Технологічний спосіб виробництва і його структура

Технологічний спосіб виробництва (ТСВ) – це історично визначений спосіб поєднання різних компонентів у системі продуктивних сил, насамперед людини та технічних засобів праці. Див. схему 2.1. ТСВ характеризує ті взаємовідносини людей у процесі виробництва, які зумовлюються характером виробничих операцій. Див. схему 2.2.

Схема 2.1 Технологічний спосіб виробництва

Схема 223 Приклад виробничих відносин, зумовлених технологією виробництва сталі

Такі відносини, на відміну від виробничих соціально-економічних відносин, виникають не в процесі привласнення засобів виробництва, а безпосередньо у виробничому процесі. Тому слід відрізняти ТСВ від суспільно-економічного способу виробництва. Останній, як історично визначене поєднання продуктивних сил і виробничих відносин, поняття більш широке, ніж ТСВ.

У процесі свого розвитку людство змінило декілька ТСВ. В основі цих змін лежали серйозні зрушення в розвитку різних елементів, що входять до складу ТСВ, і насамперед у самій людині та знаряддях її праці.

Історично першим технічним засобом, яким почала користуватися людина, були кам'яні знаряддя праці неандертальця. Навчившись добувати вогонь, люди винайшли металургійне виробництво, що відкрило можливість виготовляти спочатку бронзові, а пізніше залізні знаряддя праці.

Перехід від первісної общини до рабства, а потім до феодалізму супроводжується певним прискоренням у розвитку техніки. Проте на всіх цих етапах людської історії праця у виробництві залишилася ручною, малозмістовною й важкою. Фізична сила людини була головним фактором виробничого процесу. Тобто, між людиною й технічними засобами існував такий тип зв'язку, при якому переважна кількість технологічних функцій припадає на людину. А конкретно: людина приводить у дію знаряддя праці, управляє ними, координує свої дії, виконує розумові функції. Технічні засоби лише посередньо впливають на предмет

праці.

Такий тип зв'язку в системі "людина - техніка", в якому людина виступає як центр, основа, називається суб'єктним, а характер праці - ручним.

У літературі цей тип зв'язку та характер праці, який тисячоліттями не зазнавав змін і був характерним для первісної общини, рабовласницького та феодального ладу, дістав назву інструментального технологічного способу виробництва.

Проте на певному етапі можливості зростання продуктивності праці на основі ручної техніки вичерпали себе, а потреби суспільства (в силу дії закону зростаючих потреб) продовжували зростати. Виникла певна суперечність між можливостями виробництва, основаного на ручній праці, та зростаючими потребами суспільства. Подолати її можна було лише за допомогою принципово нових знарядь праці. Таким принципово новим знаряддям праці стала машина.

Поява машинного виробництва знаменує собою початок другого історичного етапу в розвитку техніки, появу нового ТСВ, названого індустріальним. При новому ТСВ матеріальною основою сукупного робочого механізму (людина-техніка) стає сама машина, а людина перетворюється лише в її знаряддя, доповнює машину.

Ручна праця замінюється механізованою, а тип зв'язку ре чових і особистих елементів виробництва з суб'єктного стає об'єктним.

Перехід до великої машинної індустрії (почався в Англії – кінець 18 – початок 19 ст.) знаменує собою промисловий переворот, у результаті якого капіталізм створив відповідну собі матеріально-технічну базу, що дало йому можливість довести свої переваги перед феодалізмом.

Розвиток машинного виробництва, замінюючи ручну працю машинною, означає також і появу системи машин. Вона включає: а)робочу машину (знаряддя); б)двигун; в)передаточний механізм. Людина обслуговує цю машину, є її придатком.

З виникненням машинного виробництва були досягнуті кращі результати в економічному розвитку суспільства, ніж за всю його попередню історію, тому що воно дало могутній поштовх для науково-технічного прогресу (НТП).

Так у результаті НТР суспільство вступає в свій третій – постіндустріальний ТСВ. Отже, можна констатувати, що трьом історичним етапам розвитку техніки – інструменталізації, механізації та автоматизації відповідають і три основні ТСВ.

Як уже зазначалося, ТСВ не слід ототожнювати з суспільними способами виробництва. В той же час не треба їх і протиставляти. Певною мірою вони взаємопов'язані хоча б тому, що в основі змін і технологічних, і суспільних способів виробництва лежать істотні зміни в продуктивних силах суспільства.

ТСВ, оснований на ручній праці (інструментальний), охоплює величезні історичні рамки, які включають первісну, рабовласницьку та феодальну формації. Кожній з цих формацій відповідає певний рівень розвитку продуктивних сил, техніки. Але ж докорінної, принципової зміни в ТСВ це не викликало - праця залишалася ручною, а фізична сила людини - головним фактором виробничого процесу.

ТСВ, оснований на машинній техніці (індустріальний), виступив як адекватний капіталістичним суспільним відносинам.

ТСВ, оснований на автоматизації (постіндустріальний), у якому робітник перестає бути частиною технічної системи, зароджується також при капіталізмі, що значною мірою приводить до трансформації класичної капіталістичної системи, зародження в ній елементів нової майбутньої гуманістичної формації.

Україна поки що в цілому знаходиться на другому етапі технічного розвитку

(індустріальному), перехід до постіндустріального ТСВ - це справа майбутнього.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Суспільний поділ праці	\|	НТП і НТР та їх роль в економічному прогресі.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.