Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Поняття економічної системи, її визначальні ознаки та види.

Форми організації суспільного виробництва і економічні системи сучасного світу.

Форми організації суспільного виробництва і економічні системи сучасного світу.

Тема 4 .

1. Поняття економічної системи, її визначальні ознаки та види.

2. Ринкова економічна система, її ознаки та механізм функціонування. Інфраструктура ринкової економіки.

3. Адміністративно-командна економічна система, її ознаки та механізми функціонування.

4. Перехідна економіка.

 

 

Економічна система – це форма організації національної економіки, яка включає сукупність інститутів та механізмів, які здійснюють регулювання економічних процесів в державі та забезпечують її розвиток. Відомий економіст Фредерік Прайор відмічав що "… економічна система включає ту частину політичних , соціальних, економічних інституцій, організацій, законів норм і поглядів, що взаємодіють безпосередньо чи опосередковано, впливаючи на споживання, обмін, розподіл і виробництво…"[1].

До основних ознак, які характеризують різні економічні системи, відносять:

· домінуючу (панівну) форму власності на засоби виробництва – землю та її надра, фабрики та заводи, банки, інші фінансові інститути, на вироблені матеріальні і інтелектуальні блага. Власність включає такі складові як володіння, використання та розпорядження (відчуження). Розрізняють дві основні форми власності – приватну і державну. Суб’єктами приватної власності можуть бути індивіди , домогосподарства, кооперативи та інші об’єднання, трудові колективи та корпорації (акціонерні товариства). Суб’єкти державної власності – урядові інститути та органи місцевого самоврядування. В процесі господарської діяльності може формуватися комбінація приватної і державної форми власності і створюватись змішана власність. В країнах із ринковою економікою співіснують різні форми власності, але тут домінує приватна власність. В країнах із адміністративно-командною економікою панівною є державна форма власності.

 

Власність на економічні ресурси зумовлює степінь самостійності та поведінку учасників економічної діяльності, наявність (або відсутність) конкуренції, - специфіку ціноутворення. Досвід багатьох країн свідчить, що приватна власність забезпечує більш ефективне використання економічних ресурсів.

· Мотиви економічної діяльності та механізм її координації. В умовах адміністративно-командної системи діяльність кожного підприємства спрямована на виконання плану, який встановлюється відповідними державними органами, які координують всю економічну діяльність в масштабах країни. В умовах ринкової економіки метою діяльності кожного підприємства є одержання прибутку, саме воно вирішує що, скільки, для чого і як виробляти. Тут спрацьовує механізм саморегулювання при обмеженому втручанні держави в економічні процеси.

· Характер розподілу створеного суспільством продукту. В умовах адміністративно-командної системи його розподіл здійснюють державні органи в ринковій економіці – ринкові механізми, за участю держави.

Виходячи із перелічених ознак, можна виділити дві протилежні економічні системи – адміністративно-командну і ринкову.

В сучасній економічній літературі економічна система розглядається як елемент (складова) суспільного ладу. Його інші складові:

Ø пріоритетні цінності, світогляд, переконання, ментальність населення країни;

Ø політична система (правління) – сукупність політичних інституцій та процедур.

Зокрема, професор Б. Гаврилишин виділяє такі основні види цінностей:

Ø індивідульно-конкуренційні, найбільш характерні для США;

Ø групово-кооперативні, де кожен індивід у взаємодії з іншими підпорядковує себе вищим цілям (наприклад, в Японії);

Ø егалітарно-колективіські, в основі яких є колективісьтскі ідеї та ідеали, згідно яких люди рівні, кожен працює за здібностями, а одержує за потребами. Поширювались у колишньому СРСР та інших країнах так званої соціалістичної системи.

Відповідно виділяється три основні форми політичного правління (політичні системи):

Ø противаг (боротьби за владу), де одна партія при владі – інші в опозиції. Ця форма правління грунтується на індивідуалісько-конкуренційних цінностях;

Ø колегіальна (співпраця при владі уряду, бізнесу, профспілок) де виконані рішення приймаються за участю різних верств населення;

Ø унітарна, для якої характерна відсутність опозиції і яка виступає як автократія, абсолютизм, диктатура.

Цінності, світогляд суспільства поряд із формами політичного правління визначають основні типи економічних систем сучасного світу.

Розрізняють різні підходи до класифікації економічних систем. Так, проф. Б. Гаврилишин виділяє такі три основні економічні системи:[2]

Ø вільного підприємництва, де панує приватна власність, вільний ринок, конкуренція та гонитва за прибутком, прикладом якої може служити США.

