• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ФОРМА ЛЮДСЬКОГО ТІЛА, РОЗМІР, СТАТЕВІ ВІДМІННОСТІ

Гаструляція заключається в перетворенні одношарового зародка в тришаровий – гаструлу (gaster, грецька – шлунок). Зовнішній шар називається ектодермою, внутрішній – ентодермою і середній між ними – мезодермою.

Другим важливим результатом гаструляції є утворення осьового комплексу зачатків, який складається із наступних закладок:

1) Нервова пластинка, яка виділилась із ектодерми і лежить по середній лінії дорсальної сторони (нейроектодерма), або жолобок, який пізніше перетворюється в нервову трубку – зачаток нервової системи.

2) Хорда, яка лежить під нею (chorde – струна ).

3) Мезодерма, яка розміщується по боках хорди.

Розміщення осьового комплексу зачатків на дорзальній стороні і їх взаємоположення дуже характерні для усіх хордових і людини і є самою давньою і спільною для них ознакою. Поява цієї ознаки у будові зародка завершується період гаструляції. На протязі гаструляції проходить диференціювання і других зачатків майбутніх тканин.

4. Відокремлення тіла зародка. Зародок відокремлюється від поза зародкових частин, росте у довжину і перетворюється в циліндричний утвір із головним (краніальним) і хвостовим (каудальним) кінцями. Одночасно проходить перетворення зародкових листків.

Зовнішній зародковий листок, або ектодерма дає початок шкірній ектодермі, із якої розвивається епітелій (покривна тканина) шкіри, або епідерміс і його похідні – волоси, нігті, сальні, потові і молочні залози; частина покривного епітелію слизової оболонки і залози ротової порожнини; емаль зубів; багатошаровий епітелій заднього проходу; епітелій сечовивідних і сім’явиносних проток.

Із нейроектодерми розвиваються всі частини центральної і периферичної нервової системи і різноманітні допоміжні епендимогліальні елементи, які входять у дорослого до складу нервової системи і органів чуттів (наприклад, скорочувальні елементи райдужної оболонки ока, пігментний епітелій та інші).

Внутрішній зародковий листок, або ентодерма, неоднорідний? Передня його частина представлена матеріалом ектодерми і утворюючим прехордальну платівку, а вся решта – кишковою ентодермою.

Із прехордальної платівки розвиваються: епітелій повітряносних шляхів і легенею, значна частина слизової оболонки ротової порожнини і глотки, залозисті тканини гіпофізу, щитоподібної і білящитоподібних залоз, вилочкової залози, а також покривний епітелій і залози стравоходу.

Із кишкової ентодерми утворюються покривний епітелій і залози шлунку, кишечнику і жовчовідвідних шляхів, а також печінка і залозисті тканини підшлункової залози.

Середній зародковий листок, або мезодерма, спочатку представлений метамірно розміщеними справа і зліва від хорди спинними сегментами, або сомітами (soma, грецька – тіло), які посередництвом сегментарних ніжок (нефротомів) пов’язані з вентральними несегментованими відділами мезодерми, які отримали назву спланхнотомів (splanchna, грецька – нутрощі), або бокових платівок. Максимальне число сомітів – 44 – 34 пари на кінець п’ятого тижня розвитку, коли довжина зародка дорівнює 11 мм.

Кожен соміт, за виключенням перших двох, диференціюється на три ділянки: 1) дорсолатеральна ділянка , яка представляє мезенхімний зачаток сполучної тканини шкіри, – дерматом; 2) медіовентральна ділянка, яка дає початок хрящовій та кістковій тканинам скелету, – склеротом (scleros, грецька – твердий) та 3) ділянка, розміщена між склеротомом і дерматомом і являюча собою зачаток скелетних м’язів, – міотом (mio, грецька – м’язовий).

В подальшому із міотомів розвиваються м’язи тіла. Шкірна платівка підстилає шкірну ектодерму і розвивається в сполучнотканинний шар шкіри, Із склеротомів виникають мезенхімні скелетогенні клітини, які накопичуються навкруги нервової трубки і хорди і дають початок хребцям, ребрам і міжхребцевим дискам. Останні включають в себе залишки хорди у вигляді студенистих ядер. Склеротоми ідуть і на утворення інших відділів скелету.

В ембріональному розвитку сегментарних ніжок, або нефротомів (nephros, грецька – нирка), знаходить яскраве відображення історичний розвиток видільних органів у хребтових тварин і у людини.

Нефротоми розміщуються від головного до хвостового кінця тіла зародка в головній, тулубній і тазовій ділянках, дають початок різним утворенням.

