• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Злочини, які посягають на відносини у сфері охорони державної таємниці або конфіденційної інформації

Юридична характеристика окремих складів злочину.

Спільним для цих злочинів є їх безпосередній об'єкт — суспільні відносини у сфері охорони державної таємниці або конфіденційної інформації в різних сферах діяльності держави, що можна охаракте­ризувати як відносини інформаційної безпеки. При посяганні на цей об'єкт може заподіюватися шкода військовому, економічному, нау­ковому потенціалу держави. Зберігання державної таємниці або конфіденційної інформації — одна з гарантій незалежності України, її недоторканності та національної безпеки.

Між тим, при єдності об'єкту, ці злочини мають певні особли­вості в предметі, в об'єктивній і суб'єктивній стороні їх складів, то­му і потребують самостійного аналізу.

2.1.1. Розголошення державної таємниці (ст. 328). Ч. 1 ст. 328 передбачає відповідальність за розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були до­вірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків за відсутності ознак державної зради або шпигунства.

Предметом цього злочину є відомості, що становлять державну таємницю, вичерпний перелік яких подано в Законі України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р. (в редакції Закону України від 21 вересня 1999 р.)

У ст. 1 цього Закону державна таємниця визначається як вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охо­рони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою. Так, наприклад, відповідно до ст. 8 цього Закону державну таємницю в сфері оборони становлять відомості про стратегічні й оперативні плани; у сфері науки — про наукові, науково-дослідні, конструкторські і проектні роботи, на базі яких можуть бути „творені прогресивні технології, нові види виробництва продукції і технологічних процесів, що мають оборонне чи економічне значення або істотно впливають на зовнішньоекономічну діяльність і націо­нальну безпеку України; у сфері економіки — це відомості про державні запаси дорогоцінних металів монетарної групи; у сфері зовнішніх відносин — про експорт і імпорт озброєння, військової техніки, окремих видів стратегічної сировини.

Водночас ця ж стаття забороняє віднесення до державної таєм­ниці будь-яких відомостей, якщо цим порушуватимуться конститу­ційні права людини і громадянина, заподіюватиметься шкода здо­ров'ю і безпеці населення. Це відомості про стихійні лиха, катастро­фи, стан навколишнього середовища, здоров'я населення, характе­ристики стану правопорядку тощо.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого в ч. 1 ст. 328, ви­значена як розголошення відомостей, що становлять державну та­ємницю, тобто протиправний їх розголос. Діяння може виражатися як у дії, так і в бездіяльності, які призводять до того, що відомості стають надбанням сторонніх осіб. Під сторонніми особами слід розу­міти осіб, яким ці відомості не повинні бути відомі. Дія може вира­жатися, наприклад, у розголосі секретних даних в розмові, письмо­вому повідомленні, шляхом публікації в пресі, у виступі по радіо та телебаченню, у передачі для друкування особі, що не має права на ознайомлення з цими відомостями, у показі креслень, документів то­що. Бездіяльність може полягати в недотриманні правил збереження, поводження, перевезення матеріалів, документів, коли створюються можливість ознайомлення з відомостями сторонніх осіб. Спосіб розголошення для кваліфікації значення не має.

Злочин вважається закінченим з моменту розголошення відомостей, коли вони стали відомі хоча б одній сторонній особі.

Суб'єктивна сторона цього злочину — це будь-яка форма вини як умисел (прямий і непрямий), так і необережність (самовпевненість і недбалість). Обов'язковою ознакою вини є усвідомлення суб’єктом того, що відомості, які розголошуються, становлять державну таємницю, і що вони доводяться до відома сторонніх осіб. Умисним буде розголошення відомостей, якщо суб'єкт бажав цитати про наявність в нього інформації про державну таємницю.

Недбалість має місце, наприклад, у випадку, коли особа, приймаючи відвідувачів, не ховає зі столу документ, який містить державну таємницю, що дає можливість прочитати його стороннімособам. Мотиви розголошення можуть бути різними і на кваліфікаціє не впливають.

При вчиненні цього злочину розголошення відомостей, що ста­новлять державну таємницю, не повинно мати ознак державної зради або шпигунства (ст. 111 та 114).

Суб'єкт, цього злочину спеціальний — це особа, якій відомості що становлять державну таємницю, були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків. Це може бути як службова особа, поняття якої дано в примітці до ст. 364, так і інша особа, пов'язана по службі з такими відомостями (секретар, шифру­вальник тощо). Військовослужбовець за розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, відпові­дає за ст. 422.

Ч. 2 ст. 328 передбачає таку кваліфікуючу ознаку, як спричинення тяжких наслідків. Закон не дає поняття тяжких на­слідків. Їх зміст визначають, виходячи з конкретних матеріалів спра­ви. Це випадки, коли відомості, наприклад, стали відомі іноземній розвідці або її представникам або коли розголошені відомості за сво­їм змістом є особливо важливими (наприклад, особливо важливі да­ні про новітні розробки в галузі оборони).

