• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Характерні ознаки чотирьох основних моделей ринку

Визначення ціни і обсягу виробництва фірмою в різних моделях ринку.

1. Чотири моделі ринкових ситуацій, їх загальна характеристика.

2. Чиста і монополістична конкуренція. Поведінка фірми. Правило MR=MC.

3. Олігополія та чиста монополія. Поведінка фірми.

1. Модель ринку характеризує умови, в яких відбувається конкуренція. Модель ринку визначають за кількістю фірм та покупців на ринку, за наявністю та доступністю інформації, за можливістю змов між продавцями чи покупцями, а також за легкістю входження і виходу з конкретного ринку. На модель ринку може впливати також держава через ухвалення економічних законів. У свою чергу модель ринку впливає на рівень цін, обсяги виробництва та величину прибутків фірм.

Розрізняють чотири основні моделі ринку: чиста конкуренція, монополістична конкуренція, олігополія, чиста монополія. Їхні характерні ознаки подано у таблиці 7.1.

Таблиця 7.1.

Отож, для ринку чистої (досконалої) конкуренції характерними є такі ознаки:

1. Дуже багато продавців, які на рівних умовах конкурують між собою. Поняття ”дуже багато” не має кількісного вираження, головне, щоб частка кожного з них на ринку була настільки малою, щоб збільшення чи зменшення обсягів продажу кимось з них ніяк не позначалося на ринковій ситуації взагалі.

2. Стандартна продукція, що пропонується для продажу. Це означає, що споживач не відрізняє товар одного продавця від іншого, навіть якщо вони мають відмінності. Тому йому однаково, у якого з продавців придбати товар.

3. Відсутність можливості у окремого продавця впливати на ринкову ціну.В умовах чистої конкуренції кожна фірма виробляє настільки невелику частину продукції від загального обсягу ринку, що зменшення чи збільшення кількості виробленого продукту майже не впливатиме на загальний обсяг пропозиції, а отже, і на ціну. Тому окрема конкурентна фірма змушена пристосовуватись і погоджуватись з існуючою ринковою ціною.

4. Вільний вхід на ринок та вихід з нього. Нові фірми можуть вільно входити, а існуючі вільно залишати ринок. Зокрема, не існує жодних перешкод – законодавчих, технологічних, фінансових тощо, – які б могли зашкодити виникненню нових фірм і збуту їхньої продукції.

5. Відсутність нецінової конкуренції. Основою для проведення нецінової конкуренції, як правило, є диференціація продукту. Оскільки на ринку чистої конкуренції продукт стандартний, то підстав для нецінової конкуренції немає.

Монополістичну конкуренцію не слід плутати з монопольним ринком. Хоча ці терміни співзвучні, вони відображають різні ситуації на ринку. Що ж таке монополістична конкуренція?

Характерними ознаками монополістичної конкуренції є:

1. На ринку діє досить велика кількість фірм,тому:

ü взаємозалежність фірм відсутня, у фірм немає причин реагувати на дії своїх конкурентів;

ü узгоджені дії фірм з метою обмеження обсягу виробництва чи штучного підвищення цін неможливі;

ü можливість контролю над ринковою ціною невелика;

ü створити бар’єри для вступу в галузь нових фірм практично неможливо, а отже, існують умови для вільного входу і виходу з ринку фірм.

2. Продукти, що пропонуються на ринку, хоча й належать до однієї товарної групи, досить диференційовані.Ці відмінності досягаються за рахунок:

ü якості товару;

ü поглиблення післяпродажного обслуговування;

ü місця продажу;

ü стимулювання збуту.

Олігополія – це модель ринку, на якому панує декілька великих фірм-виробників.

Олігопольні ринки мають такі основні ознаки:

1. Всього декілька фірм забезпечують весь ринок продуктом.Олігополістичний ринок формується за умови досягнення високого ступеня концентрації виробництва. Концентрація ринку– це ступінь домінування на ринку однієї або декількох великих фірм. Для виміру ступеня концентрації використовують кілька показників, найвідомішим серед яких є індекс Герфіндаля-Хіршмана.Він обчислюється за формулою: де pi – частка ринку n-ої фірми, виражена у відсотках.

Існують такі причини концентрації окремих ринків:

ü ефект масштабу;

ü бар’єри для входження в галузь;

ü об’єктивне прагнення фірм до злиття.

2. Продукт, який виробляють олігополісти може бути як стандартизованим, так і диференційованим. Однак тип продукту суттєво не впливає на функціонування олігопольного ринку.

