Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Питання 2. Сутність духовного життя суспільства.

ВИСНОВОК

Таким чином, суспільна свідомість як складний соціально-духовний і феномен і соціальне явище, гостра необхідність її формування та розвитку в сучасних умовах якісних перетворень у країні та світі зумовили її важливу роль у духовній життєдіяльності суспільства.

Виступаючи як як найважливіший елемент духовного виробництва, згадані цінності суспільної свідомості здійснюють суттєвий вплив як на духовне життя суспільства, так і на всі сфери життя суспільних відносин. Від зрілості свідомості значною мірою залежить зрілість суспільства взагалі, динамізм процесу утвердження його прогресу та свободи, масштаби участі свідомості, духовності у перетворенні дійсності.

Суперечливий процес розвитку суспільних відносин, зростання ролі суб'єктів цих відносин, людини, осо­бистості зумовлює необхідність пошуку оптимальних шляхів функціону­вання, збагачення духовного життя суспільства. Особливо важливого зна­чення теоретико-філософське дослідження цієї проблеми набуває у наш час. Об'єктивними причинами, ідо актуалізують важливість проблем ду­ховного життя суспільства, розробку нових, нетрадиційних підходів до шляхів їхнього вирішення є: всебічне відродження національного в куль­турі, духовності, його зближення з загальнолюдським на основі зроста­ючої інтеграції життя народів; гостра необхідність становлення нової якості духовності людей, їхнього менталітету, культури, мислення, сві­домості; утвердження ефективних шляхів формування, виховання ду­ховності, культури, свідомості людей, які б найповніше реалізовували духовний потенціал особистості; переосмислення класичних парадигм розвитку духовного життя суспільства.

Головне завдання, яке стоїть перед суспільством у сфері духовного життя, полягає в тому, щоб створити умови для найповнішого освоєння людиною багатогранного потенціалу як української, так і світової духов­ності й культури. Надзвичайно важливо також створення умов для все­бічної самореалізації духовно-культурного потенціалу, сутнісних сил людини, свого власного духовного світобачення і світосприйняття.

Який же зміст духовного життя суспільства? Духовне життя суспільства — це надзвичайно широке поняття, шо включає в себе багатогранні процеси, явища, пов'язані з духовною сферою життєдіяльності людей; сукупність ідей, поглядів, почуттів, уявлень людей, процес їх виробниц­тва, розповсюдження, перетворення суспільних, індивідуальних ідей у внутрішній світ людини. Духовне життя суспільства охоплює світ ідеаль­ного (сукупність ідей, поглядів, гіпотез, теорій) разом з його носіями — соціальними суб'єктами — індивідами, народами, етносами. В цьому зв'язку доречно говорити про особисте духовне життя окремої людини, її індивідуальний духовний світ, духовне життя того чи іншого соціаль­ного суб'єкта — народу, етносу, чи про духовне життя суспільства в цілому. Основу духовного життя становить духовний світ людини — її духовні цінності, світоглядні орієнтації. Разом з тим, духовний світ окремої людини, індивідуальності неможливий поза духовним життям су­спільства. Тому духовне життя — це завжди діалектична єдність індивіду­ального і суспільного, яке функціонує як індивідуально-суспільне.

Багатогранність духовного життя суспільства включає в себе такі скла­дові." духовне виробництво, суспільна свідомість і духовна культура.

Духовне виробництво здійснюється в нерозривному взаємозв'язку з іншими видами суспільного виробництва. Як надзвичайно важлива скла­дова суспільного виробництва духовне виробництво — це формування духовних потреб людей, насамперед виробництво суспільної свідомості. Суспільна свідомість є сукупністю ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій), які охоплюють і відтворюють суспільне буття, вони вироблені людством у процесі освоєння природи і соціальної історії.

Надзвичайно важливим елементом духовного життя суспільства, поряд із суспільною свідомістю, є духовна куль­тура. Є дуже багато визначень сутності культури (термін "культура" похо­дить від латинського сиішга — обробка, виховання, освіта). Загальне визна­чення культури — це все те, що створено людиною. Тому в широкому аспекті культуру розглядають як сукупність результатів людської діяльності. У літературі культуру визначають як сукупність матеріальних і ду­ховних цінностей, вироблених людством; специфічний спосіб розвитку людської життєдіяльності, представлений у продуктах матеріальної і ду­ховної праці; спосіб життєдіяльності людини з освоєння світу; міру став­лення людини до себе, суспільства і природи; сферу становлення, роз­витку соціологізації людини в природному і соціальному оточенні. Західні культурологи, незважаючи на різне розуміння ними суті культури, вба­чають у ній примат духовного над матеріальним. Вони розуміють куль­туру як сукупність духовних символів (Вебер), форму розумової діяль­ності (Кассірер), систему знаків, комунікацію (Лсні-Стросс), інтелекту­альний аспект штучного середовища (Люнь).