2.1.2. Втрата документів, що містять державну таємницю(ст. 329). Ч. 1 ст. 329 встановлює відповідальність за втрату документів або інших матеріальних носіїв секретної інформації, їй містять державну таємницю, а також предметів, відомості про які становлять державну таємницю, особою, якій вони були довірені, якщо втрата стала результатом порушення встановленого законом порядку поводження із зазначеними документами та іншими матеріальними носіями секретної інформації або предметами.

Предметомцього злочину є: 1) документи, тобто письмові, певними реквізитами акти, що містять відомості, які становлять державну таємницю (схеми, карти, накази, звіти, наукові висновки що); 2) інші матеріальні носії секретної інформації (дискети, фільми та ін.);3) предмети, відомості про які є державною таємницею (наприклад нові види зброї, прилади, медичні препарати).

З об'єктивної сторони цей злочин характеризується наявністю трьох ознак: 1) порушення встановленого законом порядку поводження з документами, матеріальними носіями інформації або пред­метами; 2) втрата документа або предмета; 3) причинного зв'язку між порушенням правил і втратою.

Порушення встановленого порядку поводження з документами або предметами може виражатися як у дії, так і в бездіяльності, що порушують конкретні правила, спеціально встановлені для охорони документів, носіїв інформації, предметів, внаслідок чого вони втра­чаються, тобто виходять із володіння особи, якій вони були довірені (десь забуті, викрадені, випадково викинуті тощо). Порушення пра­вил, наприклад, може полягати в роботі з документом у неналежно­му місці, залишенні відкритим сейфа, де зберігаються документи, предмети тощо. Між порушенням правил і втратою має бути вста­новлений необхідний причинний зв'язок.

Обов'язковою умовою втрати е вихід документів, предметів із володіння особи, якій вони були довірені, поза її волею. Якщо ж предмет переданий, залишений за волею особи, і відомості стали надбанням сторонніх осіб, то це буде розголошенням відомостей, що становлять державну таємницю, і кваліфікується за ст. 328- Трива­лість часу, на який були втрачені документи, предмети (назавжди або через якийсь час повернені, знайдені), не має значення. Закін­ченим цей злочин є з моменту втрати, при якій створена реальна можливість ознайомлення з такими документами, предметами сторонніх осіб. Якщо ж втрата такої можливості не містила, то аналізо­ваний склад злочину відсутній. Наприклад, якщо через порушення правил поводження предмет був знищений, то особа не може відпо­відати за ст. 329.

З суб'єктивної сторони втрата документів, що містять державну таємницю, характеризується складною (змішаною) формою вини: щодо порушення правил можливий як умисел, так і необережність, щодо самої втрати — тільки необережність.

Суб'єктом цього злочину є особа, якій документи, матеріальні основи секретної інформації, предмети були довірені. Це може бути умовлено або службовими функціями, або роботою, що виконується або окремим дорученням. Військовослужбовець за втрату документів, що містять відомості військового характеру, відповідає за ст. 422.

Ч. 2 ст. 329 передбачає як кваліфікуючу ознаку спричинення тяжких наслідків, характеристика яких аналогічна тій, що дана при аналізі такої самої ознаки ст. 328.

2.2. Злочини, які посягають на недоторканність державного кордону

Безпосереднім об'єктом цих злочинів є суспільні відносини з охорони суверенітету України, цілісності і недоторканності її кордо­нів. Правовою основою відповідальності за ці злочини є ст. 2 Кон­ституції України, відповідно до якої суверенітет України поширюється на всю її територію. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Поняття державного кордону визначено в ст. 1 Закону України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 р: «Дер­жавний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України — суші, надр, повітряного простору. Для захисту державного кордону і законного його перетинання встановлені «Правила перетинання державного кордону громадянами України», затверджені Кабінетом Міністрів України 27 січня 1995 р. ЦІ правила стосуються від. повідного оформлення документів, наявності спеціальних контроль­но-пропускних пунктів для в'їзду і виїзду, транзитного проїзду тощо Дотримання цих правил є обов'язковим як для громадян України Так і іноземців і осіб без громадянства.

2.2.1. Незаконне переправлення осіб через державний кордон України (ст. 332). Відповідно до частини 1 цієї статті об'єктивна сторона цього злочину проявляється в: 1) організації незаконного переправ­лення осіб через державний кордон України; 2) керівництві такими діями; 3) сприянні їх вчиненню порадами, вказівками, наданням за­собів або усуненням перешкод. Підвищена суспільна небезпека ор­ганізованих форм злочинної діяльності з незаконного переправлен­ня осіб через державний кордон обумовила специфічну структуру цього складу: по-перше, сама організована діяльність, незалежно від того, чи вдалося переправлення, чи ні, а також керівництво цією ді­яльністю розглядаються як закінчені злочини (злочини з усіченим складом); по-друге, особи, які здійснюють переправлення, а також особи, які сприяють цьому порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод, вважаються виконавцями злочину.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчинюється з прямим умислом. Як правило для злочину характерні корисливі мотиви і мета. У ч. 2 ст. 332 передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб.

