• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Проблеми використання та охорони ґрунтів

а) поняття про педосферу

Ґрунтом називають приповерхневі шари земної кори на суходолі, видозмінені під впливом рослин та інших організмів. Вони відрізняються від гірських порід значним вмістом специфічних органічних речовин (гумусу), населені живими організмами, мають суттєву відмінність — родючість, тобто здатність забезпечувати врожай зелених рослин. Ґрунти є результатом життєдіяльності рослин, тварин та мікроорганізмів, передумовою для їх існування. Ґрунтові підтипи, різновиди різняться між собою за будовою профілю, мінералогічним складом, вмістом гумусу та поживних елементів, фізичними та хімічними властивостями, а отже, і родючістю, придатністю для сільськогосподарського використання. З метою раціонального використання здійснюється якісна оцінка земель — бонітування, що дає змогу виробити правильний підхід до обробітку та удобрення ґрунтів, набору найбільш придатних для кожного поля культур, організації сівозмін, захисту рослин.

Ґрунти мають повсюдне поширення на суходолі, починаючи від примітивних первинних ґрунтів до родючих чорноземів. Весь ґрунтовий покрив континентів нашої планети створює єдину оболонку — педосферу, ту біокосну систему (за визначенням В.Вернадського), яка підтримує життя на землі, є основою організації біосфери. На відміну від інших оболонок геосфери, педосфера є поліморфною, надзвичайно складною і енергомісткою системою, здатною до саморозвитку і саморегулювання.

Основні засади ґрунтознавства як науки сформулював російський вчений В.Докучаєв. Вивчення ґрунтів, до речі, він здійснював за результатами польових досліджень, проведених у Полтавській області.

З усіх типів ґрунту найбільш родючі, найбільш вивчені чорноземи. В.Докучаєв писав, що чорнозем — це цар ґрунтів, він дорожчий за вугілля, дорожчий за золото. В міжнародному інституті метрології у Парижі поряд з еталонами метра, кілограма та інших мір поміщений моноліт чорнозему з Воронезької області як еталон найбільш родючого ґрунту в світі.

Найбільшим багатством ґрунту є гумус, органіка. Гумус — це акумульована рослинами енергія, запаси якої вивільняються при згорянні сільськогосподарської продукції, трав’яної чи деревної рослинності. Запас гумусу в 200-300 т/га (це середньогумусований ґрунт) еквівалентний 20-25(30) т антрациту. Враховуючи, що антрацит згоряє лише один раз, а ґрунт при правильному обробітку і догляді може віддавати свою енергію практично вічно, то важко переоцінити його роль для людини. За орієнтовними підрахунками, енергетичний потенціал лише сільськогосподарських земель України оцінюється в 1,2 млрд. тонн антрациту.

Ґрунт є основою організації біосфери. Географи називають ґрунт дзеркалом ландшафту, всі компоненти біосфери стикаються у ґрунті, поєднуються у ньому, формуючи цю складну біокосну систему. Без ґрунту неможливе життя рослин і тварин на суші. Ґрунт нагромаджує в собі запаси поживних елементів, яких може вистачити навіть без додаткового надходження на 200-1000 років життя рослин. Такий величезний запас "міцності" є запорукою безперервного існування рослин і тварин у відповідних ландшафтах навіть при кліматичних аномаліях чи грізних катаклізмах.

б) вплив господарської діяльності людини на ґрунт

Земельні ресурси, ґрунтовий покрив належать до вирішальних чинників існування біосфери нашої планети. Земля відіграє є фундаментальною основою функціонування атмосфери, гідросфери та біосфери, а також людського суспільства. Тому що:

— ґрунти беруть активну участь в очищенні природних і стічних сод, які фільтруються крізь них;

— грунтово-рослинний покрив — це регулятор водного балансу суші, оскільки він поглинає, втримує й перерозподіляє велику кількість атмосферної вологи;

— ґрунти — це нейтралізатор багатьох видів антропогенних забруднень.

В аграрному секторі ґрунт — головний засіб виробництва, найважливіша складова частина ресурсної бази землеробства. Це основне джерело отримання продуктів харчування.

