюжету, що позначається скороченим словом “Рис. ”;

- порядковий номер ілюстрації, який вказується без знаку «№» арабськими цифрами;

- тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст із якомога стислою характеристикою зображеного і обов’язково одиниці вимірювання;

- експлікацію, яка будується так: деталі сюжету позначають цифрами, які виносять у підпис, супроводжуючи їх текстом. Треба зазначити, що експлікація не замінює загального найменування сюжету, а лише пояснює його.

Не варто оформлювати посилання на ілюстрації як самостійні фрази, в яких лише повторюється те, що міститься у підписі. У тому місці, де викладається тема, пов'язана із ілюстрацією, і де автору потрібно вказати на неї, розміщують посилання у вигляді виразу у круглих дужках “(рис. 1.2) ” або зворот : “...як це видно з рис. 1.2” або “... як це показано на рис. 3.1”.

Обов’язково після назви ілюстрації потрібно зазначити джерело, звідки автор її скопіював або на основі якого він його створив ((складено на основі). Крім цього, це може бути авторська розробка, що теж обов’язково повинно бути зазначено у зносці ([авторська розробка]).

Номер та назва ілюстрації має бути розміщена по центру, симетрично до малюнку.

Приклад оформлення рисунку

Рис. 2.5. Середньорічна кількість працюючих на суб’єктів малого підприємництва – фізичних осіб в період з 2001 по 2008 рік[1]

Таблиці.Цифровий матеріал, як правило, оформлюється у вигляді таблиць. Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над таблицею і друкують симетрично до тексту. Таблиці нумерують послідовно в межах розділу. В правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис “Таблиця” із зазначенням її номера. Назву не підкреслюють. Номер таблиці повинен складатися з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: “Таблиця 1.2” (друга таблиця першого розділу). При переносі частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово “Таблиця” і номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова “Продовження табл.” і вказують номер таблиці, наприклад: “Продовження табл.1.2”. При цьому колонки таблиці нумеруються на першій сторінці, а на наступній — проставляють лише їх номери.

Приклад оформлення таблиці

Таблиця 1.2

Рейтинг України за показниками сфери міжнародної торгівлі[2]

Після назви таблиці обов’язково має бути вказано джерело (так само як і у випадку з ілюстрацією). Між ілюстрацією або таблицею і продовженням наукової роботи повинен бути 1 інтервал.

1.4.5. Формули

При використанні формул необхідно дотримуватися певних техніко-орфографічних правил. Найбільші, а також довгі і громіздкі формули, котрі мають у складі знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розміщують на окремих рядках.Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під одною. Невеликі і нескладні формули, що не мають самостійного значення, вписують всередині рядків тексту. Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів подається безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій вони дані у формулі. пояснення кожного символу і числового коефіцієнта має розпочинатися з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова “де” без двокрапки. Вище і нижче кожної формули потрібно залишити не менше одного вільного рядка.

Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його слід перенести після знака рівності (=) або після знаків плюс (+), мінус (-), множення (х) і ділення (:). Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання у наступному тексті. Інші нумерувати не рекомендується.

Порядкові номери формул позначають арабськими цифрами в круглих дужках біля правого берега сторінки без крапок від формули до її номера. Якщо формула знаходиться у рамці, то номер такої формули записують зовні рамки з правого боку навпроти основного рядка формули. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули в розділі, між якими ставлять крапку. Номери формул пишуть біля правого берега аркуша на рівні відповідної формули в круглих дужках, наприклад: (3.1) (перша формула третього розділу).

Розділовими знаками між формулами, котрі йдуть одна за одною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з комою безпосередньо за формулою до її номера.

Приклад оформлення формули

Інтегральний показник реалізації потенціалу сектору малого і середнього бізнесу повинен мати вигляд лінійної згортки:

(2.1)

де α_j - вагові коефіцієнти, що визначають ступінь внеску j-го показника в інтегральний індекс ;

z_j– нормалізовані значення вхідних показників х_j.

1.4.6. Переліки та умовні позначення

У тексті пунктів або підпунктів можуть бути переліки. Перед кожною позицією переліку слід ставити дефіс або (за необхідності послатися в тексті на один із переліків) малу літеру, після якої ставлять дужку. Для подальшої деталізації переліку необхідно використовувати арабські цифри, після яких ставлять дужку.

