Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Проблеми міжнародно правового регулювання глобальної геополітики.

Коли ж йдеться про глобалізацію світу, то тут у власному значенні не можна вже вести мову про правове забезпечення глобалізованого життя. Не можна ство­рити такі юридичні закони, які б були обов'язковими для усіх. На практиці, якщо гіпотетичне допустити таку ситуацію, то виявилося б, що такими законами ма­ли б бути закони країни, яка перша і най­дальше просунулася на шляху глобаліза­ції. Такою країною, як відомо, є США. Тому й невипадково дехто синонімом глобалізації вважає американізацію. У силу цього це викликатиме шалений опір, що й можна спостерігати в сучасно­му світі, скажімо, в діяльності так званих антиглобалістів. Вихід, мабуть, полягає в тім, щоб знайти якісь універсальні та па­суючі усім народам норми права. Але це нездійсненне в силу особливостей самого юридичного закону. Адже юридичний за­кон має силу (реально може функціону­вати) тільки за умови, коли він у разі не­виконання тягне за собою відповідні сан­кції. Якщо такого не існує, то і практично юридичного закону не існує. Він залиша­ється тільки «моральним» закликом чи побажанням, якого можна дотримувати­ся або не дотримуватися. Щоб діяли одні й ті ж юридичні закони, потрібні ефекти­вні міжнародні санкції та органи, які б їх приводили в дію та здійснювали тоталь­ний контроль. Це ж знову-таки міф, на­віть якщо в останньому випадку викорис­товувати сучасні інформаційні мережі.

Звичайно, за свою історію людство на­копичило досвід міжнаціонального спіл­кування. Він передусім знайшов вира­ження в деяких світових релігіях, христи­янстві, зокрема. Це відомі, так звані, за­гальнолюдські норми моралі. Але треба брати до уваги, що в людській свідомості сама релігія (християнство, іслам, буд­дизм, іудаїзм та ін.) сприймаються не просто як певні духовні сутності, але як та сфера духу, яка ідентифікується з пев­ними народами, державами та їх діями. А тому коли брати моральні норми якоїсь однієї релігії як взірець, то це сприймати- меться як спроба нав'язати образ життя цього народу в супротив іншим, що й спостерігаємо у сучасному світі. То є глу­хий кут, в який потрапляє спроба знайти вихід загальнолюдських норм на терені релігійної свідомості.

Тому пошуки в цьому плані необхідно здійснювати дещо іншим шляхом, безумо­вно, не відкидаючи раніше сказаного.

Один з цих шляхів торує сучасна Євро­па. Вона, власне, діє старим випробува­ним методом. Він полягає в створенні об'єднання на зразок держави з її кордо­нами, спільною валютою, органами вла­ди, а також юридичними законами, що мають бути спільними для цього об'єд­нання. Можливо, для Західної Європи це й годиться, оскільки у цих народів досить тривала спільна історія, відповідні тради­ції та ментальність. Але ж який супротив у них виникає стосовно інших країн, зо­крема тих, що утворилися на терені коли­шнього Радянського Союзу, скажімо, України чи Росії. То є досить симптома­тична ситуація. І її не можна тлумачити тільки в термінах економіки, мовляв, економіка не досягла рівня європейців. Тут глибше коріння, що стосується істо­ричного буття народів. Без врахування цього правове поле не працюватиме. На­віть можна висловити міркування, що і об'єднання Західної Європи має в силу сказаного також дуже багато проблем, а тому і його не слід абсолютизувати чи брати за взірець.

Коли ж мовиться про світове співтова­риство, то проблема створення ефектив­ного правового поля у глобалізованому світі є ще складнішою, ніж це має місце в Європі. То такий конгломерат, що ніяка Вавілонська башта не може бути його мо­деллю. А втім люди приречені жити спільно на Землі, і їх життя залежить від їхніх спілкувань, спільного розв'язання проблем, що виникають. Вони мають ре­гулювати спільні проблеми і водночас не нехтувати особливостями кожного окре­мого народу та держави.

В ситуації, що існує, а також тенден­ціях, які можна фіксувати, аж ніяк не мо­жна в правовому полі ігнорувати тради­ціями, ментальністю тих чи тих народів і нав'язувати якісь єдині, хай навіть здава­лося б чудові юридичні норми. Правовим чином ефективно регулюватися можуть процеси, які стосуються компетенції відповідної держави, а не усього глобалізо-ваного світу. Зрозуміло, держава має вра­ховувати свої інтереси в міжнародних відносинах і відповідним чином зважати у своїй правотворчій діяльності на міжна­родні реалії.