Історія використання земельних ресурсів сягає VІІ-VІ тис. до н. е. Тоді зародилися найстародавніші землеробсько-тваринницькі культури Старого світу. Отже, землеробство на планеті налічує близько 9 тис. років, що в 200-300 разів менше, ніж весь період еволюції людства. Власне перехід первісної людини до землеробської діяльності прискорив соціально-економічний розвиток і прогрес суспільства та інтенсифікував процеси природокористування.

На період зародження землеробства площа придатних для обробітку родючих земель на планеті становила близько 4,5 млрд. га. Нині ж їх залишилось лише 2,5 млрд. га. Тобто за 10 тис. років використання людиною земельних ресурсів, площа придатних для ведення сільського господарства угідь, зменшилася майже вдвічі. Це означає, що людство щорічно втрачало, в середньому, 200 тис. га орних земель.

Одним з головних чинників еколого-економічної кризи в аграрному землекористуванні — це ерозія ґрунтів. Варто людині на будь-якій земельній ділянці знищити природну рослинність, яка захищає ґрунт від прямого впливу динамічних сил атмосфери і гідросфери, — зараз же починається руйнування поверхні даної ділянки. Ерозійні процеси на ній розвиваються під дією механічного обробітку землі, а також ще двох сил — води і вітру.

Рільництво впливає на ґрунти перш за все обробітком їх різними сільськогосподарськими знаряддями, вилученням поживних елементів, що виносяться з поля у вигляді врожаю різних культур. Людина започатковуючи рільництво, за образним виразом американського ґрунтознавця X.Беннета, "здерла шкіру з землі". Було знищено природну рослинність, лісову підстилку, дернину або степову повсть і оголена земля стала доступна дії багатьох стихій (прямого сонячного проміння і тепла, вітру, дощу, снігу, текучої води) та різноманітних сільськогосподарських машин і механізмів. Розпочалося нове життя ґрунту, часто докорінно відмінне від природного, що в більшості випадків спричинює збіднення та деградацію його, зниження природно-ресурсного потенціалу. Отже, надзвичайно інтенсивною є ерозія ґрунтів саме на орних землях та на вибитих (виболочених) пасовищах.

На ріллі ерозія проявляється по-різному, залежно від виду вирощуваної сільськогосподарської культури. На посівах багаторічних трав її майже немає, під суцільним посівом зернових колосових і однорічних кормових культур вона має мінімальні масштаби, а на посівах просапаних рядкових культур досягає максимальних розмірів. Темпи і масштаби ерозійних процесів на сільськогосподарських землях залежать великою мірою також від рельєфу, типу ґрунтового покриву, застосовуваних способів, технологій та технічних засобів обробітку ґрунтів і посівів. Сильною вважається ерозія, коли змив ґрунтової маси перевищує 50 т з 1 га земельної площі на рік, середньою — 25-50 т, слабшою 12,5— 25 т, а дуже слабою — менше 12,5 т/га в рік. При сильній ерозії з поверхні використовуваної земельної ділянки щорічно змивається 5-міліметровий шар ґрунту, або 12,5 см за 25 років. Півметровий гумусовий шар чорнозему природним шляхом, як вважають вчені — ґрунтознавці, утворюється приблизно за 3,5-4 тис. років. Ерозія може зруйнувати його за 100-200 років.

Водна та вітрова ерозія ґрунтів є справжнім суспільним лихом. Цей природний процес різко зростає внаслідок низької культури землеробства, застарілих методів обробітку ґрунту та цілого ряду інших причин. За узагальненими даними наукових установ, недобір урожаю на слабозмитих ґрунтах досягає 10-20 %, на середньозмитих — 30-50 %, на сильнозмитих — 60-80 %.

