• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 8. Центральний банк, його роль в економіці

План

1. Організація і функції НБУ.

2. Механізм реалізації грошово-кредитної політики.

3. Розвиток банківської системи в Україні.

1. Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» у березні 1991 року було створено НБУ, який є державним органом, підзвітним Верховній Раді України. Керівним органом НБУ є правління яке включає 11 осіб (голова, заступники, інші члени). НБУ – це орган державного грошово-кредитного регулювання економіки, наділений монопольним правом емісії банкнот та правом керування грошово-кредитною емісією держави.

1. НБУ має монопольне право на випуск банкнот, які є єдиним законним платіжним засобом, обов’язковим для всіх платежів на території держави.

2. Функція «банку банків», передбачає діяльність НБУ як міжбанківського розрахункового центру та кредитора останньої інстанції.

3. НБУ виконує роль фіскального агента Уряду, забезпечуючи касове виконання державного бюджету та здійснюючи операції, що пов’язані із обслуговуванням державного боргу.

4. Основним об’єктом грошово-кредитного регулювання з боку НБУ є сукупна грошова маса, від розміру якої залежить динаміка основних показників розвитку економіки.

5. У сфері валютного регулювання НБУ:

- складає разом з Кабміном платіжний баланс України;

- визначає ліміти зовнішнього державного боргу України;

- нагромаджує, зберігає та використовує резерви валютних цінностей;

- видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення щодо їх відкликання;

- визначає і встановлює валютні курси іноземних валют до національної валюти.

6. НБУ нарощує статутний капітал КБ, здійснює контроль за ліквідацією та надійністю КБ.

7. Створює національну платіжну систему, із запровадженням нових прогресивних технологій переказу коштів, на основі електронних платежів, запроваджує механізм міждержавних розрахунків.

2.До основних методів регулювання балансу банку належать:

Політика облікової ставки – це регулювання оплати (%) за позики, які НБУ надає КБ, що впливає на їх здатність розширювати кредитні операції.

Операції на відкритому ринку полягають у купівлі або продажу НБУ цінних паперів, з метою впливу на ресурси КБ.

Політика обов’язкових резервів, застосовується з метою забезпечення ліквідності банків та грошово-кредитного регулювання.

Обов’язкові резерви – це безвідсоткові вклади КБ у НБУ, розмір яких встановлюється у визначеній пропорції до банківських зобов’язань.

Сьогодні політика обов’язкових резервів має подвійне призначення:

1. Забезпечує постійний рівень ліквідності КБ;

2. Використовується як інструмент для регулювання грошової маси в обігу.

3.Індикатором економічного розвитку держави є стан банківської системи. До основних чинників, що заважають розвитку банківської системи належать:

1. Незадовільний стан економіки держави, спад виробництва, неплатоспроможність підприємств.

2. Недосконалість та брак законодавчої бази банківської діяльності.

3. Затримка зі створенням системи страхування КБ від можливих ризиків.

4. Занадто ризикована кредитна політика керівників банків, з метою отримання найбільших прибутків.

5. Несвоєчасність повернення позик, у зв’язку з погіршенням платоспроможності позичальників.

6. Значне погіршення ліквідності в банківській системі України, що ставить під загрозу забезпечення гарантій клієнтам КБ.

7. Брак законодавчої бази.

8. Необхідність формування інформаційної системи НБУ (довідників, журналів, періодичних видань).

Тема 9. Комерційні банки, як основна ланка кредитної системи План

1. Види комерційних банків.

2. Організаційна та функціональна структура комерційного банку.

3. Активні операції КБ.

4. Пасивні операції КБ.

5. Банківські послуги.

6. Джерела формування кредитних ресурсів банку.

7. Технологія банківського кредитування.

1. Світова практика виробила дві моделі побудови комерційних банків:

модель сегментування, коли банківська діяльність обмежена певним видом операцій чи сектором грошового ринку;

модель універсальності, коли будь-які обмеження щодо діяльності банків на грошовому ринку знімаються.

У ринковій економіці функціонують різні види банків, які класифікуються за певними ознаками:

За формою власності: державні;акціонерні;кооперативні.