2.3. Злочини, які порушують порядок комплектування Збройних Сил України, що забезпечує її обороноздатність

Загальним безпосереднім об'єктом цих злочинів виступають від­носини з комплектування Збройних Сил, їх бойовій підготовці і, от­же, із забезпечення обороноздатності України. Диспозиції цих ста­тей є бланкетними: ст. 335 і 336 відсилають до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції Закону України від 13 травня 1999 р.), а ст. 337 — до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» від 25 бе­резня 1992 р.

Загальною ознакою об'єктивної сторони цих злочинів є безді­яльність — ухилення від виконання конституційного обов'язку не­сти військову службу. Ст. 65 Конституції України передбачає такий обов'язок громадян України, як захист Вітчизни, незалежнос­ті та територіальної цілісності України, а також обов'язок відбувати Військову службу відповідно до закону. Згідно з цією статтею Кон­ституції України громадянин, який підлягає черговому призову на строкову військову службу, призову за мобілізацією, військовому обліку або спеціальним зборам, зобов'язаний з'явитися на призов­ій пункт, у військкомат, інше місце, позначене в документі, і в завбачений час. Спосіб ухилення значення не має. Всі злочини цієї групи вважаються закінченими з моменту неявки в зазначений документом (повісткою, розпорядженням, нака­зом) час прибуття на призовний пункт, військовий комісаріат. По. важними причинами неявки відповідно до п. 4 ст. 15 Закону Украї­ни «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» є: 1) хвороба призовника, що позбавляє його можливості особисто прибути у відповідний пункт; 2) смерть або тяжка хвороба близько­го родича; 3) перешкода стихійного характеру або інші обставини які позбавили призовника можливості особисто прибути у зазначені пункт і строк.

Суб'єктивна сторона всіх цих злочинів характеризується пря­мим умислом.

Суб'єктцих злочинів спеціальний — громадянин України, який досяг 18-річного віку, на якого законом покладений військовий обов'язок. Цей обов'язок може бути різним за своїм змістом. Саме у цьому виражається розмежування злочинів цієї групи. Так, ст. 335 передбачає ухилення від строкової військової служби, що відповідно до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 р. пов'язана з загальним обов'язком громадянина України проходити військову службу протягом визна­ченого строку. Тому ухилення від військової служби за контрактом не підпадає під ознаки ст. 335. Ст. 336 встановлює відповідаль­ність за ухилення від призову за мобілізацією, що пов'язано з особ­ливою обстановкою в державі. Стаття 3 Закону України «Про мобі­лізаційну підготовку та мобілізацію» визначає мобілізацію як скла­дову частину організації оборони держави, змістом якої є: переве­дення органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, галузей національної економіки і регіо­нів України, підприємств, установ і організацій на роботу в умовах особливого періоду; переведення Збройних Сил України, інших військових формувань на організацію і штати воєнного часу; переве­дення органів і сил Цивільної оборони України з мирного на воєн­ний стан; підготовка і переведення засобів масової інформації до роботи під час мобілізації та в особливий період. Саме це і є підставо» криміналізації ухилення від призову за мобілізацією осіб, які підлягають такому призову.

Обов'язок, передбачений ч. 1 ст. 337, виражається в необхідності проходити періодичний військовий облік. Обов'язковою умово кримінальної відповідальності за ухилення військовозобов'язаного від військового обліку є наявність попередження, зробленого відповідним військовим комісаріатом.

Ч. 2 ст. 337 передбачає ухилення від обов'язку проходити навчальні (чи перевірні) або спеціальні збори. Дотримання цього обов'язку серйозно впливає на військову підготовку і боєздатність військовозобов 'язаних.

Питання для самостійного контролю:

1. Назвіть родовий об’єкт та види злочинів у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації.

2. Чим характерна суб’єктивна сторона цих злочинів?

3. Хто є суб’єктом злочинів цього розділу ?

4. Назвіть родовий об’єкт та види злочинів у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації..

5. Які негативні ознаки передбачені у складі злочину «Розголошення державної таємниці»?

6. За ухилення від виконання яких обов’язків передбачена відповідальність нормами розділу «Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації»?

7. Назвіть суспільно-небезпечні діяння у складі злочину «Порушення правил міжнародних польотів»?

8. Незаконне вивезення за межі України яких предметів тягне відповідальність за однією з норм розділу “Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації”?

Тема 16. Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян

Читайте також:

1. Автономна Республіка Крим, регіональні та місцеві органи державної влади.
2. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.
3. Адміністративні правовідносини
4. Адміністративні правопорушення в галузі охорони здоров'я. Адміністративна відповідальність медичних працівників.
5. Адміністративно-правове регулювання державної реєстрації актів цивільного стану, державної виконавчої служби, нотаріату та адвокатури.
6. Адміністративно-правове регулювання проходження державної служби
7. Адміністративно-правові відносини
8. Адміністративно-правові відносини
9. Акти з охорони праці в організації.
10. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
11. Актуальні питання управління земельними ресурсами та їх охорони
12. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.

Переглядів: 1041