Вплив на живопис

Час показав, що Франсіско Гойя був найвидатнішим іспанським художником з часів так званої іспанської золотої доби (XVI—XVII ст.). Гойя, що замолоду навчався класичному стилю в малярстві, одного дня став продовжувачем венеціанських та барокових традицій, що сталося завдяки його контактам з Джованні Баттіста Тьєполо (ісп. Giovanni Tiepolo), а ще більше завдяки його захвату від робіт Дієго Веласкеса (ісп. Diego Velazquez). Гойя довів, що не було суперечності між класичним стилем та барочною традицією. Художник, малював фрески в храмах, портрети монархів та пап, так само як і його відомі попередники. Але той старий світ себе знищив і такі речі втратили свою актуальність. Брак добрих справ для простого люду з боку можновладців призвів до занепаду феодальної будови суспільства. Революція у Франції та її експансія до Європи (в тому числі до Іспанії) через солдатів Наполеона сповідувала ще більший занепад добрих звичаїв. Це вимагало зміни концепції художніх творів, і Гойя її зреформував, від показав нову функцію митців, яка й надалі була і є реалізована найвидатнішими художниками. Ця функція — боротьба митців за суспільну справедливість. Можна сказати, що досягти цих змін Гойї допомогла хвороба — перша у 1792 році, друга у 1819 році. Обидві хвороби загострили силу виразу його живопису. Гойя, виходячи з обіймів «майже смерті», перемагав не тільки громадські забобони і художні канони, але в першу чергу страх. Дякуючи талантові, сміливості та їх силі, він створив нове обличчя живопису. Гойя надихнув художників свого та наступного століття: Делакруа (фр. Delacroix), Мане (фр. Manet), Мунка (фр. Munch), символістів, імпресіоністів, фовістів, сюрреалістів, але в першу чергу Пабло Пікассо (ісп. Pablo Picasso).

ЛЕКЦІЙНЕ ЗАНЯТТЯ №4

Модуль 4. Імпресіонізм і Постімпресіонізм

Тема: Імпресіонізм: К.Моне, Е.Мане, Е.Дега, О.Ренуар, К.Піссарро, А.Сіслей.

Кількість навчальних годин: 2

Актуальність теми:дана тема відіграє величезну роль є вивчення однієї з базових навчальних дисциплін в освіті, що є спрямованою на формування їхньої загальної художньої культури і розвитку професійної ерудиції.

Мета, завдання лекції

Метою викладання теоретичного курсу є знайомство з основними теоретичними поняттями мистецтвознавства, особливостями історичних етапів світової образотворчості, декоративно-ужиткового мистецтва та архітектури, пам’ятками світової культури допоможе студентам оволодіти належним рівнем методичної готовності до професійної діяльності, виховати високий рівень художньо-естетичного смаку, креативний підхід у поєднанні традицій та новацій у професійній діяльності.

- засвоєння історії образотворчого розвитку епохи класицизму;

- розуміння специфіки візуально-просторових мистецтв у системі художньої діяльності людства;

- формування широкого гуманістичного світогляду.

Опорні (ключові) поняття:Особливості образотворчого розвитку епохи класицизму, Ватто, Буше, Фрагонара, Шардена, Греза

Міжпредметні зв’язки:кольорознавство, образотворче мистецтво

Обладнання: навчальні плани, програми, підручники, посібники для дизайну; ТЗН для мультимедіа презентації.

Література:

1. Алпатов М.В. Искусство. Книга для чтения. Живопись, скульптура, графика, архитектура. – М., 1969.

2. Аполлон. Изобразительное и декоративное искусство. Архитектура: Терминологический словарь. – М., 1997.

3. Бидерманн Г. Энциклопедия символов. – М., 1996.

4. Дмитриева Н.А. Краткая история искусств. Т. 1-4. – М., 1991- 1993.

5. Крвавич Д.П., Овсійчук В.А., Черепанова С.О. Українське мистецтво. Т.1,2,3. – Львів, 2003-2008.

6. Малая история искусств. – М., 1978.

7. Популярная художественная энциклопедия. В 2т. – М., 1986.

8. Словарь искусств. – М., 1996.

9. Холл Д. Словарь сюжетов и символов в искусстве. – М., 1996.

