• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Розбирання і збирання насадних деталей ротора

Зміст, види та методи внутрішкільного контролю.

Організація перевірки стану будь-якого з питань навчального процесу складається з кількох етапів: визначення мети контролю - складання плану перевірки – вибір форм і методів контролю – констатування фактичного стану справ- об'єктивна оцінка цього стану – висновки, які випливають з оцінки – пропозиції по вдосконаленню навчально-виховного процесу або усунення недоліків – визначення термінів усунення недоліків і, якщо потрібно, повторний контроль за виконанням
пропозицій.

До внутрішнього контролю ставляться такі вимоги: його індивідуальний характер, що вимагає здійснення контролю за роботою кожного члена колективу; систематичність і раціональність на всіх етапах навчально-виховного процесу; всебічність і різноманітність форм; об'єктивність, що виключає суб'єктивні і помилкові оціночні судження і висновки; диференційований підхід, що враховує специфічні особливості та індивідуальні якості контрольованих; єдність вимог осіб, що здійснюють контроль.

Контроль навчально-виховного процесу керівниками школи: розподіл сфер контролю між керівниками школи; види контролю; методи контролю; гласність результатів контролю; контроль і допомога вчителям.

Види внутрішкільного контролю:

а) класно-узагальнюючий: рівень знань і вихованості учнів якогось класу, якість і методи викладання в класі, якість роботи класного керівника, виконання батьківських обов'язків у вихованні дітей;

б) фронтальний: стан викладання окремих предметів в усіх або окремих класах, стан роботи класних керівників у всіх або окремих класах;

в) тематичний: робота всього колективу над якоюсь проблемою, рівень знань і вмінь учнів з якоїсь теми або предмета, стан роботи класних керівників у якомусь напрямку і т.п.;

г) персональний: продуктивність викладацької діяльності, методичний рівень учителя в цілому або якоїсь сторони його діяльності;

д) оглядовий: стан шкільної документації, стан трудової дисципліни, стан навчального обладнання.

Методи внутрішкільного контролю:

а) спостереження: відвідування уроків, позакласних заходів з наступним обговоренням;

б) перевірка документації: робота з класними журналами, щоденниками учнів, планами уроків, особовими справами учнів і т.п.;

в) опитування: 1)усне: невимушена або цілеспрямована бесіда за спеціально підготовленою програмою; 2) письмове - контрольна робота (зріз): перевіряються варіанти відповідай на запрограмовані запитання, анкетування закрите – варіанти відповідей обмежені;

г) тестування: метод психологічної діагностики для вимірювання індивідуальних відмінностей;

д) ретроспективний розбір: оцінка діяльності школи випускниками минулих років, викладачами вищих навчальних закладів на основі аналізу вступних іспитів і т.п.

За ознакою логічної послідовності внутрішкільний контроль може бути: поточний, попередній, проміжний підсумковий, а також епізодичний і періодичний. Зміст внутрішкільного контролю основних видів діяльності:

а) навчальний процес: виконання навчальних програм, рівень знань і навичок учнів, продуктивність праці вчителя, індивідуальна робота з обдарованими дітьми, якість позаурочної предметної діяльності, наявність в учнів навичок самостійної роботи;

б) виховний процес: рівень вихованості учнів, рівень громадської активності учнів, якість роботи класних керівників, участь батьків у виховному процесі, якість загальношкільних традиційних заходів, рівень здоров'я і фізичної підготовки учнів, якість профілактичної підготовки з педагогічне занедбаними дітьми;

в) методична робота: методичний рівень кожного вчителя, методичний рівень кожного класного керівника, механізм поширення педагогічного досвіду, підвищення кваліфікації вчителів;

г) наукова і експериментальна діяльність: відповідність цієї діяльності концепції розвитку школи, ступінь наукової обґрунтованості нововведень, результативність нововведень, рівень наукової освідченості педагогів, науково-дослідницька робота учнів;

д) психологічний стан: ступінь психологічного комфорту (дискомфорту) учнів, учителів, психологічна підготовленість колективу до вирішення певної проблеми, введення якоїсь нової структури і т.п.;

е) забезпечення навчально-виховного процесу необхідними умовами: охорона праці, санітарно-гігієнічний стан, забезпеченість навчальною і методичною літературою, забезпеченість навчально-технічним обладнанням.