Спланхнотоми, або бічні платівки (несегментована частина мезодерми), утворюють вторинні порожнину тіла – целом (coeloma, грецька – порожнина), внаслідок чого кожний спланхнотом (правий і лівий) поділяється на два листки: пристінний, або паріетальний, листок (paries, латинська – стінка), який вистилає стінку тіла і прилягає до ектодерми (з боку черевної порожнини), і нутрощевий, або вісцеральний, листок (viscera, латинська – нутрощі), який приймає участь у формуванні серозної оболонки нутрощів. Целом дає початок перикардіальній, плевральним і черевній порожнинам.

Із усіх зародкових листків виселяються відростчаті клітини, які заповнюють проміжки між зародковими листками і ембріональними зачатками в тілі зародка і в позазародкових його частинах. В сукупності вони складають особливий, розміщений по всьому тілу зародка і поза ним ембріональний зачаток. Який отримав назву мезенхіми. Генетично цей зачаток неоднорідний, і із нього розвивається багато тканин, які входять до складу всіх органів.

Так як спочатку мезенхіма проводить поживні речовини до різних частин зародка, виконуючи трофічну функцію, то напослідок із неї розвивається кров і кровотворні тканини, лімфа, кровоносні судини, лімфатичні вузли, селезінка.

Окрім раніше відзначених похідних склеротомів і шкірних платівок, із мезенхіми також походять: а) волокнисті сполучні тканини, які відрізняються характером і кількістю міжклітинної речовини і клітин (зв’язки, суглобові сумки, сухожилки, фасції та інші); б) хрящі, кістки і непосмуговані м’язи.

5. Розвиток органів (органогенез) і тканин (гістогенез). Органогенез – це анатомічне формування органів. Набуття клітинами, які розвиваються і тканинами морфологічних, біохімічних і фізіологічних специфічних властивостей називається гістологічним диференціюванням, а процес розвитку властивостей, характерних для тканин дорослого організму, прийнято позначати терміном “гістогенез”.

Паралельно з диференціюванням зародка – виникненням із порівняно однорідного клітинного матеріалу зародкових листків все більш різнорідних зачатків органів і тканин, розвивається і посилюється інтеграція – об’єднання частин в одне гармонійно розвинене ціле.

Спочатку це об’єднання здійснюється шляхом біохімічного впливу клітин, а пізніше інтегруючу функцію бере на себе нервова система і підлеглі їй ендокринні залози.

Чим далі іде розвиток, тим все більше, але в цілому досить повільно зміни, які проходять у зародку, наближають співвідношення його частин до дефінітивного стану.

Зародок у кінці другого місяця внутрішньоутробного розвитку має непропорційно велику голову ( в зв’язку з потужним розвитком головного мозку); незрівняно малий таз і короткі нижні кінцівки. На п’ятому місяці голова складає одну третю, а на десятому місяці – одну четверту загальної довжини тіла плода.

Темпи росту у внутрішньоутробному періоді незрівняно більші, чім після народження. Якщо співставляти маси зиготи, тіла новонародженого і дорослого, то виявляється, що новонароджена дитина в 32000000 раз більше зиготи, а маса дорослого всього тільки в 20 – 25 раз переважає масу тіла новонародженого. При цьому слідує іще врахувати, що від зачаття до народження проходить дев’ять місяців, а від народження до зрілості приблизно 20 років, якщо не більше

Виникаючі із ембріональних зачатків тканини і органи зародка починають специфічно функціонувати з настанням в них гістологічного диференціювання. Це проходе в неоднакові терміни для різних органів: в загальному випереджують ті органи, функціонування яких необхідне в даний момент для подальшого розвитку зародка (серцево – судинна система, кровотворні тканини, деякі ендокринні залози і інші).

Поряд з органами, які формуються в самому зародку, для його розвитку велику роль відіграють допоміжні позазародкові органи: 1) хоріон, 2) амніон, 3) алантоіс, і 4) жовтковий мішок.

Хоріон утворює зовнішню оболонку плода і оточує його разом з амітотичним і жовтковим мішками.

В плаценті людини ворсинки хоріону вростають в широкі кровоносні судини – лакуни, які знаходяться в слизовій оболонці матки. Така плацента називається гемохоріальною ( haema, грецька – кров), чим підкреслюється гемотрофний характер плаценти людини. Плацента зв’язана з плодом пупочним канатиком, який містить пупочні (плацентарні) судини, по яким кров тече від плаценти до плоду і в зворотному напрямку.