За масштабами операцій:

роздрібні (акумулюють кошти численних клієнтів, невеликі за обсягом. При цьому потрібна розвинута інфраструктура);

оптові. Обслуговують незначну кількість великих клієнтів, а необхідні ресурси залучають на фінансовому ринку.

За територіальним охопленням: міжнародні;регіональні;банки, що ведуть діяльність у національному масштабі (колишні спеціалізовані банки).

За колом виконуваних операцій: спеціалізовані; універсальні.

За порядком формування статутного фонду комерційні банки поділяються на публічні та приватні акціонерні товариства та пайові банки. Характерні ознаки цих господарських товариств регламентуються Законом України «Про акціонерні товариства».

В Україні функціонують два державні комерційні банки: Український експортно-імпортний банк та Ощадний банк України. Решта мають статус акціонерних товариств та товариств з обмеженою відповідальністю.

2.Організаційна структура комерційного банку визначається двома основними моментами:

— структурою управління банком;

— структурою його функціональних підрозділів та служб.

Згідно з положеннями Закону України «Про господарські товариства» структура управління акціонерними і пайовими комерційними банками є такою:

Вищим органом акціонерного та пайового банку є загальні збори акціонерів (учасників). Загальні збори скликаються щорічно, не пізніше ніж через місяць після складання балансу банку за звітний рік.

Вищий орган банку реалізує свої завдання та функції безпосередньо через виконавчі та контрольні органи, які повністю йому підзвітні.

Виконавчим органом акціонерного банку є правління, а пайового — дирекція. Правління банку (дирекція) вирішують усі питання його поточної діяльності, які не належать до виключної компетенції зборів акціонерів (учасників). Роботою правління керує голова правління, а дирекції — генеральний директор, які обираються чи призначаються згідно зі статутом банку.

Комерційні банки за рішенням зборів акціонерів (учасників) створюють спостережний орган з метою загального керівництва роботою банку і контролю за роботою правління та ревізійної комісії.

3.Активні операції – це операції з розміщення банками власного капіталу та залучених ресурсів з метою отримання доходу, забезпечення діяльності й підтримання необхідного рівня ліквідності (кредитні, засновницькі, інвестиційні, міжбанківські). Активні операції банку – це операції з розміщення мобілізованих банком ресурсів у депозити, кредити, інвестиції, основні засоби й товарно-матеріальні цінності. До них належать:

>розрахункові операції, пов'язані з платежами клієнтів;

> касові операції з приймання і видавання готівки;

> кредитні операції, пов'язані з наданням кредитів різних форм і видів юридичним, фізичним особам, банкам;

> фондові операції з купівлі-продажу цінних паперів;

> валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому та міжнародному валютних ринках;

> операції з купівлі-продажу банківських металів на внутрішньому і міжнародному валютних ринках, тощо

Активні операції банки здійснюють у межах наявних ресурсів, тобто у межах залишку грошових коштів на кореспондентському рахунку в НБУ (при проведенні операцій у безготівковому порядку) та в касі (при проведенні операцій з готівкою).

4. Пасивні операції – це операції з мобілізації ресурсів банку, які пов'язані з формуванням власного капіталу та ресурсної бази банку, забезпечують проведення активних операцій з метою досягнення запланованих показників доходності та є запорукою ліквідності й платоспроможності.

За видом банківських ресурсів розрізняють пасивні:

Операції з формування власних ресурсів охоплюють:

> операції з формування статутного капіталу банку;

> операції з (формування резервного капіталу банку;

> операції з формування страхового капіталу банку;

> операції з формування іншого капіталу банку спеціального призначення, який створюється за рахунок банківського прибутку і використовуються відповідно до рішення, прийнятого вищою управлінською ланкою банку;

> операції, пов'язані з формуванням і розподілом банківського прибутку.

Операції з формування залученого капіталу називають пасивними депозитними операціями. Вони відображають процес залучення й обліку в банківському балансі тимчасово вільних коштів юридичних, фізичних осіб, банків, які зберігаються на різноманітних рахунках (строкових і до запитання).

