Класифіация препаратів, які використовуються при кашлі

Група	Підгрупа	Хімічна речовина	Дія
Протикашльові В основі механізму їх дії - пригнічення кашльового рефлексу. Лікувальний ефект досягається за рахунок пригнічення кашльового центру продолговатого мозку (центральні) або в результаті зниження чутливості рецепторів n.vagus (периферичні). Необхідні при частому сухому кашлі, який призводить до порушень сну, апетиту та блювоті. Призначають дітям старше 3-х років.	Центральні (Ц) Пригнічують кашльовий центр Периферічні Периферічна місцевоанестезуюча дія на рецептори легень Представлені препарати мають комбінований ефект – центральний та периферічний	Кодеін (Ц) (метілморфін)	Має слабу болезаспокійливу дію
Глауцин (Ц) Алкалоїд з рослини сімейства макових	Подавляє кашльовий центр, але не пригнічує дихання, не знижує моторику кишечника, не викликає звикання, знімає відчуття задухи. Може знижувати АТ.
Декстраметорфан (Ц)	Протикашльова дія декстраметрофану перевищує дію кодеіну, не пригнічує дихання и не викликає звикання. Декстраметорфан є противокашльовим засобом тривалої дії, Прийом препарату ввечері забезпечує противокашльоий ефект протягом всієї ночі, що сприяє нормалізації сну.
Бутамбират (сінекод)	Неопіатний протикашльовий засіб центральної дії. Пригнічує кашльовий центр ЦНС. Цитрат бутамирату має периферічну месцевоанестезуючу дію.
Окселадин (пакселадін)	Противокашльовий засіб. Не має споріднення з опіатними рецепторами, не пригнічує дихальний центр, не має снотворного ефекту.
Тусупрекс	Не пригнічує дихальний центр, не викликає звикання.
Пеноксдіазін (лібексін)	Ситетичний протикашльовий препарат периферічної та частково центральної дії. Не викликає звикання. Має спазмолітичну та протизапальну дію.
Відхаркуючи	Секретомоторні(стимулюють відхаркування) посилюють фізіологічну активність мерехтливого епітелію та перистальтичні рухи бронхіол, сприяють виведенню мокротиння, що поєднується з посиленням секреції бронхіальних залоз та зменьшенням в'язкості мокротиння.	Рефлекторної дії Лікарськи рослини (термопсис, истод, алтей, корень солодки (глицирам), дев'ясил, подорожник (плантаглюцид), мати-й-мачуха, чабрець, пертусін, анис, душиця, соснові почки, фіалка, мукалтін); натрія бензоат, терпингідрат.	При прийманні всередину виявляє помірну подразнюючу дію на рецептори слизової оболонки шлунка та рефлекторно впливають на бронхи та бронхіальні залози. Ефект деяких препаратів пов'язан також з стимулюючою дією на блювотний та дихльний центри (термопсис). Деякі препарати частково мають резорбтивну дію: ефірні олії та інші речовини, що містяться в них, виділяються через дихальні шляхи та посилюють секрецію і розріджують мокротиння.
Резорбтивної дії йодид натрію, йодид калію, амонію, хлорид, частково - натрію гідрокарбонат	Мають ефект, в основному, при їх виділенні слизовою оболонкою дихальних шляхів (після прийому всередину). Ці препарати стимулюють бронхіальні залози та розріджують мокротиння;також вони стимулюють моторну функцію мерехтливого епітелію та бронхіол. Особливо активно впливають на в'язкість мокротиння препарати йоду.
Бронхосекрето-літичні (муколітики) виявлютьє ефект після приймання всередину, стимулюють бронхіальні залози та викликають розрідження мокротиння; в певній мірі вони стимулюють моторну функцію мерехтливого епітелію і бронхіол.	Ацетилцистеін (АЦЦ, флуімуцил) Карбоцистеін (бронкоклар, флюдітек)	Розривають дісульфідні зв'язки кислих мукополісахаридів мокротиння, що призводить до деполімерізації мукопротеїдів та зменьшенню в'язкості слизу. Полегшує відходження мокротиння шляхом розрідження та збільшення її обсягу. Сприяє відхаркуванню, пригнічує місцеві фактори запалення. Сприяє проникненню антибіотиків в бронхіальний секрет. Можуть посилювати бронхоспазм.
Амброксол (бромгексин, бісольвон, лазолван)	Муколітичний ефект пов'язан з деполімерізацією та розрідженням мукопротеінових та мукополісахаридних волокон. Має незначну противокашльову дію. Нормалізує секрецію бронхіальних залоз, збільшує мукоциліарний клиренс, підвищує вміст сурфактанту в легенях.
Гвайфенезін	Стимулюює продукцію бронхіального секрету, руйнує мукопротеїди та зменшує в'язкість слизу, посилює активність мерехтливого епітелію.