Людина і ссавці, у яких є плацента, об’єднуються за цією ознакою в підклас placentalia на відміну від нижчих живородящих ( сумчасті, однопрохідні), які не мають плаценти і складають групу aplacentalia.

Амніон (amnion, грецька – чаша) – внутрішня оболонка плоду, являє собою міхур, наповнений рідиною (амітотичною), в які розвивається зародок, від чого цю оболонку називають водною; плід знаходиться в ній до самого народження. Амніон є у рептилій, птахів, ссавців. За цією ознакою вони об’єднуються в групу amniota; риби і земноводні складають групу anamnia (тварин, які не утворюють амніон).

Амітотична рідина приймає участь в обміні речовин, захищає плід від механічних ушкоджень і сприяє правильному перебігу пологового акту.

Алантоіс, або сечовий мішок, нагадує за формою ковбасу, звідки і назва (allas, родовий відмінок – allantos, грецька мова – ковбаса), у вищих хребетних і у людини відіграє важливу роль. Він зв’язаний з функцією виділення, у ньому накопичуються продукти обміну – сечокислі солі ( звідки він і отримав назву сечового мішка).

У людини ентодермальна закладка цього позаембріонального органу редукована, але у позаембріональній мезенхімі, яка оточує редуковану закладку, потужно розвиваються кровоносні судини, які потім перетворюються в судини пупкового канатику. Більш пізнє за філогенетичним походженням алантоідне коло кровообігу забезпечує зародку можливість обміну речовин, і в цьому заключається нове значення, яке набуває алантоіс.

Жовтковий мішок у всіх тварин, яйцеклітини яких не мають запасу поживних речовин у вигляді жовтка, втрачає своє значення джерела поживних речовин зародку. В мезенхімі стінки жовткового мішка виникають перші кровоносні судини, одна жовткове коло кровообігу у плацентарних тварин і у людини виявляється значно редукованим.

Поява жовткового мішка у людини має філогенетичне значення. Характерною ознакою для людини і людиноподібних мавп є дуже ранній і потужний розвиток позазародкових частин: амніону, жовткового мішку, а також трофобласту. У людини на відміну від всіх тварин найбільш інтенсивно розвивається позазародкова мезодерма. Завдяки цьому іще до початку формування самого зародку виникають позазародкові пристосування, які створюють умови для розвитку зародка як такого.

ПОЗАУТРОБНИЙ ПЕРІОД РОЗВИТКУ ОРГАНІЗМУ

Акт народження можна розглядати як діалектичний скачок в розвитку даної особини, яка із одного середовища з їх постійними умовами, характерними утробі матері, попадає в інше середовище, з факторами зовнішнього світу, які постійно змінюються.

Змінюється і якість обміну речовин, і органи, які його здійснюють. В утробному періоді живлення і дихання проходить через кров матері і плаценти (плацентарний кровообіг). В поза утробному періоді ці процеси здійснюються з допомогою органів травлення і дихання новонародженого. Завдяки включенню легенею плацентарний кровообіг замінюється легеневим.

Повний цикл індивідуального розвитку (онтогенез) поділяють на два періоди:

1. Пренатальний (внутрішньоутробний).

2. Постнатальний (поза утробний).

Пренатальний період поділяється на два:

1. Зародковий (перші 8 неділь), коли проходить формування органів і частин тіла, які відповідають дорослій людині.

2. Фетальний – плідний, коли збільшуються розміри і завершується органоутворення.

У постнатальному періоді (після народження) життя людини поділяється наступним чином за віковими періодами (за матеріалами АПН СРСР):

1. Новонароджені 1 – 10 днів.

2. Грудний вік 10 днів – 1 рік.

3. Раннє дитинство 1 – 3 роки.

4. Перше дитинство 4 – 7 років.

5. Друге дитинство 8 – 12 років (хлопчики) 8 – 11 років (дівчатка).

6. Підлітковий вік 13 – 16 років (хлопчики) 12 – 15 років (дівчатка).

7. Юнацький вік 17 –21 рік (юнаки) 16 – 20 років (дівчата).

8. Зрілий вік: І період 22 – 35 років (чоловіки) 21 – 35 років (жінки).

ІІ період 36 – 60 років (чоловіки) 38 – 55 років (жінки).

9. Похилий вік 61 – 74 (чоловіки) 56 – 74 (жінки)

10. Старечий вік 75 – 90 років (чоловіки і жінки)

11. Довгожителі 90 років і старше.

За класифікацією Всесвітньої організації охорони здоров’я (1964) розрізняють 3 стадії старіння: 1) люди середнього віку (від 45 до 59 років);

2) люди похилого віку (від 60 до 74 років); 3) старики (75 років і старше).