Але це може бути тільки волею самої держави, а не міжнародних організацій. Будь-який юридичний закон може тоді ефективно функціонувати, коли він є ле­гітимований, тобто визнаний народом. Сам же процес легітимації передбачає вписування закону в культуру відповідної держави, відповідного народу. Якщо за­кон не легітимований, то він не матиме юридичної сили і буде втілюватися в дій­сність тільки за допомогою насилля.

Регулювання міжнародних відносин може бути не на основі юридичних зако­нів, а моральних норм, стосунків етично­го характеру. Моральні норми існують у всіх народів незалежно від їх цивілізацій -ного рівня розвитку. Вони, власне, і ста­новлять, так зване, природне право. У природному праві не цінності правопо­рядку є первинними, як це має місце в публічному праві, а життя людини, тобто людина є верховною цінністю. В міжна­родних відносинах це має бути провід­ним. У такому разі буде реалізована спра­ведливість і регулювання відбуватиметься заради блага людини, а не проти неї.

Це означає, що глобалізація світу істот­но змінює способи регулювання суспіль­ного буття в цілому. Має відбутися етич­ний поворот в міжнародних відносинах, інакше людство буде приречене на постійні конфлікти та соціальні катаст­рофи. Щоб запобігти їм, треба змінювати порядок міжнародних відносин, в основу яких слід покласти етичні принципи бут­тя людини у світі. Регулятивний характер права при цьому не буде відкинутий, але він набере іншого характеру, оскільки бу­де чітко окреслене поле його функціону­вання. Водночас воно матиме взірець для свого вдосконалення — моральні ціннос­ті людини, ЇЇ духовний світ.

Етичний поворот, до якого, безпереч­но, схиляє глобалізація світу, — це спосіб запобігти тим вельми прикрим сучасним явищам, що називаються тероризмом у будь-яких формах їх прояву. Це — насил­ля і воно підлягає осуду та боротьбі з ним. Водночас — це також відповідь на насилля, що має місце в сучасному гло-балізованому світі. І поширенню цього негативного явища, безумовно, сприяє глобалізація з її всюди і надто швидко по­ширюваною інформацією, а також роз­повсюдженням сучасної зброї.

Тому знову напрошується висновок, що Глобалізація вимагає іншого погляду на процес правотворення і, відповідно, інших принципів регулювання сучасних соціальних процесів.

Нова глобальна геополітична ситуація вимагає створення більш демократичної і справедливої системи міжнародних відносин, в рамках якої вирішення невідкладних проблем не тільки не уповільнюються, й отримають нове прискорення. Зазначені цілі можуть бути досягнуті, в першу чергу на шляху реформування великих і найбільш значних міжнародних організацій, перш за все, Організації Об'єднаних Націй, що є запорукою збереження стабільності у світі на етапі переходу від біполярної до багато-полюсної системи міжнародних відносин, закріплення лідерства демократичних держав та їх союзів за умов що воно не перетвориться у диктат над світом.

Більш того, не дивлячись на здавалося б відпрацьовану правову базу економічних відносин трьох постіндустріальних гігантів: США, ЄС і Японії — світ неодноразово спостерігав спалахи торгівельних війн між ними, які велися з застосуванням дискриміна­ційних юридичних актів. Після усунення такого фактора, як необхідність протистояти СРСР, проблеми міжнародно-правового забезпечення економічного співробітництва-суперництва між економічними лідерами сучасного світу можуть у подальшому загос­трюватись ще сильніше.

Особливе хвилювання вітчизняних і західних аналітиків викликає значне поси­лення економічної й військово-політичної могутності Китаю, яке супроводжується зростанням «демографічного тиску» на російський Далекий Схід і експансією дешевих китайських товарів на основних світових ринках.

Незважаючи на це, перехід від біполярної до багатополярної системи міжнародних відносин і усунення протистояння по лінії «Схід- Захід» зробили світ безпечнішим на глобальному рівні. В цей же час людство зіткнулось з явищем, яке можна охарактери­зувати як «реанімацію» конфліктів національного, етнічного і релігійного характеру, а також територіальних конфліктів, які раніше перебували під тиском глобального про­тистояння двох наддержав.

Ця тенденція становить особливу небезпеку в умовах, коли на існуючий рівень конфліктності накладаються якісно нові загрози, пов'язані з розповсюдженням зброї масового знищення, ракетної техніки і технологій. Якою буде реакція «громадської думки» розвинених демократій західного світу, коли на вулицях одного з найбільших європейських міст ісламськими (ірландськими, баскськими, корсиканськими, африка­нськими та ін.) терористами буде підірвано портативний ядерний заряд? Чи не призведе це до фашизації Заходу, відмови від загальних декларацій про права і свободи на користь всеосяжного обмеження міграції з колишніх колоній і країн «третього світу», створення «санітарного кордону» між благополучною західною цивілізацією і спостерігаючими на її блага масами «світової периферії», до складу якої увійде переважна більшість людства? Загроза масової міграції в світ свободи і благополуччя» — здатна спричинити глобальні екологічні лиха та економічний колапс.

