Вищі органи влади та управління на місцях

План

ЛЕКЦІЯ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Дніпропетровськ – 2006

Лекція

СУСПІЛЬНИЙ, ПОЛІТИЧНИЙ ТА АДМІНІСТРАТИВНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У СКЛАДІ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ

Заруба В.М.

КАФЕДРА ТЕОРІЇ ТА ІСТОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

(XIV- XVII ст. )

Кафедра теорії та історії держави і права

з дисципліни „Історія держави і права України”

ТЕМА № 4 „Держава і право в українських землях литовсько-польського періоду (сер. XIV – сер. XVII ст.)”

(4 години)

для І курсу факультетів кримінальної міліції, міліції громадської безпеки та факультету з підготовки слідчих

Дніпропетровськ – 2006

Лекцію підготував доктор історичних наук, професор, професор кафедри українознавства Дніпропетровського державного університету Заруба В.М.

Рецензенти:

Коржанський М.Й. – доктор юридичних наук, професор кафедри кримінального права ДДУВС.

Голуб А.І.. – доктор історичних наук, професор кафедри російської історії ДНУ.

Лекція обговорена та схвалена на засіданні навчально-наукового комплексу

_________________________

“____”_____________ 200__р., протокол № ____

Мета: розкрити процес формування литовсько-руської державності на території сучасної України. Особливу увагу приділити характеристиці державного апарату в центрі та на місцях, показати особливості самоврядування міст з Магдебурзьким правом. Проаналізувати джерела права та подати характеристику системи права і норм цивільного, карного та процесуального права. Продемонструвати ефективність системи судівництва та судочинства.

1. Вищі органи влади та управління на місцях.

2. Суспільний устрій .

3. Судівництво та судочинство.

4. Система права.

Література:

1. Гошко Т.Д. Нариси з історії магдебурзького права в Україні (ХVІ – початок ХVІІ ст.). – Львів: Афіша, 2002.

2. Статути Великого князівства Литовського у 3-х томах. – Т. ІІ. – Одеса, 2003. – Т. ІІІ (Кн. 1-2). – Одеса, 2004.

3. Капраль М. Національні громади Львова: соціально-правові взаємини. – Львів: Піраміда, 2003. – 440 с.

За формою правління, литовсько-польська держава була станово-представницькою монархією на чолі з князем та королем, після персональної унії 1385 року в Крево остаточно закріпленою Люблінським актом 1569 року. Політичний режим її був авторитарний, а форма державного устрою – федерація Польщі та Литви.

Вищими органами влади та управління держави були: великий князь (господар) литовський, з 1385 року він же одночасно і король польський. Посідав він престол на змішаних підставах – короля і князя обирала шляхта та магнати із представника правлячої династії (сина чи брата попередника). У руках великого князя і короля концентрувалася вся законодавча, виконавча, судова, адміністративна та військова влада. Важливими державницькими функціями короля були зовнішні зносини, укладення миру та оголошення війни, роздача земель за службу державі.

