• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Гранично допустиме тижневе навантаження

Таблиця 2.7

Таблиця 2.6

Таблиця 2.5

Таблиця 2.4

Таблиця 2.3

Таблиця 2.2

Таблиця 2.1

Параметри мікроклімату для категорій робіт

Рекомендовані параметри мікроклімату в приміщеннях шкіл

Примітка: в дужках параметри для теплої пори року.

а) б)
Рис. 2.1. Психрометри: статичний (а), аспіраційний (б) 1 – сухий термометр; 2 – вологий термометр; 3 – резервуар вологого термометра; 4 – трубки-екрани, 5 - вентилятор
Рис. 2.2. Анемометри: чашковий (а), індукційний (б), крильчастий (в) 1 – крильчатка; 2 – лічильний механізм

Вологе повітря – це суміш повітря й водяної пари. Кількість водяної пари в повітря називають абсолютною вологістю. Повітря, в якому міститься гранично можлива за даної температури кількість вологи, називають насиченим. Водяна пара, яка знаходиться у такому повітрі, буде насиченою. Для порівнянь вологого повітря відносно його насиченого стану використовують поняття відносної вологості (φ).

Відносна вологість– відношення вмісту водяної пари у повітрі до його вмісту в насиченому повітрі за тієї ж температури повітря. При φ = 0% – повітря сухе, при φ = 100% – насичене (утворюється туман). Якщо вологе повітря охолоджувати (вміст вологи не змінюється), то по досягненні деякої температури воно переходить в насичене. Ця температура називається температурою точки роси. Подібне явище часто спостерігається у природі: ранковий туман, роса.

2.1.2. Шкідливі та небезпечні речовини в повітрі робочої зони

У сучасній техніці застосовується безліч речовин, які можуть надходити в повітря, де знаходяться люди, і становити небезпеку їх здоров'ю. Для визначення небезпечності медики досліджують вплив цих речовин на організм людини і встановлюють безпечні для людини концентрації та дози, які можуть потрапити різними шляхами в організм людини.

За токсичною дією шкідливі речовини поділяють на кров'яні отрути, які взаємодіють з гемоглобіном крові і гальмують його здатність до приєднання кисню (оксид вуглецю, бензол, сполуки ароматичного ряду та ін.); нервові отрути, які викликають збудженість нервової системи, її виснаження, руйнування нервових тканин (наркотики, спирти, сірчаний водень, кофеїн та ін.); подразнюючі отрути – уражають верхні дихальні шляхи і легені (аміак, сірчаний газ, пара кислот, окисли азоту, ароматичні вуглецеві водні та ін,); опікаючі та подразнюючі шкіру і слизові оболонки (сірчана та соляна кислоти, луги); печінкові отрути, дія яких супроводжується зміною та запаленням тканин печінки (спирти, дихлоретан, чотирихлористий вуглець); алергени, що змінюють реактивну спроможність організму (алкалоїди та інші речовини); канцерогени, що спричиняють утворення злоякісних пухлин (3,4-бензопірен, кам'яновугільна смола); мутагени, що впливають на генетичний апарат клітини (окис етилену, сполуки ртуті та ін.).

В залежності від ступеня токсичності, фізико-хімічних властивостей, шляхів проникнення в організм, санітарні норми встановлюють гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин в повітрі робочої зони виробничих приміщень, перевищення яких не припустиме.

За ступенем дії на організм людини шкідливі речовини розподіляються на чотири класи небезпеки:

– 1клас - надзвичайно небезпечні;

– 2 клас – високо небезпечні;

– 3 клас - помірно небезпечні;

– 4 клас – мало небезпечні.

Класи небезпеки встановлюються в залежності від норм і показників, наведених в табл. 2.3.

При одночасному знаходженні в повітрі робочої зони кількох шкідливих речовин односпрямованої дії, близьких за хімічним складом і характером біологічної дії на людину, для визначення можливості працювати в цій зоні використовують таку залежність:

, (2.1)

де, x₁, x₂, x_n - фактичні концентрації шкідливих домішок повітрі робочої зони, мг/м³; ГДК₁, ГДК₂, ГДК_n - гранично допустимі концентрації шкідливих речовин, що знаходяться в повітрі робочої зони, мг/м³.

Класи небезпеки шкідливих речовин

Приклади речовин односпрямованої дії: оксид вуглецю і оксид азоту, сірчаний газ і сірчаний водень, інші вуглеводні сполуки.