3. Фірми в олігопольній галузі усвідомлюють свою взаємозалежність.Продавці завжди враховують реакцію своїх конкурентів, коли встановлюють ціни, орієнтири для обсягів продажу, величину рекламних витрат тощо.

Чиста монополія – така модель ринку, яка має такі характеристики:

1. На ринку функціонує лише один виробник якогось продукту. Тому справедливим буде твердження: фірма-монополіст – це і є певна галузь.

2. Продукт, який виробляє монополіст, не має близького замінника. Тому для споживача буде справедливим таке припущення: або взагалі відмовитись від споживання цього продукту, або придбати його в монополіста.

3. Монополіст контролює ціну на свій товар. Оскільки для монополіста попит збігається з ринковим, і його можна розглядати як заданий, то встановлювати і контролювати ціну він може, маневруючи пропозицією.

4. Вступ в галузь інших виробників заблокований. Розрізняють такі бар’єри для входу в галузь:

ü володіння основними видами сировини;

ü економія на масштабах;

ü патентні, авторські права та товарні знаки.

2. Ідея максимізації прибутків майже точно пояснює та прогнозує поведінку фірми в умовах будь-якої моделі ринку. Тому логічним виглядає твердження про те, що фірма вибиратиме такий обсяг виробництва чи призначатиме таку ціну, які б максимізували прибуток фірми.

Основними методами до визначення максимального прибутку фірмою є:

I. Порівняння загального доходу та загальних витрат.

II. Порівняння граничного доходу та граничних витрат.

Відповідно до першого методу фірма, яка працює в умовах чистої конкуренції, максимізуватиме прибуток в короткостроковому періоді, вибираючи такий рівень виробництва, за якого різниця між загальним доходом та загальними витратами буде найбільшою. Це показано на рис. 7.1.

Рис. 7.1. Максимізація прибутку в короткостроковому періоді

Відповідно до рис. 7.1. прибуток фірми буде максимальним при обсягу виробництва Q*, тобто в точці, де відстань по вертикалі між загальним доходом (TR) і загальними витратами (TC) є найбільшою (відповідає відрізку АВ). При обсягах виробництва Q1 і Q2 загальний дохід і загальні витрати рівні, відповідно прибуток дорівнює нулю. Такі обсяги виробництва називають точками беззбитковості.

Відповідно до другого методу максимальний прибуток фірми, яка працює в умовах чистої конкуренції, досягається при такому обсягу виробництва, коли граничний дохід дорівнює граничним витратам: MR=MC. Ця рівність в короткостроковому періоді є справедливою і в тому випадку, коли фірма мінімізує збитки, тому рівність MR=MC називають правилом визначення оптимального обсягу виробництва. Слід зазначити, що в умовах чистої конкуренції дане правило має вигляд Р=MC, оскільки в умовах даного ринку MR=Р.

Випадок максимізації прибутку за даним методом зображено на рис. 7.2. Прибуток максимізується при умові: MR=MC, де оптимальний обсяг виробництва – Q*; максимальний прибуток зображений у вигляді заштрихованого прямокутника.

Аналізуючи ринок досконалої конкуренції слід розрізняти короткостроковий і довгостроковий періоди.

В короткостроковому періоді фірмі доцільно здійснювати виробництво при умові, що вона отримує прибуток, або отримує збитки. Причому величина збитків повинна бути меншою від величини постійних витрат. Отже, ціна продукції фірми, яка працює в умовах чистої конкуренції повинна бути:

ü більшою, ніж мінімум середніх загальних витрат, і тоді фірма матиме прибуток;

Рис. 7.2. Максимізація прибутку в короткостроковому періоді

ü меншою від мінімуму середніх загальних витрат, але більшою від мінімуму середніх змінних витрат, і тоді фірма матиме збитки, що складаються з певної частини постійних витрат (рис. 7.3.).

Отже, умовою функціонування фірми в короткостроковому періоді є покриття принаймні змінних витрат (TR>VC), чи перевищення ціни над мінімумом середніх змінних витрат (P>AVCmin).

На відміну від короткострокового в довгостроковому періоді фірма повинна покривати всі витрати, тобто загальні (TR≥TC), а ціна продукції повинна перевищувати, чи принаймні дорівнювати, мінімуму середніх загальних витрат (P≥ATCmin). Як, правило в довгостроковому періоді фірма працює в умовах нульового прибутку (рис. 7.4.)