Для поліпшення розрідження і відділення мокроти рекомендується призначати рясне тепле пиття на фоні застосування відхаркуючих препаратів, особливо секретомоторних.

Протипоказаннями до застосування протикашльових препаратів, незалежно від механізму їх дії, є легеневі кровотечі, бронхообструктівні стани і підвищене утворення трахеобронхиального секрету.

Найдоцільніше у дітей при пневмонії призначати препарати амброксола (бромгексин, лазолван) в комбінації з муколітікамі (ацетілцистєїн - АЦЦ, карбоцистєїн – флюдітек), а також рослинні препарати – пертуссин, проспан стоптуссин-фіто, відвари мати-й-мачухи, чабреца, мікстуру з алтеєм. Слід відмітити, що не слід призначати більше трьох лікарських форм препаратів. Дітям молодшого віку, дошкільникам краще призначати рідкі лікарські форми (краплі, сироп, розчини). Дітям шкільного віку можна призначати ліки у формі пігулок, капсул. Якщо пневмонія супроводжується бронхообструктівним синдромом, необхідні препарати спазмолітики (ереспал) і пероральні β2-адреноміметики (сальбутамол).

У гострому періоді у дітей порушений апетит, отже, відновлення апетиту — перша ознака поліпшення при важких процесах з тривалою лихоманкою. Вітаміни вводять тим дітям, які неправильно харчувалися до захворювання, інші засоби призначають за наявності відповідних показань. При правильному виборі антибактеріального препарату швидке поліпшення стану хворого дозволяє відмовитися від застосування інших засобів.

Важливим є дотримання питного режиму (1 л/доби і більше), при цьому використовують чай, соки, відвари або регидратаційні розчини, розбавлені наполовину. Особливістю лікування важких форм захворювання є обмеження внутрішньовенного введення рідини, оскільки пневмонія супроводжується масивним викидом антидіуретичного гормону, який обумовлює олігурію. Зниження ОЦК (на 20–30%) також є компенсаторним механізмом, який не вимагає негайної корекції. При необхідності проводиться інфузійна терапія в об'ємі не більше 15–20 мл/кг/добу.

Наявні в літературі рекомендації щодо «загальнозміцнюючого» лікування, як правило, не грунтуються на доказових результатах. Застосування при пневмонії засобів так званої патогенетичної терапії — від вітамінів до імуномодуляторів, а також «дезінтоксикаційних», «стимулюючих» і інших аналогічних препаратів, зокрема переливання плазми, крові, γ-глобуліну, гемодезу, не тільки не покращує результат лікування, але часто є причиною ускладнень і суперінфекції, до того ж це істотно підвищує вартість лікування. Такі засоби слід використовувати за строгими показаннями. Наприклад, білкові препарати вводяться при гипопротєїнемії, кров — при різкому падінні гемоглобіну (50 г/л), залізо і вітаміни — при анемії і астенізації дитини в період реконвалесценції.

При адекватному лікуванні більшість неускладнених пневмоній розрішуються за 2–4 тижні, ускладнені — протягом 1–2 місяців. Затяжний перебіг діагностується при відсутності зворотної динаміки протягом від 1,5 до 6 місяців.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Відхаркуюча терапія займає важливе місце в лікуванні пневмоній.	\|	Програма самостійної підготовки до практичного заняття

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.