Державне регулювання структурних зрушень в економіці.

Ринкова система може ефективно працювати (врегульовувати економічні процеси) лише в разі існування раціональної структури економіки (РСЕ), але ринкова економіка не здатна цілеспрямовано формувати РСЕ, бо це є прероргативою держави і корпоративних систем.

Під РСЕ необхідно розуміти таку систему виробництвата його обслуговування, при якій сформована необхідна кооперація для виготовлення кінцевої продукції в такій кількості і такої якості, яка адекватна попиту на рінках сбуту, а виробництво може розвиватися і удосконалюватися.

Регулювання структурних змін в економіці є завданням структурної політики. В широкому розумінні структурна політика держави— це обґрунтування цілей та характеру структурних перетворень, визначення комплексу заходів щодо підтримки розвитку тих елементів економічної системи, які забезпечують економічне зростання та вирішення актуальних проблем сьогодення.

Існує два типи структурної політики: пасивна та активна. Пасивна структурна політика полягає в тому, що держава створює правову базу для вільного переливання капіталу та праці з одних галузей в інші, але безпосередньо не втручається в інвестиційні процеси. Структура змінюється внаслідок змін у нормах прибутку. Якщо в певній галузі попит перевищує пропозицію, то в цій галузі норма прибутку зростає. Капітал з інших галузей вилучається власниками і вкладається в галузі з підвищеною нормою прибутку. Виробництво товарів цієї галузі збільшується і пропозиція їх поступово починає перевищувати попит. При цьому норма прибутку в цій галузі спочатку знижується до середньої величини, а потім стає меншою за середню. Власники капіталів починають вилучати їх з цієї галузі і вкладати в іншу, де норма прибутку стає більшою за середню. Отже, ринкове саморегулювання забезпечує найвідповіднішу вимогам ринку структуру економіки. Але цей шлях пов’язаний зі значними соціальними втратами.

Активна структурна політика полягає в тому, що держава широко застосовує державні важелі для прискорення прогресивних структурних зрушень.

Активна структурна політика передбачає розроблення та реалізацію комплексу заходів, який включає: стимулювання перетікання капіталу у пріоритетні галузі; стимулювання розвитку галузей, які прискорюють запровадження досягнень НТП; захист і надання фінансової допомоги галузям, які перебувають у стані занепаду і потребують докорінної реконструкції виробничого апарату; згортання частини виробництв у депресивних галузях; розроблення на державному рівні довгострокових планів, цільових програм, національних проектів для розв’язання актуальних проблем структурної перебудови, а також програм підготовки та перепідготовки робочої сили, створення робочих місць тощо.

Концепція активної структурної політики ґрунтується на чіткому визначенні найбільш ефективних напрямів структурної трансформації економіки. Для цього здійснюється політика пріоритетів. Найважливіша роль в політиці державних пріоритетів належить напрямам удосконалення галузевої структури економіки. Визначаючи пріоритетну галузь, виходять із таких критеріїв: експортний потенціал галузі; перспективи попиту на продукцію галузі на внутрішньому ринку; досягнення вищої індустріальної стадії розвитку; мінімізація залежності від імпорту сировини, енергії та мінімізація ресурсомісткості виробництва в цілому; мінімізація дефіциту торговельного балансу країни, розв’язання проблем зайнятості населення; вирішення екологічних проблем та ін. З огляду на це до основних напрямів державної структурної політики можна віднести:

Зростання виробництва в галузях, які забезпечують значну частину експорту.
Зростання виробництва в галузях, які здатні на внутрішньому ринку замінити імпортну продукцію.
Розвиток виробництва товарів, конкурентоспроможних на світовому ринку.
Підтримка виробництв, які впроваджують ресурсозберігаючі технології.
Зростання виробництва в галузях, які здатні підвищити науково-технічний рівень та якість продукції.
Розвиток конкуренції через реструктуризацію та диверсифікацію виробництва.
Розвиток виробництва сировини, напівфабрикатів і комплектуючих для заміни імпортованих.
Скорочення виробництва в депресивних галузях.

Світовий досвід свідчить, що структурна політика, спрямована на врятування будь-якою ціною кризових галузей та виробництв, хоч і послаблює гостроту соціальних проблем, але водночас не сприяє підвищенню ефективності цих галузей. Тому нині більшість країн орієнтується на прогресивні галузі, які забезпечують досягнення найліпших результатів за рахунок структурного ефекту.

Держава може здійснювати структурну політику за допомогою методів прямого та непрямого регулювання. До методів прямого регулювання належать: надання фінансової допомоги у вигляді інвестиційних надбавок, субсидій, дотацій, позичок на розвиток окремих галузей, виробництв, регіонів; використання системи державних замовлень та закупівель; методи індикативного планування тощо.

До методів непрямого регулювання належать: надання податкових і кредитних пільг з диференціацією за відповідними галузями й виробництвами, які визнані пріоритетними; здійснення політики прискореної амортизації, цінової та експортно-імпортної політики, у тому числі встановлення різних імпортних та експортних тарифів тощо.

Традиційний інструментарій державного регулювання в межах структурної політики в кожній країні доповнюється специфічними засобами та пріоритетами відповідно до економічної ситуації та цілей соціально-економічного розвитку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття, цілі і основні напрямки структурної перебудови національної економіки.	\|	Сутність соціально-економічної стратегії країни.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.