На відміну від ринку чистої конкуренції, де попит на продукцію окремого виробника є абсолютно еластичним, на ринку монополістичної конкуренції попит буде менш еластичним, а крива попиту похилою, оскільки: а) фірма в умовах монополістичної конкуренції має меншу кількість конкурентів, ніж в умовах чистої конкуренції; б) продукти цих конкурентів є близькими, але не ідеальними замінниками. Отже, чим більш численнішою буде група конкурентів та слабкішою диференціація продукту, тим більш еластичною буде крива попиту для кожного з них, і навпаки.

Для ринку монополістичної конкуренції також слід розрізняти короткостроковий і довгостроковий періоди.

У короткостроковому періоді фірма, що діє в умовах монополістичної конкуренції, може отримувати прибутки або зазнавати збитків. Однак і те, і інше фірма може здійснювати лише при умові: MR=MC.

Оскільки фірма виробляє дещо інший товар, несхожий на товар конкурентів, вона володіє певним ступенем монопольної влади, тому фірма може призначати таку ціну, щоб отримувати прибутки (рис. 7.5.). Прибуток фірми максимізується при обсягу виробництва Q*, на рис. 7.5. максимальний прибуток зображений у вигляді заштрихованого прямокутника.

Однак фірма не застрахована від збитків. Якщо крива попиту розташована нижче, ніж крива середніх середніх загальних витрат, то фірма буде вирішувати завдання мінімізації збитків (рис. 7.6.). Збитки фірми мінімізуються при обсягу виробництва Q*, на рис. 7.6. мінімальні збитки зображені у вигляді заштрихованого прямокутника.

		Q*

Рис. 7.6. Мінімізація збитків фірми на ринку монополістичної конкуренції

У довгостроковому періоді за умов монополістичної конкуренції фірма буде працювати в умовах нульового прибутку. Це пояснюється тим, що високі прибутки у короткостроковому періоді приваблюватимуть нових конкурентів у галузь. Як результат крива попиту стане еластичнішою, тому що кожна фірма почне володіти меншою часткою загального попиту, і, як наслідок, прибутки у довгостроковому періоді зникатимуть.

Якщо ж у короткостроковому періоді галузь зазнаватиме збитків, то деякі фірми залишать галузь у довгостроковому періоді, що призведе до збільшення частки кожної фірми у загальному попиті і до зменшення збитків в напрямку нуля.

Ринкова рівновага монополістично-конкурентної фірми у довгостроковому періоді зображена на рис. 7.7.

3. На олігополістичному ринку фірма встановлює ціну або обсяг виробництва, частково ґрунтуючись на стратегічних планах, в яких враховується поведінка її конкурентів. Водночас рішення конкурентів залежать від рішень фірми. Таким чином кожна фірма повністю реалізує свій потенціал залежно від того, що чинять її конкуренти. Цей принцип називають рівновагою за Нешем.

Існує чотири основні моделі поведінки олігополіста щодо встановлення цін: ламана крива попиту; ціноутворення, зумовлене таємною змовою; лідерство в цінах; ціноутворення за принципом „витрати плюс”.

Відповідно до моделі ламаної кривої попиту (рис.7.8.) в олігопольній галузі:

a) при зниженні ціни фірмою конкуренти вчинять так само, щоб не допустити переходу своїх покупців до фірми, яка знизила ціну;

b) підвищення ціни фірмою не буде наслідуватися конкурентами, бо конкуренти прагнитимуть захопити її частку ринку;

c) відрізок D2K кривої попиту характеризує ситуацію, коли конкуренти ігнорують підвищення ціни фірмою;

d) відрізок КD1 кривої попиту характеризує ситуацію, коли конкуренти наслідують цінову поведінку фірми (випадок зниження ціни);

e) олігополіст, який не бере участі у змові, стикається із ламаною кривою попиту D2K D1. Ця крива є високо еластичною на відрізку вище поточної ціни P* та низько еластичною на відрізку нижче від цієї ціни.

Слід зауважити: якщо конкуренти наслідуватимуть зниження ціни, але не зважатимуть на її підвищення з боку суперника, то крива граничного доходу олігополіста теж матиме незвичну форму і складатиметься з двох відрізків:

MR2L – частина кривої граничного доходу, що відповідає кривій попиту D2 D2;

NMR1 – частина кривої граничного доходу, що відповідає кривій попиту D1 D1.

Внаслідок істотної відмінності в еластичності попиту вище і нижче поточної ціни існує розрив, який по суті є вертикальним відрізком LN кривої граничного доходу.

