• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Карл Маркс

Питання 1. Сутність, структура і функції політичної системи суспільства.

Суспільна свідомість і культура.

Лекція 13.

V. Повідомлення домашнього завдання.

Будь-яка істинна філософія є духовною квінтесенцією свого часу.

Матеріалістична традиція виходить з тези, що суспільне буття визначає суспільну свідомість, а не навпаки. На цьому ґрунтувалось основне питання філософії. Але всяка абсолютизація значення суспільного буття чи суспільної свідомості з погляду теоретичного не виправдана. Життєді­яльність суспільства — це завжди складний, суперечливий процес орга­нічної єдності матеріального і духовного, ідеального, суспільного буття й суспільної свідомості, що взаємодоповнюють один одного, постаючи одночасно як відносно самостійні явища.

Суспільна свідомість, таким чином, не тільки відображає суспільне буття, а й творить його, здійснюючи випереджаючу, прогностичну функ­цію щодо суспільного буття.

Випереджаюча роль суспільної свідомості саме і проявляється в її соціальній активності. Вона пов'язана головним чином з науково-теоре­тичним рівнем відображення дійсності, глибоким усвідомленням су­б'єктом своєї відповідальності за прогрес суспільства. Теорії, ідеї не мо­жуть обмежуватись лише ідеальним існуванням, а, відображаючи певні інтереси людей, здатні перетворюватись у реальність, втілюватись у прак­тику. Активність, функціоншіьно-регулятивний зміст цінностей суспільної свідомості слід розуміти як цілеспрямований вплив на суспільну практи­ку, на хід її розвитку шляхом мобілізації духовної енергії людей, підви­щення їхньої соціальної активності. Реалізація регулятивної функції су­спільної свідомості створює необхідні передумови для функціонування її як соціально-перетворюючої сили, що справляє значний вплив на ак­тивно-творчу діяльність людей, їхній світогляд, ідеали.

Все це дає підстави говорити про те, що в сучасних умовах докорінних, якісних змін у суспільстві процес розвитку суспільної свідомості має розглядатися як важлива умова реалізації багатогранних завдань, що стоять перед люд­ством, як активний, мобілізуючий, інтегруючий фактор прогресу су­спільства, утвердження його свободи.

Тому процес формування і збагачення суспільної свідомості особис­тості виступає не тільки як мета, а й як передумова здійснення багато­гранних завдань пошуку шляхів вирішення суперечностей суспільного розвитку. Коли ідеї, почуття, що становлять сутність суспільної свідо­мості, оволодівають людьми, стають матеріальною силою, то вони ви­ступають як важлива рушійна сила всебічного прогресу суспільства. Тим самим цінності суспільної свідомості, процес її формування і функціо­нування виступають як специфічний інструмент регулювання суспіль­ного розвитку.

Але суспільна свідомість за певних обставин здатна виступати і деструктивною силою суспільного розвитку, гальмуючи поступальний хід соціального прогресу. Все залежить від того, якому соціальному су­б'єкта належать ті чи інші ідеї, якою мірою вони адекватні національним і загальнолюдським цінностям, розкриттю духовного потенціалу особи­стості.

Важливою рисою відносної самостійності суспільної свідомості є наступність у її розвитку: ідеї, теорії, все те, що становить зміст духовного життя суспільства, не виникає на новому місці, а формується і утверджується на основі духовної культури минулих епох, котрі представ­ляють безперервний процес функціонування й розвитку суспільства.

Суспільна свідомість може існувати тільки тоді, коли є конкретні її носії — людина, соціальні групи, спільності, конкретні особистості та інші суб'єкти. Без основних носіїв суспільної свідомості — конкретних людей — вона неможлива. Тому суспільна свідомість здатна існувати і повноцінно функціонувати тільки в індивідуальному, тобто через інди­відуальну свідомість, що є духовним світом даної конкретної особис­тості, її поглядами, почуттями, уявленнями, настроями.

Суспільна та індивідуальна свідомість перебувають у діалектичній єдності, оскільки у них загальне джерело — буття людей, в основі якого лежить практика. Разом з тим діалектична єдність суспільної та індиві­дуальної свідомості не означає їхньої абсолютної ідентичності. Індивіду­альна свідомість конкретніша, багатогранніша, ніж суспільна. Вона вклю­чає в себе неповторні, властиві тільки даній людині особливості, що формуються на основі специфічних особливостей її конкретного буття. Важливим є врахування тієї обставини, що свідомість індивіда є не тільки знання, а й ставлення до буття, до діяльності і до самої свідомості. З іншого боку, суспільна свідомість — це не просто арифметична сума індивідуальних свідомостей, а нова якість.