Контроль вмісту в повітрі шкідливих газів та пари повітря виконується в зоні дихання людини з урахуванням місць утворення шкідливих речовин і шляхів, по яких вони потрапляють в робочу зону. В приміщеннях, де присутні речовини 1-го класу небезпеки та де може бути аварійний викид, повинен запроваджуватись безперервний контроль. Для інших випадків – періодичний.

Методи контролю вмісту хімічних речовин в повітрі поділяються на три групи: індикаторні методи хімічного аналізу з використанням газоаналізаторів УГ-1, УГ-2, ГХ-4, санітарно-хімічні методи (лабораторні) – колориметричний, фото-колориметричний, хроматографічний, нефелометричний та ін.; безперервно-автоматичні методи – автоматично контролюють і сигналізують про наявність в повітрі відповідних концентрацій шкідливої речовини. Для цього призначені газоаналізатори і газосигналізатори.

2.1.3. Загальні заходи та засоби нормалізації параметрів мікроклімату.

Найчастіші причини відхилення параметрів мікроклімату від нормативних – це надходження надлишкового тепла в повітря виробничого приміщення або водяної пари від працюючого обладнання та різних джерел випаровування.

Заходи захисту від теплових випромінювань можна поділити на чотири групи:

а) усунення джерела тепла;

б) захищення від тепловипромінювання за допомогою екранів;

в) полегшення тепловіддачі від тіла людини в оточуюче середовище;

г) індивідуальний захист від теплового впливу.

За технікою безпеки, щоб уникнути опіків, температура гарячих поверхонь у виробничій зоні дії працюючих не повинна перевищувати 45°С.

Для зменшення вологості у виробничих приміщеннях слід уникати технологічних процесів, де є відкриті поверхні рідин, з яких вони випаровуються. Технологічне обладнання повинно бути герметизоване, а для видалення пари – обладнане витяжками.

Полегшенню тепловіддачі від тіла людини сприяє підвищення швидкості руху повітря, що омиває тіло. Здійснюється це за допомогою вентиляційних систем.

При необхідності виконання робіт в зоні підвищеної температури повітря або в гарячих реактивних зонах обладнання (ремонт топкових камер, котлів, печей, сушарок та ін.) користуються засобами індивідуального захисту від інфрачервоних випромінювань: термозахисним одягом, ізолюючими апаратами органів дихання, спеціальними рукавичками, касками тощо.

Основними методами регулювання параметрів мікроклімату є опалення, вентиляція та кондиціювання.

Опалення дозволяє в холодний період року підтримувати нормативну температуру; при цьому звичайно зменшується вологість повітря. В навчальних приміщеннях використовують водяне опалення, як найбільш гігієнічне.

Вентиляція – процес повітрообміну у виробничих приміщеннях, який забезпечує нормовані значення параметрів мікроклімату та чистоту повітря. Метою вентиляції є зменшення в повітрі робочої зони концентрації шкідливих домішок, надлишкового тепла та забезпечення подачі потрібної для життєдіяльності людини кількості свіжого повітря.

Системи вентиляції можна умовно класифікувати за такими основними ознаками:

– спосіб організації повітрообміну (природна, механічна і змішана);

– спосіб подачі та видалення повітря (припливна, витяжна та припливно-витяжна);

– призначення (загальнообмінна та місцева).

Природна вентиляція здійснюється під дією природних сил – різниці густини теплого повітря в середині приміщення та холоднішого зовнішнього або сили вітру. Природна вентиляція буває неорганізованою, якщо здійснюється через нещільності у зовнішніх огороджувальних конструкціях (інфільтрація) та організованою і регульованою (аерація).

Основною характеристикою вентиляції є її інтенсивність Q( м³/год). Вона визначається в залежності від призначення та типу вентиляційної системи. Тип вентиляційної системи залежить від характеру виділень шкідливих речовин в приміщенні:

– при незосередженому – застосовують загальнообмінну вентиляцію;

– при зосередженому виділенні застосовують витяжну вентиляцію разом із загальнообмінною вентиляцією (як правило, припливною).

Інтенсивність загальнообмінної вентиляції розраховують за умовами розбавлення повітря робочої зони до гранично допустимої концентрації шкідливих домішок або температури зовнішнім повітрям.

При виділенні “і” шкідливої речовини з інтенсивністю G_і (мг/год) необхідна кількість повітря визначається за формулою:

, (2.2)

де х_гдк – гранично допустима концентрація речовини в робочій зоні ,мг/м³;

х_з – концентрація речовини в зовнішньому повітрі, якщо немає даних, топриймають в розрахунках х_з = 0,3·х_гдк, мг/м³.