Протистояння «розвинутої Півночі» та «занедбаного Півдня» може стати глоба­льною геополітичною домінантою XXI віку, де роль міжнародних організацій зведеться до функції «міжнародного жандарму», уважно стежачого за тим, щоб в «третьому світі» не виявилася військова наддержава, здатна шантажувати решту світу ядерною або іншою зброєю надвисокої ступені поразки. Те, що цей сценарій, не дивлячись на його сьогодені фантастичність може дійснитися, уявляється цілком можливим розвитком подій, якщо подивитися на історію розквіту та загибелі великих імперій минулого, кожна з яких занепала під ударами оточуючих її «варварських» народів, котрі приходили до простого висновку: достаток і благополуччя легше «відвоювати» у сусідів, чим «збудувати» в себе. І ніяка «гуманітарна допомога» не змогла стримати сповнених заздрості й засліплених блиском імперій войовничих представників периферії.

Не можна твердити, що «світове цивілізоване суспільство» не спробує відповісти на виклик часу. Проте у описаній ситуації «фактор часу», необхідність негайного реагування на виникнення загрози, має вирішальне значення. У дійсності ж прийняття рішень в рамках ООН та інших міжнародних організацій надовго затягуються (в результаті тривалих обговорень, узгоджень, ратифікаційних процедур), через що ці рішення втрачають реальну силу. Багатство міжнародних діалогів і багатосторонніх переговорів різко контрастує з мізерними, поки що, практичними результатами.

Між тим звернемо увагу на колегіальний орган світового значеня прямо покликаний до міжнародно правового регулювання глобальної геополітики.

З утворенням у жовтні 1945 р. Організації Об'єднаних Націй та з прийняттям Статуту ООН були закладені основи сучасного права. Пізніше, в 1970 р. в декларації Генеральної Асамблеї ООН (ГА ООН) перераховувались сім принципів міжнародного права, які стосуються дружніх відносин між державами. До їх числа відноситься: заборона погрози силою та її застосування, мирне вирішення спорів, невтручання, співробітництво, рівноправність і самовизначення народів, суверена рівність держав та добросовісне виконання міжнародних зобов'язань. В більш детальному викладенні ціпринципи (у сполучені з новими: непорушності кордонів, територіальній цілісністі держав, повагою прав людини та основних свобод) були зафіксовані у Заключному акті Наради по безпеці і співробітництву в Європі 1975 р.

Однак, варто нагадати, що названі документи не мають прямої юридичної сили. Викладенні в них принципи є обов'язковими лише у тій мірі, в якій їх зміст юридичне взнається державами. Тобто — вони існують лише як норми звичаєвого права. Щоп­равда, як це не парадоксально, необов'язковий характер деяких найважливіших доку­ментів, ООН, виявився у деяких випадках не стільки слабкістю, скільки, певною мірою, джерелом сили. Так, в зв'язку з подіями в Німеччині, колишніх республіках СРСР, Чехословаччині та Югославії такі принципи як принцип територіальної цілісності і право націй на самовизначення, увійшли в серйозну суперечність один з одним. В цій ситуації, як відмічає авторитетний спеціаліст в галузі міжнародного права А.Крайкер-майєр, «неодмінний характер домовленостей може полегшити загальний розвиток міжнародно-правового процесу, забезпечити йому необхідну гнучкість».

Оскільки в згаданій Декларації ООН робиться заклик до всіх держав чітко дотримувати принципів Статуту ООН, то можна вважати що вони визнано тими з них, хто голосував за цю декларацію. На нашу думку, в новій геополітичній ситуації така суперечність може сприяти або посиленню процесу довільного використання міжна­родного права як інструмента політики «сильних світу цього», або вдосконаленню міжнародного правопорядку.

Це лише один з прикладів існуючих суперечностей, які змушують скептично ставитись до прогнозів ряду теоретиків, які бачать майбутнє ООН в досить райдужних тонах, розглядаючи цю організацію як гіпотетичний «світовий уряд». При усій прива­бливості, ця перспектива здається нам досить віддаленою. Більш того, багато експертів дійшли висновку, що у теперішньому своєму вигляді Організація Об'єднаних Націй дуже скоро стане неспроможною виконувати повною мірою ті завдання, які ставились перед нею в момент заснування, оскільки ініціатори — фундатори ООН в 1945 р. могли зафіксувати в її правовій базі тільки післявоєнний розклад геополітичних сил. Це ще раз підтверджує те, що після зникнення «несучих конструкцій біполярної геополітики» згаданого пріоду реформа ООН стала нагальною необхідністю.