Тіло людини складається із голови – caput, шиї – collum, тулуба – truncus і двох пар кінцівок: верхніх – membra superiores і нижніх – membra inferiorеs. В голові розрізняють ділянку склепіння черепу – regionеs fornicis capitis і ділянки обличчя – regions faciei, в тулубі: груди – thorax, живіт – abdomen і спину – dorsum. Для орієнтування на поверхні грудей користуються проведенням вертикальних ліній: передня серединна лінія – linea mediana anterior, груднинна лінія – linea sternalis, яка іде вздовж краю груднини, середньоключична лінія – linea medioclavicularis, яка проходить через середину ключиці, білягруднинна лінія – linea parasternalis, посередині між попередніми; передня, середня і задня пахвові лінії – lineae axillares anterior, media et posterior, із яки перша і остання проходять по передньому і задньому краї пахвової ямки, а середня – через її середину: лопаткова лінія linea scapularis, яка проводиться через нижній кут лопатки.

Живіт посередництвом двох горизонтальних ліній, які проводяться між кінцями Х ребер і між двома передньоверхніми остями клубових кісток поділяють на три відділи, які лежать один над іншим: epigastrium – надчерев’я, mesogastrium – черев’я, середня ділянка живота і hypogastrium – підчерев’я. Кожен із трьох відділів живота за допомогою двох вертикальних ліній іще на три вторинних ділянки, причому надчерев’я розділяється на серединну ділянку – regio epigastrica – надчеревну ділянку і дві бокових – regions hypochondriacae dextra et sinistra – права і ліва підреберні ділянки. Середня ділянка живота таким же чином поділяється на розміщену серединну пупкову ділянку – regio umbilicalis і дві бічні ділянки живота – regiones abdominalis lateralis dexter et sinister. Нарешті, підчерев’я поділяється на regio pubica – лобкову ділянку і дві пахвинні ділянки – regio inguinalеs dexter et sinister, які лежать з правого та лівого боків.

Ділянками спини є хребтова – regio vertebralis, лопаткові – regiones scapulares dexter et sinister, підлопаткові – regiones subscapulares dexter et sinister і дельтоподібна – regio deltoidea. Верхня кінцівка поділяється на плече – brachium, передпліччя – antebrachium і кисть – manus; в останній розрізняють ділянку долоні – planta manus, ділянку тилу – dorsum manus і пальці кисті – digiti manus. Пальці поділяються на великий – digitus magnus, вказівний – digitus indicis, середній – digitus medius, безіменний – digitus innominatus, мізинець – digitus minimus. Нижня кінцівка поділяється на наступні ділянки – сідничну – regio glutealis, стегно – femur, гомілку – crus і стопу – pedis, яка поділяється на підошву – planta, тил стопи – dorsum pedis і пальці стопи – digiti pedis.

Середня довжина тіла дорослих (20 – 60 років) У чоловіків 165 см, у жінок – 154 см. Ріст тіла у довжину завершується у жінок в 16 – 17 років, у чоловіків – у 18 – 19.

Пропорції тіла залежать від віку і статі. В процесі розвитку у плода спочатку посилено ростуть верхні відділи тіла, а після народження – нижні. Ось чому після народження висота голови збільшується тільки в два рази, довжина тулубу – в три рази, рук – в 4, а ніг – в 5 разів.

Статеві розбіжності в пропорціях тіла: у жінок вужчі плечі і ширше таз, короткі ноги і руки, а тулуб довше.

Статеві ознаки, які відрізняють чоловіків від жінок, поділяються на первинні і вторинні. До первинних відносяться органи розмноження, в першу чергу статеві залози, наявність яких визначає стать; решта ознак відноситься до вторинних. У жінок менше зріст ( в середньому на 12 см) і маса тіла.

Середня маса тіла дорослого чоловіка на території колишнього Радянського Союзу дорівнює 66 кг, жінки – 59 кг. Індивідуальні коливання маси тіла складають 18 – 25 кг відносно середньої величини.

Грудна клітка у жінок коротша і вужча за чоловічу, внаслідок чого, також завдяки великому нахилу тазу у жінок живіт довше. Загальна кількість м’язової маси у чоловіків у середньому складає 40% від всієї маси тіла, тоді як у жінок тільки 32%. В результаті чого фізична сила жінки в цілому менша за чоловічу. У жінок жирова тканина розвинена більше, чім у чоловіків. Характерною вторинною статевою ознакою у жінок є наявність добре розвинених молочних залоз, які у чоловіків знаходяться в зачатковому стані. Шкіра чоловіків товща і грубіша, до того ж більш волосиста на обличчі.