Суспільна свідомість, порівняно з індивідуальною, відображає об'єктивну дійсність глибше, повніше, а отже, і багатше. Вона абстрагується від тих чи інших конкретних харак­теристик, властивостей індивідуальної свідомості, вбираючи в себе найбільш значиме, суттєве. Тим самим суспільна свідомість ніби підно­ситься над свідомістю індивідів. Однак зазначене не означає нівелюван­ня свідомості індивіда. Навпаки, врахування специфіки індивідуальної свідомості, її багатогранності, неповторності всього того, що становить сутність духовності особистості, є надзвичайно важливою умовою фор­мування та розвитку цінностей духовної культури, свідомості людини.

Суспільна свідомість є надзвичайно складним явищем, що має динаміч­ну, складну структуру, яка зумовлюється структурою суспільного буття. Одним з елементів структури суспільної свідомості є її різні рівні — буденна і теоретична свідомість, ідеологія та суспільна психологія.

Функціонування таких явищ, як буденна та теоретична свідомість зумовлене насамперед суперечливим характером об'єктивної дійсності, що характеризується великою багатогранністю протилежних, взаємодо­повнюючих і одночасно взаємовиключаючих явищ, процесів, моментів, сторін, які відповідним чином відображаються на якісно різних рівнях суспільної свідомості. Відбиваючи різну міру логічної систематизованості і узагальнення буття, буденна та теоретична свідомість становлять якісно різні (відповідно нижчий і вищий) рівні суспільної свідомості. Ці рівні є мірою відображення глибини пізнання людиною об'єктивної дійсності, суспільного життя, ступенем її практичної діяльності в даній сфері.

Буденна та теоретична свідомість характеризують певний зріз струк­тури суспільної свідомості, фіксуючи її компоненти в міру проникнення в сутність тих явищ суспільного життя, що виступають об'єктом пізнан­ня. Буденна свідомість як сукупність конкретних умов життєдіяльності людей розвивається на основі їхнього повсякденного досвіду. Вона охоп­лює об'єкт відображення, як правило, з неприхованої, очевидної сторо­ни. Тому відображення об'єктивної дійсності шляхом буденної свідо­мості суперечливе, вона відстає від суспільного буття. Буденний рівень суспільної свідомості включає в себе емпіричні знання про об'єктивні процеси, погляди, настрої, традиції, почуття, волю. Теоретичний же рівень суспільної свідомості виходить за межі емпіричних умов буття людей і виступає у вигляді певної системи поглядів, прагне проникнути в саму суть явищ об'єктивної дійсності, розкрити закономірності їхнього роз­витку та функціонування. Тільки теоретична свідомість здатна вловити закономірні тенденції розвитку суспільного життя, складну діалектику його розвитку у всій її складності та багатогранності. Вона спрямована на виявлення найбільш суттєвих рис названих процесів.

Однак буденну свідомість не слід розглядати як якусь неповноцінну, поверхову, неминуче обмежену. В межах своєї предметної сфери вона дає досить істинне знання. Неможливо глибоко досліджувати сутність побутової свідомості, обмеживши її лише видимими проявами. Вона як феномен значно складніша і суперечливіша. В процесі практичної діяль­ності, у певних рухомих межах можна керуватися здоровим глуздом, що лежить в основі буденної свідомості.

Буденна свідомість у міру поглиблення пізнання процесів суспільно­го розвитку постійно еволюціонізує, безперервно ускладнюється, за­лишаючись у той же час неоднорідною. Розвиток буденної свідомості в сучасних умовах здійснюється під впливом суперечливих процесів, що відбуваються в світі, в нашій країні, зокрема під впливом неоднозначного пошуку шляхів виходу суспільства із кризи, національного відродження,утвердження загальнонаціональних цінностей, загальнолюдських ідеалів. Проникнення елементів нового знання про світ, його справжніх цінно­стей у буденну свідомість, хворобливий перегляд вигаданих цінностей, псевдоідеалів призводить до певної її теоретизації, насичення принци­пово новим змістом. Атому наповнення буденної свідомості повсякден­ним досвідом, переважно емпіричним знанням, не означає, що їй не властиві ніякі теоретичні побудови.

