• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Історична довідка: трудовий напрямок економічної думки

Протягом тривалого періоду історії людського суспіль­ства, аж до епохи високорозвиненого промислового вироб­ництва, питання раціональної організації праці та управління людськими ресурсами не мали належного наукового обґрун­тування. Проте проблеми природи і принципів справедли­вого й ефективного управління працею були предметом роз­думів багатьох великих мислителів, а основи реалістичних поглядів на процес забезпечення досягнення загальних цілей У ході спільної життєдіяльності людей беруть початок ще в античності.

В цілому доіндустріальна епоха, включаючи рабовласницький лад, коли переважали методи прямого примушення до праці, й епоху феодалізму з властивою їй відсутністю осо­бистої свободи виробника в умовах натурального або дрібно­товарного виробництва, не потребувала особливих методів управління людьми для покращання економічних резуль­татів. Але деякі питання економіки праці, зокрема проблеми природи та організації заробітної плати, досліджувалися вже представниками класичної буржуазної політекономії.

Марксизм розвинув до досконалості й аналітично вичер­пав на рівні свого часу трудову теорію вартості, персоніфіку­вав всю систему соціально-економічних відносин, створив­ши галерею економічних типів: капіталіста (торговця, фінан­систа, підприємця, рант'є, землевласника), дрібного виробни­ка, найманого працівника. Звичайно, з позицій сьогодення впадає в око спричинена ідеологічними цілями недооцінка Марксом розумової, творчої та підприємницької діяльності в створенні національного багатства, проте це не повинно за­ступати для нас значення його економічного вчення, зокрема в сфері дослідження економіки праці та людини.

З виникненням і розвитком ринкової економіки управлін­ня виробництвом, а разом з ним і управління людською пра­цею, набувають все більшого значення.

На початку XX ст, виникла школа "наукового управління" або "наукової організації праці", основні положення якої викладені в роботах американського інженера Ф. Тейлора (1856—1915) "Управління фабрикою" та "Принципи нау­кового управління". В аспекті дослідження проблем управлін­ня працею представники цієї школи шукали шляхи індиві­дуального розвитку, працівників через зниження рівня втом­люваності , науковий відбір для роботи по відповідних профе­сіях; вивчали можливості забезпечення відповідності здібно­стей людей і вимог робочого місця; вдосконалювали систему стимулювання праці. Ф. Тейлор вважав, що праця — це перед­усім індивідуальна діяльність, а тому вплив трудового колек­тиву на робітника звичайно має деструктивний характер, зменшує продуктивність його праці. Ф. Тейлор першим обґрунтував необхідність наукового підбору працівників. Він зазначав, що відбір людей не вимагає пошуку екстраординар­них індивідів, але передбачає вибір серед звичайних людей тих небагатьох, які підходять саме для даного типу роботи.

Роботи учня Ф. Тейлора Г. Ганта (1861 — 1919) характе­ризують провідну роль людського фактора в промисловості й висловлюють переконання в тому, що працівнику повинна бути надана можливість знайти в своїй праці не лише дже­рело існування, але і задоволення. В 1901 р. Г. Гант розробив першу систему оплати дострокового якісного виконання виробничих завдань. З її впровадженням на ряді підприємств продуктивність праці там зросла більш ніж вдвічі. Г. Гант мріяв про впровадження "демократії на виробництві", про гуманізацію управління, доводячи, що "проблема людського фактора є однією з найважливіших проблем менеджменту"'.

Відомий американський вчений Г. Емерсон (1853—1931), розробляючи штабний принцип управління, приділяв головну увагу персоналу, наполягаючи на необхідності управління кадрами. Передбачаючи виникнення в майбутньому професії менеджера персоналу, Г. Емерсон щев1912р.в роботі "Дванад­цять принципів продуктивності" писав: "Вкрай важливо мати хоча б небагато спеціалістів, що володіють інтуїцією, спосте­режливістю, тямущістю — з одного боку, і всім багатством фізіологічних, психологічних і антропологічних наукових знань — з іншого. Лише такий спеціаліст зможе дати адмініс­трації і кандидату на роботу дійсно компетентну пораду, тільки він може вірно сказати, чи підходить кандидат для даної роботи"².