Відповідно до моделі змовницької олігополії (рис. 7.9) кожна фірма

призначає ціну P*, але за умови, що її конкуренти робитимуть теж саме. Інакше кажучи, в усіх фірм існують стимули до змови та узгодження однакової ціни P* та однакового обсягу Q*. Кожна фірма уникає війни цін і отримує максимальний прибуток (на рис. 7.9. максимальний прибуток показаний у вигляді заштрихованого прямокутника).

Таємна змова може існувати у різних формах. Найпростішою її формою є картель. Картель – це таємна угода між фірмами-учасниками про запровадження спільної ціни на продукт та про географічний поділ ринку збуту продукції.

Лідерство у цінах– це форма угоди, коли олігополісти координують свою цінову поведінку, не вдаючись до прямої таємної змови. Лідерство у цінах простежується, коли одна фірма – зазвичай найбільша або найбільш ефективна – визначає ціну, а фірми-конкуренти встановлюють ідентичні або близькі ціни. Офіційні фірмі і таємні зустрічі при цьому не потрібні.

Модель ціноутворення за принципом „витрати плюс” грунтується на тому, що фірма встановлю ціну, додаючи до середніх загальних витрат на виробництво продукту певний відсоток надвишки.

Оскільки в умовах олігополії фірми можуть виробляти однорідну та диференційовану продукцію, існують різні моделі, які пояснюють поведінку фірми стосовно ціноутворення та визначення обсягу виробництва.

Найпростішою моделлю є модель Курно –модель дуополії, яка пояснює, як дві фірми здійснюють свій вибір стосовно обсягу виробництва, маючи при цьому приблизно однакові економічні можливості і виробляють однорідну продукцію. Приймаючи своє рішення щодо обсягу виробництва кожна фірма бере до уваги і свого конкурента. Вважається, що обидві фірми приймають рішення одночасно за умови відомого ринкового попиту, і вони разом його задовольняють. Суть моделі Курно полягає в тому, що кожна фірма розглядає рівень виробництва її конкурента як фіксований, а потім вирішує скільки ж їй виробляти, щоб максимізувати прибуток. Рівновага за Курно є одним з окремих випадків рівноваги за Нешем. Цю модель зображено на рис. 7.10.

Наступні моделі олігополії розкривають суть процесу взаємного „пристосування” виробників, виходячи з певних конкретних умов.

На відміну від моделі Курно, модель Стакелберга припускає неоднакову економічну силу конкурентів. Це дозволяє сильнішому з них взяти на себе роль лідера на ринку. Лідер, маючи певну монопольну владу, визначає для себе обсяг виробництва і, відповідно, ціну, що максимізують його прибуток. Інші конкуренти стають аутсайдерами. І якщо вони прагнуть максимізувати прибутки, вони змушені вибирати менші обсяги при визначеній лідером ціні.

Модель Бертрана, на відміну від моделі Курно, передбачає, що олігополіст визначає не обсяг виробництва, а ціну на свою продукцію за прийнятих уявлень щодо цін, які оберуть інші виробники. Отже, рівновага Бертрана – це рівновага за Нешем в умовах цінової конкуренції.

Якщо фірми продають однакову продукцію, то умова рівноваги в моделі Бертрана буде збігатися з умовою конкурентної рівноваги (ціна має дорівнювати граничним витратам).

Спрощена модель Бертрана зображена на рис. 7.11. Відповідно до цього рисунку дві фірми продають диференційований продукт, і попит для кожної фірми залежить від її власної ціни та ціни її конкурента. Обидві фірми призначають свої ціни одночасно, і кожна з них приймає ціну свого конкурента як задану. Крива реакції фірми №1 дає її ціну, що максимізує прибуток, як функцію ціни, призначеної фірмою №2, і так само для фірми №2. точка рівноваги за Нешем розміщена на перетині двох кривих реакцій.

В умовах олігополії фірми могли б отримувати вищі прибутки, якби таємно змовилися підвищувати ціни, проте антимонопольні закони, звичайно, це забороняють. Вони всі можуть призначати високу ціну, не змовляючись, сподіваючись, що її конкуренти вчинять так само, проте перед ними всіма стоїть „дилема ув’язнених”, що значно ускладнює це завдання. Кожна з фірм відчуває спокусу перехитрувати конкурентів, знижуючи свою ціну і відбираючи частину обсягу збуту у своїх конкурентів. „Дилема ув’язнених” призводить до негнучкості цін на олігополістичних ринках. Фірми неохоче йдуть на зниження цін, побоюючись спровокувати цінову війну.