Таким чином, як рівень суспільної свідомості буденна свідомість не залишається незмінною. Зміни, що відбуваються в ній, все більше по­в'язані із виведенням її змісту за межі панівних догм, вузькості, тільки чуттєвих аспектів свідомості, фіксації лише зовнішньої сторони суспільно-практичної діяльності людей. Важливо, щоб буденна свідомість як ком­понент структури суспільної свідомості максимально поїзно відходила від неправильного, ілюзорного, спотвореного відображення об'єктивної дійсності, все більш повно переводилась у сферу відповідності її суспільному буттю, міцного знання, наповнювалась елементами за­гальнолюдських цінностей. Практика свідчить, що інколи складається ситуація, коли буденна свідомість досить оперативно, хоча і поверхово, реагує на суперечності, проблеми, що складаються в суспільному бутті, а теоретична свідомість чи не бачить їх, чи не вважає за потрібне звертати увагу на свій рівень узагальнення. Тому так важлива активізація ролі теоретичного рівня суспільної свідомості для аналізу суперечливої сфе­ри суспільних відносин. Адже тільки він здатний виявити суттєві, не­обхідні та загальні сторони різних процесів. У той же час теоретичному рівню суспільної свідомості важливо переборювати традицію негативно­го чи зневажливого ставлення до буденної свідомості як неповноцінно­го, поверхового явища.

Розглядаючи проблеми суперечливого характеру розвитку суспільної свідомості з погляду відображення об'єктивної реальності її носіями, для яких характерні як теоретичний, так і буденний її рівні, необхідно пам'ятати, що в практичній діяльності вони (рівні) перебувають у діа­лектичній єдності і взаємозалежності. Неприпустимий відрив тео­ретичного рівня такої свідомості від буденного, оскільки це неминуче призводить до схоластики, догматизму, відірваності від практики. Діа­лектика розвитку суспільної свідомості означає насамперед переплетін­ня названих протилежностей, їх взаємопроникнення, постійні внутріш­ні суперечності між ними, через вирішення яких вона і відбувається.

Реакція на умови життя людини, є першим ступенем чуттєвого сприй­няття всієї багатогранності суспільного буття. Вона — важлива умова становлення духовної культури людини, а ідеологія перетворюється в рушійну силу, лише проникаючи в сферу психології. Тому важливою особливістю загального процесу формування суспільної свідомості є ціле­спрямований розвиток соціально-психологічних стереотипів, мислення та діяльності, оскільки соціально-психологічний компонент, емоційно-вольова сторона духовного світу людини має неабияке значення в ста­новленні цілісної особистості, гармонійних людських стосунків. Як пер­винна сфера суспільної творчості, специфічний її пласт, психологія відоб­ражає об'єктивну дійсність, як правило, суперечливо. Тому часто вона виступає як стихійна, консервативна основа збереження і закріплення пережитків, негативних стереотипів минулого в свідомості людей. Од­нак, хоча в суспільній психології досить вагомий елемент стихійності, зводити її винятково до сфери стихійного регулювання невиправдано.

Діалектика розвитку суспільної свідомості полягає в суперечливому переході суспільної психології і! ідеологію, спонукаючи тим самим до якісних змін у ній (суспільній свідомості). Якщо суспільна психологія постає як чуттєва сторона духовних цінностей людини, суспільної свідо­мості, безпосередньо відображає буття людей, як правило, в стихійній, несистематизованій формі, не фіксуючи глибинних, а лише зовнішні сторони людської діяльності, то ідеологія являє собою сукупність ідей, поглядів, що у систематизованій, логічно стрункій формі відображає со­ціально-економічні умови життя людей. Ідеологія виступає як вищий науково-теоретичний рівень духовних цінностей.

У роки духовного, ідеологічного диктату, панування ідеологічних постулатів та догм у нашій країні з ідеології було значною мірою вихоло­щено її творчо-гуманістичний плюралістичний зміст, загальнолюдську, демократичну, духовно-моральну основу. Вона, будучи частиною офі­ційної ідеології, виступала як ідеологія панування. Тому життя рано чи пізно неминуче мало спростувати певні догми нашої колишньої ідео­логії, багато положень якої не відповідали дійсності.