Французький адміністратор і дослідник А. Файоль (1841 — 1925) виокремив основні принципи управління пер­соналом: винагорода персоналу, справедливість, постійність складу персоналу, підпорядкування часткових інтересів за­гальному, єдність персоналу³. Ф. та Л. Гілбрети займалися переважно питаннями вивчення фізичної роботи у вироб­ничих процесах і досліджували можливості збільшення ви­пуску продукції за рахунок ефективнішого виконання опе­рацій ручної праці без збільшення зусиль працівників. Вони першими застосували для вивчення робочих рухів кінокамеру і винайдений ними мікрохронометр, поклавши поча­ток науковому нормуванню праці¹.

Концентрація виробництва і монополізація капіталу на початку XX ст. призвела до небаченого раніше скупчення великих мас працівників різних спеціальностей на великих підприємствах, до більш часткового поділу праці, і зокрема до виділення функції управління персоналом. Г. Форд, нама­гаючись вирішити проблему плинності кадрів, організував на своєму підприємстві "психологічний відділ". Відомо, що перше "бюро найму" було організоване ще в 1900 p., а пер­ший відділ праці — в 1902 р. на підприємстві, що виробляло касові апарати².

Важливим етапом розвитку управлінсько-трудового на­прямку наукової думки став рух за людські відносини на виробництві (1930— 1950). Американські вчені М. П. Фоллет і Е. Мейо вважаються найбільшими авторитетами в цьому напрямку досліджень. Саме М. Фоллет першою дала визна­чення менеджменту як забезпеченню виконання роботи за допомогою інших осіб, а знамениті експерименти Е. Мейо довели значення для ефективності виробництва сили взаємо­дії між людьми. Подальші дослідження А. Маслоу, К. Арджи-ріса, Р. Лайкерта, Д. Мак-Грегора, Д. Мак-Клелланда, Ф. Герцберга, Л. Дортера, Е. Лоулера та багатьох інших вивчали різні аспекти соціально-трудової взаємодії людей, мотивації, харак­теру влади і авторитету, комунікації в організаціях, лідерства, змісту роботи та якості трудового життя тощо³.

Початок XX ст. в Російській імперії характеризувався великим інтересом вчених до різних аспектів трудової діяль­ності людини: психофізіологічних, економіко-організаційних, професійних тощо, які тісно перепліталися між собою. Ево­люція науки управління персоналом невіддільна від історії розвитку самої науки управління, а також суміжних галу­зей знань — психотехніки, психофізіології, гігієни праці, пси­хології, наукової організації праці та ін.

Найбільшою багатогранністю та енциклопедичністю нау­кового дослідження процесів людської праці характеризуютьсяроботи голови (патріарха) кількох поколінь радян­ських економістів академіка С.Г. Струміліна (1877 — 1974). Працюючи в жорстких умовах радянського тоталітарного режиму, він практично об'єктивно, майже без ідеологічних нашарувань дослідив величезні масиви економічних проблем, постійно пов'язуючи наукові пошуки з вирішенням акту­альних практичних проблем народного господарства країни.

У роботі "До питання про класифікацію праці" С.Г. Струмілін всебічно розглядає процес праці з економічної, фізіо­логічної, психологічної, соціальної та історичної точок зору¹. Зразком аналітичного підходу до однієї з найскладніших проблем економіки праці є розроблена С.Г. Струміліним класифікація професій і спеціальностей. Його роботи "Про­блеми кваліфікації праці"² та "Господарське значення на­родної освіти"³ стали основою науки про економічну ефек­тивність освіти, яка пізніше в США була розвинена в теорію "людського капіталу".

С.Г. Струмілін послідовно заперечував зрівнялівку в оп­латі праці. Розроблені ним методи класифікації і групуван­ня професій, велика робота по визначенню основних факторів диференціації оплати праці мали вирішальне значення для організації заробітної плати. С.Г. Струмілін вперше здійснив соціально-економічне дослідження бюджету часу різних груп працівників. Під його керівництвом вперше в світі був розроб­лений перспективний плановий баланс праці на 1927/28 — 1932/33 pp.

Великий внесок академіка Струміліна і в розробку про­блем підвищення продуктивності праці. Аналізуючи ефек­тивність нової техніки, він дослідив співвідношення між зро­станням продуктивності праці і зниженням собівартості. Лише в сучасних умовах ми можемо повністю оцінити значення ідеї вченого про необхідність врахування в показниках про­дуктивності праці економії не лише живої, але і уречевленої праці".