Ще небезпечнішою є лінійна ерозія, якою охоплені височинні, горбисті та гірські території. Лінійний розмив руйнує не тільки ґрунт, а й увесь природний комплекс. Утворення ярів (іноді глибиною 30-40 м і протяжністю понад 10-15 км), які часто формують цілі яро-балочні системи, вилучає з ужитку величезні площі сільськогосподарських земель. Площа вилученої з ужитку ріллі перевищує площу самих ярів у 2-3 рази, У місцях розвитку ярів знижується рівень підґрунтових вод, землі стають непридатними для шляхового, житлового та промислового будівництва Найбільш зруйновані лінійною ерозією ділянки в науковій літературі дістали назву "бедленд" (погані землі). Рекультивувати такі землі на сучасному рівні науки і техніки практично неможливо і дуже дорого. Альтернативою є профілактика, попередження розвитку таких шкідливих процесів.

З 1,5 млрд. орних земель, що нині перебувають в обробітку в усьому світі, майже 50% зазнають негативного впливу водної та вітрової ерозії різного ступеня. Понад 60% загальної площі поливних земель потерпають від засолення, осолонцювання й підтоплення, що значною мірою знижує їх родючість. Чимала частка світової площі ріллі (до 20%) має досить низький вміст гумусу (менше 1%), а бідний на мінеральні елементи ґрунт.

Шкідливий антропогенний вплив завдає ґрунтам величезної, часом непоправної шкоди. Це перш за все погіршення ґрунтової структури, механічне руйнування та ущільнення ґрунту, постійне збіднення на гумус, водна і вітрова ерозія, забруднення ґрунту мінеральними добривами, отрутохімікатами, мастилами та пальним, радіонуклідами.

Причиною втрати ґрунтами грудкуватої структури, а як наслідок і родючості, є багаторазовий обробіток ґрунтів різними знаряддями з допомогою потужних і важких колісних тракторів. Досить часто поле протягом року обробляють по 10-12 разів і більше. Крім того, на поля тракторами з причепами, важкими автомобілями завозять добрива і посівний матеріал, вивозять зерно і солому, коренеплоди і бульбоплоди. Крім того, у нас автомобілі, уникаючи розмоклих доріг, часто їдуть просто по полю, посівах, утворюючи ряд паралельних, тимчасових доріг. Там, де кожне поле має справжнього господаря, такого просто не може бути. Висока частота обробітку пояснюється і тим, що наше сільське господарство не отримує комплексу знарядь для одночасного проведення кількох видів обробітку землі і догляду за посівами. Частий обробіток землі розпилює поверхню ґрунту. Один трактор "Беларусь", працюючи на сухих ділянках, утворює на кожному гектарі по 13-14 т пилу, що і без чорних бур спричинює щорічне знесення мільярдів тонн родючого шару ґрунту.

Ущільнення ґрунту колесами важких тракторів і комбайнів типу "Дон" (15-20 т) набуло загрозливих розмірів, воно веде до різкого пониження родючості ґрунту. В ущільнених ґрунтах майже вдвоє зменшується загальна пористість, різко знижується водопроникна і водоутримуюча здатність, зменшується опірність ґрунту до ерозійних процесів. Колеса трактора "Кировец-700" ущільнюють у колії ґрунт на глибину до 20 см, а врожай на таких смугах на 50 % нижчий, ніж на ділянках між ними. Тільки за рахунок цього фактора загальний врожай на полі зменшується на 20 %.

Вже сьогодні в результаті спровокованої людиною пестицидної еволюції близько 500 видів комах є стійкі проти застосовуваних інсектецидів. Така стійкість виникає в рослин, молюсків, гризунів, грибів.

Але це ще не все, оскільки всі без винятку пестициди належать до отрут широкої дії, то, потрапляючи в продукти харчування, вони завдають великої шкоди здоров’ю людей. Дослідження в нашій країні засвідчили: там, де інтенсивно застосовуються сільськогосподарські отрутохімікати, у місцевого населення ушкоджуються структури спадковості, розладнуються діяльність центральної нервової системи, важливих органів, у жінок частішають ускладнення вагітності, випадки народження неповноцінних або мертвих дітей, виникає алергія. Американські дослідники виявили, що 30% інсектицидів, 60% гербіцидів, що застосовуються в США здатні викликати рак. А також встановлено, що пестициди стимулюють розвиток у навколишньому середовищі вірусів, зокрема тих, які збуджують небезпечні захворювання людей, руйнують імунну систему. Площа земель, забруднених залишками отрутохімікатів, сягає 13 млн. га.

