Збудники дизентерії

Таблиця 5

Серологічна класифікація бактерій роду Salmonella

Група чи вид (серовар)	Антигенна структура
О-антиген	Н-антиген
І фаза	ІІ фаза
Група А
S. paratyphi A	1,2,12	a	‑
Група В
S. paratyphi В	1,4,5,12	b	1,2
S.abony	1,4,5,12	b	e,n,x
S. typhimurium	1,4,5,12	i	1,2
S. derby	1,4(5),12	f,g	(1,2)
S. stanely	4,5,12	d	1,2
S. heidelberg	4,5,12	r	1,2
S. abortus-equi	4,12	‑	e,n,x
S. abortus-ovis	4,12	c	1,6
S. abortus-bovis	1,4,12,27	b	e,n,x
Група С (1,2)
S. paratyphiС	6,7,Vi	c	1,5
S. cholerae-suis	6,7	c	1,5
S. typhisuis	6,7	k	1,5
S. thomson	6,7	k	1,5
S. duesseldorf	6,8	z4; e,h	‑
S. newport	6,8	z4	1,2
S. albany	(8),20	z4; z24	‑
Група D (1)
S. typhi	9,12,Vi	d	‑
S. enteritidis	1,9;12	g,m	‑
S. dublin	1,9,12	g,p	‑
S. rostoc	9,12	g,p,u	‑
S. moscow	1,9,12	g,q	‑
S. gallinarum	1,9,12	i
Група E (1,3)
S. london	3,10	i,v	1,6
S. anatum	3,10	e,h	1,6
S. harrinsonburg	(3),(15),34	z10	1,6

Сальмонели швидко гинуть під дією дезінфікуючих речовин. На них згубно діють прямі сонячні промені. Тривалий час сальмонели можуть зберігатися в різних харчових продуктах: м’ясі, молоці, кондитерських виробах, приготованих з використанням молока, яєчного порошку тощо, і при сприятливих умовах здатні розмножуватися в цих продуктах. Слід пам'ятати, що органолептичні властивості при цьому не змінюються.

Сальмонели стійкі до висушування. У кімнатному пилі зберігають життєздатність до 3 місяців, у фекаліях великої рогатої худоби ‑ до 4-х років. Сальмонели стійкі до високих концентрацій NaCl, особливо у середовищі, де міститься білок. У м'ясному розсолі, який містить 29% NaCl при 6 ‑ 12°С, сальмонели зберігають життєздатність до 4 місяців.

Епідеміологія. Черевний тиф та паратифи – антропонозні інфекції. Збудники виділяються від хворих протягом усієї хвороби, головним чином, із випорожненнями та сечею. Після перенесеного захворювання частина перехворілих залишається бактерієносіями. Носійство пов'язане з недостатньою напруженістю імунітету та тропізмом бактерій до лімфатичних клітин, в які вони активно проникають і де можуть розмножуватися.

Механізм передачі фекально-оральний, переважає водний шлях передачі, рідше зустрічається харчовий та контактно-побутовий. Черевний тиф та паратифи реєструються в усіх країнах світу. Частіше хворіють люди віком від 15 до 30 років. Підвищення захворюваності спостерігається влітку та восени.

Патогенез. Збудник потрапляє в організм через рот, досягає тонкого кишечнику, в лімфатичних утвореннях якого розмножується, а потім проникає в кров. Током крові він розноситься по всьому організму, проникаючи в паренхіматозні органи (селезінку, печінку, нирки, кістковий мозок). При загибелі бактерій звільняється ендотоксин, який викликає інтоксикацію.

Найсприятливіші умови для розмноження бактерій знаходяться у жовчному міхурі, де вони можуть зберігатися тривалий час, навіть протягом усього життя. При випорожненні жовчного міхура бактерії у великій кількості надходять до тонкого кишечнику і знову потрапляють у ті ж лімфатичні утворення тонкої кишки. У результаті повторного надходження сальмонел може розвинутися своєрідна алергічна реакція, яка проявляється у вигляді запалення і наступного некрозу лімфатичних утворень. Виводяться сальмонели із організму з сечею та випорожненнями.

За клінічною картиною черевний тиф неможливо відрізнити від паратифів. Інкубаційний період триває 12 – 14 діб. Захворювання починається гостро з підвищення температури тіла, проявів слабкості, втомленості, порушення сну, апетиту. Для черевного тифу характерно помутніння свідомості, марення, галюцінації, наявність висипань. Тяжким ускладненням є перитоніт, кишкова кровотеча внаслідок некрозу лімфатичних утворень кишки. Після перенесеного захворювання виробляється стійкий тривалий імунітет.

Лабораторна діагностика. Матеріалом для дослідження є кров, сеча, випорожнення. Основний метод діагностики бактеріологічний. Завершується він внутрішньовидовою ідентифікацією виділеної чистої культури збудника – визначенням фаговара. Застосовують і серологічний метод – реакцію аглютинації Відаля, РНГА (реакцію непрямої гемаглютинації).

