• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Політика зайнятості та соціального захисту

Основні соціально-економічні індикатори рівня життя населення

ТЕОРІЯ СУСПІЛЬНОГО ДОБРОБУТУ ТА СОЦІАЛЬНОРИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

До основних соціально-економічних індикаторів рівня життя населення відносяться:

1. Обсяг реального ВВП на душу населення.

2. Грошові доходи та витрати населення.

3. Реальна заробітна плата.

4. Споживання основних продуктів харчування на душу населення.

5. Природний приріст населення та середня тривалість життя.

6. Частка витрат на розвиток соціальної сфери в бюджеті.

7. Використання вільного часу.

Узагальнюючим показником рівня життя населення є Індекс людського розвитку (ІЛР). Для визначення ІЛР за методикою ООН рекомендується враховувати три показники:

1) реальний ВВП на душу населення;

2) очікувана тривалість життя, яка визначається як тривалість майбутнього життя при народженні дитини;

3) досягнутий рівень освіти.

Ці показники по країні порівнюються з максимальними в світі аналогічними показниками.

При визначенні рівня життя населення аналізуванню також підлягає диференціація доходів (соціально-економічна нерівність) населення за показником децильності (децильним коефіцієнтом), який показує, в скільки разів доходи 10% найбагатшого населення перевищують доходи 10% найбідніших.

Основними показниками масштабів бідності є межа, рівень і глибина бідності.

Межа бідності – це рівень доходів у середньому на члена родини, нижче якого неможливе задоволення основних потреб. За допомогою цієї межі визначаються сім'ї, які належать до категорії бідних.

Рівень бідності – це питома вага сімей (домогосподарств), чий рівень споживання (доходів) на одну особу є нижчим за ви­значену межу бідності.

Глибина бідності – це відхилення доходів або витрат бідних від визначеної межі бідності.

Найбільш загальними критеріями бідності є безробіття та інфляція, рівень яких характеризує ступінь бідності.

Зайняті – люди, які мають оплачувану роботу, включаючи осіб, які працюють неповний робочий день; громадяни, які служать у збройних силах; учні та студенти денних форм навчання; особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою (підприємці, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві); зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку; тимчасово непрацюючі через хворобу, страйк чи відпустку;

Безробітні – працездатні громадяни у працездатному віці, які з причин, не залежних від них самих, не мають заробітку або трудового доходу, є зареєстрованими у державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу, здатні до праці та готові працювати, але не отримують від цієї служби належної роботи.

Зайняті і безробітні вважаються економічно-активним населенням.

Розрізняють таківиди безробіття:

· фрикційне – це вид безробіття зумовлений самим природним процесом життя, який пов'язаний з пошуками або очікуваннями роботи відповідного кваліфікаційного рівня та умов праці, переходами працівників з низькооплачуваних на високооплачувані роботи;

· структурне – пов’язане із змінами в структурі попиту через зміни в техніці, технології, організації виробництва, в зв’язку з чим «структурні» безробітні не зможуть працевлаштуватися без відповідного підвищення кваліфікації або перекваліфікації, і навіть зміни місця проживання;

· сезонне – зумовлене нерівномірністю зайнятості через специфічні умови виробництва у певних галузях (сільське господарство, рибальство, лісництво, мисливська діяльність. Туристична та будівельна галузь тощо);

· циклічне – пов’язується із загальним спадом виробництва, з кризовими явищами в економіці.

Фрикційне, структурне та сезонне безробіття вважаються нормальним явищем для економіки і становлять «природний рівень» безробіття. Різниця між фактичним та природним безробіттям дає показник циклічного безробіття, яке приносить суспільству значні втрати.

Рівень безробіття визначається за формулою:

(3.1)

де Б – це кількість безробітних, РС – робоча сила.

Під інфляцією будемо розуміти підвищення загального рівня цін, що супроводжується падінням купівельної спроможності грошей.

Залежно від причин, які породжують інфляцію розрізняють такі її два види:

· інфляція попиту відбувається внаслідок перевищення сукупного попиту над сукупною пропозицією. Сутність даного виду інфляції можна пояснити такою фразою: «Надто багато грошей полюють за надто малою кількістю товарів». Сукупний попит зростає за рахунок зростання мінімальної заробітної плати, неефективної монетарної політики, яка призводить насамперед , до збільшення кредитних грошей незабезпечених товарною масою;

· інфляція пропозиції відбувається внаслідок змін витрат виробництва і пропозиції на ринку. Підвищення витрат на одиницю продукції в економіці скорочує прибутки і об’єм продукції, які підприємства готові запропонувати при існуючому рівні цін. Зменшення обсягу пропозиції спричиняє зростання цін. Джерелами цієї інфляції є збільшення номінальної заробітної плати і підвищення цін на сировину та енергію.

