МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Національні відносини та проблеми національної політикиНаціональна ідея, з одного боку, повинна спрямовувати націю на самовизначення, а з іншого — залишити її в межах вселюдської спільності, утверджувати в житті загальнолюдські цінності, боротися за соціальну справедливість. Національна ідея — своєрідний дороговказ для нації. Націоналізм — це ідеологія, яка ставить у центрі своїх інтересів націю і прагне сприяти її розквіту. Націоналізм існує і як ідеологія, означаючи фанатичну любов до своєї нації-етносу, поєднану із зневажливими почуттями до інших національностей, що є явищем і негативним і реакційним. Коли націоналізм переростає в державну ідеологію та політику, то це — нацизм, фашизм. Націоналізм — явище багатогранне й багатолике. Він і має як позитивні, так і негативні аспекти. До позитивних належать: ü національна самосвідомість, ü національна гордість, ü національний сором (що дає змогу самоочищатися), ü прагнення до національного саморозвитку, рівноправності. До негативних: § визнання національної винятковості, § протиставлення іншим націям, § прагнення забезпечити переваги своїй нації за рахунок інтересів інших народів, § національний нігілізм, § пошук винних у життєвих труднощах.
Проблема етнонаціональних відносин посідає одне з перших місць серед проблем сучасності. Під її натиском розпалося багато імперій, а наприкінці XX ст. — СРСР і Югославія. Національне питання залишається складною внутрішньою проблемою у Великобританії (Ольстер), Бельгії (фламандсько-валлонський конфлікт), Канаді (англо-канадський і франко-канадський конфлікти), у США (негритянське, мексиканське, кубинське питання) та ін. Сам факт існування понад 2000 національно-етнічних спільностей свідчить про наявність особливого типу соціальних відносин, що характеризуються як відносини національні (міжнаціональні). Національні відносини — це відносини між людьми, які належать до різних етносів — етнічних груп, націй, народностей, та їх державним утворенням щодо задоволення своїх інтересів. Вони вбирають у себе економічні, політичні, ідеологічні, психологічні, територіальні, мовні та інші відносини і є відносно самостійною системою суспільних відносин. Історія розвитку національних відносин свідчить про те, що вони можуть бути трьох типів: 1. рівноправність, 2. панування та підкорення, 3. знищення однією нацією інших. Національні відносини мають свій вияв на трьох рівнях: Ø внутрішньо національні – міжкласові, політичні, боротьба за національну гідність, стимулятором якої є національна самосвідомість; Ø міжнаціональні – внутрішньодержавні, внутрішньо-регіональні, внутрішньоколективні, міжособові; Ø міжнаціональні на державному рівні — відносини між національними державами. Національні відносини, відбиваючи всю повноту соціальних відносин, визначаються економічними та політичними факторами. Життя засвідчує, що національні відносини — це міцний сплав національного й політичного. Головними проблемами в національних відносинах є: ü проблеми рівноправності й підлеглості; ü нерівності економічного й культурного розвитку; ü міжнаціональної ворожнечі; ü розбрату, недовіри й підозри на національному ґрунті. До політичної сфери національних відносин належать такі питання: Þ рівноправності націй; Þ співвідношенні національних та міжнаціональних інтересів; Þ національному самовизначенні, виборі оптимального національно-державного устрою народів; Þ підготовці та представництві національних кадрів у структурах влади; Þ діяльності національних рухів, партій і громадсько-політичних організацій; Þ діяльності міжнародних організацій по врегулюванню міжнаціональних конфліктів; Þ взаємозв'язок між національними елітами; Þ вільному розвитку національних культур та мов; Þ формуванні політичної культури міжнаціонального спілкування, політичних традицій народів. Національна політика— це діяльність у сфері національних відносин, свідомий вплив державних і суспільних організацій на регулювання взаємовідносин між націями, етнічними групами, закріплене у відповідних політичних та правових актах держави. Це система заходів, що здійснюються державою, яка покликана враховувати та реалізовувати національні інтереси представників усіх етнонацій — громадян держави. Національна політика повинна враховувати не лише теперішні повсякденні потреби та інтереси етнонацій, але й своєчасно помітити проблеми, що виникають, та не дозволити перетворення їх у конфліктні ситуації. Етнонаціональні конфлікти — це конфлікти між національними державами, окремими етносами, етнічними групами з приводу захисту прав своїх співвітчизників, приєднання їх до історичної території, здобуття адміністративно-територіальної автономії або національної незалежності, розподілу влади, престижу і матеріальних ресурсів. Основні причини міжнаціональних конфліктів: Історичне минуле — це об'єктивна причина, пов'язана із взаємовідносинами народів протягом історії їх розвитку. Існує чимало країн-сусідів, які довгі роки перебували між собою у стані війни, протиборства, недовіри; або одна країна (як правило, численніша нація) пригнічувала іншу тощо. Територіальні причини міжнаціональних конфліктів нерідко викликають кровопролиття. Вони нерідко виявляються і в цивілізованих країнах та регіонах (СРСР, Югославія та ін.). Соціально-економічні причини пов'язані з фактичною нерівністю у різних проявах життя націй, представництва в органах влади, престижних професіях тощо Державно-правові причини мають місце, коли йдеться про фактичну нерівність політичного статусу народів через ієрархію національно-державних утворень. Етнодемографічні причини, які спричиняються міграційними процесами, що особливо посилилися після Другої світової війни, а в Україні — після розпаду СРСР. Національно-культурні, мовні причини, що виявляються в деяких країнах у зв'язку з диференціацією та інтеграцією. Спроба вирішити ці проблеми вольовими методами може швидко загострити міжнаціональні відносини. Міжнаціональні конфлікти можуть тривати протягом різного часу, мати різну долю та власну специфіку. Різняться й методи, шляхи їх подолання. Принципами розв’язання цих конфліктів є: ü демократизм, заснований на праві націй на самовизначення та врахуванні національних інтересів; ü компроміс та діалог сторін з урахуванням реальної етнонаціональної ситуації, співвідношення сил; ü рівноправність всіх націй і народностей незалежно від чисельності та рівня розвитку; ü непримиримість до будь-яких проявів націоналізму, шовінізму(найодіозніша форма націоналізму, пропагування національної винятковості) та сепаратизму; ü спільність історичної долі народів, забезпечення цілісності держави. Читайте також:
|
||||||||
|