Крім мобілізації власних та залучених ресурсів, банки можуть використовувати можливості міжбанківського ринку капіталів, а також залучати кошти інвесторів через емісію та розміщення власних незабезпечених боргових зобов'язань. Мобілізовані у такий спосіб ресурси являють собою позичені ресурси банку або ресурси недепозитного характеру. Ця частина банківських ресурсів є найоперативнішою щодо залучення. Позичені ресурси банку мобілізуються через здійснення пасивних кредитних та пасивних інвестиційних операцій.

Розміщують банки мобілізовані ресурси за різними напрямами через проведення активних операцій.

5.Виділяють такі банківські послуги:

посередницькі послуги – це послуги, у наданні яких бере участь третя сторона (банк), що виступає посередником між замовником і виконавцем.

консультаційні послуги банки надають з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності та інших вцдів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних і юридичних осіб.

Банки, володіючи сучасними засобами телекомунікацій та електронно-обчислювальної техніки, завжди мають різноманітну інформацію, що дозволяє їм надавати інформаційні послуги.

трастові послуги – послуги, засновані на довірчих правовідносинах, коли одна особа - засновник (установник управління), передає своє майно у розпорядження іншій особі - доверительному власнику (управителю), для управління в інтересах третьої особи - бенефіціара (вигодо-набувача).

факторинг – це послуга банку, яка полягає у викупі платіжних вимог у постачальника товарів (послуг).

форфейтинг – це купівля на безповоротній основі у кредитора боргу, вираженого у оборотному документі.

Банки також можуть надавати додаткові послуги своїм клієнтам зі зберігання цінностей утрьох формах:

> зберігання цінностей клієнтів у сховищі;

> надання клієнтам сейфів у приміщенні банку (договір про надання індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком);

> надання нічних сейфів клієнтам.

6.Кредитні ресурси — кошти, що є у розпорядженні банків і використовуються ними для кредитних операцій. Банки не в змозі стабільно розвивати кредитні операції в умовах обмеженості ресурсної бази.

Кредитні ресурси банку поділяються на власні та залучені. Власні ресурси — це кошти статутного, резервного, страхового та інших фондів банку, що утворюються за рахунок прибутку, а також нерозподілений протягом року прибуток. Головне ж місце в складі кредитних ресурсів комерційного банку посідають залучені кошти. Це кошти клієнтів на поточних рахунках; депозити юридичних і фізичних осіб; залишки на кореспондентських рахунках; кошти, що їх залучають з міжбанківського ринку (міжбанківський кредит); кошти, отримувані від продажу цінних паперів тощо. Одним з найбільш надійних джерел ресурсів для комерційного банку, підтримання його ліквідності є депозитні вклади.

Власні та залучені кошти є основними джерелами фінансування кредитних ресурсів комерційних банків.

7. Технологія кредитування — це сукупність конкретних методів і прийомів, що використовуються в процесі здійснення кредитних операцій. Використання на практиці ефективних способів впливу на хід процесу кредитування невіддільне від проведення наукових досліджень у цій сфері, вивчення та узагальнення практичного досвіду банківської діяльності.

Технологія банківського кредитування включає в себе системну оцінку ходу всього кредитного процесу в банку, та розгляд руху позики (вартості) в органічному зв'язку із певними організаційними формами та інституціональними структурами банківської діяльності. Реальне покращання ситуації у кредитній сфері неможливе в сучасних умовах на основі вдосконалення лише окремих відособлених ланок кредитного процесу; необхідне підвищення ефективності цілісної системи кредитних технологій. Важливим нормативним документом для комерційних банків в цьому плані є Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків

Читайте також:

1. Аналіз заходів управління ризиком в економіці
2. Банківська система в ринковій економіці є звичайно дворівневою і включає центральний банк (емісійний) і комерційні (депозитні) банки різних видів.
3. В плануванні й організації наукових досліджень в економіці використовуються програмно-цільові методи.
4. В плануванні й організації наукових досліджень в економіці використовуються програмно-цільові методи.
5. Види сільськогосподарських підприємств в економіці США
6. Влада – центральний компонент політичної системи.
7. Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет
8. Глобалізація як новий етап розвитку інтеграційних процесів у світовій економіці
9. Головні риси країн, що розвиваються, та їхнє місце у світовій економіці
10. Грошово-кредитна політика України в ринковій економіці.
11. Державне регулювання структурних зрушень в економіці.
12. Доходи у ринковій економіці

Переглядів: 417