У кінці ХІV століття сформувався виконавчо-розпорядчий орган влади при князеві – королівська (великокнязівська) рада, яка в Литві дістала назву “пани-рада”. Це був станово-представницький орган, який обмежував владу князя. До її складу входили воєводи (вищі адміністратори), коменданти фортець (каштеляни), католицькі єпископи та найвищі державні достойники, що складали уряд держави: канцлер та його заступник підканцлер – керівник державної канцелярії (внутрішньополітичне відомство); маршалок земський і його помічник, маршалок двірський (заступники князя, головуючі в пани-раді); підскарбій земський і підскарбій двірський – керівники фінансово-економічними питаннями, гетьман земський (згодом коронний, або великий) та гетьман двірський (згодом польний), які очолювали збройні сили країни. Згодом до “панів-ради” увійшли великі землевласники – магнати, і її склад поповнився до 80 чоловік. Рада скликалася неперіодично князем або більшістю складу. Вона обирала князя, видавала закони, розглядала судові справи і була вищим розпорядчо-виконавчим, судовим та контролюючим органом. У середині ХVІ ст. її повноваження обмежуються сеймом, який зародився, сформувався і набув державного значення в Польщі. Сейм складався з двох палат – верхньої (сенату), де засідав король, придворні і пани-рада, та палати шляхетських депутатів (послів) – посольської ізби (зборні) з 170 чоловік, які направлялися від адмінодиниць і куди входили представники шляхти, міщан та духовенства. Сейм скликався у разі потреби (прийняття законів, підписання миру, оголошення війни, обрання короля) королем, канцлером, представниками сенату чи на вимогу шляхти. Вальний (загальний) сейм ухвалював конституції (нормативно-правові акти), конвокаційний обговорював кандидатури на королівський трон, елекційний обирав короля, а коронаційний – коронував його. Усі питання сейм вирішував лише одностайною ухвалою, бо діяв принцип вільної заборони – liberum veto. Від ХV до XVIII ст. означені органи центральної влади пройшли певну еволюцію і зазнали деяких змін. Але істотно їхня структура, повноваження, функції та компетенція не змінилися.

Територіальний поділ та місцева адміністрація українських земель у складі ВКП, Королівства Польського та Речі Посполитої не був сталим і за 300 років (з 1340 до 1648 р.) кілька разів змінювався. Тривалий час зберігалися старі адмінодиниці – князівства, уділи, волості та верви. Першою їх ліквідувала Польща в Галичині (1434 рік), а потім і Литва – 1471 року ліквідовано останнє Київське князівство, запроваджено воєводську систему, яка остаточно закріпилася Люблінською унією 1569 року. Саме після неї склалася наступна адмінструктура з відповідною місцевою адміністрацією.

Найбільшою адмінодиницею вважалося воєводство на чолі з воєводою, якого призначав князь (король). Йому належала військова, виконавча та судова влада у воєводстві, він очолював місцеву адміністрацію – уряд. Заступниками воєводи були каштеляни та старости. Усього на території України утворено в різні роки 8 воєводств – Руське (1434), Подільське (1434), Белзьке (1462), Київське (1471), Брацлавське (1566), Волинське (1566), Холмське (1635), Чернігівське (1635). Воєводства поділялися на різну кількість повітів на чолі з повітовим старостою, тому іноді вони і називалися староства, що жалувалося королем за службу. Руське воєводство поділялося не на повіти, а на землі. Центральний повіт воєводства очолював каштелян – комендант. Староста (каштелян) наділявся широкими адміністративними та судовими функціями. У повітовий уряд входили маршалок, стольник, хорунжий, канцеляристи, підсудки. Станово-представницькими органами у воєводстві та в повіті були місцеві шляхетські сеймики. Найнижчою ланкою поділу вважалася волость на чолі з волосним старостою та підпорядкованим йому писарем. У деяких місцях волость називалась округом (Чернігівщина), або підстароством (Правобережжя). Волость складалася з сільських общин – коп, на самоврядуванні у формі сходу, який обирав сільського старосту (у різних місцевостях – тивуна, старця, войта, солтиса). Копа складалася із села або кількох сіл, які об’єднувалися в дворища (10 хат) та дими (1 господарська родина).

Міста поділялися на фортеці, очолювані каштелянами, приватновласницькі або державні, керовані міськими радами – ратушами, та вільні на самоврядуванні (магдебурзьке право), на чолі з магістратом. І ратуша, і магістрат складалися з двох палат. Виконавчої – ради та судової – лави. До ради входили райці (радники), яких очолював бурмістр, а лава (скабінат) складалася з 12 лавників (присяжних), яких очолював війт (суддя). До повноважень місцевої адміністрації входили господарські функції, самооборона, збір податків, здійснення суду першої інстанції.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Право Галицько-Волинської держави.	\|	Суспільний устрій

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.