У сучасних умовах докорінних змін, що відбуваються в світі, зокрема в сфері духовних процесів, важливим є переосмислення змісту і ролі ідеології в духовному житті суспільства. Нова якість сучасного розумін­ня ідеології полягає в тому, що ми маємо пам'ятати: ніяка ідеологія не повинна набувати характеру державної, офіційної, примусової, носити монополістичний характер, утопізуватися, а виходити з ідеологічного плюралізму, суперництва різних ідеологій. Старий зміст ідеологічних принципів багато в чому був пов'язаний з ідеологічним диктатом, духов­ним насиллям над особистістю, маніпулюванням її свідомістю, мало за­лишав місця для своєрідності індивідуальних проявів людей. А тому най­важливіше завдання нової ідеології полягає в утвердженні духу суве­ренності та незалежності ідейних, ідеологічних орієнтацій особистості, свободи визначення світоглядних ідеалів, що заперечує нав'язування будь-яких поглядів. Конструктивна ідеологія має адекватно відбивати буття, ґрунтуючись не на ідеологемах, а на ідеалах гуманізму, вільної ідейної орієнтації та плюралізму, суспільної свідомості, не допускаючи ідеоло­гізації суспільного життя.

При всіх відмінностях між соціальною психологією та ідеологією їхнє формування має здійснюватись в органічній єдності, оскільки межа між ними дуже відносна і передбачає взаємопроникнення їх одна в одну. А тому в розвитку суспільної свідомості конче необхідним є врахування особливостей функціонування як психологічних, так і ідеологічних мо­ментів, оскільки прорахунки в цій сфері здатні привести до незворотних негативних процесів у становленні в людей духовної культури.

Важливе місце в структурі суспільної свідомості належить масовій свідомості. Сучасне суспільство породжує новий тип масової свідомості. В умовах пізнання людиною багатогранності світу вона поступово набу­ває певною мірою рис науково-практичного відображення дійсності, що сполучає і побутове, й ідейно-теоретичне. Масовій свідомості, на відміну від побутової, все більше властиве засвоєння елементів узагальнено-тео-ретичних уявлень про дійсність. Масова свідомість інтегрує в собі духов­но-ідеологічне і побутово-психологічне відображення об'єктивної дійсності, здатна поступово піднятися до рівня глибокого розуміння відпо­відальності особистості, усвідомлення її ролі в утвердженні прогресу, свободи суспільства. Однак процес відображення відбувається складно, неоднозначно і суперечливо.

Таким чином, масова свідомість являє собою ідеологічно-психоло­гічний феномен, сукупність поглядів, уявлень, думок, настроїв, оцінок, норм, почуттів певної соціальної групи, етнічної спільності, вироблених у процесі їхньої діяльності. Масова свідомість включає в себе найріз-нобічніші духовні утворення — елементи теоретичної та побутової свідо­мості, ідеології та психології, логічного, раціонального, послідовного та внутрішньо суперечливого відображення об'єктивної дійсності, своїх спе­цифічних інтересів у системі суспільних відносин. Такий специфічний характер масової свідомості, її особливу тонкість і делікатність, супереч­ливість та неоднозначність становлення і функціонування особливо важ­ливо враховувати в процесі формування духовної культури особистості.

Відзначаючи якісні зміни, що відбуваються в розвитку масової свідо­мості, разом з тим не варто перебільшувати її роль у формуванні духов­ної культури людей. При всіх прогресивних змінах, що відбуваються в ній, їй властива обмеженість, яка не дає змоги глибоко відображати об'єктивну дійсність, брати активну участь у формуванні в особистості наукового бачення світу. Це під силу тільки науково-теоретичному рівню відображення дійсності. Процеси суспільного буття, випереджають рівень масової свідомості. Передові ідеї, пов'язані з усвідомленням необхід­ності підвищення соціальної активності людей на шляху до прискорен­ня прогресу суспільства, його свободи, гармонізації суспільних відно­син, ще не оволоділи повною мірою масовою свідомістю, не знайшли в ній достатнього відображення. В цьому полягає суперечливий характер розвитку як масової свідомості, так і суспільної свідомості в цілому.

У попередній частині теми ми з'ясували сутність та структуру суспільної свідомості. Розглянемо тепер основні форми суспільної свідомості та процес і особливості їхнього формування й розвитку в сучасних умовах.