Одним з негативних наслідків перезбагачення ґрунтів хімікатами є накопичення нітратів у рослинах, овочах, фруктах → шкідливий вплив на здоров’я людей. У шлунку нітрати відновлюються до солей азотистої кислоти, які набагато токсичніші за самі нітрати, особливо для людей похилого віку та дітей з серцево-судинними хворобами. Надлишки нітратів у організмі беруть участь в утворенні канцерогенів. Крім того, вони, взаємодіючи з гемоглобіном крові, перетворюють двовалентне залізо на тривалентне, зменшуючи транспортування кисню та перешкоджаючи нормальному диханню тканин.

Різні рослини мають неоднакову здатність до накопичення нітратів. Найбільше їх акумулюють кріп, салат, петрушка, потім буряки, значно менше — капуста та морква, ще менше —картопля.

Концентруються нітрати в рослинах теж по-різному. В капусті їх найбільше в центральній, кореневій частині та верхніх листках, у огірках, — у шкірці, в картоплі — всередині, у моркві, буряках, кабачках — у нижній частині плоду.

Якщо очищену картоплю тримати деякий час у воді, кількість нітратів у ній значно зменшується.

У відвари переходить 50% і більше (у капусти — 70%) початкової кількості нітратів, особливо якщо овочі порізані. Корені й шкірку овочів завжди варто викидати. Наполовину зменшують вміст нітратів у овочах соління, маринування, квашення.

Ґрунти також забруднюються відпрацьованими газами тракторів, комбайнів, автомобілів, мастилами та пальним, які з них виливаються під час роботи на полях. У ґрунти потрапляють і техногенні забруднення від промислових підприємств — сульфати, окиси азоту, важкі метали та інші сполуки.

Винятково гострою проблемою є вилучення орних земель під забудову різних об’єктів: промислових підприємств, доріг, міст тощо, а також складування промислових та побутових відходів.

Негативний бік мають і такі важливі для сільського господарства роботи як зрошення й осушення земель. Зрошувані землі дають близько 30% продукції рослинництва, але створення водойм і зрошення великих територій призводять до підняття рівня ґрунтових вод і зміни їхнього хімічного складу. Виникає засолення ґрунтів, заболочування, підвищується сейсмічність території. 50% зрошуваних земель у нашій країні підтоплено, бо втрачається чи перевитрачається на кожному гектарі 700 куб. м води на рік. Перевитрата води закладена в самій нормі поливу перевищена на 30%.

Дуже важливо для раціонального використання ґрунтів є моніторинг земель — систематичне спостереження за станом земельного фонду. Слід мати дані щодо розподілу земель за власниками, продуктивності земельних ресурсів, ступеня деградації ґрунтів, стану їх забруднення, а також фонового забруднення (загальний стан забруднення атмосфери, природних вод усього регіону).

Особливо важливо постійно контролювати вміст у ґрунтах та ґрунтових водах пестицидів (метафос, карбофос, цирам, севін, гептахлор тощо).

Навколо всіх міст і промислових центрів слід постійно контролювати вміст у ґрунтах і водах важких металів, виявляти шляхи їх міграції.

в) сучасний стан земельних ресурсів в Україні та їх охорона

Нині Україна особливо гостро відчуває негативні наслідки екологічно необґрунтованого та нераціонального, екстенсивного і неефективного економічного розвитку в попередні десятиліття, особливо це стосується земельних ресурсів.

Найбільше природне багатство України — чорноземи. Вони складають майже 50% світових запасів чорноземів. Розорані землі в Україні становлять близько 85% від площі степів і лісостепів. Посівні площі займають 33,5 млн. га.

Дуже низька врожайність наших полів, у тому числі і чорноземних ланів. В європейських країнах врожайність зернових коливається від 45 до 90 ц/га. В Україні вона здебільшого становить 28-32 ц/га зерна, з якого 20 % йде на висушування і у відходи.

Вже зіпсовано 60% чорноземів, щорічно втрачається 100 тис. га родючих ґрунтів.

Різними формами ерозії в Україні охоплено близько 20 млн. га ріллі з 34,2 млн. га всього орного клину (59%).

