Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Соціально-трудові відносини

В ряду фундаментальних проблем з якими стикається сучасне українське суспільство стоїть і проблема формування та удосконалення соціально-трудових відносин.

Соціально - трудові відносини характеризують взаємовідносини між найманим працівником і роботодавцем, які в умовах ринкової економіки націлені на забезпечення високого рівня і якості життя людини та суспільства загалом.

Соціально-трудові відносини можна поділити натри напрямки: суб'єкти, предмет, типи.

Суб'єктами соціально - трудових відносин є індивідууми і соціальні групи. Для сучасної економіки найбільш важливими суб'єктами відносин є: найманий працівник, роботодавець, об'єднання найманих працівників (профспілка), об'єднання роботодавців, держава.

Найманий працівник- це особа, яка заключила договір з представником підприємства, організацією чи державою.

Роботодавець - це особа, яка наймає для виконання роботи одного, або декількох працівників.

Профспілки - створюються для захисту економічних інтересів найманих працівників.

Держава - як суб'єкт соціально - трудових відносин виступає: в ролі законодавця, захисника прав громадян і організацій, роботодавця, посередника і арбітра при трудових спорах.

В якості предметів соціально-трудових відносин виступають: на рівні індивідуумів - певні сторони в трудовому житті людини, на рівні колективних відносин - кадрова політика. Багатогранність соціально-трудових відносин представляють предмети, які можна поділити на три складові: соціально-трудові відносини зайнятості, соціально-трудові відносини пов'язані з організацією і ефективністю праці та соціально-трудові відносини пов'язані з нагородженням за працю.

Типи соціально-трудових відносин характеризують психологічні, етичні і правові форми взаємовідносин в процесі трудової діяльності. За організаційними формами існують такі типи соціально-трудових відносин: патерналізм, партнерство, конкуренція, солідарність, субсидіарність, дискримінація, конфлікт.

Патерналізм характеризується значною мірою регламентації соціально-трудових відносин зі сторони держави або керівництва підприємства. Це вид "батьківської турботи" держави про потреби населення або адміністрації підприємства про його працівників.

Партнерство пропонує здійснення захисту своїх інтересів суб'єктами соціально-трудових відносин і їх самореалізація в політику погодження взаємних пріоритетів.

Конкуренція характеризується досконалістю між людьми, або колективами.

Солідарність представляє загальну відповідальність і взаємну допомогу, основану на спільності інтересів групи людей.

Субсидіарність - означає прагнення людини до особистої відповідальності за досягнення своїх цілей і своїх дій при рішенні соціально-трудових проблем.

Дискримінація - це незаконне обмеження прав суб'єктів соціально-трудових відносин. Дискримінація може виражатися по віку, расі, національності, статі, конфесії та ін. ознаках, а також дискримінація може проявлятися і при виборі професії, поступлення на навчання до навчального закладу, просування по службі, оплаті праці, звільненні.

Конфлікт - є крайньою мірою протиріччя в соціально-трудових відносинах. Найбільшими формами прояву трудових конфліктів є: трудові спори, страйки, масові звільнення (локаути).

Для регулювання соціально-трудових відносин держава створює систему програм, яка охоплює такі напрямки, як: зайнятість, соціальна політика, умови праці, міграційна і демографічна політика.

Зокрема, соціальна політика - це стратегічний соціально-економічний напрям розвитку суспільства. Вона являє собою систему управлінських, організаційних, регулюючих дій і заходів, спрямованих насамперед на забезпечення зайнятості громадян, їх всебічний розвиток, гарантування відповідного рівня їх життя і праці, на соціальний захист населення.

Пріоритетним механізмом соціальної політики є соціальне управлінця та регулювання соціальних процесів.

Мета соціальної політики полягає у цілеспрямованому формуванні визначених умов для розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, повного розкриття творчого потенціалу людини, підвищення рівня та якості життя громадян на основі стимулювання трудової і господарської активності населення, а також досягнення в суспільстві соціальної злагоди, стабільності та цілісності.

Суб'єктами соціальної політики - є люди, держава, суспільство, соціальні інститути і товариства, політичні партії, громадські організації, колективи, профспілки, спілки підприємців, різноманітні фонди тощо.