Монопольний ринок – це ринок, де один виробник (продавець) товару або послуги, які не мають близьких замінників. На такому ринку виробник може встановлювати ціну і ніхто не може вплинути на пропозицію товару, встановлюючи інші ціни. Проте яку завгодно ціну монополіст встановлювати не може. Ціна монополіста повинна узгоджуватися з платоспроможним попитом. Для монополіста, на відміну від досконалого конкурента, функція попиту є завжди спадною, а не горизонтальною лінією. Попитом для монополіста є ринковий попит, тому що він є єдиним виробником цієї продукції. А ринковий попит є спадною лінією.

Як і в умовах чистої конкуренції, для монополії існує правило визначення оптимального обсягу виробництва, за якого прибуток буде максимальним. Цей обсяг визначається з умови рівності граничних витрат і граничного доходу (MR=MC).

На рис. 7.12. зображена ситуація максимізації прибутку монополістом в короткостроковому періоді. Площа заштрихованого прямокутника дорівнює прибутку монополіста.

Слід зазначити, що при несприятливих ринкових умовах монополіст може й не отримати прибутку в короткостроковому періоді. У цьому разі метою монополіста буде мінімізація збитків, що зображено на рис. 7. 13.

Якщо монополіст отримує прибуток в короткостроковому періоді, то він буде його отримувати і в довгостроковому періоді, адже ніхто, тобто конкуренти, яких немає, йому не завадять. Якщо ж в короткостроковому періоді має збитки, то він змушений буде шукати іншу альтернативу використання своїх ресурсів для отримання прибутків. Отже, в довгостроковому періоді фірма-монополіст фактично завжди працює, отримуючи прибутки. Стан рівноваги монополіста в довгостроковому періоді зображений на рис. 7.14.

Монополія є крайнім випадком недосконалої конкуренції. Більш поширеними моделями ринку є монополістична конкуренція та олігополія. В умовах ринку з недосконалою конкуренцією виробник має монопольну владу, якщо він може підвищувати ціну на свою продукцію за рахунок обмеження власного обсягу виробництва.

Монопольна владаполягає у можливості виробника встановлювати ціну, яка перевищує граничні витрати. Засобом вимірювання монопольної влади є індекс Лернера, який має вигляд:

Значення індекса Лернера перебуває в межах від 0 до 1. Для ринку чистої конкуренції L=0.

Цей індекс можна визначити також через еластичність попиту:

Основним вирішальним фактором монопольної влади є еластичність попиту на продукцію фірми, що в свою чергу визначається такими факторами:

ü еластичністю ринкового попиту – чим більш еластичним буде ринковий попит, тим меншим буде ступінь монопольної влади фірми, і навпаки;

ü кількістю фірм на ринку – більша кількість фірм, природно, зменшує частку ринку кожної окремої фірми, а отже, і ступінь монопольної влади;

ü взаємодією фірм – при умові таємної змови ступінь монопольної влади учасників змови зростає.

В умовах недосконалої конкуренції, в тому числі і в умовах монополії, у фірми, яка володіє певним ступенем монопольної влади, є можливість займатися ціновою дискримінацією. Ціновою дискримінацією називають встановлення продавцем різних цін на один і той самий товар причому різниця в цінах не обумовлена різницею у витратах.

Цінову дискримінацію фірма може здійснювати за таких умов:

ü вона володіє певним ступенем монопольної влади;

ü споживачі розділені на певні групи, як правило, в залежності від еластичності попиту;

ü відсутня можливість перепродажу товару.

Цінова дискримінація може мати три головні форми, які називаються ціновою дискримінацією першого, другого та третього ступенів.

Відповідно до цінової дискримінації першого ступеня для кожного окремого покупця встановлюється окрема ціна – та максимальна ціна, яку покупець здатен заплатити за кожну одиницю товару.

За цінової дискримінації другого ступеня кожен із споживачів платить різні ціни за різні кількості товару.

Цінова дискримінація третього ступеня передбачає поділ ринку на сегменти і продаж товару за різними цінами на різних ринках.

Тема 8

Читайте також:

1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
3. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
4. Адміністративне правопорушення як підстава юридичної відповідальності: ознаки і елементи.
5. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
6. Адміністративно-командна система, її ознаки та механізм функціонування.
7. Аксіоми. Теореми. Ознаки.
8. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
9. Амортизація основних засобів
10. Амортизація основних засобів, основні методи амортизації
11. Амортизація основних засобів.
12. Амортизація основних фондів

Переглядів: 3435