Глобальною проблемою є постійне зменшення в ґрунтах вмісту гумусу. Основна причина — споживацький підхід до землі, намагання якнайбільше з неї взяти і якнайменше їй повернути. А гумус не тільки витрачається на мінералізацію з вивільненням доступних для рослин поживних речовин, але й виноситься з ґрунту в результаті ерозії, з коренеплодами і бульбоплодами, на колесах транспортних засобів.

За свідченням В.Ковди, наші чорноземи втратили за останні 100 років 25-40 % гумусу і половину своєї родючості. За минулі 100 років запаси гумусу в орному шарі чорноземів типових зменшились на 29 %, чорноземів звичайних — на 36 %, чорноземів південних — на 31 %. Щорічно за рахунок мінералізації ґрунти України втрачають 14 млн. т гумусу, а за рахунок ерозії — 19 млн. т.

Перехід сільськогосподарського виробництва на індустріальні га інтенсивні технології ставить за мету збільшення продуктів харчування шляхом широкої його хімізації, тобто застосування високих доз мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин. Однак внесення високих доз мінеральних добрив супроводжується забрудненням ґрунту баластними речовинами — хлоридами, сульфатами. У ґрунтах нагромаджуються рештки пестицидів, які, потрапляючи у вирощувану продукцію, знижують її якість. У західноєвропейських країнах на 1 га ріллі вносять 6-6 кг пестицидів, а у Львівській області — 11 кг.

Особливо страшним є те, що ще сьогодні у нас застосовують такий особливо токсичний і стійкий отрутний препарат як ДДТ, який ще у 1972 р. був заборонений ВООЗ і продовольчою і сільськогосподарською організацією 00Н. Як відзначалось на науковій конференції АН УРСР в квітні 1989 р., у молоці українських матерів міститься ДДТ в 3-4 рази більше, ніж у американських, що є причиною високої смертності малят у віці до 30 днів.

Забруднення ґрунтів відбувається також відпрацьованими газами тракторів, комбайнів, автомобілів, мастилами та пальним, які з них витікають під час праці на полях. Поступають у ґрунти також техногенні забруднення від промислових підприємств — сульфати, оксиди азоту, важкі метали та ряд інших шкідливих сполук, зокрема радіонукліди. Зокрема 3,7 млн. га землі знаходиться в зоні відчуження довкола ЧАЕС в її околицях.

Виключно гострою проблемою є відчуження сільськогосподарських земель, особливо ріллі, під будівництво фабрик і заводів, електростанцій і відкритих гірничих розробок, доріг та міст. У зв’язку з тим, що у нашій країні тривалий час не проводились бонітування та економічна оцінка земель, не здійснений ще й досі повною мірою земельний кадастр, під різні види будівництва вибираються рівні території, на яких, як правило, розвинені найбільш родючі ґрунти. Так, Бурштинська ДРЕС на Івано-Франківщині побудована на лесовій терасі Дністра з найбільш родючими в області ґрунтами. За останні 60 років в Україні площа родючих земель, вилучених під різні види несільськогосподарського використання, перевищує територію Одеської області (333 тис. кв. км або 3,3 млн. га). Понад 700 тис. га родючих земель затоплено водосховищами на Дніпрі. Непомірно зростають площі наших міст та селищ, хоч щільність їх забудови сягає ледве 55 % прийнятих норм.

Такий катастрофічний стан наших земель вимагає вжиття невідкладних науково обґрунтованих заходів, спрямованих на підвищення родючості ґрунтів та отримання екологічно чистих продуктів харчування. Проблема охорони і раціонального використання земель в наш час стала одним з найважливіших завдань людства Це визначається перш за все тим, що 98 % продуктів харчування людини одержується в результаті обробітку землі.

Внаслідок багаторічного панування в Україні тоталітарного режиму земля втратила господаря, стала "загальнонародною" за формою і нічиєю за змістом. За 70 років фактично був втрачений традиційний селянин-хлібороб, що знав усі тонкощі своєї справи. Ця система виробила в селянина нігілістичне ставлення до землі.