Конституція. Під конституцією зазвичай розуміють комплекс індивідуальних фізіологічних і морфологічних особливостей, які відносяться тільки до конкретної людини і формуються у визначених соціальних і природних умовах. Вони проявляються в реакції організму на різноманітні (в тому числі і патологічні) впливи. Основним ядром цього комплексу є низка спадкових ознак, отриманих від попередніх поколінь. Тому кожний індивідуум являє собою єдність внутрішніх (спадкових) і зовнішніх (оточуюче середовище в широкому значенні слова) факторів, які проявляються в його статурі.

Зовнішній будові відповідає визначена внутрішня будова.

Завдяки такій кореляції за зовнішньою будовою можна уявити собі особливості внутрішньої будови. Для більш точної діагностики у медицині важливо враховувати тип статури даної людини. Виділяються три типи статури.

1. Доліхоморфний тип. Високий або вище середнього зріст, відносно короткий тулуб, мала окружність грудної клітки, середні або вузькі плечі, довгі нижні кінцівки, малий кут нахилу тазу.

2. Брахіморфний тип. Середній або нижче середнього зріст, відносно довгий тулуб, велика окружність грудної клітки, відносно широкі плечі. Короткі нижні кінцівки, великий кут нахилу тазу.

3. Мезоморфний тип – середній, проміжний тип статури.

Норма і аномалії. Організм людини в процесі свого становлення пристосувався до оточуючого його середовища. В результаті між ним і конкретними умовами зовнішнього світу склалась певна рівновага. Ця рівновага, яка досягається завдяки визначеним морфологічним і функціональним особливостям організму, позначається як норма, а відповідна їй будова тіла як нормальна. Оскільки різноманітні фактори зовнішнього і внутрішнього середовища впливають на організм, то будова його і окремих органів і систем варіює, але ця варіабельність в нормі не порушує установленої рівноваги із середовищем. Таким чином, норма не є чимось застиглим, незмінним; вона різноманітна і представлена багатьма варіантами будови, які складають у сукупності індивідуальну мінливість організму, обумовлену як спадковістю, так і факторами зовнішнього середовища.

Будова організму і його окремих органів має багато різновидів – варіантів норми (variatio, латинська – різновид). Згідно варіаційній статистиці, вони утворюють варіаційний ряд, по краях якого знаходяться крайні форми індивідуальної мінливості (В.Н.Шовкуненко). Отже, норма – це гармонійна сукупність таких варіантів будови і співвідношення таких структурних даних організму, які характерні для людини як виду і забезпечують повноцінне виконання біологічних і соціальних функцій.

Аномалія (anomalos - несхожий) – це відхилення від норми, виражені у різній ступені. Вони мають також різновиди, із яких одні є результатом неправильного розвитку, але не порушують установленої рівноваги організму із середовищем, і, отже, не відображаються на функції. Приклад: правостороннє положення серця (декстрокардія) або збочене розташування нутрощів (situs viscerum inversus). Інші аномалії супроводжуються розладом функцій організму або окремих органів, порушують рівновагу організму із середовищем (наприклад, розколина піднебіння) або навіть приводять його до повної нежиттєздатності (наприклад, відсутність черепу – акранія, відсутність серця – акардія та інші). Такі різкі вади розвитку називаються виродствами. Розділ анатомії і ембріології, який вивчає аномалії і виродства, називається тератологією (teras, teratos, грецька – чудовисько). Вона відноситься також і до патологічної анатомії.

Читайте також:

1. II. Критерій найбільших лінійних деформацій
2. III.4 Форматування тексту.
3. IV. Виклад інформаційного матеріалу
4. IV. Виклад інформаційного матеріалу
5. IV. Критерій питомої потенціальної енергії деформації формозміни
6. IV. Прийняття рішень у полі четвертої інформаційної ситуації
7. R – розрахунковий опір грунту основи, це такий тиск, при якому глибина зон пластичних деформацій (t) рівна 1/4b.
8. Tема 4. Фації та формації в історико-геологічному аналізі
9. V. Прийняття рішень у полі п’ятої інформаційної ситуації
10. VI. Прийняття рішень у полі шостої інформаційної ситуації
11. Абсолютизація формально-технічних пошуків у мистецтві ХХ ст.
12. Автомати­зовані інформаційні систе­ми для техніч­ного аналізу товар­них, фондових та валют­них ринків.

Переглядів: 827