Водночас, базовим суб'єктом є особистість, оскільки жодне завдання соціального розвитку і соціальної політики не може бути здійснене, якщо не будуть створені умови для самореалізації особистісного потенціалу людини.

Важливим суб'єктом соціальної політики у сучасних умовах є держава. За своїм потенціалом вона переважає можливості інших суб'єктів цього процесу.

Держава розробляє та здійснює комплекс заходів, які охоплюють різні сфери розвитку суспільства, а саме:

> сферу праці, соціально-трудових відносин;

> сферу доходів населення;

> проблеми зайнятості, регулювання ринку праці;

> міграційні процеси;

> соціальну сферу;

> демографічні процеси;

> питання екологічного стану суспільства.

Роль політичних партій, політичних формувань як суб'єктів соціальної політики визначається ефективністю їхньої політики, зв'язком із життєвими потребами народу, їх здатністю своєю діяльністю збагачувати соціальний потенціал суспільства.

Громадські організації як суб'єкт соціальної політики, виражаючи інтереси різних соціальних груп, спільнот, класів, верств суспільства, здатні зробити значний внесок у соціальний розвиток суспільства.

Серед громадських організацій найважливіше місце належить профспілкам.

Профспілки - це масове самокероване громадське об'єднання трудящих певної галузі або суміжних галузей для захисту і представництва їхніх соціальних інтересів. Профспілки - це найбільш масове об'єднання трудящих, доступне для всіх. Для вступу в профспілку необхідно тільки визнання об'єднання і пов'язаної з цим товариської дисципліни незалежно від рівня кваліфікації, освіти, політичних орієнтацій, статі, віку, національності.

Профспілки за своїми цілями та інтересами перебувають ближче порівняно з іншими громадськими організаціями до економіки, виробництва, тобто вирішальної сфери прикладання творчих сил людини, в якій реалізуються корінні інтереси трудящих.

Соціальний захист включає законодавче або іншим чином установлені гарантії соціального захисту, соціальної підтримки і соціальної допомоги. Ці гарантії являють собою систему заходів, які диференціюються за своєю адресною спрямованістю.

Соціальний захист - це система заходів, які забезпечують соціальну захищеність переважно непрацездатного населення і соціальне уразливих верств працездатного населення (соціальне страхування, пенсійне забезпечення, страховий захист від небезпек, медичне страхування).

Соціальне страхування покликане забезпечити достатній ступінь компенсації доходу трудящих у разі втрати працездатності, тобто це виплати допомоги у випадках загального захворювання, трудового каліцтва і професійного захворювання, виплати у зв'язку з вагітністю і пологами, по догляду за хворою дитиною після досягнення нею віку трьох років; пенсії; допомоги на поховання, компенсації вартості путівок на лікування та відпочинок.

Соціальне страхування пов'язане з трудовою діяльністю людини як члена суспільства. Об'єктом соціального страхування є ризик. Соціальне страхування може бути обов'язковим і добровільним.

Кошти соціального страхування формуються із внесків, величина яких визначається у певному відношенні до заробітної плати.

Важливим напрямом соціального захисту є пенсійне забезпечення.

Пенсійна система - це сукупність правових, економічних та соціальних інститутів і норм, які забезпечують надання пенсій за віком, по інвалідності, а також у зв'язку з втратою годувальника.

Метою пенсійної системи є матеріальне забезпечення непрацездатного населення.

Пенсія являє собою щомісячну грошову виплату громадянам при досягненні установленого законом пенсійного віку, настанні інвалідності, втраті годувальника.

Трудові пенсії призначаються громадянам, які досягли пенсійного віку, мають трудовий стаж, застраховані через систему соціального страхування. Пенсії виплачуються в повному розмірі без урахування одержуваного заробітку (іншого доходу).

Соціальні пенсії призначаються громадянам, які не мають певного стажу. Ці пенсії, як правило, фінансуються із бюджету і повинні забезпечувати прожитковий мінімум.

Джерелом пенсійного фонду є: фонди обов'язкового державного соціального страхування, державний бюджет, а також недержавні пенсійні фонди.

Соціальна підтримка - це система заходів, які стосуються здебільшого економічно активного населення і спрямовані на створення умов, що дають змогу найманим працівникам забезпечити їх соціальну захищеність.