Форми внутрішкільного контролю:

а) колективна форма: до контролю залучаються всі ступені управління: адміністрація, керівники кафедр, досвідчені вчителі, учні, батьки;

б) взаємоконтроль: до контролю залучаються керівники кафедр, досвідчені вчителі і класні керівники через наставництво, взаємовідвідування навчальних занять і виховних заходів;

в) самоконтроль: делегується найбільш досвідченими учителям і класним керівникам з обов'язковою періодичною звітністю за пропонованими схемами;

г) адміністративний плановий контроль: здійснюється директором, його заступниками, керівниками кафедр у відповідності з планом внутрішкільного контролю;

д) адміністративний регулюючий (позаплановий) контроль: здійснюється директором і його заступниками при появі непередбачених планом проблем.

Часткове або повне розбирання роторів із зняттям насадних деталей (муфт, масловідбійних кілець, втулок кінцевих ущільнень, дисків і інших деталей) може бути викликане їх пошкодженням (в результаті зачіпань в процесі експлуатації, утворення тріщин і т.д.), необхідністю перелопачування ступенів, ослабленням натягу посадочних місць насадних деталей і іншими причинами.

Всі насадні деталі встановлюються на вал з натягом тому для їх зняття необхідні спеціальні пристосування і попередній підігрів.

Кожна насадна деталь надійно стопориться на місці встановлення:

а) від проворота - шпонками або циліндричними різьбовими штифтами які від проворота чеканяться;

б) від зсуву в осьовому напрямі - стопорними кільцями;

в) упорними гайками або різьбовими штифтами.

У свою чергу, стопорні елементи також закріплюються від зсувів: стопорні кільця встановлюються в розточування наступних дисків; шпонки - стопорними гвинтами; головки гвинтів і різьбові штифти чеканяться від проворота.

Перед розбиранням насадних деталей всі стопорні гвинти гайок, кілець втулок ущільнювачів викручують або висвердлюють.

Розбирання насадних деталей ротора може проводитися як в горизонтальному так і у вертикальному положенні ротора.

Вибір пристосувань для знімання залежить від конструкції деталі, що знімається, і способу розбирання ротора.

Збирання роторів. Насадку робочих дисків і інших деталей на вал можна проводити як в горизонтальному так і у вертикальному положеннях валу.

При будь-якому способі збирання ротора мають бути забезпечені наступні умови:

а) вільна (без зусиль) посадка нагрітої деталі на своє посадочне розточування валу;

б) щільне прилягання насаджуваної деталі до упору, який визначає її аксіальне положення на валу до повного охолодження;

в) наявність теплових зазорів між насаджуваними деталями, що забезпечують теплові розширення при роботі турбіни;

г) відсутність деформації і перекосів насаджених деталей після їх охолодження.

Насадка деталей на вал при його горизонтальному положенні в умовах

електростанції проводиться без застосування нажимних приспосіблень, тому деталі при посадці нерідко перекошуються і зміщуються: при цьому утворюється неприпустимі зазори між насадженими деталями.

При вертикальному методі збирання ротора деталі опускаються краном і "сідають" на своє місце під дією власної ваги, при цьому можливість зсуву або перекосу деталі значно зменшується.

Встановлення роторів в циліндр

Перед встановленням ротора в циліндр правильність його стропування перевіряється і регулюється по рівню. Перед встановленням ротора нижня половина циліндра в обов'язковому порядку оглядається на відсутність сторонніх предметів, бабітове розточування вкладишів ретельно очищається.

Перед підйомом ротора краном слід переконатися в тому, що осьове встановлення сусідніх роторів правильне і встановлення ротора буде проведено без перешкод з боку з’єднувальних півмуфт. Коли відстань між шийками ротора і вкладишами підшипників під час встановлення складає 250-300 мм шийки ротора обливають чистим турбінним маслом (встановлення ротора на "сухі" шийки не допускається).

Після встановлення ротора його необхідно провернути щоб переконатися в правильності його встановлення і відсутності зачіпань, а з метою виключення пошкодження шийок і попадання бруду необхідно відразу ж після встановлення ротора встановити на своє місце верхні половини підшипників або спеціальні кожухи, що їх замінюють.

Тема 16. Балансування роторів і їх деталей (статичне і динамічне). Технологія балансування агрегатів після монтажу і ремонту.

Питання підтримання нормального вібраційного стану турбоагрегатів, особливо у зв'язку з введенням в експлуатацію потужних турбін високих і надвисоких параметрів пари і генераторів з водневим охолоджеванням, мають особливе значення для забезпечення надійності і економічності експлуатації.

З вібраційної точки зору турбоагрегат є складною динамічною системою, що складається з роторів, підшипникових опор, корпусів (циліндри турбіни, статор генератора) і фундаменту, які здатні генерувати, сприймати і підсилювати вібрації.

