Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Джерела права класичного періоду. Сенатусконсульти. Едикти магістратів імператорські укази. Юриспруденція і діяльність юристів.

Едикти магістратів, насамперед преторів, були джерелом утворення особливої системи правових норм, яка дістала назву преторського права.

За часів принципату правотворча діяльність преторів по­мітно занепадає, оскільки не узгоджується з новими фор­мами державного ладу. За Адріана юрист Сальвій Юліан (бл. 125—126 pp.) здійснює остаточну редакцію постійного хорського едикту, а саме провадить кодифікацію претор­ського права. На пропозицію Адріана спеціальним сенатус-консультом едикт був затверджений і визнаний незмінюва­ним. Тільки імператор мав право доповнювати едикт. Коди­фікація преторського едикту — перша велика кодифікація після Законів XII таблиць.

Постанови сенату — сенатус-консульти ( senatus consulta) В період принципату вища державна, в тому числі і законо­давча, влада формально належала сенату. Принцепси ще не наважувалися проголошувати себе абсолютними монарха­ми. Вони_виголошували свою волю у формі постанов сена­ту. Гай Цезар Октавіан, який був тріумвіром, в 27 р. до н.е. оголосив, що має намір відійти від державних справ. Однак сенат наказав Октавіану залишатися на чолі управління Римською республікою, що той і «змушений був зробити». Відповідно до постанови сенату Гай Юлій Цезар Октавіан очолював Римську державу з 13 січня 27 р. до н.е. до момен­ту смерті (серпень 14 р. н.е.). Система державного управлін­ня, введена Октавіаном і закріплена його наступниками, одержала пізніше назву принципат. Ця форма державного управління проіснувала до II ст. На словах Октавіан ствер­джував, що відновив республіку, фактично ж він був єдиним правителем Римської держави, діставши від сенату почес­ний титул Августа, який раніше вживався лише в звертанні до богів. Сенат оголосив Октавіана Августа своїм принцепсом. Він міг накласти вето на рішення будь-кого із магіст­ратів, сенату, навіть коміцій. Поступово його влада стала необмеженою.

Деякий час сенат продовжує відігравати неабияку роль в державному житті Риму. З IV ст. до н.е. його склад попов­нювався магістратами, що відслужили свій строк і після скла­дення повноважень автоматично включалися в сенатський список. Однак, починаючи з Августа, склад сенату повністю формує принцепс. Формально сенат стає єдиним законо­давчим органом. Аби воля принцепса набула значення зако­ну, її вносили у вигляді проекту до сенату, а потім вона отримувала формальне затвердження. Сенат вибирав магіст­ратів (якийсь час вони ще зберігалися), навіть самого прин­цепса, проте це обрання носило чисто формальний характер, оскільки титул принцепса став успадковуваним. На той час сенат зберігав судову та адміністративну владу, однак його повноваження все більше обмежувалися.

З І до середини III ст. сенатус-консульти стають головною формою законодавства. Сенат при цьому не мав законодав­чої ініціативи і своїми постановами фактично лише оформ­ляв пропозиції принцепсів, які на підставі своєї влади мали право проголошувати свою волю у вигляді усних або пись­мових промов у сенаті. В сенатус-консультах нерідко дава­лися лише загальні принципові положення, які претори по­винні були відображати в едиктах.

До складу сенату входили представники вищих кіл рабо­власницької знаті. Вони так само, як і принцепс, були ви­разниками інтересів пануючого стану — рабовласників. Відповідно до цього постанови сенату (сенатус-консульти) виражали їх волю.

Діяльність юристів. За найдавніших часів юристами були жерці — служителі храмів (понтифіки). Вони складали зам­кнуту касту, юридичні знання тримали в глибокій таємниці, консультації надавали за певну винагороду. Так продовжу­валось досить довго, поки Гней Флавій, син вільновідпуще­ника, не вкрав книгу, в якій містилися позови та інші відо­мості про закони, і не передав її народу. Пізніше вона діста­ла назву Флавія цивільне право. На подяку народ обрав Флавія трибуном, сенатором і курульним едилом (Д. 1.2.7). Після обнародування Флавієм позовів юриспруденція перейшла до рук світських юристів.