Важливе значення в сучасних умовах розшарування на­селення за рівнями доходів має методика С.Г. Струміліна дослідження рівня народного добробуту, яка, на жаль, менше відома студентам, ніж американські методики.

Слід зазначити, що внесок академіка С.Г. Струміліна в дослідження економіки праці не обмежується вивченням зазначених вище проблем, так само, як і його загальний внесок у науку не обмежується проблемами економіки праці. Важ­ко переоцінити значення його робіт зі статистики, демографії, економіки промисловості й сільського господарства. На наше глибоке переконання, обов'язком кожного студента є особис­те близьке знайомство з науковими працями цього видатно­го вченого.

Помітний слід у радянській економіко-управлінській науці залишили й інші вчені "трудового" спрямування. O.K. Гастєв (1882 — 1938) — вчений і поет, організатор Центрального інституту праці (незаконно репресований і реабілітований посмертно), вважається засновником школи наукової органі­зації праці'. П.М. Керженцев (1881 — 1940) — економіст, істо­рик, публіцист, а потім П.М. Єсманський, директор Таган­розького інституту наукової організації виробництва, дослі­джували спільні риси, що є в будь-якій роботі, пов'язаній з управлінням людьми, передбачаючи таким чином основну ідею праксеології².

Значну^вагу дослідженню проблем управління приділяв Ф.Р. Дунаєвський, директор Харківського інституту праці; він акцентував увагу на проблемах добору персоналу, його підготовки і стимулювання. Науковий співробітник Інститу­ту техніки управління (Москва) Е.К. Дрезен особливу ува­гу звертав на питання взаємодії людини і колективу, ролі керівника, підготовки резерву і навчання кадрів³.

В першій третині XX ст. в СРСР, як і в інших країнах, інтенсивно розвивалася психотехніка. Один із засновників прикладної психології німецький вчений Г. Мюнстерберг, визначаючи основні проблеми психотехніки, визнавав пер­шочерговою з них "відбір підходящих людей", тобто проблему професійної придатності в широкому розумінні слова, включаючи профвідбір, профконсультацію і профорієнтацію'. Помітний внесок у розвиток психотехніки в 1920— 1930-х pp. зробили І.Н. Шпільрейн, С.Г. Геллерштейн, К.Х. Кекчеєв, Н.Д. Левітов, Н.В. Петровський, Н.А. Рибніков, І.М. Бурдянський та ін. Психотехніка, вивчаючи психологічний стан люди­ни при її взаємодії з виробничим середовищем, підготувала наукову основу для виникнення і розвитку сучасних наук про працю: ергономіки, інженерної психології, організацій­ного проектування, технічного нормування, організації управ­ління виробництвом. В центрі уваги всіх цих наук — трудо­ва діяльність людини.

Разом з психотехнікою інтенсивно розвивалися дослід­ження в галузі психофізіології. Найвідомішим представни­ком психофізіології у 1920— 1930-х pp. був О. А. Єрманський, що висунув теорію "фізіологічного оптимуму", яка підтверджу­ється сучасними дослідженнями².

Велетенський інтерес до проблем економіки, наукової організації праці та управління персоналом виявився, зокре­ма, у великій кількості та різноманітності періодичних друко­ваних видань того часу: "Організація праці", "Техніка управ­ління", "Господарство і управління", "За раціоналізацію", "Підприємство", "Інженерна праця" та ін.(російською мовою). Однак вже на кінець 1930-х pp., у зв'язку з відомими полі­тичними причинами у СРСР, об'єктивні наукові досліджен­ня були практично згорнуті.

А в розвинених країнах капіталістичного світу в цей час до проблем "людського фактору", мотивації праці звернули­ся і теоретики менеджменту, оскільки практика управління вже переконливо довела, що психологічні, соціологічні, еко­номічні, юридичні та інші фактори суттєво впливають на ефективність функціювання організації. Вже зазначалося, що біля витоків нових форм і методів управління в промисло­вості були американські вчені Е. Мейо і М. Фоллет, заснов­ники "школи людських відносин". Цей напрям промислової соціальної психології прискорено розвивався після другої світової війни, багато в чому дякуючи роботам Д. Мак-Гре-гора (1906-1964). Йому належить радикальна теза про те, що людський бік підприємства утворює єдине ціле і що тео­ретичні передумови, яких дотримується керівництво щодо управління його людськими ресурсами, визначають весь ха­рактер підприємства. Д. Мак-Грегор запропонував також широко відомі нині теорії X і У, які далі розвинув професор Каліфорнійського університету В. Оучі¹.