У кожному сучасному суспільстві надзвичайно важливою формою суспільної свідомості є політична свідомість. Політична свідомість є відоб­раженням політичних відносин, політичної діяльності, що відбувається в суспільстві. Вона є сукупністю ідей, поглядів, вчень, політичних уста­новок, тих чи інших політичних методів, з допомогою яких обґрунтову­ються і втілюються в життя політичні інтереси суб'єктів політичних про­цесів. Політична свідомість включає в себе ідеологічний та психологіч­ний аспекти. Перший аспект пов'язаний з політичною ідеологією як системою поглядів, ідей, що відображають корінні інтереси певних со­ціальних спільностей — верств, груп, страт тощо. Другий аспект безпосе­редньо пов'язаний з політичною психологією, що ґрунтується на несистематизованих поглядах, почуттях, настроях певних суб'єктів політич­них відносин.

Політична свідомість відображає свідомо та цілеспрямовано регульо­вані політичні процеси, відносини, спілкування, а тому тісно взаємопо­в'язана з політикою. Політика як найважливіший вид людської діяль­ності, пов'язаний з корінними економічними інтересами соціальних суб'єктів, є надзвичайно складною сферою суспільних відносин.

Політична свідомість, політична ідеологія пронизує все життя су­спільства, справляючи вагомий вплив на його розвиток. Але ефективний вплив політичної свідомості на оптимізацію суспільного буття, зокрема політичних, духовно-моральних, гуманістичних та інших відносин пе­редбачає здійснення глибоких змін у самій політичній свідомості.

У сучасних умовах, коли відбувається пошук шляхів органічного по­єднання традиційних національних та загальнолюдських інтересів, про­цес формування політичної свідомості має здійснюватися в напрямку утвердження нового політичного мислення, будуватися з врахуванням нових моментів, що виникають у сучасному світі. Нове політичне мис­лення зобов'язує шукати нетрадиційні форми спільного існування різних політичних систем, виходити із головного фактора, що по-новому ста­вить питання про єдність народів, незалежно від відмінностей між ними. Тому формування сучасної політичної свідомості, політичної культури, нового мислення має бути спрямоване на глибоке розуміння особисті­стю неповторної своєрідності сучасного світу як складного, багатогран­ного, суперечливого явища, яке одночасно стає все більш взаємопов'я­заним та цілісним, усвідомлення кожним жителем планети необхідності наполегливо захищати мирне майбутнє цивілізації.

Суперечливий характер розвитку політичної свідомості полягає в тому, що реалізація завдань щодо її активізації як необхідної умови прогресу суспільства, зокрема його політичних відносин, перебуває в супереч­ності з невисоким рівнем політичної культури значної частини людей, їхньою політичною незрілістю, наслідками авторитарно-патріархальної політичної свідомості. На наш погляд, основним у вирішенні названої суперечності є: прийняття вчасних, науково обгрунтованих політичних рішень на всіх рівнях, у всіх сферах суспільного життя; відображення в політичних рішеннях усього найбільш цінного, що накопичено різними народами в ході розвитку суспільства; включення максимального числа громадян у всі сфери політичного життя як активних суб'єктів історичної творчості, формування у людей загальнолюдської політичної свідомості.

Суттєву роль у життєдіяльності суспільства відіграє правова свідо­мість, яка являє собою сукупність знань, поглядів на юридичні права та норми, що регулюють поведінку людей у суспільстві. Право як система загальнообов'язкових норм і правил поведінки людей, що виражені в юридичних законах і відображають державну волю, встановлюють права та обов'язки учасників правовідносин, змінюється разом з розвитком суспільства, держави, політики. Правова свідомість тісно взаємопов'яза­на з правовими нормами та законами у відповідності з пануючими в суспільстві уявленнями про законність, порядок, справедливість. Право як юридичне оформлення соціально-економічних відносин виражає на­самперед їхнє відношення до засобів виробництва, а також до інтелекту­альної власності. Взаємодіючи з політикою, право справляє великий вплив на її реалізацію, будучи основою розвитку правосвідомості. Таким чи­ном, свій зміст правова свідомість реалізує насамперед в основних сфе­рах життєдіяльності суспільства — соціально-економічній та політичній, там, де і відбувається процес формування правосвідомості, правової куль­тури членів суспільства.