В період республіки, як і в інші часи, юристи відносилися до пануючого стану і були виразниками його світогляду, в основному посідали високе службове становище. Свої кон­сультації та іншу юридичну допомогу вони здійснювали у вигляді порад, як належить поступити в тих чи інших спірних ситуаціях (respondere). Cavere — консультації з питань укла­дення договорів та інших правочинів, складання ділових документів тощо;

Agere — керівництво процесуальними дія­ми сторін при розгляді спорів.

Юристи користувалися авторитетом і популярністю, ос­кільки вони мали глибокі знання права, були майстрами юри­дичного аналізу конкретних правовідносин, хоча їх консультації в цей період носили ще чисто практичний характер. Своїми тлумаченнями законів вони надавали окремим нор­мам потрібного змісту, необхідного напряму і цим самим фактично створювали нові норми. В силу авторитету юристів та їхніх консультацій такі тлумачення набули загально­обов'язкового характеру і вже в республіканський період ста­ли своєрідним джерелом права. Консультаційна практика юристів, науково-практичні висновки їх безпосередньо впли­вали на розвиток права.

Проте найвищого розквіту римська юриспруденція досяг­ла за часів принципату, коли центр правотворчої діяльності переноситься від преторів до юристів. Претори як демокра­тичний інститут республіканського Риму не вписувалися в межі принципату, вони поступово втрачали авторитет, нормотворчу активність.

Оскільки юристи користувалися великою повагою. Август для надання стійкості своїй владі вирішив залучити їх на свій бік. Найвидатнішим юристам він надав право офіцій­них консультацій Gus publici respondendi).

Юристи, отримавши таке право, давали консультації ніби від імені принцепса, спираючись на його авторитет, що на­давало консультаціям офіційного характеру, а судді об­ґрунтовували свої рішення, приймаючи їх як обов'язкові. В такому союзі були зацікавлені обидві сторони — і принцепси, і юристи. Принцепси через авторитет юристів дістали опору своєї влади і активних провідників політики.

За умов станових протиріч юристи засобами права зміцню­вали рабовласницький лад, вишукували нові рішення пра­вових колізій повсякденного життя, правові засоби задово­лення потреб обороту, який швидко розвивався.

Юристи були зацікавлені в підтримці принцепсів. В пере­важній більшості вони поділяли їх політику в силу спільності їх станових інтересів і всіляко їм допомагали. Крім того, держава надавала юристам широкий простір для правотвор­чої діяльності, в чому вони були зацікавлені як професіона­ли. Внаслідок такого союзу правотворча діяльність отрима­ла новий могутній імпульс.

Практика надання окремим видатним юристам права офі­ційного тлумачення законів продовжувалося до V ст. Однак за встановленням абсолютної монархії правотворча ак­тивність їх помітно занепала. В 426 р, був прийнятий закон «Про цитування юристів», згідно з яким в основу судового рішення можна було покласти твори Папініана, Павла, Уль-піана, Гая, Модестіна і тих юристів, на кого вони посила­лись.

Класична юриспруденція (І—ІІІ ст.ст.) розвивалася досить бурхливо. В основу її покладено дві юридичні школи — про-куліанців і еабиніащів. Першу очолював Лабеон, новатор в галузі права, який мав тривалий і плідний вплив на розви ток юриспруденції. Школа названа на честь одного з його учнів і продовжувачів — Прокула. Політичним противни­ком Лабеона був Капітон, який заснував другу юридичну школу, названу на честь його учня Мазурія Сабіна — найви-датнішого юриста І ст., великого коментатора цивільного права.

До основних напрямів діяльності класичної юриспруденції можна віднести:

а) твори, присвячені розробці цивільного права (Сабіна, Павла, Ульпіана та ін.);

б) коментарі до преторського права (Лабеона, Гая, Павла, Ульпіана та ін.);

в) збірники творів юристів (дигести), що об'єднували ци­вільне і преторське право;

г) підручники з права — інституції (найвщоміші Інституції Гая — II ст.), а також збірники правил (regulae), міркувань (sententiaej;

д) збірники казусів «Питання» (Цельза, Помпонія та ін.) і «Відповіді» (Папініана та ін.).

Науково-практичних творів римських юристів до нас дійшло надзвичайно мало. До них належать імператорські конституції.