Рівень інфляціїпоказує, як змінилися ціни в економіці, і вимірюється за допомогою індексів цін (Ласпейреса, Пааше, Фішера).

Індекс Ласпейреса, який ще називають агрегатним індексом цін, визначається як відношення зміни цін поточного року до базового щодо певного незмінного обсягу виробництва із сталою товарною структурою:

, (3.2)

де Р₀, Р₁ – відповідно ціни базового та поточного року; Q₀ – товарна структура виробництва базового року.

Якщо модифікувати індекс Ласпейреса, замінивши незмінну структуру виробленого ВВП на фіксований «кошик» споживчих товарів, то отримаємо індекс споживчих цін:

, (3.3)

де Q_к – обсяг споживчого кошика.

Індекс Пааше відрізняється від індексу Ласпейреса тим, що замість товарної структури базового року, враховується обсяг виробництва в поточному році:

, (3.4)

де Q₁ – обсяг виробництва в поточному році.

У випадку, якщо в структурі обсягу виробництва враховується вся сукупність товарів і послуг, що входять до складу ВВП, то даний індекс має назву дефлятор ВВП:

(3.5)

де ВВП_н – обсяг ВВП у поточному році в поточних цінах, ВВП_р – обсяг ВВП у базовому році в базових цінах.

Індекс Фішера визначається як середнє геометричне індексів Пааше і Лайспереса:

(3.6)

Даний індекс дозволяє врахувати набір благ створених у суспільстві у поточному та базовому році.

Для визначення зміни інфляції за певний період використовують такий показник, як темп інфляції:

(3.7)

де , – відповідно індекс цін в поточному та базовому роках.

Залежно від темпів інфляції та її згубного впливу на економіку, виділяють такі види інфляції:

· помірна інфляціяхарактеризується індексом зростання цін до 10% і не має згубного впливу на економіку;

· галопуюча інфляціяпередбачає річне зростання цін від 10% до 200%, передбачуваність і стабільність розвитку економіки є обмеженою;

· гіперінфляціяозначає крах грошової системи, оскільки ціни за рік зростають більше, ніж на 200%.

Під антиінфляційною політикою держави будемо розуміти такий вплив на національну економіку при якому буде досягнуто відповідність між темпами зростання грошової маси та темпами зростання благ.

Інфляції можна протистояти за допомогою адаптивної або активної політики.

Адаптивну політикувикористовують у тому випадку, якщо темп інфляції не перевищує 20-30% за рік. Заходами цієї політики є:

· поступове обмеження пропозиції грошей;

· посилення регулювання цін та доходів;

· індексація грошових надходжень.

В умовах гіперінфляції більш дієвою буде активна політика, яка передбачає різке скорочення пропозиції грошей за допомогою трьох груп заходів:

1. Прямі монетарні заходи:

· заборона емісійного фінансування грошового бюджету;

· контроль за грошовою емісією;

· здійснення поточного контролю за кількістю грошей в обігу через операції на відкритому ринку.

2. Заходи направлені проти інфляції попиту:

· зменшення державних витрат;

· зростання податків;

· скорочення бюджетного дефіциту;

3. Заходи, спрямовані на боротьбу з інфляцією пропозиції (витрат), включають:

· обмеження монополізму та захист конкурентного середовища;

· зниження податків на бізнес з громадян;

· посилення мотивацій до трудової діяльності шляхом змін у соціальній політиці.

Читайте також:

1. Cплата єдиного соціального внеску - 2013
2. II. Поняття соціального процесу.
3. IV. Політика держав, юридична регламентація операцій із золотом.
4. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
5. Авілум – “син чоловіка” – повноправна людина, охороні його життя, здоров’я, захисту його майнових інтересів присвячена значна частина законника.
6. Аграрна політика
7. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
8. Адміністративно-правовий спосіб захисту прав
9. Адміністративно-правовий спосіб захисту прав
10. Активна і пасивна державна політика.
11. Активна політика зайнятості
12. Акустичні засоби|кошти| захисту

Переглядів: 684