Ø узгодженого вільного підприємництва, яка в значній мірі подібна до попередньої, але пов’язана із групово-кооперативними цінностями та передбачає колегіальне прийняття рішень при визначенні загальнонаціональних пріоритетів. Вона може включати різні моделі, із яких можна виділити німецьку, французьку та японську.

Ø адміністративно-командну, яка базується на егалітарно-колективіських цінностях при унітарному поличному правлінні. ЇЇ прикладом був СРСР, а також Китай, Куба.

Отже, економічна система, взаємодіючи із відповідною їй політичною системою, повинні враховувати світогляд і цінності країни. Їх невідповідність завжди призводить до негативних кризових явищ. Так, нав’язана зверху єдина політична і економічна система народам з різними цінностями в колишньому СРСР спричинила закономірний його розпад та формування на його основі різних, навіть суттєво відмінних, економічних систем.

Проте існує інший підхід, який пояснює сутність та характер економічної системи. Згідно нього економічна система включає такі три складові:

Ø продуктивні сили, які включають засоби виробництва і працівників, які приводять їх в дію;

Ø виробничі відносини, які відображають стосунки людей в процесі виробництва та розподілу життєвих благ. Основу виробничих відносин визначає власність на засоби виробництва;

Ø механізм господарювання, який забезпечує відповідність виробничих відносин рівню розвитку продуктивних сил.

Виходячи із найбільш поширеного підходу до класифікації економічних систем сучасного світу, можна виділити такі їх основні форми:

Ø адміністративно-командна, яку інколи називають соціалістичною. Проте слід врахувати, що соціалізм в чистому вигляді не був побудований в жодній країні;

Ø ринкова економіка, яка виросла із капіталістичної та зберегла її окремі ознаки;

Ø традиційна економіка. Вона характерна для слаборозвинених країн, де релігійні та національні цінності домінують над економічною вигодою. Власність на способи виробництва, розподіл продуктів та доходів відповідають національним традиціям;

Ø перехідна економіка. Характерна для країн, в яких здійснюється перехід з однієї форми в іншу. Найчастіше стосується країн, в яких здійснюється перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки.

Слід відмітити, що в багатьох країнах з ринковою економікою сформовані і ефективно функціонують різні моделі. Відмінності між ними полягають в співвідношенні приватної та державної власності, рівні втручання держави в економічні процеси, принципах розподілу доходів. Характерними можуть бути моделі: американська, японська та швецька.

 

Американська модель – характерний приклад вільного підприємництва. Базується на широкій підтримці приватного бізнесу державою, зокрема, за рахунок поміркованого оподаткування та відносно дешевих кредитів. Державне втручання в економічні процеси спрямоване на підтримку високої коньюктури, макроекономічної рівноваги та високої конкурентоспроможності на світовому ринку. Тут спостерігається високий розрив між доходами різних соціальних груп населення, але держава надає певні пільги та допомогу найбіднішим.

Японська модель характеризується узгодженістю інтересів уряду, бізнесу і праці, які працюють на розвиток економіки країни. Держава підтримує прогресивні галузі виробництва, сприяє конкурентоспроможності на зовнішніх ринках. Особлива увага приділяється розвитку освіти, науки, охороні здоров’я. Значну частину соціальних проблем розв’язують підприємства . Розрив між доходами найбагатшого і найбіднішого населення суттєво менший, ніж в інших високо розвинених країнах.

Шведська модель, яку часто називають розподільним соціалізмом, змішаною економікою. Тут поряд із домінуючою приватною, розвиненою є державна форма власності. Приватний сектор забезпечує ефективне функціонування національного виробництва, а урядові структури нагромаджують та перерозподіляють грошові засоби на соціальні та економічні цілі. Тут забезпечений широкий доступ населення до освіти, охорони здоров’я, культури, надається вагома допомога безробітним, виплачуються відносно великі пенсії.

 

2. Ринкова економічна система, її ознаки та механізм функціонування. Інфраструктура ринкової економіки.

Сучасна ринкова економіка сформувалася в процесі розвитку економічної системи капіталізму і, відповідно, зберегла її характерні ознаки та основні засади механізму функціонування.

Ринкова економіка базується на панівній (домінуючій) приватній власності, яка поширюється на більшість економічних ресурсів (землю, працю, капітал). Саме приватна власність в найбільшій мірі сприяє розвитку ініціативи, пошуку шляхів повного і високоефективного використання виробничих ресурсів. Законодавче закріплення права власності породжує інтерес у її примноженні, збільшенні інвестицій та економічному зростанні. В ринковій економіці всі різновиди приватної власності (одноосібне володіння, партнерство, колективна, акціонерна), а також державна власність функціонують за умов рівноправності.

