Вимірювання довжини та окружностi кінцівок

Дуже цінний засіб одержання додаткової інформації про стан опорно-рухового апарату. Дослідження слід проводити в порівнянні хворої та здорової кінцівок при їх зіставленні одної з одною, візуально або на підставі результатів виміру сантиметровою стрічкою.

Загальну довжину нижньої кінцівки вимірюють від верхнього переднього клубового остюка до кінця медіальної кісточки гомілки. Довжину стегна вимірюють від верхівки великого вертлюга до суглобової щілини колінного суглоба. Довжину гомілки – від суглобової щілини колінного суглоба до кінця медіальної або латеральної кісточки гомілки.

Загальну довжину верхньої кінцівки вимірюють від акроміону до кінця третього пальця кисті. Довжиною плеча вважають відстань від акроміону до кінця ліктьового відростка, а довжиною передпліччя – відстань від кінця ліктьового відростка до шилоподібного відростка ліктьової кістки.

При різниці між довжиною кінцівок говорять про вкорочення:

анатомічне або справжнє вкорочення – вкорочення довжини окремої кістки або сегменту. Причиною можуть бути вроджені аномалії або перелом кістки зі зміщенням відламків.

дислокаційне або відносне вкорочення - вкорочення кінцівки, яке наявне при вивихах у суглобах, при цьому посегментне вимірювання кінцівки не виявляє вкорочення окремих сегментів.

проекційне вкорочення, або вкорочення, що здається – наявне при контрактурах або анкілозах у суглобі, посегментне вимірювання кінцівки не виявляє вкорочення окремих сегментів. Якщо здоровій кінцівці придати теж саме положення, що й ураженій, вимірювання довжини не виявить різниці.

опорне вкорочення – вкорочення кінцівки, яке являє собою сукупність всіх видів вкорочення у даного хворого без дії компенсаторних механізмів.

функціональне (сумарне) вкорочення – сукупність всіх видів вкорочення у даного хворого разом з дією компенсаторних механізмів (перекос хребта та тазу та ін.).

Вимір окружностi кінцівки роблять сантиметровою стрічкою на однаковій відстані від певних точок.

Визначення сили м'язів

-100% (5 балів) – нормальна: повний обсяг рухів із подоланням власної ваги кінцівки та стороннього опору;

-75% (4 балів) – добра: повний обсяг рухів із подоланням власної ваги кінцівки та пониженого опору;

-50% (3 бали) - задовільна: повний обсяг рухів із подоланням власної ваги кінцівки;

-25% (2 бали) - погана: повний обсяг рухів із подоланням пониженої ваги кінцівки;

-5% (1 бал) - дуже погана: пальпаторно визначається скорочення м'язів, але рухи в суглобах відсутні;

-0% (0 балів) - нульова: скорочення м'язів не визначається.

Проведення рентгенографічного дослідження

При будь-якій підозрі на травму або захворювання необхідно виконувати рентгенографію ураженої ділянки в двох проекціях. Зазвичай – це пряма та бокова проекції, для кисті та стопи – пряма та коса проекція.

Для кращої візуалізації деяких кісток буває потреба робити додаткову проекцію. Наприклад, при переломах човноподібної кістки кисті, для візуалізації дистального міжгомілкового синдесмозу.

В деяких випадках потрібно для порівняння робити рентгенографію контрлатеральної кінцівки: у дітей, при підозрі на неповний вивих акроміального кінця ключиці та ін.

Для оцінки функції суглобів, уточнення вираженості деформації виконують функціональні знімки, які демонструють максимальний обсяг рухів у суглобах (передопераційне планування остеотомій).

Окрім звичайної рентгенографії використовують наступні методи променевої діагностики:

-контрасна рентгенографія (фістулографія, пневмоартрографія);

-УЗД (ультразвукова діагностика) – дослідження пошкоджень м'яких тканин: розриви сухожилків, м'язів, пошкодження нервів, гематоми м'яких тканин, стан кровотоку в судинах (ультразвукове ангіосканування - УЗАС), дослідження кульшового суглоба на предмет дисплазії у новонароджених;

-КТ (комп’ютерна томографія) – детальне дослідження кісток;

-МРТ (магнітно-резонансна томографія) – детальне дослідження м'яких тканин;

-сцинтіграфія – дослідження накопичення радіофармперарату в кістках при запальних та пухлинних захворюваннях.

Проведення електрофізіологічних та лабораторних досліджень

До електрофізіологічних досліджень, що мають значення для ортопедії, належать: електроміографія, реовазографія судин кінцівок, подографія.

Ортопедо-травматологічним хворим виконують наступні лабораторні дослідження: загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, біохімічний аналіз крові, коагулограма, визначення групи крові та резус-належності, ревмокомплекс. Велике значення мають показники фосфорно-кальцієвого обміну, фракції лужної фосфатази, креатиніну.

Інструментальні методи дослідження застосовуються за наявності показань.

Пункція як діагностично-лікувальна процедура застосовується за підозри на скопичення рідини в порожнині суглоба або м'яких тканинах.

Біопсія – операція, що має за мету морфологічне дослідження зміненої тканини. Розрізняють пункційну, інцизійну (діагностичну), ексцизійну (діагностичну та лікувальну) біопсії.

Використання волоконної оптики в останні десятиліття дозволило частину ортопедичних оперцій зробити малоінвазивними, що значно скоротило терміни стаціонарного лікування та непрацездатності. Найчастіше застосовують артроскопію, також виконують ендоскопічні операції на хребті.

Остаточний діагноз встановлюється після виконання фізикальних та додаткових методів дослідження, він враховує скарги, анамнез, фізикальний статус, дані додаткових методів дослідження. В ортопедичному діагнозі обов’язково потрібно вказувати ступінь функціональних порушень.

УШКОДЖЕННЯ ЗВ’ЯЗОК, СУХОЖИЛКІВ ТА М’ЯЗІВ

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Визначення амплітуди рухів у суглобах	\|	Пошкодження п'яткового сухожилка

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.