У кінці 1950-х і остаточно в 1960-ті pp. управління люд­ськими відносинами в організаціях виділилося у спеціальну управлінську функцію "управління персоналом". її основ­ним завданням стало забезпечення можливості кожному пра­цівникові працювати максимально ефективно на користь підприємства, що обов'язково пов'язується з підвищенням особистого добробуту працівника. Наукові дослідження в галузі управління персоналом пов'язані тепер передусім з методами добору, навчання і перепідготовки кадрів, а також з проблемами зайнятості, ефективного використання робо­чого часу й обладнання, процедурами урегулювання трудо­вих конфліктів, новими поглядами на систему матеріально­го стимулювання працівників, відмовою від традиційних форм оплати, заснованих на жорсткому нормуванні.

Починаючи з 1960-х pp. спостерігається друга велика хвиля зростання інтересу до проблем управління через сис­тему взаємовідносин людей. Управління економічними про­цесами роЗглядається як цілеспрямований вплив на людей і лише через них — на виробничі відносини. Важливим мето­дом управління стають соціально-психологічні відносини.

У 1970—1980 pp. в науці управління розвинених країн поняття "людські ресурси", "людський капітал" і управлін­ня ними почали витісняти поняття "персонал", "управлін­ня персоналом", "робота з кадрами". Більшість фірм змінила також традиційні назви відділів кадрів на "відділи (служ­би) людських ресурсів", нова термінологія ввійшла і в служ­бові документи, і в наукові праці, і в підручники, однак пов­ної одностайності серед вчених з цього приводу поки що немає.

Дослідження радянських вчених у 1970—1980-х pp. у галузі управління людськими ресурсами проводилися пе­редусім спеціалістами з проблем психології і соціології праці: В.А. Ядовим, А.Г. Здравомисловим, В.П. Ропсиною, В.Г. Підмарковим, Г.М. Зараковським, В.К. Тарасовим, Ю.М. Черновим, Є.А. Климовим, Б.А. Смирновим, Б.А. Леоновим, Ю.М. Забро-дінймтаін. Завдяки дослідженням Б.Ф. Ломова, Б.Г. Анан'єва, В.ГІ. Зінченка, А.Н. Леонтьєва в окремий напрямок науки управління виділилася ергономіка, що виникла на базі пси­хології, психофізіології, наукової організації праці. Предме­том цієї науки є дослідження різноманітних характеристик працюючої людини з урахуванням численних виробничих факторів з метою оптимізації знарядь, умов і процесу праці.

У цей час відбувається процес становлення інженерної психології як самостійної науки, продовжує активно розвива­тися нормування праці. Серед вчених, що зробили значний внесок у розвиток теорії нормування, слід назвати Е.І. Андрю-щенка, В.П. Бабича, Н.С. Березіну, М.І. Бухалкова, Б.М. Генкіна, Б.М. Ігумнова, Г.І. Калітича, В.І. Кочеткова, Г.Е. Слєзінгера, А.П. Павленко, П.Ф. Петроченка, В.А. Плаксова, Є.І. Шерман та ін.

Особлива увага приділялась науково-практичним пробле­мам підвищення продуктивності праці, вдосконаленню показ­ників її вимірювання. Значно розширили теорію продуктив­ності і ефективності праці такі вчені, як Є.Г. Антосєнков, Є.І. Капустін, Д.М. Карпухін, В.Г. Костаков, Л.А. Костін, О.О. Котляр, В.В. Куліков, І.С. Маслова, А.І. Мілюков, Г.А. Пруденський, О.І. Рузавіна та ін.