Для диференціації бактерій роду Salmonella використовують диференціально-діагностичні середовища з лактозою (середовище Плоскірева, Ендо, Левіна). На цих середовищах E. coli, яка здатна ферментувати лактозу з утворенням кислоти та зміною кольору індикатора, утворює колонії, які відрізняються кольором від колоній сальмонел, що не ферментують лактозу. На середовищі Ендо бактерії E. coli дають колонії малинового кольору, часто з металевим блиском, сальмонели – безбарвні чи блідо-рожеві (забарвлені в колір середовища); на середовищі Плоскірева – колонії E. coli – помаранчево-червоного кольору, сальмонел – прозорі чи ніжно-рожеві; на середовищі Левіна E. coli утворює колонії чорного кольору, оточені обідком, сальмонели – прозорі, ніжно-рожеві чи рожево-фіолетові.

Для диференціації сальмонел і бактерій роду Proteus та БГКП використовують середовище з сечовиною (комбіноване середовище з сечовиною та вуглеводами), SS-агар (Salmonella-Shigella-агар) тощо. Колір цих середовищ обумовлений неоднаковою інтенсивністю розщеплення мікроорганізмами азотистих речовин з утворенням лужних продуктів. Культура вважається не патогенною, якщо вона протягом однієї доби ферментує лактозу чи сечовину.

Культури, які слабо зброджують лактозу без газу в середовищі з глюкозою та не розщеплюють сечовину, повинні бути додатково досліджені (як підозрілі на шигели Зонне). Ферментація глюкози з утворенням газу при одночасному дослідженні середовища з лактозою вказує на належність культури до роду Escherichia. Розщеплення сечовини властиве бактеріям роду Proteus. Грамнегативні рухомі палички, нездатні розщеплювати лактозу та сечовину, але ферментуючі глюкозу з утворенням газу, підозрілі як паратифозні. Такі ж палички, рухомі, що не зброджують лактозу та сечовину і розщеплюють глюкозу без утворення газу, підозрілі як черевотифозні.

Нерухомі грамнегативні палички, які не ферментують лактозу та сечовину і розщеплюють глюкозу без утворення газу, підозрілі як збудники дизентерії.

На SS-агарі БГКП та бактерії роду Proteus (за виключенням О-форм) не ростуть, а сальмонели ростуть у вигляді ніжних, безбарвних колоній.

Щільні диференціально-діагностичні середовища використовують лише для визначення належності бактерії до роду Salmonella і відділення їх від супутньої мікрофлори.

Для ефективного виділення сальмонел із патологічного матеріалу, який містить велику кількість супутньої мікрофлори, використовують накопичувальні середовища: Мюллера, Кауфмана та інші. Тетратіоновий натрій, який додається до середовища Мюллера, пригнічує ріст БГКП, але не перешкоджає росту сальмонел. Середовище Кауфмана являє собою модифіковане середовище Мюллера, до якого додають розчин брильянтового зеленого та натуральну бичачу жовч. Ці компоненти стримують ріст БГКП та бактерій р. Proteus, сприяючи росту сальмонел. Ферментативні властивості сальмонел не завжди стабільні і можуть змінюватися залежно від умов зовнішнього середовища, тому правильне типування сальмонел можливе лише в результаті комплексного вивчення морфо-логічних, культуральних, ферментативних властивостей та антигенних структур.

Лікування. Призначають антибіотики, застосовують імунну та антибіотикотерапію.

Профілактика. Для профілактики проводять санітарно-гігієнічні заходи, які полягають у знезараженні джерел інфекції шляхом своєчасної діагностики, госпіталізації хворих, дезінфекції в осередках, виявленні і лікуванні носіїв. Велике значення у профілактиці черевного тифу та паратифів має знезараження води, охорона джерел водопостачання від забруднення, систематичне високоякісне очищення території населених пунктів, боротьба з мухами, захист від них харчових продуктів та води, дотримання санітарно-гігієнічних правил, перевірка на носійство працівників харчових блоків за епідемічними показниками.

З метою специфічної профілактики застосовують вакцинацію. Виготовляють декілька варіантів вакцин: моновакцина проти черевного тифу, дивакцина проти черевного тифу та паратифу В та тривакцина проти черевного тифу, паратифів А та В. Застосовують також тифозну спиртову вакцину, збагачену Vi-антигеном.

Бактеріальна дизентерія – гостре інфекційне захворювання, яке характеризується ураженням товстої кишки та загальною інтоксикацією. Збудниками цього захворювання є бактерії роду Shigella. Рід отримав назву у 1950 р. на честь японського дослідника К. Шига, який в 1889 р. описав одного зі збудників дизентерії.

Морфологічні, культуральні та фізіолого-біохімічні властивості. Збудники дизентерії належать до родини Enterobacteriaceae, роду Shigella. Сучасна міжнародна класифікація шигел наведена у таблиці 6.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Збудники черевного тифу та паратифів	\|	Класифікація бактерій роду Shigella

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.