Загальні відомості про горіння. Фізико-хімічні основи горіння.

Зростаючий рівень технічного оснащення підприємств, ускладнення виробничих процесів супроводжуються зростанням енергоємності виробництв, високою концентрацією потужностей і матеріалів, застосуванням полімерних синтетичних матеріалів, зростанням площ та поверховості виробничих будівель. За таких умов недодержання вимог пожежної безпеки призводить до великих економічних збитків та людських жертв.

Щорічно на Землі відбувається до 5 млн. пожеж, в Україні – близько 18 тисяч, у Харкові та області – понад 1000 пожеж на рік.

Пожежі на промислових підприємствах виникають у більшості випадків від несправностей технологічного обладнання, електроустаткування, контрольно-вимірювальних та захисних приладів, необережного поводження з вогнем та порушення правил пожежної безпеки обслуговуючим персоналом.

Для запобігання та успішної боротьби з пожежами необхідно знати фізико-хімічні та пожеженебезпечні властивості вживаних речовин і матеріалів, уміти оцінювати пожежну небезпечність речовин і процесів, правильно вибирати ефективні засоби запобігання та захисту від пожеж та вибухів.

Горінням зветься складний фізико-хімічний процес взаємодії горючої речовини та окислювача, який супроводжується виділенням тепла та випромінюванням світла.

Умовами для виникнення і перебігу горіння є наявність горючої речовини, окислювача і джерела запалювання.

Горючі речовини – це тверді, рідкі, газо- або пилоподібні речовини, що здатні горіти, тобто окислюватися з виділенням тепла і світла.

Окислювачами у процесі горіння можуть бути кисень, хлор, бром та деякі інші речовини, у тому числі складні: азотна кислота, бертолетова сіль, калійна і натрійова селітри й інші речовини, які при нагріванні або ударі можуть розкладатися з виділенням кисню. Однак звичайно окислювачем у процесах горіння є кисень, що міститься у повітрі.

Джерела запалювання бувають відкриті – полум’я, іскри, розжарені об’єкти, світлове випромінювання тощо – та приховані – тепло хімічних реакцій, адсорбції, мікробіологічних процесів, адіабатичного стиснення, удару, тертя та ін.

Горюча речовина та кисень є реагуючими речовинами і разом складають горючу систему, а джерело запалювання викликає у ній реакцію горіння. При сталому горінні джерелом запалювання є зона реакції.

Горючі системи можуть бути гомогенними (однорідними) та гетерогенними (неоднорідними). До гомогенних (однорідних) належать системи, в яких горюча речовина і повітря рівномірно перемішані одне з одним (наприклад, суміші горючих газів, парів або пилу з повітрям).

До гетерогенних (неоднорідних) належать системи, в яких горюча речовина і повітря не перемішані одне з одним і мають поверхню розділу (наприклад, тверді горючі матеріали або рідини, що знаходяться на повітрі, струмені горючих газів і парів, що надходять у повітря тощо). Схема горіння гетерогенних горючих систем показана на рис. Л 6.1.

Рисунок Л 6.1 – Схема горіння гетерогенної горючої системи:

І – зона горючих парів та газів; ІІ – зона горіння; ІІІ – зона дифузії кисню до зони горіння; ГР – горюча речовина; ПЗ – продукти згорання.

Як правило, усі речовини горять у паровій або газовій фазі. Місцем виділення тепла у процесі горіння є зона горіння, що являє собою тонкий світний шар газів, у який з одного боку надходить пальне (горюча речовина), а з іншого боку з повітря крізь продукти горіння дифундує кисень. Стехіометрична суміш (тобто суміш у відповідному кількісному співвідношенні між реагуючими речовинами), що утворюється в зоні горіння, згорає за частку секунди. Тому концентрація кисню і пального в зоні горіння дорівнює нулю, а концентрація продуктів згорання є максимальною. Через те що весь кисень у зоні горіння вступає в реакцію, в зоні парів та газів горіння відсутнє. У цій зоні пари і гази, рухаючись угору, поступово нагріваються за рахунок дифундуючих нагрітих продуктів згорання і біля зони горіння розпадаються з утворенням атомів, радикалів та нових, меншого розміру молекул. У такому вигляді пальне у суміші з продуктами згорання надходить до зони горіння.

Рух полум'я по газовій суміші називають розповсюдженнямполум'я. Залежно від швидкості розповсюдження полум'я горіння може бути дефлаграційним з швидкістю дещо м·с^-1_,вибуховим – швидкість порядку десятків і сотень м·с^-1і детонаційним – тисяч м·с^-1.

Для дефлаграційного або нормального розповсюдження горіння характерна передача тепла від шару до шару, а полум'я переміщається у напрямі початкової горючої суміші.

Вибух – надзвичайно швидке екзотермічне хімічне перетворення вибухонебезпечного середовища, яке супроводжується виділенням енергії та утворенням стиснених газів, що здатні виконувати роботу (ГОСТ 12.1.010-76). Час вибуху становить 10^-5…10^-6с, а швидкість його поширення досягає сотень метрів на секунду. Вибух приводить до виникнення інтенсивного зростання тиску. В навколишньому середовищі утворюється і розповсюджується ударна хвиля. Ударна хвиля має руйнівну здатність, якщо надмірний тиск в ній вище 15 кПа.

Вона розповсюджується в газі перед фронтом полум'я із звуковою швидкістю – 330 м·с^-1.

Детонація виникає при згоранні вибухової суміші у закритій трубі. При цьому швидкість поширення полум’я по вибуховій суміші досягає значення 2000…3000 м/с. Поява детонації пояснюється утворенням ударної хвилі і стисненої, нагрітої, швидко реагуючої суміші, що рухається перед нею. Вони разом утворюють детонаційну хвилю, що призводить до прискорення поширення полум’я і виникнення детонації.

Горіння може бути відкритим полум’яним (температура полум’я у зоні горіння сягає 1200…3000 ^оС), а також відбуватися без полум’я у вигляді жевріння.

Жевріння – безполум’яне горіння твердої речовини (матеріалу) при порівняно низьких температурах (400…600 ^оС), яке часто супроводжується виділенням диму.

У результаті сполучення горючої речовини з киснем утворюються продукти згорання, склад і агрегатний стан яких залежать від складу речовини, що горить, та умов її горіння. Дим, що утворюється при горінні, являє собою дисперсну систему, яка складається з найдрібніших твердих частинок (діаметром 10^-4…10^-6см), завислих у суміші продуктів згорання з повітрям. При горінні органічних речовин найчастіше дим – це вуглець (сажа), який утворюється внаслідок неповного згорання. У диму можуть також знаходитися продукти розкладу речовин, що горять, та їх часткового окислення (продукти неповного згорання). До них, крім сажі, належать оксид вуглецю, сірководень, хлористий водень, окисли азоту, спирти, альдегіди, кетони, кислоти (у тому числі й синильна) та інші речовини.

Продукти повного та неповного згорання в певних концентраціях є небезпечними для життя людини. Так, концентрація в повітрі СО₂ на рівні 3–4,5 % стає небезпечною при вдиханні такого повітря протягом півгодини, а концентрація 8–10 % викликає швидку втрату свідомості і смерть. Оксид вуглецю СО є отруйним газом. Вдихання повітря, що містить 0,4 % СО – смертельне.

Окрім токсичних продуктів згорання, небезпечними факторами пожежі є відкрите полум’я та іскри, підвищена температура повітря й оточуючих предметів, знижена концентрація кисню, обвали конструкцій, вибух.

Розділ 2.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Напруга кроку.	\|	Показники пожежо- вибухонебезпечності речовин і матеріалів.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.