Приватна власність обумовлює свободу економічного вибору (економічну свободу). Вона включає такі складові:

свободу підприємництва. Підприємець самостійно вибирає сферу своєї діяльності – виробничу, торговельно-посередницьку, фінансово-кредитну та ін., за винятком тих видів, які в силу певних причин заборонені державою. Займаючись виробничою діяльністю, підприємець визначає що, скільки, для кого і як виробляти. Метою його діяльності є одержання прибутку. Прибуток – це різниця між виторгом (добутком проданої продукції та її ціни) і витратами виробництва.

свободу споживання. Споживачі, виходячи із своїх потреб та наявних грошових засобів, на свій розсуд купують товари та послуги, які виробляються різними підприємствами. Тому виробники виготовляють тільки ті товари і послуги, які можуть бути купленими.

свободу переміщення ресурсів. Її реалізують виробники, які переміщують виробничі ресурси із менш ефективних у більш ефективні, а відтак і прибутковіші сфери виробництва.

Наявність на ринку значної кількості незалежних покупців та продавців, свобода вибору при прийнятті ним економічних рішень створюють передумови виникнення конкуренції як характерної ознаки ринкової економіки. Конкуренція не дає можливості необгрунтованого підвищення цін, обумовлює необхідність зниження витрат виробництва за рахунок раціональної комбінації виробничих ресурсів і ефективного їх використання.

Економічна свобода та конкуренція властиві ринковій економіці служать основою вільного ціноутворення. Ціни формуються на ринку, на основі попиту та пропозиції. Ринок – це місце взаємодії покупців та продавців (попиту та пропозиції), де формуються ціни та визначається обсяг реалізації товарів та послуг. Розрізняють ринки продуктів (товарні ринки), ринки ресурсів, фінансовий ринок, ринок праці та ін. Попит – це та кількість товарів та послуг, які споживачі бажають та спроможні купити за певних цін протягом відповідного періоду. Пропозиція – це та кількість продуктів та послуг, яку виробники бажають та в змозі виробити за даного рівня цін протягом певного періоду. Взаємодія попиту та пропозиції спричиняється до встановлення ринкової (рівноважної) ціни. Рівноважна ціна свідчить, що кількість продукту, яку хочуть і можуть купити споживачі, співпадає із кількістю продуктів, яку пропонують продавці. Якщо ж ціна вища від рівноважної, пропозиція зростає, перевищуючи попит і що неодмінно призведе до її пониження. Якщо ціна стає нижчою, то попит зростає і при відносно нижчій пропозиції вона обов’язково підніметься.

Свобода економічного вибору та вільне ціноутворення лежить в основі механізму функціонування ринкової економіки та забезпечують її рівновагу. Проте ринку притаманні постійні зміни попиту, пропозицій та цін, що обумовлює відповідні зміни прибутковості різних виробництв. Так збільшення обсягу виробництва певних товарів призводить до пониження їх ринкової ціни і відповідного скорочення прибутку, і, відтак, спричиняє відтік капіталу із даної сфери в інші, де є недостаток товарів та вищі їх ціни. Підвищення ціни на певні товари є сигналом для підприємця про необхідність збільшення їх виробництва. Це спричинить відповідний перерозподіл ресурсів на користь даного виробництва. При цьому кожен виробник переслідуючи особисті інтереси – збільшення прибутку виготовляє тільки необхідні суспільству товари та послуги, раціонально використовує виробничі ресурси, що в кінцевому забезпечує зростання економічної ефективності. Тут спрацьовує, як відмічав А. Сміт, “невидима рука ринку”.

Ринкова економіка – це, в основному, саморегульована система. Тому тут втручання держави в господарську діяльність є обмеженим: вона здійснює макроекономічне регулювання, нейтралізує негативні сторони функціонування ринкової економіки, виконує ті функції, що їх не можуть чи не хочуть виконувати інші суб’єкти господарської діяльності.

Сучасна ринкова економіка характеризується наявністю взаємопов’язаних ринків – товарів і послуг, виробничих ресурсів, фінансових ресурсів, науково-технічних розробок та ін. На кожному із них взаємодіють різноманітні покупці та продавці, встановлюються ринкові ціни.

Ринок споживчих товарів і послуг є визначальним, оскільки частку його в розвинених країнах складає біля 2/3 обсягу вироблюваного національного продукту в розвинених країнах. Основними покупцями на цьому ринку є домогосподарства. Товари можуть продаватися підприємствами гуртової торгівлі (крупними партіями) і роздрібної торгівлі – універмагами, торговими домами, крамницями. Особливу роль в продажі певних видів товарів відіграють товарні біржі. Попит на споживчі товари є первинним по відношенні до попиту на виробничі ресурси, який відповідно є похідним.