Найбільш поширеною причиною вібрації турбіни є незрівноваженість ротора, під якою розуміються порушення розподілу мас ротора щодо осі його обертання.

Незрівноважена маса ротора при його обертанні викликає появу збурюючої сили, яка рівна відцентровій силі незрівноваженої маси.

Балансування роторів і їх деталей (статичне і динамічне). Технологія балансування агрегатів після монтажу і ремонту

При розгляді питань пов'язаних з вібраціями роторів і їх усуненням (балансуванням) доводиться мати справу з двома видами незрівноваженості: статичною і динамічною.

Під статичною розуміється незрівноваженість, коли всі незрівноважені маси ротора можуть бути замінені однією так званою приведеною масою т, центр тяжіння якої не лежить на осі обертання а розташований від неї на відстані г (рис. 1 а). При обертанні приведена маса т дає відцентрову силу С=тсо²г (со - кутова швидкість обертання), яка, впливаючи на підшипники, викликає їх вібрацію. Цей вид незрівноваженості може бути виявлений статично, без наданню ротору обертального руху, тому і усунення такої незрівноваженості називається статичним балансуванням.

Під динамічною розуміється незрівноваженість коли всі незрівноважені маси ротора приводяться до двох мас, які лежать в одній діаметральній площині але по різні сторони від осі обертання. Якщо статичні моменти цих мас щодо ротора рівні між собою, то при обертанні ротора ці маси дають дві відцентрові сили, які утворюють пару сил, що впливає на підшипники і зумовлює вібрацію, момент пари сил виражається формулою М=т/со~гіа (рис. 1 б). З цієї формули видно що при збільшенні кутової швидкості (числа оборотів п) момент пари сил збільшується, а при припиненні обертання - стає рівним нулю. Звідси витікає, що неврівноваженість, викликана парою сил, може бути виявлена тільки при обертанні ротора, тому таке балансування називається динамічним.

Статичне балансування

У ремонтній практиці на електростанціях проводять статичне балансування окремих частин ротора (диски, півмуфти і ін.) перед їх посадкою на вал після ремонту.

На рис. 2а показана схема статичного балансування диска з віссю обертання АВ. На схемі в нижній частині диска умовно показаний деякий вантаж М, розташований на відстані і? від осі АВ. Для усунення незрівноваженості, викликаної цим вантажем, необхідно зняти з важкого боку диска надлишок металу вагою М або ж помістити на протилежній стороні вантаж М\ який зрівноважить масу М (рис. 2 б). Такий стан рівноваги може бути досягнутий за умови М7?'=М/?.

О) г/

Рис. 2. Схема статичного балансування незрівноваженого однодискового ротора.

Таким чином, процес статичного балансування полягає в знаходженні величини М'Я' і усуненні незрівноваженості шляхом додавання або зняття відповідної маси М’ на відстані і?' від осі обертання.

При практичній перевірці статичної незрівноваженості знятий з валу диск, що підлягає балансуванню, має бути очищений від іржі і окалини, а його лопатки - від накипу. Після очищення диск насаджується з натягом 0,01- 0,05 мм на спеціально виготовлений із сталі Ст4 або Ст5 загартований вал (рис. 3). Після обробки і шліфування на токарному верстаті вал не повинне мати овальності, конусності, рисок, забоїн і його биття по індикатору не повинне перевищувати 0,01 мм.

Для насадки диск нагрівається до температури 100° С. Лише високі точність виготовлення вала і насадки диска забезпечує надійність центрування диска. Незначний перекіс може викликати додаткове до розбалансування переміщення центру маси диска внаслідок чого добитися правильного врівноваження буде неможливо; для компенсації відсутньої в диску шпонки канавка шпонки диска має бути закрита тимчасовою шпонкою за розміром і вагою, рівною половині ваги шпонки.

Закріплений диск встановлюється на строго паралельних сталевих ножах-призмах, які вивірені і горизонтальній площині точним рівнем (допустиме відхилення не більше

0, 02 мм). Сталеві ножі-призми мають загартовані і ретельно відшліфовані робочі поверхні.

При встановленні диска на балансувальному верстаті всі зусилля мають бути направлені на зменшення інерції диска та тертя між шийками валу і ножами, які визначають чутливість балансування. Призми мають бути поставлені на достатньо масивні і жорсткі опори, які не прогнуться під вагою диска а самі опори встановлені в місці де відсутні вібрації і струси. На кінцях призм мають бути встановленні упори для оберігання від скочування балансованої деталі з верстата.

