Спадщина

Твори

Гойя малював іспанську королівську родину, зокрема Карлоса IV Іспанського та Фердінанда VII. Теми його робіт розкидані від зображення веселих святкувань для гобеленів та ескізів карикатур до змалювання сцен війни та трупів. Ця еволюція відображає те, як похмурішав його настрій. Сучасні лікарі мають підозру, що свинець у його фарбах отруював його й призвів до глухоти після 1792 року. Ближче до кінця свого життя Гойя став відлюдником і створив лякаючі та похмурі картини божевілля та хворої фантазії. Стиль цих «Чорних картин» став прототипом експресіонізму. Він часто малював себе самого на передньому плані.

«Капрічос»

Після важкої хвороби на лихоманку у 1792 році Гойя залишився глухим і став відлюдкуватим та заглибленим в себе. Протягом п'яти років, які пішли на одужання, він багато читав про Французьку революцію та її філософію. В результаті з'явилась гірка серія гравюр, яка була опублікована у 1799 році під назвою «Капрічос» (ісп. Caprichos). Темні видіння, зображені у цих гравюрах, частково пояснюються самим автором у його підписі: «Сон розуму породжує чудовиська», вони демонструють гострий, сатиричний розум художника; особливо це помітно в таких гравюрах, як «Полювання на зуби». У цій створеній в два етапи серії з вісімдесяти гравюр Гойя не тільки нападає на людські пороки — легковажність, боягузтво, легковірність, нещирість, тупу жорстокість, бажання жити чужим розумом і т. д. Він ще й висвічує в гротескній формі весь традиційний іспанський порядок, включаючи його найсвятіші ідеали.

«Маха»

Двома з найвідоміших картин Гойї є «Маха оголена» (ісп. La maja desnuda) (1797—1800, Прадо) та «Маха одягнена» (ісп. La maja vestida) (1800—1803, Прадо). Вони зображують одну й ту саму жінку в тій самій позі відповідно оголену та одягнену. Він намалював «Маху одягнену» у відповідь на обурення в іспанському суспільстві після попередньої, оголеної. Без будь-яких претензій на алегоричний чи міфічний зміст, ця картина була першим у західному мистецтві абсолютно світським зображенням жіночого ню у повний зріст. Гойя відмовився домалювати вбрання на ній, і замість цього створив нове полотно.

Особу Махи точно не визначено. Найбільш популярними є версії, що це герцогиня Альба, з якою Гойя, начебто, мав стосунки, або ж коханка Мануеля де Годоя (ісп. Manuel de Godoy), який пізніше й став власником картин. Жодна з цих теорій не була доведена, і досі залишається можливим варіант, що картини представляють якийсь узагальнений ідеалізований образ.

У 1808 році картини було вилучено Фердинандом VII, а у 1813 році Інквізиція конфіскувала обидві роботи як непристойні.

В період одужання у 1793—1794 роках Гойя завершив серію з одинадцяти маленьких бляшаних малюнків, відомих як «Фантазії та вигадки», які означили значну зміну у його мистецтві. Ці малюнки показували більше не навколишній карнавальний світ, а, скоріш, темне та драматичне царство фантазій та жаху.

«Двір з божевільними» є кошмарним видінням самотності, страху та соціального відчуження. У цій картині двір з вимощеною каменем підлогою та залізними ґратами заповнений пацієнтами та єдиним наглядачем. Пацієнти витріщаються, сидять, позують, б'ються, кривляються та знущаються самі з себе. Верхня частина картини зникає у сонячному світлі, підкреслюючи страхітливу сцену внизу. Ця картина може бути прочитана як осуд поширеної тоді практики використання покарання для лікування душевнохворих, які утримувались разом із злочинцями, були закуті в кайдани і зазнавали фізичних тортур. Засудження жорстокості по відношенню до в'язнів (чи то були злочинці, чи божевільні) стало темою багатьох пізніх творів Гойї. У той час, коли Гойя закінчив малювати цю картину, він сам відчував фізичний та душевний спад. Це було лише кілька тижнів після оголошення Францією війни Іспанії, і хвороба Гойї підсилювалася. Сучасник писав про нього:

Його симптоми можуть вказувати на тривалий вірусний енцефаліт або, можливо, на серію мікроінсультів, що вплинули на центри слуху та балансу у головному мозку. Діагноз після посмертного обстеження вказує на параноїдальну деменцію через невідому травму головного мозку. У випадку, якщо вірним є цей діагноз, саме розвитком хвороби можна пояснити вияв параноїдальних рис у його пізніх творах, що досяг кульмінації у його «чорних картинах» і, особливо, у «Сатурні, що пожирає своїх синів» (1821—1823 роки, Музей Прадо).

У 1799 році він опублікував серію із 80 гравюр, названих «Капрічіос» (ісп. Caprichos), зобразивши те, що він сам називав

Насправді картина не змальовує ту подію, про яку говорить Гойя — скоріш за все, це треба розуміти як більш абстрактний коментар.

«Чорні картини» та «Лихі часи»

Наприкінці свого життя Гойя купив будинок Quinta del Sordo («Будинок глухого чоловіка»), і намалював в ньому на полотнах та на стінах багато незвичних картин, присвячених чаклунству та війні. Одна з них — відома робота «Сатурн, що пожирає своїх синів» — відображує греко-римський міфологічний епізод, в якому бог Сатурн з'їдає дитину, це нагадування про конфлікти, що існували в іспанському суспільстві.

Ця картина одна із 14 в серії, що називалась «Чорні картини». Після смерті Гойї настінні малюнки були перенесені на полотна і залишилися одним з найкращих зразків творів останнього періоду життя художника, коли, оглухлий і напівбожевільний, він вирішив звільнитися від табу у живописі того часу і малював будь-які кошмарні видіння, що приходили йому в голову. Багато з цих робіт зараз в Музеї Прадо в Мадриді.

У 1810 році Гойя створив серію акватинтових відбитків, названих „ Лихоліття війни «

«Тавромахія» та «Молочниця із Бордо»

У 1824 році Гойя вимушено емігрував у Францію, «не знаючи жодного французького слова, без слуг, старий, глухий, хворий та безпорадний, але який же він щасливий! І як живо цікавиться всім, що його тепер оточує», — писав про перші роки еміграції художника його товариш Леандро Фернандес де Моратин.

Завдяки приятелю Голону, Гойя відкриває для себе техніку літографії, нещодавно відкриту німцем Зенефельдером, і зізнається: «Мені вже вісімдесят років, а я все ще вчусь»… Під кінець життя Гойя зробив кілька швидких ескізів на літографічному камені, це були сцени бою биків. Окрім гравюр, виникають також картини. «Корида» (1825, Прадо) є одним з чотирьох полотен, написаних у Франції, що являють собою ілюстрації до опублікованої у 1777 році книги про відважних тореадорів. Пізніше цей проект розрісся в цілий графічний цикл під назвою «Тавромахія» («таврос» — бик), виданий у 1816 році. Серія «Тавромахія» менш відома та популярна, ніж, наприклад, «Капрічос», що зрозуміло: там нема ніяких мук душі та містичних переживань. Зате присутнє філософське бачення, що перетворює кориду на всесвітній символ боротьби без перемоги.

Завершуючи свій творчий шлях картиною крові, що проливається на арені — з одного боку, і зображенням молодої, пишної, прекрасної молочниці — з іншого, Гойя начебто підводить підсумок свого життя, де було місце і трагічним подіям, і чуттєвій насолоді. «Молочниця із Бордо» (1827, Прадо) захоплює радісним та світлим настроєм, а також свіжою зелено-блакитною гамою живопису — в цілому, нехарактерною для творчості Гойї.

Всі малюнки Гойї зібрані у восьми альбомах, які позначені літерами від А до Н. Альбоми показують, як змінювалось відношення Гойї до малюнків: від невеличких коментарів, що виконували допоміжну функцію, до розлогого їх трактування, що само вже є окремою працею і має свою особисту художню цінність.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Творчий спад	\|	Вплив на живопис

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.