Ринок виробничих ресурсів включає:

§ ринок праці, де продавцями є населення працездатного віку, а покупцями – приватні та державні підприємства та установи. Попит на працю обумовлений попитом на товари та послуги, які виробляються відповідними працівниками та продуктивністю їх праці. Пропозиція праці обумовлена демографічною ситуацією в країні, тривалістю робочого тижня і, особливо, ціною праці – розміром заробітної плати. Ринок праці є специфічним, оскільки на ціну праці впливає держава, встановлюючи мінімальний рівень заробітної плати. Також перевищення пропозиції праці не призводить до пониження її ціни.

§ ринок природних ресурсів. Їх власниками може бути як держава, так і приватні особи, фірми. Покупцями на ньому виступають приватні підприємства.

§ ринок засобів виробництва – машин, обладнання, комплектуючих та ін. Ці ресурси продаються фірмами виробниками та посередниками (дилерами, брокерами, дистриб’юторами).

На фінансових ринках продаються грошові засоби та цінні папери – акції, облігації, векселі та ін. На грошовому ринку об’єктом купівлі-продажу є тимчасово вільні грошові засоби, які надаються фінансово-кредитними інститутами (в першу чергу – комерційними банками) в позику фізичним особам і фірмам. “Ціна” грошей відображається рівнем позичкового процента”. На фінансових ринках, які представлені фондовими біржами, продаються акції, облігації, векселі.

Акція – цінний папір, який засвідчує, що його власник вклав певну кількість грошей а акціонерне товариство. Акціонер має право на одержання частини прибутку (дивіденда), участь в управлінні акціонерним товариством та відповідну частку майна при його ліквідації. Облігація – цінний папір, який дає право його власникові одержати в визначений термін номінальну вартість облігації (повернути вкладені гроші) разом із встановленим під час продажі процентом. Вексель – цінний папір, який засвідчує зобов’язання боржника (векселедавця) виплатити власникові одержаного векселя у визначений термін зазначену суму грошей.

На ринках цінних паперів здійснюється перерозподіл грошових засобів в найбільш ефективні прибуткові сфери підприємництва.

Функціонування ринкової економіки представляє собою взаємозв’язану діяльність її визначальних економічних учасників (суб’єктів) – домогосподарств, фірм (підприємств) та держави. Домогосподарство – це економічна одиниця, яка складається із однієї особи або сім’ї, яка має спільний бюджет (отримує доходи та їх витрачає). Домогосподарства володіють економічними ресурсами (землею, працею та капіталом) та постачають їх на ринок ресурсів. Фірма (підприємство) – це економічна одиниця, яка, використовуючи належні їй виробничі ресурси, виготовляє товари та надає послуги населенню, іншим фірмам та державі. Фірма може включати одне або декілька підприємств. В процесі економічної діяльності окремі фірми банкрутують, але на їх місце приходять нові фірми.

Держава в ринковій економіці може виробляти певні суспільні блага, вона купляє значну частину товарів та послуг, виготовлених фірмами. Вона здійснює регулювання економічних процесів – проводить антициклічне і антимонопольне регулювання, впливає на процес ціноутворення та зовнішньоекономічну діяльність, перерозподіляє доходи на користь найменш захищених верств населення.

 
 

Безперервний рух ресурсів, продуктів та доходів, який здійснюється між економічними суб’єктами називається кругопотоком (див. рис. 1).

Рис. 1 Кругопотік ресурсів, продуктів і доходів

 

Тут домогосподарства – власники ресурсів (землі, праці, підприємницьких здібностей) постачають їх на ринок ресурсів. Реалізація ресурсів приносить домогосподарствам відповідні доходи, більша частина яких витрачається на ринках продуктів для закупівлі необхідних товарів та послуг, менша (заощадження) віддається в банки (приносячи їм проценти) і використовується для купівлі цінних паперів (приносячи їм дивіденди).

Фірми: – купляють виробничі ресурси на відповідних ринках, які включаються в витрати виробництва; – виробляють товари та послуги, які після продажу їх на ринках продуктів, приносять відповідні доходи (які використовуються для подальшої купівлі виробничих ресурсів); – позичають на фінансових ринках необхідні їм кредитні ресурси, які використовуються як інвестиції ( за що сплачуються проценти, дивіденди).

Ця схема кругопотоку відображає загальні принципи функціонування ринкової економіки. Проте тут не відображена економічна діяльність держави та зовнішньо економічні відносини.