Поведінка, взаємовідносини людей, як відомо, регулюються полі­тичними, моральними і правовими поглядами. Знання особистістю своїх прав та обов'язків дає змогу їй проявляти політичну, правову активність у всіх сферах суспільного життя. Важливим у цьому зв'язку є підвищен­ня в суспільстві ролі демократичних та правових інститутів, співробіт­ників правоохоронних органів щодо суворого дотримання законності, демократичних принципів правосуддя, рішуче подолання місництва у сфері правотворчості.

Процес розвитку правосвідомості носить суперечливий характер. Сюди слід насамперед віднести суперечності між необхідністю розвитку у кожної особистості високої правової свідомості, культивування у гро­мадян шанобливого ставлення до законів, посилення їхньої ролі як фак­тора зміцнення правової, громадянської відповідальності людей і не­зрілою правосвідомістю, низькою правовою культурою значної частини громадян.

З правосвідомістю тісно пов'язана інша форма суспільної свідомості — моральна свідомість. Мораль являє собою сукупність, систему норм, правил поведінки людей в суспільстві. На відміну від правових норм, норми моралі не закріплені в юридичних законах, а регулюються в суспільстві силою громадської думки.

Принципи і норми моралі не вічні, а, будучи зумовленими певним су­спільним буттям людей, постійно змінюються з розвитком суспільства, в першу чергу виробничих відносин. З іншого боку, мораль здійснює зво­ротний більш чи менш вагомий вплив на розвиток суспільних відносин. У сучасних умовах духовного розвитку все більше актуалізується роль і значення формування в суспільній свідомості моральних цінностей, які суттєвим чином активізують процеси моральної регуляції суспільних відносин, культурно-морального розвитку людини, прогресу суспільства в цілому. В той же час багатогранність цінностей духовного життя, кон­кретної особистості, колективу значним чином розширює сферу засто­сування моральних принципів у всіх сферах життєдіяльності суспіль­ства, сприяючи формуванню високих соціально-моральних якостей лю­дей. Тому так важливо в сучасних умовах, щоб цінності моральної свідо­мості перетворювались у невід'ємну рису психології людини, її мораль­ного обличчя, служили критерієм оцінки та регулятором поведінки осо­бистості, її моральної зрілості. У всіх сферах моралі — моральній свідо­мості і моральних відносинах, моральній культурі і моральній практиці, моральних почуттях, формуванні морального ідеалу — роль та значення моральних принципів і норм дедалі більше зростає.

У сучасних умовах суспільного розвитку надвзичайно зростає роль моральної відповідальності особистості у всіх сферах суспільного життя. Цілеспрямований процес формування духовності особистості передбачає одночасно і виховання та самовиховання в людині непримиренності до будь-яких відхилень від норм моралі, всього того, що гальмує духовно-моральний прогрес суспільства. Чим вища зрілість особистості в сфері суспільних відносин, тим міцніша її моральна свідомість та самосвідомість, і навпаки, чим глибший, багатший моральний світ людини, тим вища її громадянська відповідальність. Моральна свідомість особистості най­краще проявляється в її активній життєвій позиції, бо справжня мораль — це мораль активної діяльності.

При формуванні моральної свідомості важливим є пошук ефектив­них шляхів вирішення суперечностей, що властиві цьому процесу. Одна з груп таких суперечностей пов'язана з тим, що міра моральної відпо­відальності у значної частини членів суспільства далеко не адекватна характеру глибоких змін, що відбуваються в світі, зокрема в нашій країні. У сучасних умовах виявляє себе тими чи іншими сторонами суперечність між передовою моральною свідомістю частини суспільства і антиподами такої свідомості. Сюди також слід віднести суперечність між словом та ділом, коли у певних категорій людей знання норм моралі розходяться з їхніми практичними справами, які не повною мірою відповідають, а то і суперечать поставленим перед ними вимогам морального та громадян­ського обов'язку. Важливішою умовою вирішення суперечностей у сфері формування моральної свідомості є цілеспрямоване утвердження непри­миренного ставлення до всіляких різновидів її антиподів, що гальмують як процес становлення моральної культури людей, так і духовних цінно­стей суспільства в цілому.