Імператорські конституції. Від часів абсолютної монархії (домінату) правотворча діяльність повністю зосередилась в руках імператора як єдиного і необмеженого законодавця. Ще раніше Ульпіан зазначав: «Те, що вирішив принцепс, має силу закону», сам «принцепс вільний від обов'язку (до­тримуватися) закону» (Д. 1.4.1; Д. 1.3.31). Всі інші форми пра-вотворчості в цей період фактично припинилися.

Постанови (установлення) імператора дістали назву кон­ституцій від римського слова constituo — установляю.

Ще за часів принципату приймалися конституції чотирьох видів: едикти, декрети, рескрипти, мандати.

Едикти відрізнялися від преторських. Останні являли со­бою програму діяльності магістратів, тоді як імператор­ський едикт містив постанови обов'язкові для всього насе­лення Римської імперії. Декрети — рішення імператорів з конкретних судових справ. Рескрипти — письмові відповіді на запити, що надійшли імператору з різних питань. Манда­ти — інструкції чиновникам з адміністративних і судових

справ.

У період домінату мандати вже вийшли з практики право-творчої діяльності імператорів. Декрети та рескрипти засто­совувались як рішення імператорів в конкретних справах. Отже, основною формою імператорської правотворчості за­лишився едикт. Імператорські постанови почали називати­ся законами — leges. В цей же час робляться спроби перших приватних кодифікацій імператорських конституцій, яких до того часу накопичилось досить багато. Наприкінці III ст (295 р.) прийнято Кодекс Грегоріана, названий на честь його укладача, в якому зібрані конституції, починаючи від Адріа-на. Він дістав офіційне визнання, але потім його було відміне­но Кодексом Юстініана.

Як доповнення до Кодексу Грегоріана незабаром прий­мається Кодекс Гермогеніана, також названий на честь його укладача, що складався з 120 конституцій, поділених за змістом на 69 титулів.

Однак першим офіційним зібранням конституцій був Ко­декс Феодосія, прийнятий східно-римським імператором Феодосієм II (402—450 pp.). В ньому знайшли відображення зміни, що сталися в державній і приватно-правовій сферах рабовласницької держави.

§ 4. Джерела пізнання римського приватного права

Джерелами пізнання римського приватного права є чис­ленні пам'ятки давньоримської та інших культур, археологічні розкопки, нумізматика, папірусологія, книги тощо.

На цей час зібрано і систематизовано багато написів (на могилах, будівлях, камінні, дереві, шкірі, посуді тощо), знай­дених в різних частинах Римської імперії, внаслідок архео­логічних розкопок, що істотно поповнило наші знання в галузі римського приватного права.

У визначенні хронології правових подій істотну допомогу надає нумізматика. На монетах зазначаються роки правлінь ня відповідного правителя, що допомагає визначити дату прийняття того чи іншого закону, едикту чи сенатус-кон-сульту.

Немало цікавих відомостей про зміст окремих інститутів римського приватного права, особливо земельної власності, містять папіруси. Велике значення їх полягає в тому, що вони дають змогу судити про реалізацію норм римського приватного права в дійсному житті.

Дуже важливою і цікавою пам'яткою права є юридичні та неюридичні твори. Це передусім твори римських істориків (Тіта Лівія, Авла Гелія), граматиків (Варрона, Феста, Вале­рія Проба та ін.). Велику цінність мають твори римських письменників ІІІ—II ст.ст. до н.е. Плавта і Теренція, які в своїх творах часто торкались правових питань. Багато цінних відомостей містять твори римських ораторів. Один з них (Ка-тон) писав про землекористування, інший (Цицерон) бага­то виступав у судових процесах, дуже яскраво передавав кар­тини римської судової практики. Великий інтерес станов­лять з цієї точки зору твори Сенеки (І ст. до н.е.)

 


Читайте також:

  1. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
  2. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
  3. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
  4. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
  5. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
  6. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
  7. Адвокатська діяльність
  8. Адміністративне право як галузь права
  9. Адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності
  10. Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання. Соціальна цінність права.
  11. Акти застосування норм права в механізмі правового регулювання.
  12. Активність особистості та її джерела, спрямованість особистості




Переглядів: 1775

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Джерела право утворення в Давньому Римі | Кодифікації римських імператорів. Кодифікація Юстиніана

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.018 сек.