• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття та принципи міжнародно-правової охорони навколишнього середовища

Тема 13. МІЖНАРОДНЕ ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО

ПЛАН

1. Поняття та принципи міжнародно-правової охорони навколишнього середовища.
2. Джерела міжнародного екологічного права.
3. Міжнародне співробітництво у сфері охорони навколишнього середовища під егідою ООН.
4. Міжнародно-правова охорона планетарного середовища та космічного простору.
5. Міжнародно-правова охорона морського середовища.
6. Міжнародно-правова охорона рослинного і тваринного світу.

Вперше ідеї про необхідність міжнародного співробітництва у сфері охорони навколишнього середовища прозвучала у 1913 р. на І Природоохоронній міжнародній конференції (м. Берн), проте реально ці ідеї почали втілюватися у життя лише у другій половині ХХ ст.

Міжнародні відносини з приводу охорони навколишнього середовища складають предмет міжнародного екологічного права. Слід одразу зауважити, що сама назва „міжнародне екологічне право” підтримується не всіма авторами. У вітчизняній та російській літературі частіше використовується терміни „міжнародне право охорони навколишнього середовища” або „міжнародне право навколишнього середовища”. Змістовної різниці між цими поняттями практично не існує, хоча термін „міжнародне екологічне право” видається більш доцільним в силу його інтернаціонального застосування.

Міжнародне екологічне право – це сукупність принципів і норм міжнародного публічного права, що регулюють відносини у сфері охорони навколишнього середовища та раціонального використання його ресурсів.

Міжнародне екологічне право є однією з наймолодших галузей міжнародного публічного права. Датою його зародження можна вважати проведення у 1972 р. Стокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища. За результатами цієї конференції було прийнято два основоположні документи – Стокгольмська декларація, яка визначила 26 принципів екологічно коректної поведінки держав, та Програма дій, на основі якої було розроблено Програму ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП).

Значною подією у процесі становлення міжнародного екологічного права стало проведення під егідою ЮНЕП Наради урядових експертів (Монтевідео, 1981 р.), на якій обговорювалися питання боротьби з транскордонними забрудненнями, компенсації екологічної шкоди тощо.

У 1992 р. в Ріо-де-Жанейро була проведена Конференція ООН з навколишнього середовища і розвитку, участь у якій взяли представники 179 держав. У ході цієї конференції було прийнято низку документів, найважливішими серед яких є:

· Декларація Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку (часто також називається „Декларацією Ріо” та „Зеленим кодексом поведінки держав”). Ця Декларація є логічним продовженням Стокгольмської декларації 1972 р. і закріплює нові принципи співробітництва держав у сфері охорони навколишнього середовища;

· Порядок денний на ХХІ ст.;

· Конвенція про біологічне різноманіття.

На європейському континенті інтенсивне співробітництво розпочалося у 1993 р., коли відбулася Європейська конференція міністрів охорони навколишнього середовища (м. Люцерна, Швейцарія), на якій було прийнято Програму дій з охорони навколишнього середовища для Центральної та Східної Європи.

Аналогічного рівня конференція відбулася у Софії 1995 р., на якій схвалено Керівні принципи доступу до екологічної інформації та участі громадськості у прийнятті рішень у сфері навколишнього середовища. На основі цих Принципів у 1998 р. було прийнято однойменну Конвенцію, учасниками якої є 35 держав, в т.ч. і Україна.

Міжнародно-правова охорона навколишнього середовища являє собою сукупність цілеспрямованих дій суб’єктів міжнародного права, спрямованих на охорону природного середовища, забезпечення його раціонального використання з метою збереження сприятливої для життєдіяльності людства планетарної екосистеми.

Міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього середовища здійснюється на глобальному (всесвітньому), регіональному (напр., європейському, панамериканському, тихоокеанському тощо) та локальному (напр., придунайському, карпатському, азово-чорноморському) рівнях.

Зміст міжнародно-правової охорони навколишнього середовища складають такі основні напрямидіяльності:

· обмеження шкідливих впливів на навколишнє середовище;

· встановлення раціонального та екологічно доцільного режиму використання природних ресурсів;

· міжнародна охорона природних пам’ятників та резервацій;

· регулювання науково-технічного співробітництва держав у сфері охорони навколишнього середовища.

Перелік об’єктів навколишнього середовища, щодо яких здійснюється міжнародно-правова охорона, є досить широким. В цілому ж можна виділити такі їх групи:

· об’єкти природного (живого)середовища – флора і фауна;

· об’єкти неживого середовища – морські і прісноводні басейни (гідросфера), повітряний басейн (атмосфера), ґрунт (літосфера), та космічний простір;

· об’єкти штучного середовища, утворені внаслідок діяльності людини.

В галузі міжнародно-правової охорони навколишнього середовища сформовано два рівня принципів – основні принципи міжнародного права (принципи, передбачені, перш за все Статутом ООН) які мають силу норм jus cogens, та спеціальні принципи, закріплені Стокгольмською декларацією 1972 р. та Декларацією Ріо-де-Жанейро 1992 р. До таких спеціальних принципів, зокрема, відносяться:

· право людей на життя у сприятливому оточуючому середовищі;*

· відповідальність людства за охорону довкілля перед нинішнім та прийдешніми поколіннями;*

· суверенне право держав використовувати власні природні ресурси та обов’язок не завдавати шкоди навколишньому середовищу інших держав;*

· принцип міжнародної відповідальності за екологічну шкоду;*

· принцип міжнародного співробітництва держав у сфері охорони довкілля на основі їх рівноправності;*

· принцип попередження забруднення морів;*

· принцип сталого розвитку – означає, що економічний розвиток не може здійснюватися на шкоду навколишньому середовищу;**

· доступ громадськості до екологічної інформації та участі у вирішенні екологічних питань;**

· забезпечення екологічної безпеки усіх видів діяльності;**

· принцип „забруднювач платить” – означає обов’язок держави передбачати у національному законодавстві механізми стягнення плати за забруднення навколишнього середовища та спрямування отриманих платежів на програми охорони навколишнього середовища.**

Читайте також:

1. II. Поняття соціального процесу.
2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
3. А. Заходи, які направлені на охорону навколишнього середовища та здоров’я населення.
4. А/. Поняття про судовий процес.
5. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
6. Адаптація до абіотичних факторів середовища.
7. Адаптація організму до змін чинників зовнішнього середовища
8. Адаптація організму до зовнішніх факторів середовища.
9. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
10. Адміністративні правопорушення в галузі охорони здоров'я. Адміністративна відповідальність медичних працівників.
11. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
12. Акти з охорони праці в організації.

Переглядів: 3101