Важливе місце серед форм суспільної свідомості належить естетич­ній свідомості, яка відображає об'єктивну дійсність шляхом певних ху­дожніх образів. На відміну від наукового пізнання, що відображає буття в формі логічних понять і теорій, естетична свідомість відображає його в конкретній наочно-чуттєвій формі, художніх образах, що здійснюють вплив на наші органи почуттів і викликають тим самим певну емоційну реакцію, оцінку. Як і будь-яка форма суспільної свідомості, естетична свідомість розвивається в органічному зв'язку з розвитком усього су­спільства, відображаючи зміни, що відбуваються в бутті людей, насампе­ред у їхньому матеріальному житті.

В основі естетичної свідомості лежить художня культура, головним у якій є художнє виробництво та споживання. Художня культура включає в себе естетичну активність особистості, її естетичне виховання, а також естетичні потреби, почуття, смаки, які реалізуються в художній творчій діяльності людей. В основі естетичного ставлення людини до світу, її естетичної активності лежить соціально культуротворча діяльність, кот­ра не може обмежуватись лише сферою художньої творчості, а має по­ширюватися на все суспільне життя.

Особлива роль у формуванні естетичної свідомості людини належить мистецтву. Мистецтво виступає як специфічний спосіб практично-ду­ховного освоєння світу, форма суспільної свідомості й художньо-образ­ного відображення дійсності, її пізнання й оцінки, особливою формою творчої діяльності особистості. Його функціонування тісно пов'язане з процесами об'єктивного буття, суспільних відносин, зокрема духовного виробництва. Зміцнення духовно-морального аспекту в естетичній свідо­мості безпосередньо пов'язане з розвитком духовної культури, місце і роль якої в становленні почуттів прекрасного, загальнолюдського в роз­витку самосвідомості людини все більше посилюється.

Мистецтво являє собою єдність естетично-пізнавальної та естетич­но-творчої основи. Однак визначальним у мистецтві є духовно-емоцій­на основа. Наочно-чуттєва, предметно-життєва, духовна, ідейна та емо­ційна сторони виступають у мистецтві в органічній єдності. Свій вплив на розвиток суспільних відносин, на людей мистецтво може успішно здійснювати лише за умов, коли воно може бути сприйняте, відчуте ними. Особливості такого сприйняття та відчуття завжди обумовлені здатністю суб'єкта сприймати та відчувати твори мистецтва, художньої творчості, рівнем духовності, культуротворчого потенціапу особистості. У свою чергу, суспільний зміст творів мистецтва залежить від характеру, форми, духов­но-моральної спрямованості, змісту тих ідей, які поставлені в тому чи іншому творі мистецтва.

Для успішного розвитку естетичної свідомості людей важливим є пошук шляхів діалектичного поєднання національного та загальнолюд­ського в мистецтві. Процес збагачення естетичної свідомості, мистецтва в цілому здатний відбуватися лише за умов всебічного відродження і вільного розвитку національного, матеріальної та духовної культури того чи іншого народу. Збагачення світової скарбниці мистецтва, в основі якого лежить найбільш прогресивне в досягненнях національних художніх культур, активно сприяє розширенню сфери соціального та художньо-естетичного впливу мистецтва. В той же час, реалізація цієї функції ми­стецтва надає особливого емоційного забарвлення, виразної образності національним та загальнолюдським цінностям.

Важливе місце в духовному житті суспільства займає релігія, а також релігійна свідомість. Протягом історії розвитку людства релігійність, релі­гійна свідомість людей набувала багатогранних форм, відтінків, пройшов­ши довгий шлях свого становлення від примітивних культів суспільства до складних релігійних систем і основних світових релігій сучасності.

Релігія як форма суспільної свідомості охоплює релігійну ідеологію та релігійну психологію. Релігійна ідеологія являє собою більш чи менш струнку систему релігійних ідей, поглядів на світ. Релігійна ідеологія, як правило, розробляється і розвивається теологами. Релігійна психологія, складаючись головним чином стихійно, безпосередньо в процесі відоб­раження повсякденних умов житія людей, включає в себе несистематизовані релігійні почуття, настрої, звичаї, уявлення, пов'язані го­ловним чином з вірою в надприродне. Суттєве місце в побутовій релігійній свідомості відіграє процес релігійного поклоніння, або культ, що являє собою найбільш консервативний елемент будь-якої релігії. В процесі здійснення такого поклоніння людина піддається значному і різнобічно­му духовно-емоційному, психологічному впливу.