Ефективне функціонування ринкової економіки можливе за наявності досконалої та стабільно функціонуючої ринкової інфраструктури. Вона включає сукупність елементів, які забезпечують безперебійне функціонування господарських зв’язків між суб’єктами ринкової економіки – підприємствами, установами та державою. Її головне завдання – забезпечення просування матеріальних, людських і фінансових ресурсів. Причому вона полегшує реалізацію інтересів суб’єктам ринкових відносин та сприяє проведенню державного регулювання економіки. Кожен вид ринку має свою інфраструктуру. Проте визначальними складовими інфраструктури ринкової економіки є ті, які обслуговують всю систему ринків:

§ дворівнева банківська система, яка включає центральний банк (в Україні Національний банк України) та комерційні банки.

Центральний банк – це некомерційна, як правило, державна установа, яка здійснює емісію (випуск) грошей та контроль за їх пропозицією (кількістю в обігу), зберігає резерви комерційних банків і ощадних установ та надає їм кредити, здійснює міжбанківські розрахунки, проводить грошово-кредитну політику в державі.

§ комерційні банки – це приватні установи, які можуть бути універсальними та спеціалізованими (ощадними, інвестиційними, іпотечними, інноваційними, зовнішньоторговельними). Основна функція комерційних банків – це акумулювання (прийом на зберігання) тимчасово вільних грошових засобів підприємств, організацій і населення та надання їх у позику клієнтам під проценти. Вони здійснюють грошові розрахунки між клієнтами, випускають по їх дорученню цінні папери та здійснюють довірчі операції. Комерційні банки працюють заради прибутку.

§ біржі – організовані ринки, які, як правило, мають фіксований склад членів та строгі правила функціонування. На біржах з’єднується попит і пропозиція, тут формуються ціни на відповідні товари. Торгівля на біржах здійснюється через посередників – брокерів, дилерів і маклерів. Розрізняють такі види бірж:

  • товарні, які здійснюють торгівлю крупними партіями товарів однорідної і стабільної якості (металу, енергоресурсів, зернових, цукру та ін.).
  • фондові, які належать до вторинного ринку цінних паперів (первинний – це випуск цінних паперів емітентом). На фондових біржах зосереджується попит і пропозиція цінних паперів. Продаж цінних паперів на фондових біржах дає можливість їх емітенту залучити необхідні інвестиції. Фондові біржі є важливим індикатором ділової активності в країні.
  • праці (бюро по працевлаштуванню), де зосереджується облік безробітних та збирається інформація про вільні робочі місця. Біржі праці займаються працевлаштуванням безробітних, підготовкою і перепідготовкою робочої сили;
  • валютні, на яких здійснюється купівля-продаж іноземних валют та формуються їх курси на основі попиту та пропозиції. Покупцями та продавцями валюти є банки, які можуть діяти по дорученнях своїх клієнтів. Валютні біржі, як правило, діють при фондових біржах;

§ інвестиційні фонди (компанії) та трастові компанії (виконують довірчі операції по дорученню фізичних та юридичних осіб), які вкладають кошти в розвиток певних підприємств (фірм) з метою одержання прибутку;

§ страхові компанії, які здійснюють страхові операції з метою одержання прибутку. Їх робота пом’якшує ризик суб’єктів господарської діяльності;

§ пенсійні фонди, які акумулюють пенсійні внески роботодавців і працівників. Вони інвестують ці кошти у різноманітні активи, зокрема в акції та облігації;

§ аудиторські фірми, які проводять аналіз фінансової діяльності підприємств і організацій різних форм власності. Їх діяльність попереджає або зменшує фінансовий ризик діяльності підприємств. Аудиторські перевірки здійснюються як з ініціативи підприємств, організацій, так і згідно розпоряджень контролюючих органів, у відповідності з чинним законодавством;

§ інформаційні установи та інститути, які здійснюють інформаційне забезпечення суб’єктів господарської діяльності.

Ринкова інфраструктура формується та функціонує на основі чинного господарського законодавства.

 

 


Читайте також:

  1. I. Органи і системи, що забезпечують функцію виділення
  2. II. Поняття соціального процесу.
  3. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  4. А/. Поняття про судовий процес.
  5. АГД як галузь економічної науки
  6. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
  7. Адміністративне правопорушення як підстава юридичної відповідальності: ознаки і елементи.
  8. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
  9. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
  10. Адміністративно-командна система, її ознаки та механізм функціонування.
  11. Аксіоми. Теореми. Ознаки.
  12. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.




Переглядів: 1303

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Сутність, функції та види грошей. | Адміністративно-командна система, її ознаки та механізм функціонування.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.004 сек.