Інтенсивність вентиляції може бути визначена також за кратністю повітрообміну (К, год^-1):

(2.3)

де V – об’єм приміщення , м³.

Навчальні приміщення повинні бути обладнані природною витяжною вентиляцією, а окремі (кабінети хімії, біології, майстерні) – місцевою (витяжні шафи, витяжні зонти та ін.). Для звичайних класів, актових залів, кабінетів креслення, історії та всіх інших приміщень К = І год^-1. З метою виконання цієї вимоги площа фрамуг (кватирок) повинна бути більшою 1/50 площі підлоги. Для кабінетів хімії, фізики, біології, обслуговуючої праці, навчальних майстерень К = 3 год^-1. Для аварійної вентиляції кратність вентиляції повинна бути неменше 8 год^-1.

Інтенсивність місцевої всмоктувальної вентиляції визначають за швидкістю повітря в прорізі витяжного пристрою, необхідною для ефективного відводу шкідливих речовин:

Q_м= 3600·k₃·W_o·S_o , (2.4)

де k₃ – коефіцієнт запасу, який залежить від токсичності виділень та виду агрегату, S_o – площа живого перерізу витяжного вікна в м²; W_o – швидкість повітря у витяжному вікні в м/с.

Швидкість повітря у витяжному вікні залежить від токсичності шкідливих домішок і може прийматися від 0,4 м/с (гаряче повітря без шкідливих домішок) до 3 м/с (домішки 1 класу небезпечності). Для умов шкіл швидкість повітря у витяжному вікні витяжної шафи повинна складати 0,8 – 1,25 м/с.

Кондиціювання – це найбільш вдалий метод регулювання мікроклімату, при якому в робочу зону подається повітря, яке відповідає нормативним показникам. Для цього повітря очищають в фільтрі, підігрівають в калорифері, а при потребі – охолоджують за допомогою холодильної установки, при цьому може бути передбачено регулювання вологості повітря. Таким чином,кондиціювання є універсальним методом регулювання мікроклімату, так як воно впливає на усі параметри мікроклімату одночасно. В школах кондиціюванням повинні обладнуватися кабінети інформатики.

При використанні систем вентиляції слід пам’ятати, що вентиляційні канали повинні періодично чистити (зокрема, канали природної вентиляційної системи чистять не рідше як раз в три роки).

2.2. Освітлення приміщень навчальних закладів.

Системи природного та штучного освітлення

Раціональна система освітленості відіграє важливу роль у зниженні виробничого травматизму і підвищує загальну працездатність людини. Особливе значення має освітлення навчальних приміщень.

Освітленість характеризується кількісними та якісними показниками. Кількісними є: світловий потік Ф – потужність променевої енергії (вимірюється в люменах – Лм), освітленість Е – відношення світлового потоку до площі освітленої ним поверхні (вимірюється в люксах – Лк) та інші.

Освітленість вимірюють за допомогою люксметрів (рис. 2.3), які складаються з фотоелемента і мікроамперметра. За величиною струму визначають величину освітленості. Якісними показниками, які впливають на умови зорової праці, є фон, контраст об’єкту з фоном, передача кольору, коефіцієнт пульсації освітленості.

Рис. 2.3 Люксметр Ю-116: 1 – фотоелемент; 2 – мікроамперметр

Природне освітлення

За джерелом освітлення ділять на природне (від Сонця) і штучне. Природне освітлення за своїм спектральним складом найбільш сприятливе. Його рівень характеризується коефіцієнтом природної освітленості (КПО). Це відношення природної освітленості всередині приміщення (Е_в) до зовнішньої горизонтальної освітленості (Е_зов) в %:

. (2.5)

Для районів м. Харкова та м. Полтави за БНіП мінімальне значення КПО для навчальних приміщень складає 1,5%, для кабінетів креслення – 2,5%. Крім цього показника, в будівництві широко використовують поняття світлового коефіцієнту (СК) – це відношення площі вікон (S_вік) до площі підлоги (S_під):

. (2.6)

Для навчальних приміщень він повинен бути більше 1/4 (1/6).

Розрахунок природного освітлення

Метою розрахунку є визначення площі вікон (в м²) для заданого приміщення. Найпростішим розрахунком є розрахунок за світловим коефіцієнтом:

. (2.7)

Значно впливають на якість природного освітлення забруднення вікон, затемнення їх зайвими речами або зовні деревами та колір (коефіцієнт відбиття світла) стін і стелі. Для підтримання освітлення на оптимальному рівні в класах шкіл потрібно мити вікна з середини на рідше, як раз в 3 місяці, а повністю раз в півроку (для приміщень з підвищеним виділенням пилу – з середини – раз в місяць, повністю – раз в три місяці). Стіни та стелю рекомендовано фарбувати в білий колір (крейдова або вапняна побілка, яка поновлюється раз на 2 роки). Дерева повинні розміщуватися на відстані не менш 10 метрів від будинку школи.