Соціальна допомога - це заходи, які стосуються всього населення і являють собою допомогу, як правило, короткочасного характеру. Здебільшого вона надається людям, які потрапили в екстремальні життєві ситуації, що потребують додаткових витрат.

На сучасному етапі основними напрямами соціальної політики в Україні є:

> формування і розвиток ринкової економіки соціального спрямування;

> реалізація творчого соціального потенціалу;

> досягнення соціальної злагоди і соціальної справедливості на основі соціального партнерства;

> формування нової соціальної культури;

> регулювання розвитку соціально-етнічних відносин на основі принципу рівності всіх націй;

> регулювання сімейно-шлюбних відносин, спрямованих на зміцнення матеріальних, моральних, соціальних, духовних основ сім'ї;

> регулювання процесів соціально-територіального розвитку;

> заохочення продуктивної трудової діяльності;

> забезпечення необхідного життєвого рівня кожній людині;

> удосконалення системи оплати праці;

> удосконалення системи соціального захисту;

> упровадження сучасної системи соціального страхування (пенсійного, медичного, у зв'язку з хворобою, безробіття);

> удосконалення системи пенсійного забезпечення на основі як обов'язкового, так і добровільного страхування;

> досягнення повної продуктивної зайнятості.

Зазначимо, що сучасна законодавча форма регулювання соціально-трудових відносин включає: Кодекс законів про працю, пенсійне законодавство, закон про зайнятість,

На даний момент в Україні прийнята система міжнародних соціальних нормативів, індикаторів та стандартів.

Соціальні нормативи - це вимірник і критерій розподілу бюджетних коштів для задоволення певного рівня соціальних потреб населення в освіті, медицині, пенсійному забезпеченні, соціальному страхуванні, а також це мінімальний розмір заробітної плати, пенсій. Нормативи встановлюються урядом.

Соціальний індикатор - споживчий кошик. Мінімальний споживчий кошик застосовується для визначення нижньої границі малозабезпеченості, абсолютного числа бідних людей.

Соціальні стандарти - це показник який характеризує рівень життя (досягнутого і бажаного). Соціальні стандарти досягнутого дають уяву про матеріальні і соціальні блага для даної країни, для даного часу; бажаного - з точки зору рівня і якості життя населення в перспективі.

6.2. Соціальнепартнерство

Термін "соціальне партнерство" - це система взаємозв'язків між робітниками (їх представниками) і роботодавцями (їх представниками), яка дозволяє враховувати двохсторонні інтереси, досягнення згоди із соціально-трудових і соціально-економічних питань, які укладаються в колективних договорах

Соціальне партнерство не повинно вести до повної згоди з роботодавцями або навпаки до постійних гострих конфліктів. Воно повинно допомогти виробити позицію і згоду, які б дозволили задовольнити інтереси сторін в конкретних умовах, досягнути компромісу.

Перші і найбільш повні принципи соціального партнерства втіленні в практику Міжнародною організацією праці (МОП), яка була утворена в 1919 році. МОП - організація з унікальними принципами трьохстороннього представництва, яка об'єднує делегатів урядів, підприємців та робітників. Даний принцип одержав назву трипартизм.

Трьохсторонність пронизує всю діяльність МОП при вирішенні трудових та інших соціально-економічних питань. На практиці трипартизм означає, що держава, підприємці, профспілки є різними ланками. Вони є незалежні один від одного, кожний виконує окремі функції і несе свою відповідальність.

Термін "трипартизм" охоплює такі питання в системі соціального партнерства:

> двохсторонні колективні договори;

> трьохсторонні колективні консультації та переговори між державою, підприємцями та робітниками;

> трудові конфлікти і їх врегулювання;

> участь працівників у прийняті різноманітних рішень на підприємствах.

Фактично із сутності соціального партнерства витікає й його зміст, а саме:

• спільний розгляд і згода робітників і роботодавців соціально-трудової політики на всіх рівнях суспільного виробництва на основі підвищення ефективної праці;

• визначення критеріїв соціальної справедливості і встановлення гарантій захисту ефективності праці суб'єктами соціального партнерства;

• переважно переговорно-договірний характер взаємовідносин між представниками робітників і роботодавців при підготовці відповідних згод, а також при рішенні розбіжностей.