Зокрема, найважливішим питанням є сьогодні питання про посередництво ООН в конфліктах, що виникають всередині окремих країн. У даний час ООН втручається у конфлікти між країнами для того, щоб добитися припинення вогню, покарати агресора узгодженими міжнародними санкціями (до речі, основною санкцію як і раніше залишається «вигнання» з міжнародного співтовариства), отримати час для більш послідовного і докладного виявлення глибинних причин конфлікту і розробити систему таких заходів і санкцій, які б запобігли його відновленню. Однак в останні роки ООН почала втручатися й в конфлікти в кордонах окремих країн: в повстання курдів у північному Іраку та шиїтів — у південному, етнічний конфлікт в Боснії та Герцеговині, усобиця в державних структурах в Сомалі та скинення демократично обраних урядів на Гаїті та в Бірмі (Мьянмі) та інших державах. Ці кризи породили декілька досить делікатних проблем. Чи слід ООН ризикувати, порушуючи принцип суверенітету держави? Які формі має приймати військове втручання ООН та використання миротворчих сил? Чи не супере­чить одна одній екстренна миротворча допомога та довгострокова допомога в галузі розвитку?

Немає сумніву в тому, що коли безпека людей перебуває під загрозою (в тому числі — у межах окремих країн), миротворчі операції ООН можуть виявитися успіш­ними лише в тому випадку, якщо їх організатори матимуть чіткі, суворо визначені повноваження. Для досягнення цієї мети слід переглянути і розширити відповідні розділи Статуту ООН.

Основний аргумент проти ідеї масштабних структурних реформ головної міжна­родної організації зводиться до твердження, що хоч ООН і недосконала організація, але це краще, що є сьогодні у світового співтовариства. Прихильники такого підходу вважають, що проблеми ООН полягають у відсутності вмілого керівництва, надзвичай­ної бюрократизації, нераціональних витратах ресурсів, корупції, відсутності необхідного контролю за кількісним зростанням персоналу, незадовільній діяльності фондів і спе­ціалізованих організацій.

Усунення зазначених негативних факторів є вагомим резервом поліпшення дія­льності ООН в її теперішньому вигляді. Але — тільки резервом. Перебудова бюрокра­тичних структур ООН без внесення кардинальних коректив в концепцію побудови і функціонування Організації не вирішить проблему існування дійових міжнародно-пра­вових механізмів, які в умовах нової глобальної геополітичної ситуації забезпечували б ефективне функціонування сучасної системи міжнародних відносин.

Цілком очевидно, що Організація, сконструйована відповідно до реалій 1945 p., не може без істотної трансформації відповідати потребам людства третього тисячоліття. Теперішня структура ООН закріплює домінування ряду держав тільки тому, що вони є переможцями у другій світовій війні. Це значною мірою суперечить тенде­нціям розвитку сучасного світу, та ряду положень Статуту ООН, який має стати міжнародно-правовим документом навколо якого будуватиметься нова система міжна­родних відносин.

На думку юриста-міжнародника О. Болгова, тільки за наявності прообразу «міжнародного керівництва» в особі ООН, «міжнародного поліцейського» в особі Ради Безпеки, а також і Статуту ООН як «світової Конституції», міжнародне право буде ефективно виконувати свої функції, тобто не стільки фіксувати і «кодифікувати» сьогоднішні міжнародні відносини, скільки впливати на їх зміни, виходячи з критеріїв більше безпечного, демократичного і справедливого світу. Між тим, зрозуміло, це стане можливим із усуненням багатьох проблем, як зазначених нами вище так і не зазначених.

 


Читайте також:

  1. V. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ. ОХОРОНА НАДР ТА ПРОБЛЕМИ ЕНЕРГЕТИКИ
  2. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
  3. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі
  4. Автоматизація водорозподілу з комбінованим регулюванням
  5. Автоматизація водорозподілу регулювання зі сталими перепадами
  6. Автоматизація водорозподілу регулюванням з перетікаючими об’ємами
  7. Автоматизація водорозподілу регулюванням за верхнім б'єфом
  8. Автоматизація водорозподілу регулюванням за нижнім б'єфом
  9. Автоматичне регулювання витрати помпових станцій
  10. Автоматичне регулювання.
  11. Аграрні проблеми в працях письменників аграрників.
  12. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання




Переглядів: 916

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Поняття геополітичної безпеки | Правові основи забезпечення національної безпеки України в геополітичній сфері.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.014 сек.