10. Серия журналов- альбомов «Великие художники».

План і організаційна структура лекції:

· Особливості образотворчого розвитку епохи класицизму

§ Творчість Ватто, Буше, Фрагонара, Шардена, Греза

Зміст лекційного матеріалу:

1 Імпресіонізм, як один з напрямків мистецтва XIX століття
1.1 Історія розвитку імпресіонізму

На гребені ідей Французької революції у французькому мистецтві відбуваються серйозні зміни. Для багатьох діячів мистецтва реалістичний напрямок перестає бути еталоном, і в принципі заперечується саме реалістичне бачення світу. Художники втомилися від вимог об'єктивності та типізації. Народжується нова, суб'єктивна художня реальність. Тепер, важливо не те, як усі бачать світ, а те, як його бачу я, ти бачиш, бачить він. На цій хвилі формується один з напрямків мистецтва - імпресіонізм.

На початку 70-х рр.. XIX ст. у Франції почала працювати група молодих художників. Вперше в історії світового мистецтва художники зробили для себе правилом писати не в майстерні, а під відкритим небом - на березі річки, в полі, на галявині в лісі. Завдяки винаходу металевих тюбиків для фарб, що вже готові і придатних до перенесенні, які замінили старі фарби, що готувалися вручну з масла і порошкових пігментів, митці змогли покинути свої майстерні, щоб працювати на пленері. Працювали вони дуже швидко, тому що рух сонця змінювало освітлення і колорит пейзажу. Іноді вони видавлювали фарбу на полотно прямо з тюбика і отримували чисті блискучі кольору з ефектом мазка. У 1870-х рр.. багато хто з цих художників потягнулися до Парижа. Це і були майбутні "імпресіоністи". [4, с.89]

Велика кількість різноманітних художників об'єднані цією назвою і в кожного з них була своя манера малювання. Так, до групи імпресіоністів об'єднують тих художників, які брали участь у виставках імпресіоністів в 1870-х - 1880-х роках. Це Клод Моне, Едгар Дега, Едуард Мане, Огюст Ренуар, Альфред Сіслей, Анрі Тулуз-Лотрек та інші.

Нові прийоми живопису молодих художників, незвичний вигляд картин призвели до того, що їхні твори не приймали в Паризький Салон, де у живописців була єдина можливість представити глядачам свої роботи. Тоді вони сміливо виступили проти недоброзичливо налаштованого журі Салону, яке рік за роком вперто відмовлялося виставляти їх твори. Об'єднавшись у 1874 році, вони організували свою незалежну виставку. Виставка була відкрита в ательє фотографа Надара, яке знаходилося в Парижі на бульварі Капуцинів. Після цієї виставки художників стали називати імпресіоністами. Це назва народилася завдяки критику Луї Леруа. Так називалася картина Клода Моне, показана на виставці - «Враження. Сонце, що сходить »(" Imdivssion. Levant soleil "). [5, с.63]

Це слово підходило до їхнім роботам, тому що в них художники передавали своє безпосереднє враження від побаченого. Художники по-новому підійшли до зображення світу. Головним для них стали трепетне світло, повітря, у який як би занурені фігури людей і предмети. У їхніх картинах почувався вітер, волога після дощу, нагріта сонцем земля. Вони прагнули розглянути і показати дивне багатство кольору в природі. Імпресіонізм став останнім великим художнім рухом у Франції XIX століття.

Не можна сказати, що шлях художників-імпресіоністів був легкий. Спочатку їх не визнавали, преса або ігнорувала художників, або знущалася над ними; їхній живопис здавався занадто сміливої і незвичайний, над ними сміялися. Ніхто не хотів купувати їхніх картин. Але вони вперто йшли своїм шляхом. Ні бідність, ні голод не могли змусити їх відмовитися від своїх переконань.