Цивілізовані відносини між партнерами повинні підтримуватись принципами, які розроблені Міжнародною організацією праці. Нижче подано лише деякі з них:

Перший принцип: загальний та міцний мир може бути досягнутий лише на основі соціальної справедливості.

Другий принцип: ненадання в будь-якій країні робітникам людських умов праці є перепоною для інших країн, які прагнуть покращити положення трудящих.

Третій принцип: свобода слова і свобода об'єднання є необхідними умовами постійного прогресу.

Четвертий принцип: злидні в будь-якому місці є загрозою для загального благополуччя.

П'ятий принцип: всі люди незалежно від раси, віри та статті мають право на матеріальне благополуччя і духовний розвиток в умовах свободи, стабільності в економіці і рівних можливостей.

Шостий принцип: повна зайнятість та підвищення життєвого рівня.

Сьомий принцип: в соціально-моральному розумінні праця не є товаром.

Слід зазначити, що в цілому соціальне партнерство реалізується через систему переговорів та укладання угод на державному, територіальному, галузевому і професійному рівні, а також колективних договорів на підприємствах (в організаціях, закладах).

Представниками сторін для укладання договорів можуть бути:

• робітники, інтереси яких представляють профспілки, або інші уповноваженні ними особи;

• роботодавці, їх інтереси представляють спілки роботодавців або відповідні міністерства, відомства, інші органи влади;

• державні органи виконавчої влади, виступають як представники загальнодержавних інтересів.

Водночас, поряд із загальними принципами МОП можна також виділити специфічні принципи організації роботи партнерів. Такими принципами є:

• дотримання норм законодавства;

• повно важність представників сторін;

• рівноправ'я і свободі вибору і обговорення питань;

• добровільність сторін в прийняті на себе обов'язків;

• реальність виконання обов'язків;

• контроль і відповідальність за їх виконання.

Ці принципи повинні дотримуватись на всіх рівнях системи соціального партнерства - від державної др конкретних організацій.

Угоди і колективні договори виконують три функції.

Перша - захисна для найманих працівників - суть цієї функції в тому, що роботодавець не може використати свою силу. Змінити умови праці за рахунок робітника.

Друга - організаційна - означає стандартизацію трудових відносин і наглядність витрат на утримання штату.

Третя - мирна - направлена на то, щоб на період дії договору не допустити трудових конфліктів і висування нових вимог по питаннях, які вже включенні в угоду і колективний договір.

Багаторівнева система колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин дозволяє на основі співпраці і компромісів погодити інтереси головних суб'єктів сучасних економічних процесів роботодавців і найманих робітників - при посередництві держави.

Досягнення рівноваги в трудових відносинах між їх суб'єктами (учасниками) є головним для держави, яка здійснюється через державу та керується законодавством. Практично баланс інтересів між партнерами в сфері виробництва і послуг в ринковій економіці надходить своє відображення в колективному договорі (угоді) різних рівнів і в індивідуальних трудових договорах (контрактах).

Угода визначає згоду та позиції сторін за основними принципами проведення соціально-економічної політики. Вона заключається на рівні держави між представниками профспілок, роботодавців і влади. В ній передбачається положення щодо принципів регулювання соціально-трудових відносин, в тому числі в сфері розвитку ринку праці і зайнятості населення, в області оплати праці найманих працівників, дохід і рівень життя населення, його соціальний захист, соціальне забезпечення і соціальне страхування.

Для регулювання соціально-трудових відносин, ведення колективних переговорів і підготовки проекту угоди утворюється постійно діюча трьохстороння комісія (ТК), в яку входять представники профспілок і їх об'єднань, об'єднань роботодавців і державних органів виконавчої влади.

Галузево тарифна угода, заключається між галузевими профспілками і галузевим союзом роботодавців, визначає узгодження позиції сторін за основними принципами соціально-економічної політики в галузі, спільні дії учасників угоди щодо їх реалізації.

Так в тарифній угоді установлено мінімальний розмір тарифної ставки для робітників першого розряду, вона гарантує підвищення, виходячи з законодавства, розмірів компенсаційних виплат за вимушені простої не з вини робітника.