Перелік першого рівня деталізації друкують малими літерами з абзацного відступу, другого рівня – з відступом відносно місця розташування переліків першого рівня.

Приклад оформлення переліку

Отже, в Україні перешкодами на шляху переходу малого підприємства в категорію середнього є три групи причин:

а) економічні:

- відсутність власних ресурсів для інвестицій;

- обмежений доступ/висока вартість кредитного ресурсу;

б) правові:

- втрата податкових переваг;

- вищі вимоги до ведення бухгалтерської звітності;

- необхідність отримувати додаткові ліцензії;

в) психологічні:

- очікування зростання собівартості або погіршення якості продукції.

Якщо в роботі студент використовує більше трьох разів певний вираз, то він має повне правило застосувати умовне скорочення. Створене скорочення зазначається в дужках після першого згадування конкретного виразу. Наприклад, досвід розвинених країн показує, що сектор малого та середнього бізнесу (СМСБ) має великий потенціал впливу на розвиток економіки, що…….

1.4.7. Посилання на першоджерела.

При написанні роботи студент повинен давати посилання на джерела, матеріали з яких наводяться в науковій роботі або на ідеях і висновках яких розробляються проблеми, задачі, питання, вивченню яких присвячена наукова робота. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа. У разі, якщо літературне джерело мало декілька перевидань, то необхідно посилатися на останнє видання. На більш ранні видання можна посилатися лише в тому разі, коли в них є матеріал, який не включено до останнього видання.

Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таб­лиць, формул з джерела, на яке дано посилання в роботі.

Посилання на використану літературу повинні бути посторінкові у вигляді зносок з використанням шрифтів текстового редактора Times New Roman розміру 10 з одинарним міжрядковим інтервалом, вирівнювання тексту — по ширині.

Приклад оформлення посилання:

Ефективність і справедливість є конфліктуючими цілями державної політики, тобто досягнення вищої міри справедливості вимагає певних поступок в ефективності, і навпаки[3].

При цитуванні текстів з газет, невеликих за обсягом нормативних документів, коли посилаються на джерело в цілому посилання на сторінки не обов`язкове.

1.4.8. Бібліографічний список (список літератури)

Список використаних джерел - елемент бібліографічного апарату, котрий містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків.

Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв і т.ін. Завдяки цьому можна уникнути повторних перевірок, вставок пропущених відомостей.

Джерела у списку літератури можна розміщувати одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті, в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків.

Відомості про джерела, включені до списку та зазначені у виносках, необхідно давати відповідно до вимог державного стандарту з обов'язковим наведенням назв праць. Приклади оформлення знаходяться в додатку Д.

1.4.7. Додатки

До додатків вносяться тільки великі за обсягом первинні інформаційні матеріали, на базі яких в основній частині наукової роботи розроблялися аналітичні таблиці, діаграми, графіки тощо або ті ілюстративні матеріали, які за обсягом більше 1 сторінки.

Додатки оформлюють як продовження роботи на наступних її сторінках, розміщуючи їх у порядку появи посилань у тексті. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Справа над заголовком () малими літерами з першої великої друкується слово “Додаток __” і велика літера, що позначає додаток.

Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б і т.д.

Текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи й підрозділи, які нумерують у межах кожного додатка. Якщо додаток займає більше ніж одну сторінку, то на наступній обов’язково має бути зазначено «Продовження додатку ___».

Читайте також:

1. I. Аналіз контрольної роботи.
2. I. Загальні збори АТ
3. I. ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
4. I. Загальні положення
5. I. Загальні положення
6. I. ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА.
7. I. ОСНОВНІ ЕТАПИ ВИКОНАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ
8. II. Вимоги безпеки перед початком роботи
9. II. Вимоги безпеки під час проведення практичних занять у кабінеті (лабораторії) біології загальноосвітнього навчального закладу
10. II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи
11. II. Вимоги до складання паспорта бюджетної програми
12. II. Загальні вимоги до розробки екскурсії

Переглядів: 971