Художники не відразу прийняли назву "імпресіоністи", яке до них приліпив один недоброзичливий журналіст. Але вони відновили досвід незалежних виставок з 1876 року. Публіка почала їх приймати тільки в самому кінці XIX століття завдяки підтримці мистецтвознавців та ряду торговців картинами. Минуло багато років, деяких з художників-імпресіоністів уже не було в живих, коли, нарешті, їхнє мистецтво було визнано. [2, с. 38]

Отже, імпресіонізм - це явище нового підходу до живопису, новий погляд, спрага зупинити мить реальному житті, відобразити його в картині надовго. Даний напрямок в мистецтві відкрило очі і художникам, і глядачам на колір і світло в природі, перевернуло рутину академічних чеснот.
1.2 Основні характерні риси імпресіонізму

Зараз, коли гарячі суперечки про значення і роль імпресіонізму пішли в минуле, навряд чи хто наважиться заперечувати, що рух імпресіоністів було подальшим кроком у розвитку європейського реалістичного живопису. "Імпресіонізм - це в першу чергу досягла небаченої витонченості мистецтво спостереження реальної дійсності" [5, с. 64].

Прагнучи до максимальної безпосередності і точності в передачі навколишнього світу, вони стали писати переважно на відкритому повітрі і підняли значення етюду з натури, майже витіснив традиційний тип картини, ретельно й неквапно створюваної в майстерні.
Імпресіоністи показували красу реального світу, в якому кожна мить унікальний. Послідовно просвітлюючи свою палітру, імпресіоністи звільнили живопис від землистих і коричневих лаків і фарб. Умовна, "музейна" чорнота в їх полотнах поступається місцем нескінченно різній грі рефлексів і кольорових тіней. Вони незмірно розширили можливості образотворчого мистецтва, відкривши не тільки світ сонця, світла і повітря, але також красу лондонських туманів, неспокійну атмосферу життя великого міста, розсип його нічних вогнів і ритм невпинного руху [3, с. 71].

З огляду на самого методу роботи на пленері краєвид, в тому числі відкритий ними міський пейзаж, зайняв у мистецтві імпресіоністів дуже важливе місце.
Однак не слід, вважати, що живопису імпресіоністів було властиво тільки "пейзажне" сприйняття реальної дійсності, в чому їх нерідко закидали критики. Тематичний і сюжетний діапазон їхньої творчості був досить широкий. Інтерес до людини, і особливо до сучасного життя Франції, в широкому сенсі був притаманний ряду представників цього напряму мистецтва. Його життєстверджуючий, демократичний у своїй основі пафос чітко протистояв буржуазному світопорядку. У цьому не можна не бачити наступності імпресіонізму по відношенню до основної лінії розвитку французького реалістичного мистецтва XIX століття.
Зображуючи пейзажі і форми за допомогою кольорових крапок, імпресіоністи піддали сумніву міцність і матеріальність оточуючих речей. Але художник не може задовольнятися одним враженням, йому необхідний малюнок, організуючий цілісну картину. Починаючи з середини 1880-х років нове покоління художників - імпресіоністів, пов'язаних з даним напрямком мистецтва, ставить все нові і нові експерименти у своєму живописі, в результаті яких зростає число напрямів (різновидів) імпресіонізму, художніх груп і місць проведення виставок їхніх робіт.

Художники нового напряму не змішували різні фарби на палітрі, а писали чистими квітами. Кладучи мазок однієї фарби поряд з іншою, вони часто залишали поверхню картин шорсткою. Було помічено, що багато кольорів стають більш яскравими по сусідству один з одним. Цей прийом отримав назву ефекту контрасту додаткових кольорів.

Художники-імпресіоністи чуйно відзначали найменші зміни в стані погоди, так як вони працювали на натурі і хотіли створити образ пейзажу, де мотив, кольору, освітлення зливалися б в єдиний поетичний образ міського виду або сільській місцевості. Імпресіоністи надавали великого значення кольору і світла за рахунок малюнка та об'єму. Зникли чіткі контури предметів, контрасти і світлотінь були забуті. Вони прагнули до того, щоб зробити картину подібної відчиненого вікна, крізь яке видно реальний світ. Цей новий стиль вплинув на багатьох митців того часу [4, с. 91].

Слід зазначити, що імпресіонізм і постімпресіонізм - це дві сторони, або, вірніше, два послідовних тимчасових етапу того корінного перелому, який поклав кордон між мистецтвом Нового і Новітнього часу. У цьому сенсі імпресіонізм, з одного боку, завершує розвиток усього після ренесансного мистецтва, провідним принципом якого було відображення навколишнього світу в зорово достовірних формах самої дійсності, а з іншого - є початком найбільшого після Ренесансу перевороту в історії образотворчого мистецтва, що заклав основи якісно нового його етапу - мистецтва ХХ століття.