Спеціальні угоди стосуються конкретно соціально-економічних проблем на регіональному рівні. Вони заключаються між представниками органів найманих працівників (як правило, територіальні спілки профспілок, об'єднання роботодавців тощо).

Роботодавці і робітники підприємства і організацій, які знаходяться в даному регіоні, в процесі переговорів про умови праці та інші аспекти соціальної політики, виходять з економічних умов виробництва на даній території і адекватних їм соціально-трудових відносин.

Колективний договір як правовий акт, інструмент колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин між робітниками тої чи іншої організації і їх роботодавцями визнає узгодження позицій сторін з вирішення важливих питань умов і оплати праці, соціальних виплат та компенсацій, соціального забезпечення і страхування. Цей документ призначений фіксувати зобов'язання і відповідальність сторін за виконання основних їх положень.

Колективний договір між адміністрацією підприємства і його профспілкою або іншими представниками інтересів робітників, як правило доповнює і розвиває норми, прийнятті в галузевому територіальному і генеральному договорі, конкретизує їх. При цьому береться до уваги фінансовий стан підприємства і організації, стан соціально-трудової сфери колективу.

Важливим напрямком в вивченні соціального партнерства є розгляд ролі всіх партнерів: профспілок, як представників найманих працівників; об'єднань підприємців, як представників роботодавців і держави - третьої сторони в системі соціального партнерства.

Професійні спілки в системі соціального партнерства являють собою і захищають інтереси найманих працівників. Профспілкам належать ініціативна роль при розробці трудового і соціального законодавства. Проведення колективних переговорів, укладання колективних договорів та угод. Ця ініціатива обумовлена тим, що інтереси робітника і роботодавця не співпадають та і їх сили нерівні.

На даному етапі проходить процес реформування профспілок. Зокрема, подрібнення профспілок призвело до:

• розпаду єдиного профспілкового руху;

• посилення суперництва між галузевими і регіональними, первинними і вторинним структурами;

• проходить скорочення або втрата матеріальної і фінансової бази профспілкового руху;^л

• повчався перебіг професіональних кадрів, знизився інтелектуальний потенціал профспілкових організацій, рівень їх знизився.

Соціальне партнерство практично неможливе без участі держави, яка виступає в особі влади, її органів і представників. Таким чином, третя сторона в системі партнерства - це держава. Місце держави в соціальному партнерстві визначається не тільки загальноекономічними функціями і регулюючою роллю. Вона виступає в трьох особах: основного власника, законодавця і арбітра (посередника).

Держава була і продовжує залишатися власником і роботодавцем. В умовах соціального партнерства роль держави полягає, зокрема, в розробці трудового і соціального законодавства.

В соціальному партнерстві держава виступає в функціях:

• гаранта громадських прав;

• регулятора системи соціально-трудових відносин;

• учасником в переговорах і в консультаціях в рамках трьохсторонніх соціально-трудових відносин;

• рішення колективних конфліктів за допомогою примирення, посередництва і трудового арбітражу;

• законодавчого закріплення угоди, досягнутих соціальними партнерами;

• координатора в процесі розробки і реалізації регіональних угод;

• арбітражу, примирення і посередника в рамках соціального партнерства.

Рішення колективного трудового спору складається з декількох етапів. Спочатку він розглядається узгоджувальною комісією, якщо їй вдається добитися згоди, то сторони продовжують узгоджувальні процедури з участю посередника. Основна ціль посередника-добровільне вирішення сторонами спорів своїх неврегульованих розходжень. Він утворює умови для успішного рішення колективного трудового спору зусиллями самих сторін. Якщо з допомогою посередника колективний трудовий спір так і не вдалося врегулювати, то наступає другий етап - розгляд колективних спорів в трудовому арбітражі.

Якщо узгоджувальна процедура не привела до вирішення колективного трудового спору, то робітники вправі використовувати зібрання, мітинги, страйки, анкетування.

Страйк - це тимчасова добровільна відмова робітників від виконання своїх трудових обов'язків з метою вирішення колективного трудового спору.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ВИСНОВКИ	\|	ВИСНОВКИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.