• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Роль міжнародних корпорацій в світовому русі капіталу

За останні роки міжнародні корпорації зайняли домінуючі позиції у світовій економіці. Вони різко посилили взаємозв’язок і взаємозалежність національних економік, інтенсифікували поглиблення міжнародної спеціалізації та кооперації. Тому міжнародні корпорації стали головним і важливим суб’єктом руху міжнародних інвестицій, технологій та функціонування міжнародного виробництва.

Поява та розвиток ТНК і БНК безпосередньо пов’язані з їхньою зарубіжною інвестиційною діяльністю. Міжнародний рух підприємницького капіталу, зокрема, прямі іноземні інвестиції, стали базою для формування всесвітньої системи філіалів та міжнародного виробництва корпорацій. Таким чином, здійснення міжнародних іноземних інвестицій є однією з головних ознак ТНК і БНК.

Прямі іноземні інвестиції – це реальні капіталовкладення в підприємства, технологію або послуги та інші активи, що створюють матеріальну базу для розширення бізнесу за національні кордони. Ключовою ознакою таких інвестицій є набуття довгострокового економічного інтересу, коли інвестор отримує та зберігає контроль над об’єктом вкладення капіталу. Тому, для того щоб переміщення капіталу з країни – джерела інвестицій до країни – реципієнта інвестицій набуло форми прямого зарубіжного інвестування міжнародних корпорацій, необхідно дотримуватись двох основних умов:

1) частина капіталу, виробництва переміщується в країну, де знаходиться об’єкт інвестицій;

2) контроль через володіння значною частиною акціонерного капіталу товариства – об’єкта інвестицій.

Розрізняють вертикальні і горизонтальні прямі іноземні інвестиції міжнародних корпорацій. Перші дозволяють замінити окремі частини внутріфірмових систем виробництва та збуту на неефективних ринках. Вертикальні прямі інвестиції дають можливість фірмі розмістити у двох пунктах знаходження спеціалізоване низько витратне обладнання без ризику, що його потужності будуть не завантажені. Такі інвестиції ведуть до утворення вертикально інтегрованого міжнародного виробництва. Тому під вертикальними прямими інвестиціями розуміють інвестиції у галузі, що належать до різних стадій виробництва окремого продукту.

Горизонтальні прямі інвестиції – це прямі інвестиції за кордон, але в межах однієї галузі. Вони дають змогу використовувати такі свої переваги, як технологія, ноу-хау, і не нести додаткових організаційних витрат, що відбувається у випадках коли корпорація вступає у зв’язки з незалежними компаніями. Відтак, коли говорять про горизонтальні іноземні інвестиції або горизонтально побудоване виробництво міжнародної корпорації мають на увазі фірми, що виробляють приблизно однакові кінцеві продукти в різних країнах, навіть якщо їхні зарубіжні представництва отримують від материнської компанії різноманітні поставки.

Так, міжнародні корпорації з вертикальною орієнтацією виготовляють продукцію, яка не випускається в країні де транснаціональна фірма виступає резидентом. В даному випадку материнська компанія може постачати технології, проміжні продукти до іноземного філіалу, який буде в подальшому експортувати готову продукцію назад в країну базування міжнародної корпорації.

Прямі іноземні інвестиції означають потоки капіталу, технології, підприємницьких навичок до країни – реципієнта інвестицій, тобто переміщення під контролем ТНК цілого набору факторів виробництва. В результаті цього виникають довгострокові ділові відносини між резидентом однієї країни (прямим інвестором) та підприємством – резидентом другої країни (об’єктом інвестування). Контролюючи вказаний набір факторів виробництва, інвестор отримує значні важелі впливу на прийняття рішень підприємством – реципієнтом інвестицій.

При здійсненні прямих іноземних інвестицій трансфер капіталу від міжнародної корпорації до підприємства – резидента іншої держави може здійснюватись у таких формах:

Ø експорт за кордон власного капіталу (капітал материнської компанії або інших представництв, філіалів):

þ гроші, пай, акції, інші цінні папери;

þ майнові внески, основні фонди;

þ права на використання нематеріальних активів;

þ права на користування землею, водою та іншими ресурсами або майном;

Ø реінвестовані прибутки (нерозподілені дивіденди, що належать іноземному інвестору);

Ø внутріфірмові трансфери (субсидії, кредити, позики материнської компанії або представництва, філії).

Прямі іноземні інвестиції можуть бути спрямовані на:

Ø створення нового підприємства чи розширення вже існуючого дочірнього підприємства цієї ж міжнародної корпорації;

Ø отримання (придбання) участі в існуючому зарубіжному незалежному підприємстві. У цьому випадку часто відбувається процес поглинання (повного, часткового) місцевої компанії.

В загальному вигляді основні форми інвестицій схематично показано на рисунку 5.

