Збудники черевного тифу та паратифів

Збудники харчових інфекційних хвороб людини

До харчових інфекційних хвороб людини відносяться: черевний тиф та паратифи, дизентерія, холера. Збудниками цих хвороб є бактерії родів Salmonella, Shigella, Vibrio. Харчові інфекційні хвороби, для яких джерелом інфекції є людина, часто носять груповий характер. Механізм передачі фекально-оральний. Шляхи поширення можуть бути різними: харчовий, водний, контактно-побутовий.

Черевний тиф та паратифи А і В – інфекційні хвороби, збудниками яких є відповідно Salmonella typhi, Salmonella paratyphi та Salmonella schottmuelleri. Супроводжуються вони патогенетичними та клінічними проявами, які характеризуються ураженнями лімфатичної системи кишечника та вираженою інтоксикацією.

Морфологічні , культуральні та фізіолого-біохімічні властивості. Збудники черевного тифу та паратифів належать до родини Enterobacteriaceae, роду Salmonella.

Сальмонели – дрібні (2 ‑ 3 × 0,5 – 0,7 мкм) грамнегативні палички із заокругленими кінцями (рис. 9). У мазках виявляється мікрокапсула, рухаються за допомогою перетрихіальних джгутиків.

Сальмонели – факультативні анаероби, ростуть на простих поживних середовищах при 37°С, рН 7,2 ‑ 7,4. Можуть розвиватися в межах від 6 до 46°С. При рН 5 – 8 і температурі 20°С здатні розмножуватися, але значно повільніше, ніж при оптимальних умовах росту. На поверхні МПА в чашках Петрі сальмонели утворюють гладенькі, круглі, випуклі, напівпрозорі вологі колонії з металевим блиском, іноді з трохи вдавленим центром (S-форма). Багато серологічних типів сальмонел утворюють на МПА навколо колонії слизистий вал – феномен валоутворення. Поряд з S-формами, сальмонели утворюють R-форми колоній – шорсткі, мутні, сухі.

Біохімічна активність сальмонел досить висока, але вони синтезують меншу кількість ферментів, ніж E. coli, зокрема, не ферментують лактозу. S. typhi менш активні, ніж збудники паратифів: вони ферментують ряд вуглеводів без утворення газу. Більшість сальмонел утворюють сірководень. Диференціація видів сальмонел, збудників черевного тифу та паратифів наведена в таблиці 5.

Антигенні властивості. Сальмонели мають О-соматичний антиген, два типи джгутикових Н-антигенів (І фаза та ІІ фаза), К-антиген – поверхневий, чи капсульний, Vi-антиген – антиген вірулентності, з яким пов'язана стійкість бактерій до фагоцитозу. Виявлено понад 80 варіантів Н-антигенів І фази, за цими антигенами серогрупи розділяють на серотипи. Н-антигени ІІ фази зустрічаються у різних сероваріантів. Виявлено 9 Н-антигенів ІІ фази. Ідентифікація за антигенними властивостями здійснюється за схемою Кауфмана-Уайта.

Фактори патогенності. Сальмонели утворюють ендотоксин, який здійснює ентеротропну, нейротропну та пірогенну дію. Білки зовнішньої мембрани, зв'язані з мікрокапсулою, обумовлюють адгезивні властивості, стійкість до фагоцитозу.

Резистентність. За межами організму сальмонели характеризуються високою стійкістю до дії різних факторів зовнішнього середовища. Вони добре переносять низьку температуру, витримують заморожування протягом декількох місяців. У холодній стоячій воді зберігаються протягом 2-х років, у водопровідній – до 3 місяців, у грунті – від 1 до 9 місяців. Сальмонели швидко гинуть під дією високої температури: при 70°С – через 5 ‑ 10 хв, при кип'ятінні – миттєво.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Збудники бактеріальних кишкових інфекцій	\|	Збудники дизентерії

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.