Культура є органічною єдністю матеріального та духовного. В літе­ратурі прийнято розрізняти матеріальну і духовну культуру. Матеріальна культура охоплює всю сферу матеріальної діяльності людей та її резуль­тати. Сюди відносяться засоби виробництва і продукти праці, форми суспільної організації трудової діяльності людини. Духовна культура на­самперед охоплює сферу духовного виробництва — це сукупність форм суспільної свідомості, способів створення і використання духовних цінно­стей, форм комунікації людей. Будь-яка абсолютизація чи недооцінка матеріальної або духовної сторони культури збіднює її як надзвичайно багатогранне, цілісне явище.

Визначається певна типологія культур. Так, зокрема, виділяють на­ціональну (українську, російську, французьку) культуру; регіональну (сло­в'янську, американську, африканську) культуру; культуру певних со­ціальних суб'єктів. Виділяють також певні культурні епохи: антична куль­тура, культура середньовіччя, культура епохи Відродження; певні форми культури: політична, соціальна, правова, економічна, екологічна, етніч­на, фізична, моральна і т.д. В літературі називають також такі специфічні культурні пласти й культурні підрозділи, як масова, елітарна, молодіжна культура та ін,, а також офіційна культура.

Духовна культура — ие різноманітний досвід життєдіяльності соці­альних суб'єктів, що включає в себе найсуттєвіші результати суспільного досвіду народів щодо освоєння суспільного буття, соціуму в цілому, ба­гатогранних духовних цінностей. Такий досвід має загальний, універ­сальний характер. У вузькому розумінні духовна культура являє собою спосіб взаємодії, взаємовпливу форм діяльності соціальних суб'єктів, що здійснюються в процесі духовного виробництва; це система соціально-духовних цінностей, спрямованих на формування та відтворення різноманітних, багатогранних духовних зв'язків та взаємин між людьми з ме­тою збагачення духовного життя суспільства, його загального прогресу. Нарешті, духовна культура — це такий спосіб свідомої організації осо­бистістю своєї індивідуальної сенсожиттєвої діяльності в сфері духовно­го і матеріального виробництва, який забезпечує їй всебічну самореалі-зацію, самоздійснення її сутнісних сил, різноманітних життєпроявів.

Духовна культура як елемент духовного життя, суспільних, духовнім відносин включає в себе певну систему цінностей, знань, переконань світоглядних орієнтацій, норм, традицій в органічній єдності з соціаль­ною гуманістично значимою діяльністю людей щодо освоєння, творен­ня буття. Духовна культура створюється діяльністю соціальних суб'єкти і спрямована на перетворення суспільного бутгя, розвиток сутнісних сш людини, зокрема її духовності, їх всебічну самореалізацію; це не тількг свідомість, а й соціальна активність, перетворююча діяльність особис­тості, яка вимірюється обсягом створюваних нею духовних, соціогума ністичних цінностей. Така культура свідчить про здатність кожної особи стості до сприйняття передового, прогресивного в суспільному бутті, г;п само як і до його поширення, творення у відповідності з творчими сила ми та здібностями кожної індивідуальності; про готовність особистості до самовіддачі, саморозвитку своєї духовності як свого особистого так і всього суспільства.

Цінності духовної культури є діалектичною єдністю національного та загальнолюдською. Вона неможлива як без цінностей конкретної національної культури , так і без загальнонаціональних цінностей вироблених людством. Ціннісний зміст духовної культури може виступати рушійною силою суспільного прогресу лише тоді, коли творчий потенціал такої культури ґрунтується на загальній системі цінностей, вироблених людством протягом своєї історії.

Водночас цінності духовної культури мають яскраво виражене національно-специфічне, індивідуальне забарвлення. Так, цінності куль тури, що формуються в умовах нашої української дійсності, мають сіли нормою практично-повсякденної діяльності, орієнтації її громадян, елементом самоцінності кожної індивідуальності, складовою гуманістичної: творчості її народу, що є результатом тривалого розвитку України. У України своя особлива доля, яка зумовлена усім ходом її становлення як історичної індивідуальності; ця складова процесів суспільного буття зумовлена багатогранними чинниками загальнолюдського, загальної їла негарного і національно-особливого, специфічного тільки для Україні1 для її народу, її етнокультури, традицій, менталітету — тобто для її індії візуальності. У такій індивідуальності України втілений дух її народ його національна самосвідомість, самобутність та неповторність власно го складного, суперечливого, яскравого і трагічного соціального, духовного досвіду.

Духовна культура — це складний соціодинамічний процес розвитку функціонування багатогранних процесів та явищ суспільного життя, що безпосередньо чи опосередковано впливають на її становлення, форму­вання. Соціодинаміка такої культури передусім передбачає звільнення особистості, індивідуальності від форм суспільних, духовних відносин, що сковують її. Вона означає перехід від статичного існування особис­тості до динамічного, а також передбачає її автономію, перехід від то­тальної регламентації до свободи усіх сфер життєдіяльності індивідуаль­ності, духовного, соціального плюралізму. Вона означає перехід від одномірності до багатомірності, багатогранності, альтернативності еконо­мічних, соціальних, політичних, духовних процесів, що зумовлюють роз­виток свободи людини, органічну самореалізацію індивідуальності, її духовності. Зрештою, соціодинаміка духовної культури передбачає пе­рехід від тоталітарних чи примітивних інституційних форм її організації, формування, виховання до цивілізованих форм, які ґрунтуються насам­перед на самоорганізації, самореалізації особистістю, індивідуальністю цінностей, що становлять сутність такої культури.