Інвестиції можуть здійснюватись за рахунок власних коштів або за допомогою запозичених ресурсів. При цьому вони можуть відрізнятися за термінами їх здійснення (рис. 6).

Рис. 5. Основні форми інвестицій

Рис. 6. строки здійснення та джерела фінансування інвестицій

Важливий аспект прямих іноземних інвестицій, що відрізняє їх від портфельних інвестицій (н-д, від спекулятивних міжнародних фондових операцій), - це довгостроковий інтерес, тобто значна тривалість стратегічних орієнтирів. Портфельні інвестиції мають переважно короткостроковий і середньостроковий характер. Вони, як правило вкладаються на термін більше ніж 5 років.

5. Економічний зміст, функції і склад капіталу

Під капіталом міжнародної корпорації розуміють вільне від зобов’язань майно (власні засоби, чисті активи), які виступають її стратегічним резервом, що створює умови для розвитку компанії та при необхідності компенсує збитки або виступає одним з важливих ціноутворюючих факторів при оцінці вартості компанії.

В закордонній практиці управління фінансами під капіталом також розуміють довгострокові пасиви, прирівнюючи довгострокові запозичені кошти за своїм призначенням і функціям до власних.

Капітал компанії першочергово виконує захисну і операційну функції.

Захисна функція означає не тільки можливість виплати компенсацій кредиторам у випадку ліквідації компанії, але і підтримання платоспроможності шляхом створення резерву на випадок збитковості.

Оперативна функція проявляється у тому, що капітал забезпечує коштами, необхідні для створення, організації і функціонування компанії до залучення достатнього обсягу позикових коштів. Капітал, крім цього, виступає основою для розробки нових видів продукції, а також використовується для захисту інвестиційних ризиків.

Відтак, слід відрізняти дві економічні категорії капітал і фінансові ресурси, але з позиції фінансового менеджменту прийнято ототожнювати ці дві категорії з метою вирішення конкретних фінансових задач компанії.

Як видно з рисунку 4.1 фінансування може бути зовнішнім та

Рис. 7. Склад фінансових ресурсів компанії

внутрішнім. Внутрішні джерела (власні збереження) перетворюються в інвестиції прямо чи опосередковано, без їх залучення через фінансовий ринок. Це: амортизаційні відрахування; нерозподілений прибуток. Для перетворення в інвестиції, зовнішні джерела повинні пройти через структури фінансового ринку: банки, інвестиційні компанії, фонди.

Відтак, капітал міжнародної компанії можна розподілити на власний капітал і запозичений капітал.

Важливою категорією в фінансовій системі компаній виступає власний капітал, який є основою фінансової стійкості і забезпечує задоволення вимог кредиторів, компенсацію понесених збитків, фінансування ризиків, розподіл доходів і активів. Власний капітал компанії складається з:

þ статутного капіталу;

þ додаткового капіталу;

þ резервного капіталу;

þ нерозподіленого прибутку.

Статутний капітал компаній (акціонерних товариств), є одним із показників, що характеризує масштаб їхньої діяльності, слабо виконує свою голов­ну функцію – забезпечення мінімальної гарантії задоволення вимог кредито­рів – через невеликі його розміри в більшості промислових підприємств.

Збільшити статутний капітал можна шляхом підвищення номінальної вар­тості акцій або реструктуризації (зміни структури власників) статутного капіта­лу. Позитивний результат реструктуризації статутного капіталу буде досягнуто лише в разі приходу стратегічного інвестора, який буде зацікавлений у розвитку даної компанії. Додаткова емісія акцій може бути використана з метою отримання конкретним інвестором повного контролю над акціонерами підпри­ємства, оскільки міноритарні акціонери часто не мають реальних можливостей реалізувати своє пріоритетне право на їх придбання.

Основними компонентами додаткового капіталу є емісійний дохід (різниця між продажною ціною і номінальною вартістю акцій, що виручена при реалізації їх за ціною, вищою за номінал) і приріст вартості необоротних активів при переоцінці. Останній може становити значні суми. Факт переоцінки сам по собі не означає реального гро­шового наповнення і, відповідно, не підвищує платоспроможність компанії.

У структурі власного капіталу нагромаджений капітал представлений також резервним капіталом і нерозподіленим прибутком.

Проблема зниження капіталізації прибутку особливо характерна для компаній, що застосовують толінгові схеми. У даному випадку підприємства поставлені толінгерами в умови, коли розмір оплати за послуги з переробки давальницької сировини суттєво менший, ніж фактичні затрати на його переробку, що призводить до збитковості підприємств. Компанії-власники сировини не зацікавлені у вкладанні коштів у виробництво і розглядають промислові підприємства в основному з точки зору максимізації власних доходів у короткостроковій перспективі.

