Основні шляхи і чинники формування політичної культури

За територіально-національною ознакою виокремлюють національний тип політичної культури. Він відповідає традиціям і особливостям певного етносу в межах його території. Однак навіть у культурі відносно “чистого” й національного типу внутрішні політичні цінності, настанови — неоднорідні. Тому теорія політичної культури широко послуговується поняттям “політична субкультура”.

Політична субкультура — сукупність особливостей політичної культури певної соціальної групи, які відрізняють цю політичну культуру від культури іншої групи людей.

Групові особливості зумовлені відмінностями в соціальному стані людей, освітніми, статевими, віковими, етнічними, релігійними та іншими чинниками, що дає підстави для тверджень про субкультуру жінок, робітників, підприємців, селян, молоді. Приміром, молодіжну субкультуру вирізняють гострота сприймання політичних подій, емоційність, нерідко недостатня зваженість оцінок, тяжіння до нового, а подекуди бунтарство й апатія. Водночас складовою політичної субкультури соціальної групи є найтиповіші риси політичної культури суспільства.

Крім вищезазначених типів політичної культури, які є класичними для політичної науки, можна за різними критеріями виділити ще декілька різновидів цього феномену політичного життя. Один із таких критеріїв — ступінь узгодженості у взаємодії політичних субкультур у певній країні. На цій підставі можна виділити два типи політичної культури: інтегровану (однорідну) і фрагментарну (різнорідну).

Інтегрована політична культурахарактеризується: тенденцією до єдності в уявленнях громадян щодо функціонування і можливостей політичної системи країни; низьким рівнем конфліктності і політичного насильства, перевагами громадських процедур у розв'язанні конфліктів; лояльністю до існуючого політичного режиму. Прикладом такого типу політичної культури може бути Велика Британія.

Фрагментарна політична культурахарактеризується відсутністю згоди громадян щодо політичного устрою суспільства, розбіжностями в питаннях розуміння влади, соціальною роз'єднаністю, відсутністю довіри між окремими групами, лояльності до державних структур. Цьому типу політичної культури властиві такі риси, як високий ступінь конфліктності.

Виокремлюють також політичні субкультури, властиві окремим групам населення або частинам системи, — регіональні, соціоекономічні, етнолінгвістичні, релігійні, вікові.

Регіональні субкультури зумовлені такими відмінностями між окремими регіонами країни, як клімат, наявність певних природних ресурсів тощо. На політичну культуру регіону суттєво впливають такі фактори, як економічна спеціалізація цього регіону, його місце в загальній системі розподілу праці.

Соціоекономічні субкультури зумовлені існуванням у суспільстві різних груп, що мають різний економічний статус, отже, і відмінності у способі життя, в інтересах, які відіграють досить важливу політичну роль.

Етнолінгвістичні субкультури пов'язані з мовними, етнічними особливостями певних соціальних груп. На політичну культуру цих груп визначально впливають такі чинники, як етнічна самосвідомість і національний характер.

Релігійні субкультури виникають у тому випадку, коли релігія є основним всепроникаючим елементом загальної культури певної групи людей. Ісламський фундаменталізм, наприклад, це не стільки релігійна, скільки політична ідеологія.

Вікові субкультури відбивають різні системи політичних цінностей представників різних поколінь. Ці субкультури існують переважно в тих суспільствах, які політично реформуються.

У політичному процесі діє цілий ряд інститутів. З політичною системою взаємодіють різні сфери громадського життя, що певною мірою беруть участь у формуванні політичної культури, визначають основні напрями цього процесу, а саме: цілеспрямована освітньо-просвітительська, духовно-ідеологічна діяльність держави, політичних партій, громадських організацій і рухів, церкви, засобів масової інформації, вплив бізнесу, науки, освітніх установ, сім'ї, трудового колективу, клубів і організацій по інтересах.

Діяльність державищодо визначення моделей політичної поведінки, формування і закріплення національних політичних символів через прийняття законодавчих актів визначає найважливіші параметри політичної культури. Коли держава бере на себе ідеологічні функції, вона безпосередньо активно включається в процес формування політичної культури.

Активна участь церквив повсякденному політичному житті і вироблення нею основних моделей політичного мислення і поведінки громадян також є одним із шляхів формування політичної культури суспільства. На політичну культуру багатьох західних країн глибоко вплинула протестантська церква. Вона наполягала на прагненні людей до життя, орієнтованого як на особисте переконання, так і на релігійну переконаність. Віруючий зобов'язаний був працювати, створювати своєю працею багатство, коритися закону і творити добро.

У сучасних умовах одним із найбільш ефективних шляхів формування політичної культури є інформаційно-комунікаційна діяльність засобів масової інформації (ЗМІ). Не випадково їх називають «четвертою владою». За цією метафорою ховається реальна здатність ЗМІ формувати основні політико-культурні цінності громадян, стереотипи політичної поведінки. Використання ЗМІ для формування політичної культури є найефективнішим, тому що вони здатні впливати на максимальну кількість людей у найкоротші відтінки часу.

Не викликає сумнівів, що в країнах із ринковою економікою одним із шляхів формування політичної культури є вплив бізнесу на політичні відносини.

Стихія суспільно-політичних рухів у як свідчить досвід багатьох країн, нерідко породжує ідеї, настанови, моделі поведінки, що міцно входять до національної політичної культури. Це ще один шлях формування політичної культури.

Не можна не назвати ще один із шляхів формування політичної культури — це навчальний і виховний процес у навчальних закладах. Адже саме у навчальних закладах відбувається значна частина політичного виховання, метою якого є насамперед докладне інформування про політичну систему та її норми.

Історичний досвідбагато в чому визначає якість політичної культури, тим більше, що він містить у собі і політичний досвід країни. Особливо велику роль відіграють історичні події зі значними наслідками: війни, революції, національні кризи тощо.

Геополітичні чинникитакож значно впливають на процес формування політичної культури. Специфіка геополітичного положення США визначила дуже важливий для формування їхньої політичної культури наслідок: США практично не знали війн. Аж до кінця XIX ст. вони не мали регулярної армії, звідси відсутність жорстких, мілітаристських традицій у політичній культурі. Діяльність, пов'язана з військовою сферою, сприймається американцями як свого роду бізнес.

Особливу роль у формуванні політичної культури відіграють економічні чинники.Як свідчить історичний досвід, на рівень політичної культури суспільства безпосередньо впливають: економічна стабільність у суспільстві, досить розроблена система законів, що регулюють економічні процеси в суспільстві, економічна свобода (у розумних межах), сильні позиції середнього класу тощо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Функції і типологія політичної культури	\|	Особливості розвитку політичної культури в Україні

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.