В літературі виділяють певні соціальні функції духовної культури. Серед основних таких функцій — пізнавальна, комунікативна, регуля­тивна, прогностична, ціннісно-орієнтаційна, які органічно взаємопо­в'язані між собою. Але, на думку багатьох культурологів, філософів, інте­груючою функцією духовної культури є людинотворча функція.

Міра розвитку духовної культури визначається мірою розвитку сут-нісних цінностей людини, багатогранністю і багато варіантністю форм са­мореалізації її духовного потенціалу, індивідуального самоутвердження. Підвищення ефективності і дієвості процесу формування духовної куль­тури передбачає створення умов для смисложиттєвої самореалізації ба­гатства духовності людини, адже основний зміст цінностей такої культу­ри полягає в їх самовираженні і відтворенні. Розвиток духовної культури неможливий без утвердження її цінностей, зокрема на особистісному рівні, що дає змогу реалізувати потенціал унікальності, неповторності індивідуальності, її духовності, значення яких у прогресі суспільного буття постійно зростає. Здійснення цього пов'язане з подоланням поширеної у минулому й існуючої досі духовної деіндивідуалізації, сурогатів колек­тивності, що утверджують дух одноманітності, однаковості, загальної маси, нав'язування індивіду стандартизованої позиції, і передбачає відмову від соціальних обмежень їхніх духовних орієнтацій. Реалізація незатребува-ного на практиці духовного потенціалу особистості органічно взаємо­пов'язана зі створенням у суспільстві різнобічних умов для забезпечення духовної свободи людей, зокрема свободи їхніх духовних дій як необхід­ної умови для здійснення об'єктивно зумовленої відмінності творчих можливостей кожного, зміцнення втраченої у минулі роки самоцінності особистості, етнічної індивідуальності, що є основою динамічного само­розвитку, саморегулювання цінностей духовної культури.

Надзвичайно суттєвим фактором оптимізації цілеспрямованої діяль­ності щодо духовного індивідуального самоствердження як основної ознаки особистості, її життєтворчості є створення умов для самоздійснення індивідуального стилю творчої духовної діяльності, комунікативної культури особистості. Підвищення ефективності процесу формування духовної культури — це процес руху до найбільш універсальних і бага­тогранних форм індивідуальної самореалізації її цінностей, у якому інди­відуально-стильове самоздійснення з орієнтацією на суспільно значуще посідає особливе місце. Основою індивідуального стилю духовної само­реалізації є виявлення і реалізація творчого потенціалу самобутності осо­бистості, її національно-особливих рис, смисложиттєвих моментів її су-б'єктивно-особистісного світогляду, світосприймання. При цьому, однак, важливо, щоб індивідуально-стильове самоздійснення цінностей духов­ної культури відбувалося в органічній єдності з процесом розширення горизонтів індивідуального світоглядного світосприймання до рівня со­ціальної, духовно значимої, загальнолюдської, планетарної свідомості.

Серед різноманітних факторів, пов'язаних з індивідуальним духов­ним самоствердженням, особливе місце належить повноті емоційного сприйняття світу, без якого неможливі повноцінні життєпрояви особис­тості у сфері духовного життя, формування морально-безкорисливого ставлення до світу, до народів, які його населяють. Адже чим глибше індивід сприйняв і пережив цінності духовної культури, чим більше він витратив на це душевних та інтелектуальних зусиль, чим більше співчу­вав, співпереживав, тим більшою мірою він здатний не просто до за­своєння, а до освоєння, творення такої культури, смисложиттєвої, со­ціально значущої активності у сфері суспільних відносин. Ефективність процесу утвердження духовної культури, реалізації потенціалу особис­тості і суспільства зумовлені насамперед не зовнішніми обставинами, а головним чином внутрішньою активною діяльністю людини, працею її душі, власними почуттями і переживаннями кожної індивідуальності.


Читайте також:

  1. IV. Питання самоконтролю.
  2. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
  3. V. Питання для самоконтолю
  4. V. Питання туристично-спортивної діяльності
  5. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
  6. А. 5-7 день життя.
  7. А.1 Стан , та проблемні питання застосування симетричної та асиметричної криптографії.
  8. Авілум – “син чоловіка” – повноправна людина, охороні його життя, здоров’я, захисту його майнових інтересів присвячена значна частина законника.
  9. Австрії: мистецтво повсякденного життя.
  10. Адаптації до паразитичного способу життя
  11. Актуальні питання управління земельними ресурсами та їх охорони
  12. Аналогія права - вирішення справи або окремого юридичного питання на основі принципів права, загальних засад і значення законодавства.




Переглядів: 1001

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Карл Маркс | Туризм як вид життєдіяльності людини

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.