Прибуток є основою стійкого розвитку компанії, тому важ­ливо контролювати його розподіл із застосуванням коефіцієнта стійкості економічного зростання (Кр), що використовується в обліково-аналітичній практиці розвинутих країн, для характеристики ділової активності акціонерних компаній. Зазначений коефіцієнт показує, якими темпами в середньому збільшується власний капітал підприємства за рахунок реінвестування (капіталізації) одержаного прибутку, і визначається за формулою:

(1)

де: P_g – чистий прибуток; D – дивіденди виплачені акціонерам; VC – власний капітал.

Коефіцієнт стійкості економічного зростання може служити (певною мірою) орієнтиром допустимих і економічно доцільних темпів розвитку компанії, що надто важливо в умовах ринкової економіки. За свідченням деяких західних спеціалістів, компанії, що вибирають невірну політику і прагнуть досягти над­то великих темпів зростання в найкоротший період, нерідко стають банкрута­ми. Водночас і надто повільні темпи розвитку неприйняті – потрібна «золота середина».

Для нарощування свого фінансового потенціалу компанії можуть вибрати один із двох підходів. Перший полягає в орієнтації на пропорції, що склалися в структурі й динаміці виробни­цтва, і тоді темп зростання обсягів виробництва буде задаватися поточним або усередненим у динаміці значенням коефіцієнта Кр. Згідно з другим підходом, передбачаються вищі темпи зростання. Для цього компанії можуть вико­ристовувати певні економічні важелі:

þ зниження частки дивідендів, що випла­чуються;

þ удосконалення виробничого процесу (зниження фондомісткості, підвищення рентабельності);

þ додаткова емісія акцій;

þ знаходження можливостей одержання економічно виправданих кредитів тощо.

В свою чергу джерела фінансових ресурсів поділяються на власні і запозичені. Вони відрізняються лише сферою виникнення, а також умовами залучення і використання. Елементи позикового капіталу традиційно поділяють залежно від терміну погашення заборгованості, що виникла на короткострокові і довгострокові. Довгостроковий залучений капітал важливе джерело довгострокового інвестування, виступає фінансовою базою для реконструкції (модернізації) і розвитку компанії.

В процесі діяльності міжнародної компанії важливим є вартість капіталу під якою розуміють дохідність, що повинна забезпечити інвестиції з точки зору інвестора. Вартість капіталу може бути виражена у вигляді відсоткової ставки тобто обсягу капіталу, вкладеного в бізнес, яку необхідно сплатити інвестору протягом року за використання його капіталу. В любому випадку за використання капіталу необхідно платити, а мірою цієї плати виступає вартість капіталу.

Зазвичай вартість капіталу – це альтернативна вартість використання капіталу, або дохід, який очікують одержати інвестори від реалізації альтернативних можливостей вкладення капіталу при незмінній величині ризику. На вартість капіталу впливають наступні фактори:

þ рівень дохідності інших інвестицій;

þ рівень ризику даного капіталовкладення;

þ джерела фінансування.

Що стосується джерел фінансування, то відсоткові платежі за запозиченими коштами розглядаються як валові витрати, тобто включаються у собівартість продукції, тому вони роблять боргові джерела більш вигідними для компанії. В той же час використання запозичених коштів є більш ризикованим для компанії, оскільки відсоткові платежі і погашення основної частини боргу слід здійснювати незалежно від результатів діяльності і реалізації інвестиційного проекту, що пов’язано з дефолтом.

Вартість капіталу виступає важливим індикатором, для обґрунтування прийняття фінансових рішень в галузі інвестиційної політики і для оцінки ринкової вартості самої компанії.

Для визначення загальної вартості капіталу слід оцінювати всі його компоненти. Зазвичай структура капіталу інвестиційного проекту включає:

1) власний капітал у вигляді: звичайних акцій; привілейованих акцій; накопичений (нерозподілений) прибуток;

2) позиковий капітал у вигляді: довгострокового банківського кредиту; емісія облігацій.

Читайте також:

1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
2. Акціонерні товариства випускають облігації на суму не більше 25 % від розміру статутного капіталу і лише після повної оплати всіх випущених акцій.
3. Альтернативні джерела формування підприємницького капіталу
4. Альтернативні теорії капіталу
5. Аналіз вартості капіталу
6. Аналіз використання капіталу.
7. Аналіз достатності банківського капіталу
8. Аналіз якості обігового капіталу
9. Аудит формування і використання власного капіталу та забезпечення зобов'язань.
10. Банк міжнародних розрахунків
11. Будучи, як правило, дочірніми фірмами великих компаній, вони існують за рахунок засобів венчурного капіталу і здійснюють чітко визначений вид діяльності.
12. Бухгалтерська оцінка капіталу банку

Переглядів: 1126