Релігійні уявлення, релігійна свідомість, ставлення до релігії з боку різних суб'єктів історичного процесу в ході суспільного розвитку зазна­ють значних змін. Діалектика розвитку релігії, релігійної та атеїстичної свідомості, а також міра впливу їх на людей зрештою визначались со­ціально-економічними факторами, духовно-моральним, гуманістичним прогресом суспільства, динамізмом розвитку культури, змісту та форм пізнання суб'єктів історичної творчості. В цьому зв'язку в процесі ана­лізу ролі та місця релігійної свідомості в духовному житті суспільства важ­ливо враховувати ту обставину, що в суспільній свідомості сьогодні відбу­вається утвердження нового ставлення до релігії, намітився очевидний відхід від пануючих у цій сфері стереотипів. А тому стає особливо важ­ливим нове переосмислення ролі релігії в духовному житті суспільства, її місця в консолідації людей, гуманізації суспільних відносин.

На жаль, протягом тривалого часу в нашій та деяких інших країнах проводилась політика (що, до речі, знайшло своє відображення і в нау­ковій та навчальній літературі) односторонньої абсолютизації лише однієї, крайньої сторони релігії, пов'язаної з релігійним фанатизмом. Інша ж сторона релігії, зокрема християнства, православ'я, що тісно пов'язана з її загальнодемократичним, гуманістичним змістом, прагненням до мо­рального вдосконалення людей, відсувалась на задній план чи взагалі ігнорувалась. Груба політика примусового атеїзму, шо ускладнювалась неврахуванням поліконфесійного характеру багатонаціональної країни, завдала суттєвої школи духовності, свідомості ,культурі людей. у зв’язку з цим стає очевидним, що в сучасних умовах дедалі більше відчувається потреба в переосмисленні ролі релігійних цінностей, релігійо-церков-ної культури в розвитку гуманізму, свідомості, моралі людей, використання всього позитивного, що властиве релігії, для консолідації суспільства, зміцнення духовності народу.

Важливо активно використовувати гуманістичну роль церкви, релі-гійних, зокрема християнських, цінностей у зміцненні в свідомості як віруючих, так і людей інших світоглядних орієнтацій загальнолюдських ідеалів, моралі, духовності, здатності до співпереживання з іншими людьми (якого так не вистачає в наш складний час). У сучасних умовах, коли в свідомості мільйонів людей втрачена віра в ті чи інші, зокрема соціалістичні, ідеали, суттєвим є використання таких духовних основ релігій-ності, як терпимість, безкорисливість, братолюбство та інших, необхідних сьогодні для подолання нетерпимості, для формування здорового соціально-психологічного клімату в стосунках між людьми.

Тільки на основі поєднання всіх духовних сил суспільства, людей різних світоглядних орієнтацій можлива соціальна, міжнаціональна, духовна консолідація, плідне співробітництво народів, взаємозбагачення культур. Такий підхід до розуміння соціально-духовних основ релігії, релігійності, релігійної свідомості зокрема, суттєво розширює та поглиблює наше розуміння багатогранності духовності, моралі, гуманізму людського суспільства, діалектики національного та

загальнолюдського в сучасному історичному процесі, науковому пізнанні.

Сучасні процеси світового розвитку, поглиблення демократизації та гуманізації суспільства відкривають суттєві можливості для того, щоб, спираючись на загальнолюдські цінності, прогресивні традиції зняти містифіковану, міфологізовану кіптяву з масової свідомості багатьох людей. Це дасть можливість ясніше визначити кожній особистості своє ставлення до релігії, національних та загальнолюдських ідеалів, чіткіше усвідомити своє місце в системі суспільних відносин, активніше включити віруючих у процес утвердження духовно-морального, гуманістичного прогресу суспільства. А для цього необхідна демократизація процесу формування як релігійної, так і атеїстичної свідомості людей.

Читайте також:

1. Виникнення та розвиток марксистської економічної теорії
2. Еволюціоністські та формаційні концепції (Е.Дюркгейм, Л.Уайт, К.Маркс, А.Тойнбі, О.Конт, К.Ясперс).
3. Зародження Марксистської економічної теорії
4. Історична школа та марксизм.
5. К. Маркс та його економічні погляди
6. Класична економічна теорія, історична школа, марксизм
7. Культурологічний, цивілізаційний, інформаційний та марксистський підходи до дослідження соціальних процесів
8. Марксизм і соціал-демократизм
9. Марксизм, комунізм.
10. Марксизм.
11. Марксистська економічна теорія

Переглядів: 1054