г) оптимізація сільськогосподарських екосистем

Найважливішою справою оптимізації сільськогосподарської екосистеми є правильна організація її території, формування культурного агроландшафту. В основних землеробських районах України (лісостепу і степах) рілля займає від 45 до 83 %, тоді як у Франції — 42 %, в густо заселеній Німеччині — 32 %, а в США — лише 27 %.

Важливою справою є організація і дотримання польових, кормових, протиерозійних та інших сівозмін. Потрібно оптимізувати розмір полів у сівозмінах, вони у нас часто завеликі. Необхідно перейти до нарізування полів сівозмін по контурах ґрунтових різновидів, а не розбивати різногрунтові ділянки на правильні прямокутники для вигоди механізованого обробітку. Кожна ґрунтова відміна дозріває для обробітку в різний час, потребує різних форм обробітку, різних норм гною, добрив і вапна.

Для збереження фізичних властивостей ґрунтів (структури, пористості) слід різко скоротити повторність обробітку, перейти на прогресивні форми обробітку і ефективні та легкі машини і механізми. Обробіток ґрунту та догляд за посівами повинні бути комплексними, виконуватись повним набором якісних навісних та причепних знарядь, чого нам найбільш бракує. Крім того, сільському господарству потрібні легкі — до 2,5 т гусеничні трактори, а колісні трактори повинні мати спарені колеса з низьким тиском у шинах.

Потребує перегляду система основного обробітку ґрунту. Досвід Полтавщини, Австралії, Канади показує, що потрібно відмовитись від традиційного плуга. Нова безплужна система обробітку ґрунту була розроблена українським агрономом І.Овсинським і матеріали про неї опубліковано в Києві ще у 1899 р. Суть її полягає у глибокому рихленні ґрунту спеціальними плоскорізами без перевертання пласта землі. Стерня і поживні рештки лишаються на поверхні і перетворюються переважно на гумінові кислоти. На такий обробіток витрачається менше пального, в 3-4 рази зменшується інтенсивність площинної ерозії на схилах, поліпшується структурність, збільшується вміст гумусу і запаси вологи в ґрунті, але людський консерватизм і недовіра до новацій стали гальмом на шляху до прогресу. У Канаді, щоб перейти на безплужну систему обробітку, потрібно було затратити 20 років, поки нові хлібороби, виховані в сільськогосподарських коледжах, не прийшли на зміну своїм консервативним батькам. Тепер, за свідченням Ф. Т. Моргуна, в Канаді він бачив плуг лише в музеї.

Безплужний обробіток ґрунту є одним з елементів мінімального обробітку, що покликаний щадити ґрунт, дати можливість відтворюватись цінним властивостям землі.

Альтернативою ультрахімізованого методу господарювання є органічне (біологічне) землеробство, яке повністю виключає застосування отрутохімікатів і неякісних мінеральних добрив, часто з повною забороною будь-яких мінеральних добрив. При органічному (біологічному) землеробстві на перших порах врожаї дещо нижчі (на 10-20 %), але його продукція ціниться на світовому ринку значно дорожче від вирощеної із застосуванням міндобрив та отрутохімікатів, іноді навіть у 2-3 рази.

Органічне землеробство засноване на застосуванні органічних добрив, перш за все гною, торфу, сапропелів, сидератів. Основним методологічним принципом тут є положення про розширення відтворення природних ресурсів. Ми повинні так використовувати землю, щоб вона з року в рік підвищувала врожайність. Виходячи з цього, треба вносити щороку таку кількість гною та іншої органіки, щоб у ґрунті постійно зростав вміст гумусу. Нині у світі формується цілий науковий напрям синтезу гумусу з органіки в промислових установках, а також створення умов у ґрунтах для прискорення його збагачення природним шляхом.

У нашій країні не вистачає органічних добрив, деякі чорноземи десятки років не угноювались, хоча гною є достатньо, не говорячи про те, що існують великі запаси торфу та сапропелевих мулів. Однією з причин того, що гній не потрапляє на поля, є захоплення гігантськими тваринницькими комплексами (іноді до 50-100 тис. голів великої рогатої худоби, свиней). Гній на таких фермах не підстилковий, а рідкий, нагромаджується у великих кількостях або просто витікає в ріки чи озера і є джерелом забруднення навколишнього середовища. Доведено, що свинокомплекс на 100 тис, голів дає стільки забруднення, скільки місто з 400-тисячним населенням.