В Україні трудовий напрямок економічної думки нині розвивається кількома науковими центрами. Наивідоміші з них: Інститут економіки Національної академії наук (НАН) України (м. Київ); Науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин Міністерства праці та соціальної політи­ки України (м. Луганськ); Науково-дослідний інститут праці та зайнятості населення Міністерства праці та соціальної політики і НАН України (м. Київ); Інститут регіональних досліджень НАН України (м. Львів); Рада по вивченню про­дуктивних сил України НАН України (м. Київ); Економіч­ний науково-дослідний інститут Міністерства економіки України (м. Київ), Український науково-дослідний інститут аграрних проблем (м. Київ). Чималий внесок у розвиток тру­дового напрямку економічної науки роблять і науковці ви­щої школи, зокрема в Київському національному універси­теті імені Тараса Шевченка, Львівському державному уні­верситеті імені Івана Франка, Харківському національному університеті імені Миколи Каразіна, Київському національ­ному економічному університеті.

Значну координуючу роль в узагальненні і пропаганді теоретичних і практичних знань у галузі економіки праці та управління людськими ресурсами відіграють фундамен­тальні монографічні видання та спеціальні наукові збірники вчених згаданих вище наукових центрів та закладів освіти, періодичні журнальні видання, вісники, часописи, передусім "Економіка України", "Продуктивність", "Економіст", "Пер­сонал", "Праця і зарплата" та ін. У 1995 р. засновано нау­ковий економічний та суспільно-політичний журнал "Украї­на: аспекти праці", який регулярно висвітлює думки вчених та практиків з найактуальніших проблем ринку праці й зайня­тості населення, оплати праці та динаміки доходів громадян, розвитку соціально-трудових відносин, професійної освіти, соціального захисту тощо.

Теоретичні, методичні та прикладні аспекти актуальних проблем економіки праці дістали значного розвитку в робо­тах українських вчених В.Ф. Андрієнка, О.І. Амоші, СІ. Бан­дура, Л.К. Безчасного, Д.П. Богині, І.К. Бондар, О.А. Бугуцького, Л.І. Воротіної, В.М. Данюка, Г.А. Дмитренка, М.І. Долішнього, CM. Злупка, Є.П. Качана, М.М. Кім, A.M. Колота, Л.В. Кри­венко, І.Д. Крижка, В.Д. Лагутіна, Е.М. Лібанової, 1.1. Лукінова, Н.Д. Лук'янченко, Ю.В. Ніколенка, В.М. Новікова, О.Ф. Нові-кової, В.В. Онікієнка, Н.О. Павловської, Ю.І. Палкіна, І.Л. Петрової, СІ. Пірожкова, М.Д. Прокопенка, В.А. Савчен-ка, М.А. Сіроштана, О.А. Турецького, О.М. Уманського, О.А. Устенка, Д.М. Черваньова, М.Г. Чумаченка, А.А. Чухна, Л.С Шевченко та ін..

До найактуальніших проблем соціально-трудових відно­син, дослідження яких є перспективним для наукової робо­ти (починаючи зі студентської лави), слід віднести питання прогнозування ринку праці й особливостей його формуван­ня в Україні; дослідження впливу приватизаційних процесів на зайнятість та рівень життя населення; дослідження ефек­тивності інвестицій в людський капітал на особистісному, мікро- і макроекономічному рівнях; розробку ефективних систем оцінки трудового внеску та оплати праці; пошуки оптимальних шляхів відтворення кадрового потенціалу краї­ни та соціального захисту населення і багато інших. Споді­ваємось, що матеріали цієї книги зацікавлять Вас і будуть корисними у Вашій роботі.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. АГД як галузь економічної науки
3. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
4. Актуальні проблеми економічної безпеки України.
5. Аналіз економічної ефективності капітальних вкладень
6. Аналіз економічної ефективності лісового сектора
7. Аналіз економічної та неекономічної результативності маркетингової діяльності
8. Аналіз економічноїї політики за допомогою моделі Мандела-Флемінга. Випадки вільного та фіксованого валютного курсів.
9. Аналіз рівня економічної безпеки підприємства
10. Антимонопольний комітет України здійснює контроль за додержанням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності законодавства про захист економічної конкуренції.
11. Б.Рассел, підкреслюючи, що людина є частиною природи, уважав, що людські «думки й рухи слідують тим же законам, що й рух зірок і атомів». Яку точку зору відстоював Рассел?
12. Більш глибоке розуміння суті маркетингу передбачає розгляд його з економічної, господарської і комерційної сторін.

Переглядів: 986