Еволюція фран.ї моделі госп.

Основними факторами, трансформацію економіки

· збільшення частки державної власності (з 10% до 50% у структурі ВВП, 1950 → 1980);Формування конкурентоспроможних потужних ТНК “Рено”) з високою питомою вагою державної частки у структурі акціонерного капіталу

· відмова від політики колоніальних війн, які були занадто обтяжливими для Франції, а “ресурсний ефект”, на який при цьому розраховували ставав деталі низьким

· високі темпи НТП та вдале поєднання державних та приватних інвестицій, спрямованих на розвиток ядерної енергетики, електротехнічної промисловості, хімічної, хіміко-фармацевтичної промисловості, виробництва авіаційної техніки та засобів автоматики.

· концентрація та централізація промислового і фінансового капіталу

· підтримка державою фундаментальних та прикладних досліджень;

· розвиток виробничої та соціальної інфраструктури;

· диверсифікація зовнішньоекономічних зв’язків з ЄС; перш за все з Німеччиною,

· гнучка соціальна політика , яка ставила за мету зростання споживання, покращення демографічної ситуації,

· проведення політики дирижизму; основними рисами якого стали: застосування прямих адміністративних методів втручання в економіку через контроль за цінами, емісія цінних паперів, велика кредитна діяльність держави; активна підтримка державного підприємництва, прямі державні інвестиції в галузі бізнесу тощо.

64. Основні напрями пол..«дирижизму» та індикативного планування у Франції.

Основні складові французького “дирижизму”: застосування прямих адміністративних методів втручання в економіку через контроль за цінами, емісія цінних паперів, велика кредитна діяльність держави; активна підтримка державного підприємництва, прямі державні інвестиції в галузі бізнесу тощо.

Індикативне планування – прогноз основних макропропорцій соціально-економічного розвитку та застосування державних механізмів та інструментів регулювання. Б.Казе: “Французьке індикативне програмування – це гнучке планування, котре не передбачає встановлення громадської власності на засоби виробництва”.

Специфіка існування французької моделі індикативного планування зумовлювалася передусім існуванням таких характерних рис:

1. Формуванням основного інституціонного закладу – Комісаріату планування, який включав не тільки чиновників різного рангу, а й представників великих фірм та компаній, профспілок, університетських професорів, експертів, представників споживачів тощо, які були об’єднані у два види комісій: вертикальні та горизонтальні. Перші з них відповідали за провідні сектори французької економіки (промислове виробництво, транспорт, сільське господарство, сфера послуг). Горизонтальні комісії, як правило, спеціалізувалися на міжгалузевих проблемах, пов’язаних з особливостями фінансування економіки, наукових дослідженнях, регіонального розвитку тощо.

2. Основними інструментами впливу на макроекономічну ситуацію були: регулювання сукупного попиту та сукупної пропозиції, проведення політики “дорогих” чи “дешевих” грошей, надання пільг, дотацій та субсидій, підтримка державного сектору економіки (тим не менше після 70-х років її питома вага стала зменшуватися через невідповідність конкурентному законодавству).
3. Перерозподіл фінансово-економічних ресурсів в інтересах розв’язання загальнонаціональних проблем та здійснення реформ. Посилення концентрації та централізації капіталу (у 90-ті роки розпочався процес децентралізації, який триває і зараз).

v Проте унікальність трансформації планово-індикативної моделі країни є перш за все через її системний характер, особливо високу роль держави та розвинуту соціальну сферу. Ці особливості значною мірою відбиває етапність реалізації основних напрямків національних планів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Позиції Франції в світовій економіці та в Європейському Союзі.	\|	Сучасна структура економіки Франції.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.