Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Класифікація

Популярна музика.

Радикальні зміни в соціально-економічному устрої відкрили нову епоху в розвитку масової культури, що включила до себе цілу низку музичних напрямків.

В 1920-х — 30-х роках в США та країнах Європи масовою музичною культурою стає джаз, на теренах СРСР — масова радянська пісня.

1950-ті роки ознаменувалися появою рок-н-ролу,

1960-ті — появою рок-музики,

1970-ті — європопу, а також цілої низки популярних напрямків електронної музики. Всесвітню славу здобувають музичні гурти. Показником їхньої популярності стає кількість проданих копій альбомів (платівок або, пізніше, компакт-дисків), яка іноді сягає мільйонів і навіть десятків мільйонів. Абсолютний рекорд — близько 46 мільйонів копій — належить Майклу Джексону.

Знаковим явищем у 1980-х роках стає входження до поп-культури— музики, що спирається на елементи етнічної музики різних народів.

Постмодернізм

Останню третину XX століття в музиці розглядають під знаком постмодерну. Якщо музика епохи модерну розглядалася, як спосіб вираження, то в епоху постмодерну музика стає видовищем, продуктом масового споживання та індикатором групової ідентифікації, наприклад знаком, що допомагає визначити свою принадлежність до тієї чи іншої субкультури. Стає характерним поєднання різних музичних стилів та жанрів, полістилістика, стираються кордони між «високим мистецтвом» та кітчем.

Подібному зближенню жанрів, а нерідко і їх поєднанню сприяв розвиток звукозапису, що відкрив можливість для роботи з семітами — використанню і поєднанню в рамках однієї композиції різних попередньо записаних звуків. Техніка використання існуючого матеріалу знайшла своє відображення і в традиційній інструментальній музиці, зокрема у творах Д. Шостаковича, А.Шнітке, Л.Беріо, які використовували «аллюзії» та прямі цитати творів композиторів минулого. Подібні техніки дозволили говорити про зменшення ролі композитора в музичній композиції, що знайшло свій прояв не тільки у використанні запозиченого музичного матеріалу, але й у використанні складних математичних алгоритмів (в серіальній музиці) або випадковості (в алеаториці).

Музичне мисгецтво є дуже багатоманітним у своїх формах, що робить його класифікацію предметом мистецтвознавчих робіт.

Виділяють чотири основні типи музичного мистецтва:

■ музика фольклорного типу (від архаїчний фольклору до його адаптацій на професійний лад);

■ музика розважального типу (від середньовічних скоморохів та менестрелів до сучасної

естради);

■ мистецтво канонічної імпровізації (літургійні співи)

■ опус-музика (т. зв. академічна музика, одним з основних понять якої є «опус» — оригінальний твір, зафіксований у ночному тексті).

Загальноприйнятою є класифікація музикиза стилями, жанрами і напрямками. Музичний жанр характеризує класифікацію музичої творчості за родами і видами, з огляду на їх походження, умови виконання, сприймання та інші ознаки. При цьому дослідники розрізняють первинні жанри, що походять від синкретичної формимузикування, та вторинні,що зародилися в епоху естетичної формимузикування.

Термін музичний стиль характеризує сукупність засобів та прийомів художньої виразності, що історично склалась і відображає естетичні погляди різних суспільних груп певної епохи або творчого напрямку.

В залежності від генези музичного стилю, розрізняють історичний, національний та авторський стилі.

Хоча об'єктивною передумовою для розрізнення як музичних жанрів, так і музичних стилів є комплекс сум музичних характеристик, при визначенні стилю звертають увагу на індивідуальні риси, притаманні тим чи іншим композиторам (або групі композиторів, особистість яких формувалася в подібних соціо-культурних умовах), а привизначенні жанру — на умови їх побутування, виконання, а також змістовну або конструктивну спрямованість певного музичного твору.

Найменш розробленамузикознавцями класифікація сучасної популярної музики, де поняттяжанру і стилю нерідко вживаються як тотожні, що дає підстави говорити проплутанину : термінів. Для їх розрізнення також вживається більш загальні терміни — музичні напрямки і течії.

Історичні етапи розвитку хорового мистецтва України

Хорова музика - найдавніша галузь української культури.

Чимало її зразків увійшло до золотого фонду вітчизняних духовних надбань, а ряд композицій, зокрема хорових і солоспівів, здобули міжнародне визнання.

До проблеми наукового осмислення розвитку українського музичного мистецтва звертались багато науковців, дослідників-фольклористів, музикознавців. Здобули визнання праці М. Грінченко, М.Гордійчука, А.Іваницького, Л. Пархоменко. Помітне місце в українському мистецтвознавстві посіли музично - теоретичні дослідження Н.Горюхіної, Б.Фільц праці українських музикознавців С. Людкевича, М. Степененка, М. Юрченка.

Нелегко зорієнтуватися у великому інформативному просторі досліджень з історії української музики, тому головна метоа - висвітлення узагальнюючих аспектів процесу розвитку хорового мистецтва України, показати поступеневу еволюцію хорової творчості українського народу, що складалася і збагачувалася протягом століть.

