Загальні психологічні особливості навчальної діяльності

Навчальна діяльність є особливою формою соціальної активності, видом діяльності, спрямованим на засвоєння дітьми, підлітками і юнаками теоретичних знань, умінь і навичок у сфері мистецтва, права, науки тощо. Здійснюється вона під керівництвом вчителя.

Важливою характеристикою навчальної діяльності с учіння. Якщо учіння може здійснюватись в умовах будь-якої діяльності, то навчальна діяльність регламентована навчальними предметами. її основною метою і результатом є зміни суб’єкта (оволодіння відповідними способами дії), а не об’єктів навколишнього світу, щодо яких діє суб’єкт. Вона є діяльністю з метою самозмін – змін, які виникають у процесі її виконання.

У процесі навчання дитина є не тільки суб’єктом, а й об’єктом навчальної діяльності, оскільки її метою є зміни в самому учневі. Навчальний предмет, який вивчає учень, є не об’єктом, а матеріалом навчальної діяльності. Об’єктом він є лише для фахівців у сфері науки, яка є основою навчального предмету. На вищих етапах навчання співвідношення між суб’єктністю та об’єктністю змінюється на користь суб’єктності.

Навчальна діяльність відбувається за умови, коли зміни в суб’єкті є не тільки результатом, а й метою діяльності. Характеризується вона процесуальністю і результативністю, структурною організацією. Як і будь-яка інша, навчальна діяльність є активною взаємодією суб’єкта з навколишньою дійсністю, спрямованою на задоволення своїх потреб поза цією діяльністю.

Отже, навчальна діяльність є діяльністю суб’єкта з оволодіння узагальненими способами навчальних дій і саморозвитком у процесі розв’язання поставлених учителем (викладачем) навчальних завдань на основі зовнішнього контролю й оцінювання, які переходять у самоконтроль і самооцінювання.

Від інших форм учіння навчальна діяльність відрізняється спеціальною спрямованістю на оволодіння навчальним матеріалом і розв’язання навчальних завдань, засвоєння загальних способів дій і формування наукових понять. У ній оволодіння загальними способами дій випереджає розв’язання завдань (наприклад, під час учіння за типом спроб і помилок відсутні загальний спосіб розв’язання, програма дії, навчання не є діяльністю). Навчальна діяльність зумовлює зміни психічних та особистісних властивостей суб’єкта, які залежать від результатів його дій.

Навчальна діяльність має суспільну значущість за змістом (спрямована на засвоєння надбань культури і науки) і за формою (відповідає суспільно виробленим нормам навчання і здійснюється у спеціальних суспільних установах: школах, гімназіях, коледжах, університетах, академіях), їй притаманні суб’єктність і суб’єктивність, активність, предметність, цілеспрямованість, усвідомленість, певна структура і зміст.

Навчальна діяльність не тотожна засвоєнню навчального матеріалу, хоч воно є її основним змістом і залежить від її структури і рівня організації. Залежить вона від специфіки предметного змісту і зовнішньої структури, в яких особлива роль належить навчальному завданню і навчальним діям, спрямованим на його розв’язання.

Соціальні вимоги до навчальної діяльності мають конкретно-історичний характер, залежать від оточення її суб’єкта та соціального оточення (учителів, батьків, ровесників). Соціальна природа навчальної діяльності зумовлена не лише потребами у ній суспільства, а й тим, що вона є формою співробітництва школяра і вчителя, дитини і дорослого, дитини з ровесниками.

На початкових етапах учень реалізує функцію суб’єкта навчальної діяльності за безпосередньої допомоги вчителя, який, будучи носієм соціальних норм, визначає цілі Діяльності, контролює та оцінює її результати. Пізніше суб’єктність учня виявляється в оволодінні і цими функціями. Навчальна діяльність наявна тоді, коли дії людини свідомо скеровуються на засвоєння певних знань, навичок, умінь, форм поведінки і діяльності. Вона є особистісним засвоєнням знань і виробленням умінь, у результаті чого заданий зміст знань, трансформуючись через індивідуальний досвід учня, його потреби та спонукальну сферу, включається у цей досвід. Ця діяльність завжди є діяльністю суб’єкта пізнання, засвоєння досвіду, діяльністю з формування особистісних якостей її суб’єкта.

Будь-яка діяльність є єдністю внутрішньої (психофізіологічної, психологічної, ціннісно-орієнтаційної, духовної) і зовнішньої (фізичної, комунікативної, маніпулятивної) складових: спонукальної (потреби, мотиви, цінності, смисли тощо), цільової (цілі, завдання); засобів (дії, операції, уміння, навички, рухи, звички тощо); результативної (матеріальні та ідеальні результати); саморегулятивної (самодіагностика, самооцінка, планування, самопрогноз, самокорекція тощо). Усі вони притаманні навчальній діяльності школяра, мають специфічний характер.

За діяльнісного підходу до аналізу навчальної діяльності знання не протиставляються умінням і навичкам як певним діям з певними властивостями, а входять у них як складова. Вони не можуть бути засвоєними поза діями учня, а їх якість визначається змістом діяльності, до якої вони входять.

Діти краще засвоюють знання та оволодівають уміннями через внутрішню потребу у засвоєнні, пізнанні. Згодом це засвоєння повинне набути творчого характеру, тобто пов’язуватися із перетворенням засвоюваного матеріалу. Перетворення матеріалу, експериментування з ним розкриває його внутрішні, суттєві відношення, що дає змогу учневі простежити природу властивостей предметів та явищ.

Отже, навчальна діяльність має специфічну спрямованість, особливий предмет, притаманні лише їй психологічну структуру, організацію, результати.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Психологія навчальної діяльності школяра	\|	Предмет навчальної діяльності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.