Чи є вихід з цього становища? Такий вихід знайдено, процес технологічно відпрацьовано. Гній, гноївку, інші органічні рештки перероблюють у спеціальних установках на біогаз (метан) і цінне концентроване органічне добриво. У такому органічному добриві концентрація поживних елементів у 10 разів вища, ніж у гною, крім того, його можна транспортувати на далекі відстані. В деяких країнах згадану технологію вже застосовують на практиці. На 1986 р. у Китаї працювало 25 млн. установок біогазу, які дали країні понад 100 млрд. м³ газу і велику кількість якісних знезаражених, без насіння бур’янів органічних добрив.

Підвищенню вмісту гумусу в ґрунтах сприяє також ґрунтова фауна, яка бере участь у гуміфікації органічних решток. Особливо велика роль у цьому дощових черв’яків. Там, де використовують міндобрива та отрутохімікати, ця корисна ґрунтова фауна гине. В ряді країн Європи дощових черв’яків вирощують на спеціальних біофабриках. Фермери їх купляють і завозять на поля (за умови переходу на органічне землеробство) для поліпшення властивостей ґрунту. Ще Ч. Дарвін назвав дощових черв’яків першими землеробами, але вони ще й незамінні фармацевти.

Важливим для оптимізації с/г екосистем є правильна меліорація ґрунту.

Меліорація — це сукупність організаційно-господарських, технічних та біологічних заходів, спрямованих на тривале й докорінне поліпшення природних властивостей земель з метою отримання стійких високих врожаїв всіх сільськогосподарських та лісових культур.

Меліорації поділяються на кілька видів:

Агротехнічні меліорації передбачають суттєве поліпшення агрономічних властивостей ґрунту шляхом оптимального обробітку із застосуванням спеціальних прийомів, таких як переривчасте борознування, щілинування, лункування та ряду інших заходів для затримання снігу і стічних вод.

Лісотехнічні меліорації здійснюються для поліпшення водного режиму та мікроклімату, захисту ґрунтів від ерозії шляхом лісонасаджень на схилах, у балках і ярах, на вододілах і рухомих пісках, розведення лісів загального агрономічного призначення.

Хімічні меліорації поліпшують агрохімічні та агрофізичні властивості грунтів шляхом використання вапна, гіпсу, дефекату, торфу, сапропелів, компостів, гною, сидератів та інших матеріалів, збагачують ґрунт на органіку.

Гідротехнічні меліорації мають на меті поліпшення водного режиму шляхом обводнення або осушення, вірніше, регулювання водного режиму ґрунту.

Одним з перспективних методів меліорації низькопродуктивних земель у найближчому майбутньому стане кольматаж. Досвід ряду європейських країн показав його високу екологічну ефективність. Кольматація здійснюється шляхом нанесення на поля річкового мулу, озерного сапропелю, сильно мінералізованого торфу з наступним його перемішуванням з піщаним ґрунтом, який таким чином може перетворитися на суглинок. Сформовані ґрунти слід відносити до штучних чорноземів, які можуть давати по 30-50 ц/га зернових культур.

Для боротьби з водною ерозією на схилах у гірських районах, на височинах великого значення набуває терасування.

Читайте також:

1. V. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ. ОХОРОНА НАДР ТА ПРОБЛЕМИ ЕНЕРГЕТИКИ
2. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
3. А. Розрахунки з використанням дистанційного банкінгу.
4. Аграрні проблеми в працях письменників аграрників.
5. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
6. Адміністративні правопорушення в галузі охорони здоров'я. Адміністративна відповідальність медичних працівників.
7. Акти з охорони праці в організації.
8. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
9. АКТУАЛЬНI ПРОБЛЕМИ І ЗАВДАННЯ КУРСУ РОЗМIЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ
10. Актуальні питання управління земельними ресурсами та їх охорони
11. Актуальні проблеми біоетики
12. Актуальні проблеми економічної безпеки України.

Переглядів: 2450