На період від найдавніших часів і до XVIII ст. включно припадає виникнення класичного фонду українського музичного фольклору - великого надбання українського народу. До нашого часу дійшло багато жанрів -календарні та родинно - обрядові пісні, які можна вважати джерелами української хорової культури.

Другою гілкою витоків українського хорового мистецтва була духовна професійна музика, що почала розвиватися з X ст. Київ став центром християнства в Україні - Русі. Саме тут і відбувалося засвоєння багатих традицій візантійського церковного співу, поступово формувався старокиївський монодичний (одноголосний) спів.

Середньовіча культура вже не могла задовольнити нових потреб української громадськості. Уже наприкінці XV ст. в Україні з’явилася велика потреба в розвитку науки, освіти, мистецтва. Наприкінці XVI ст. братські школи та колегіуми були тими осередками, де культивувався хоровий спів і дбали про його найвищу якість.

Протягом другої половини ХУІІ-ХУІІІ ст. виникли і розвивалися нові пісенні фольклорні жанри: героїчний епос - думи та історичні пісні, розквітає різноманітна лірика, балади. Сформувалася багатоголоса церковна музика барокового стилю. На Україні цей спів називали партесним (від лат. -частина, партія).

Партесний концерт - новий етап розвитку в галузі вокально -хорової музики. Своїм художнім рівнем та професійною майстерністю український партесний концерт не поступався ранньобароковій польській та західноєвропейській церковній музиці. Він є одним з найвидатніших здобутків одного з найяскравіших періодів української культури, що його можна назвати „золотою добою».

У цей час в українській професіональній музиці з’являються авторські партесні твори і формується українська композиторська школа. Важлива роль у музичній культурі цього періоду належить кантовому жанрові. Поряд із духовними з’являються й світські канти. У світських кантах зароджується нова образність, нова інтонаційна сфера; у них простежується особливо тісне зближення з фольклором і кристалізується новий жанр - пісня -романс.

У другій половині XVIII ст. кріпла українська композиторська школа. В цей час творили такі видатні композитори як М.Бортнянський, Д.Березовський, М.Ведель, що стали класиками.

В українській музиці в цей час відбувається зміна стильової ситуації.

У творчості композиторів з’являються нові тенденції, що були характерні для західноєвропейської музики „онтра тенормо періоду» (ознаки галантного стилю з виділенням чуттєвого начала), а також деякі особливості раннього і зрілого класичного стилю, який формувався в цей час. Оновлюється духовна музика і виникає духовний циклічний концерт нового стилю. У ньому посилюються зв’язки зі світським мистецтвом, з’являється нова якість образності з яскравішим відтворенням емоційних переживань.

У XIX ст. розвиваються різні жанри світської музики:

- пісня-романс,

- музично-драматичні твори.

Змінюється стильова ситуація, відбувається перехід від класицизму до романтизму, який в Україні став формою національно-культурного відродження. Відображення цього явища є у хоровій творчості М. Вербицького, Лаврівського, П. Ніщинського, П. Сокальського, А. Вахнянина, В. Матюка, С. Воробкевича, в опері С. Гулака-Артемовського „Запорожець за Дунаєм», у більшості жанрів творчості М.Лисенка.

М. Лисенко підсумував досягнення попередників і розпочав нову епоху в розвитку національної музичної культури. Композитор створив національні різновиди майже всіх тогочасних музичних жанрів. Його новаторство у галузі вокально - хорової музики - це:

- хорова пісня,

- мініатюра,

- поема,

- баркарола,

- кантата,

- духовні твори.

Творчі й естетичні засади М. Лисенка, національний стиль його музики справили значний вплив на його послідовників -

К. Стеценка,

М. Леонтовича,

Я. Степового,

О. Кошиця,

С. Людкевича,

О. Ніжанківського,

Д. Січинського,

Ф. Колесса .

Середина XIX ст. в історії української музики чітко окреслюється як важливий етап, позначений появою нових форм музичного спілкування, зокрема вокально-хорового виконавства, та становленням концертної хорової композиції.

У другій половині XIX ст. мистецький процес охоплює всі українські землі. В руслі традицій попереднього етапу працюють М. Лисенко А., Вахнянин, П. Бажанський, І. Біликовський, В. Матюк, С. Воробкевич, П. Сокальський, П. Ніщинський.

Одним з вагомих здобутків генерації композиторів цього періоду було поширення ідейно - образного діапазону та інтонаційно - жанрових потенцій народної протяжної пісні, думних розспівів, козацької героїчної пісенності поряд з подальшим опануванням інтонацій міської пісні - романсу , що збагатило музичний тематизм хорових творів.

У становленні української музичної культури після 1917 р. хорове мистецтво відіграло особливу роль.

Насамперед хорова музика мала високий статус професіонального мистецтва - репрезентативного, функціонуючого на всіх рівнях суспільної будови. В ній віддавна органічно поєднувалися і динамічно взаємодіяли традиції селянського пісенного побуту, культової музики і концертної хорової практики.