2 Творчість художників - імпресіоністів 2.1 Едуард Мане

Про те, наскільки органічно зливалися в мистецтві імпресіоністів традиції і новаторство, свідчить, перш за все, творчість видатного живописця XIX століття Едуарда Мане (1832-1883 рр.).. Щоправда, сам він ніколи не вважав себе представником напрямки імпресіонізму і завжди виставлявся окремо, але в ідейному та світоглядному плані, безсумнівно, був одночасно предтечею і ідейним вождем цього руху [6, с. 101].

Починаючи з двох своїх програмних творів - "Сніданку на траві" і "Олімпії" (обидві 1863 р.), - Едуард Мане піддається остракізму. В очах благонамірений буржуазної публіки та критиків його мистецтво стає синонімом потворного, а самого художника називають "божевільним, який пише картину, трясучись у білій гарячці" (М. де Монтифо). Лише найбільш проникливі уми того часу зуміли належно оцінити обдарування Мане. Серед них був Шарль Бодлер і молодий Еміль Золя, який заявив, що "пану Мане призначено місце в Луврі" [4, с. 92].

Між тим у своїх роботах, як і надалі своїй творчості, художник спирається на досвід класичного мистецтва. Прагнучи естетично осмислити сучасну реальне життя, Едуард Мане використовує величні композиційні схеми живописців Відродження, починаючи з Джорджоне і Тиціана і закінчуючи аж до Веласкеса і Гойї.

Будь-яка його картина вражає гострою спостережливістю, волею і легкістю мазка, сміливою вишуканістю барвистих сполучень, Його картини, ряд портретів і інших робіт 1860-х років написані в ще не подоланою до кінця традиційної живописній манері, хоча і тут вже відчувається прагнення до відкритого кольором і природного освітлення. Пізніше палітра Едуарда Мане стає помітно світліше. Одним з перших він почав писати на чисто-білому грунті, то "навантажуючи" його соковитими мазками яскравих сонячних барв, то, покриваючи найтоншими півтонами благородних рожевих і сіро-сизих відтінків. Безумовно, художник володів даром передавати нескінченне багатство фарб і живу тремтливість реального предметного світу, що особливо виразно проявилося в натюрморті - "ніхто з сучасників Едуарда Мане не міг написати натюрморт краще, ніж він" [1, с.53].

Мане звертався до різних жанрів - йому належить кілька картин на історичні сюжети, - однак найвищі його досягнення пов'язані з сучасною фігурної композицією. Художнику була властива незвичайна пильність у виборі гострохарактерній ситуації, як би вихопленої з навколишнього життя, де все вгадується, але нічого не сказано в лоб. Його композиційна майстерність виявляється в умінні знайти несподівану точку зору, найбільш виразний ракурс, жест, обмежитися лише найнеобхіднішим, так що все зайве залишається за межами "кадру".
Особливе місце займає у творчості Мане портрет. Після ранніх, цілком традиційних портретів він приходить до нового розуміння цього жанру. Тепер основну роль грає не стільки поглиблене і грунтовне розкриття внутрішнього світу людини, скільки його гостра характеристика. Він шукає її в поведінці моделі, в ситуації, у властивій тільки їй звичці, яку передає експресивним жестом, несподіваним поворотом голови або позою, щоразу відкриваючи якусь нову, дуже істотну грань особистості [7, с. 68].

Новаторство Мане полягало в тому, що він зумів по-новому, неупереджено поглянути на навколишню дійсність і розширити коло явищ, до яких зверталося образотворче мистецтво. Він не побоявся зробити об'єктом справді високого мистецтва і втілити у скоєних мальовничих формах такі сторони життя і людських відносин, від яких до нього художники відверталися або не помічали їх. До кінця життя Мане відчував почуття незадоволеності своїм мистецтвом, хоча в його творчості завжди відчувалося прагнення до створення "великого стилю". Його остання картина "Бар у Фолі-Бержер" (1881-1882 рр..) Свідчить про те, що художник стояв на порозі нового значного етапу своєї творчості.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Спадщина	\|	Едгар Дега

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.