Якщо диск має явне розбалансування то від легкого поштовху вал з насадженим диском покотиться по призмах і зупиниться в положенні коли його важка сторона буде розташована внизу.

Величина вантажу необхідного для усунення розбалансування визначається методом підбору. На диск ближче до периферії з протилежного боку розбалансування прикріпляються шматочки воску або мастики після чого кожного разу диск прокочується по призмах. Подібні операції продовжують поки диск перестане зупинятися в одному і тому ж положенні - «важким» місцем вниз. Прокочування диска на призмах доводиться повторювати по декілька разів, щоб переконатися в правильності знайдених положень розбалансування і величини врівноважуючого вантажу.

Коли величина вантажу у вигляді воску, приклеєного в певній точці диска (вантаж Є) усуває явну незрівноваженість диска на призмах необхідно усунути залишкову незрівноваженість (прихований дисбаланс) величина якої визначається нечутливістю верстата через наявність тертя.

Для знаходження цієї незрівноваженості коло диска розбивається на шість-вісім частин (рис. 2 в) і нумеруються. Вал з диском перекочується на призмах так, щоб кожна точка по напряму повороту завжди збігалася з напрямом робочого обертання диска і по черзі проходила через горизонтальну вісь диска АВ. В цьому положенні для кожної точки підбирається такий вантаж, щоб під його дією диск обернувся на один і той же невеликий кут (20-30°). Коли у вказану горизонтальну площину прийде незрівноважена маса диска, що шукається, то для повороту диска в цьому випадку потрібно буде найменший зі всіх вантажів.

Для прикладу на рис. 2в прийнято що в точці 1 довелося помістити вантаж ті. Після цього вантаж ті знімається і здійснюється поворот диска так щоб протилежна точка 5

зайняла місце точки 1 (рис. 2 г). У точці 5 закріплюється вантаж тз, який повертає диск на той же кут.

При відомих ті і Ш5 неважко підрахувати вагу незрівноваженої маси диска М, а отже, і необхідного вантажу М' з виразу МЯ+тіг=т^г-МК, звідки МК=(туті)-г/2.

Оскільки стан рівноваги досягається за умови М'г=МЯ, то М'=МК/г=(т5-ті)/2.

Такий вантаж необхідно додати в точці 5 або зняти в тоцчі 1.

Раніше знайдений тимчасовий вантаж Є і вантаж М' замінюються одним врівноважуючим вантажем К, величина якого і місце закріплення встановлюються шляхом геометричного складання Сі М'з врахуванням їх відстаней від осі і їх розміщення на диску.

Невелика незрівноваженість диска може бути усунута шляхом зняття металу (не більше 200 грам) з важкого боку; на знайденій відстані від осі обертання знімається кількість металу відповідна вазі вантажу К. Після зняття металу таким же способом слід ще раз перевірити правильність балансування диска.

Зняття металу з торцевої поверхні диска не повинно знижувати його міцності; для зменшення впливу подібної операції на зниження міцності диска метал повинен зніматися з великою обережністю і на великій поверхні торця диска шляхом шабрування металу або наждачним кругом. Поверхня з якою знімався метал має бути відшліфована і не мати рисок, гострих кутів і подряпин. У жодному випадку не можна проводити свердління отворів в дисках з метою зняття зайвого вантажу.

Диск, знятий з валу для заміни лопаток підлягає статичному балансуванню; знайдена при цьому величина розбалансування має бути врахована при розподілі нових лопаток на диску, лопатки з більшою вагою встановлюються на тій стороні диска, де вони компенсують вказане розбалансування. Після закінчення всіх робіт по заміні лопаток диск повторно прокатується на призмах для перевірки і остаточного балансування.

Читайте також:

1. Аеродинамічний розрахунок ротора вітроустановки
2. Аналіз службового призначення деталей та конструктивних елементів обладнання харчових виробництві, визначення технічних вимог і норм точності при їх виготовленні
3. Балансування деталей
4. Виготовлення деталей із склопластика
5. Види зношування деталей
6. Види способів відновлення деталей
7. Вимірювання розмірів деталей та шорсткуватості поверхні
8. Виявлення та збирання слідів біологічного походження.
9. Граничнодопустимі зноси спряжень та деталей
10. Загальна класифікація деталей машин
11. Загальна характеристика первісної епохи. Культура збирання та полювання.
12. Загальні правила збирання ЛРС.

Переглядів: 1036