До когорти популярних майстрів хорової композиції цього періоду належали

К. Стеценко, М. Леонтович, Я. Степовий, П. Синиця, Я. Яциневич, М. Вериківський, П. Козицький, В. Верховинець, М. Скорульський.

В розвитку жанру обробки народної пісні надзвичайно вагома роль належала

М. Леонтовичу.

Його хорові мініатюри-одна з вершин українського музичного професіоналізму. Лінію хорової мініатюри продовжили у своїй творчості М. Вериківський, М. Колеса, Л. Ревуцький, В. Косенко, Ю. Мейтус.

Значно оновлюються традиційні засоби виразності, в вокально-хорову музику проникають елементи, типові для масових пісень, зростає інтерес до таких жанрових форм, як поема, хорова сценка, сюїта, тема з варіаціями, рондо та он.

У післявоєнний час відновленню акапельної композиції віддала багато сил нова генерація композиторів - А.Кос-Анатольський, Є. Козак, Г.Жуковський, Г. Майборода, І. Шамо, В Кирейко, М. Дрімлюга, А. Коломієць.

На межі 60-х дебютувала плеяда митців, творчість яких позначена пошуком оновлення форм і стилю, - Л. Дичко, Ю. Іщенко, Л, Грабовський.

Бурхлива хвиля хорового ренесансу в 90-х роках сколихнула усіх -музикознавців, дослідників минулих епох, композиторів, виконавців і, нарешті, величезну слухацьку аудиторію, яка все більше виявляє зацікавленість як до старовинної музики, так і до сучасних опусів.

Присвятили свою творчість хоровій музиці композитори сучасності - В. Зубицький, В. Камінський, М. Шух, О. Яківчук, Г. Гаврилець, В. Рунчак, В. Степурко, Ю. Алжнєв, О. Скрипник та он.

Сучасна епоха повернула одному з найспівучіших народів світу його справжню історію та древню культуру.

Ми повертаємося до своїх безцінних скарбів, дарованих нашими предками, - народної пісні та духовного онтра тено, в яких втілено всю драматичну історію нашого народу.

Потреба збереження чистоти прадавніх шарів українського вокально-хорового співу та пошуки нових форм і стилів вокально-хорового виконавства вписуються нині в загальнолюдські завдання, пов’язані з екологією культури, зокрема екологією людської душі.

Українська хорова культура - це унікальне музичне явище світового масштабу, яке має багатовікову історію та традиції, що формувалися в глибинах народного і професійного музичного мистецтва.

Український хоровий спів - це перлина національної музичної культури, душа народу, співучого і талановитого.

Через неперевершене хорове мистецтво світ здавна пізнав Україну, її музику, історію.

Упродовж віків покоління музикантів створювали численні хорові школи.

Хорове виконавство завжди було тісно пов’язане як з народною творчістю, так із творчістю композиторів - професіоналів.

В їх діяльності композиторська творчість поєднувалась з хоровим виконавством, що сприяло розвитку на професіоналізації світських хорових капел.

Нещодавно в дослідженнях з’явились відомості про перший мандрівний чоловічий хор, керував ним Дмитро Котко. Є свідчення про те, що у 20-х роках 20 ст. цей хор виступав у Польщі, майстерно виконував українську духовну та народну музику.

У 1930 - 60-х роках хорове мистецтво України розвивається завдяки діяльності визначних хормейстерів П.Козицького, М.Вериківського, Г.Верьовки.

Кілька десятиліть 20 ст. український хоровий спів не був представлений ні на міжнародних фестивалях, ні на конкурсах. Це були лише поодинокі виступи (1953 - Румунія, 1957 - Бельгія).

І ось у 1966 р. Національний заслужений академічний народний хор он.. Г.Г.Верьовки з концертною програмою вперше виїхав за кордон на гастролі до Корейської Народної республіки, а у 1967 р. колектив був запрошений у Мексику, а згодом - у Монреаль.

Спів, мистецтво хору - вже тоді, в далеких 60-х проклали мосточок до взаєморозуміння, посилили зв’язок українців у світі.

З 1966 року колектив побував у 50-ти країнах світу, і, відколи до нього прийшов

Анатолій Авдієвський, його виступи супроводжує незмінний успіх.

Талановитий хормейстер А.Авдієвський одразу полонив і виконавців,і слухачів тільки йому притаманною творчою одухотвореністю, своєрідним відчуттям глибин і

багатющих можливостей мистецтва хорового співу.

Висока виконавська майстерність Національної заслуженої академічної капели «Думка» сприяла відродженню шедеврів української духовної музики, пропаганди в світі сучасної української музики Б.Лятошинського, Л.Ревуцького, А.Штогаренка, Г.Майбороди, Л.Дичко, І. Карабиця.

Одним з яскравих представників сучасного хорового мистецтва визнаний в світі хор «Київ» займає чільне місце в українському хоровому мистецтві 1990-х років. Цей колектив виборов найпрестижніші премії на конкурсах у різних концертних залах світу, дав понад 600 концертів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Першим диких людей від гризні і їжі кривавої	\|	Типи хорів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.