Штучне освітлення

Джерелом штучного освітлення служать лампи: розжарювання або газорозрядні (люмінесцентні, дугові). Усі види ламп частково змінюють передачу кольору через відміну спектру випромінюючого ними світла від спектру Сонця. Лампи розжарювання дають жовтуватий колір, люмінесцентні лампи — голубуватий (лампи типу ЛН, ЛД і ЛДЦ), жовтий (типу ЛБ), рожевий (ЛТБ). Найкращу передачу кольору забезпечують лампи типу ЛД, ЛДЦ, ЛХБ, ЛТПЦ, ЛН. Решту застосовують для освітлення допоміжних приміщень і зовнішніх площ.

Важливою характеристикою штучного освітлення є освітленість. Мінімальне її значення встановлено санітарними нормами. Інтенсивність освітленості люмінесцентними лампами повинна бути вища завдяки пульсації світлового потоку, створеного ними. В таблиці 2.4 наведені норми із штучного освітлення деяких видів приміщень шкіл. Варто запам’ятати, що люмінесцентне освітлення не можна застосувати в якості місцевого для рухомих вузлів (верстати, швейні машини та інші) через можливе виникнення стробоскопічного ефекту.

Норми освітленості для шкільних приміщень

Розрахунок штучного освітлення

Для оцінки освітленості застосовують розрахунки за питомою потужністю. Необхідну для освітлення електричну потужність ламп визначають за формулою

, (2.8)

де Р_пит – рекомендована питома потужність для даного приміщення , Вт/м² (табл. 2.5); S_осв – освітлювальна площа приміщення, м².

Тоді необхідна кількість ламп

, (2.9)

Р_л – потужність, яку споживає одна лампа, Вт.

Догляд за системами штучного освітлення передбачає своєчасну заміну ламп та періодичну чистку світильників ( не рідше раз в три місяці). Слід пам’ятати, що заміняти потрібно не лише несправні лампи, але й ті, для яких закінчився гарантійний термін використання. Це, в першу чергу, стосується люмінесцентних ламп, для яких світловіддача наприкінці гарантійного терміну (близько 5000 годин) зменшується в 2-3 рази, тому з часом освітленість стає недостатньою.

Рекомендована питома потужність штучного освітлення

для шкільних приміщень

Важливо відзначити, що гігієнічні умови в закладах освіти характеризуються, крім мікроклімату та освітлення, такими шкідливими та небезпечними факторами, як шум, електромагнітне випромінювання та психоемоційна напруга, які розглянемо далі.

2.3. Нормування шумів. Методи та засоби захисту від шуму,

шляхи їх реалізації, вибір та ефективність

Одним із найбільш розповсюджених негативних факторів, які впливають на людину, являється шум. Він завдає великої шкоди здоров'ю та виробничій діяльності людини. В результаті втоми, що виникає під дією шуму, збільшується кількість помилок при роботі, підвищується загроза виникнення травм та професійних захворювань, знижується продуктивність праці.

Інтенсивність шуму вимірюється в децибелах (дБ). Нуль децибел відповідає нижній межі чутливості, а шум з інтенсивністю 120 дБ – верхній межі (больовій поріг). Застосовують два методи нормування шуму:

– за граничним спектром, дБ;

– інтегрального показника рівня звуку, дБА.

Метод нормування за граничним спектром застосовують при нормуванні постійних шумів. При цьому нормують рівні звукового тиску (РЗТ) в октавних смугах за середньогеометричними частотами.

Для умов навчальних закладів частіше використовують другий метод нормування: інтенсивність шуму в навчальних класах не повинна перебільшувати 40 дБА., в навчальних майстернях 75дБА.

Для вимірювання рівнів звукового тиску і рівнів звуку викори­стовують таку апаратуру: вимірювач шуму та вібрації ВШВ-1; шумомір типу Ш-71 з октавними фільтрами ОФ-5 і ОФ-6; шумомір РS 1-202 з октавними фільтрами ОF-101 фірми RЕТ (Німеччина); шумоміри типу 2203, 2209 з октавними фільтрами типу 1613 фірми "Брюль і К'єр" (Данія).

Для зниження шуму використовують наступні методи: зменшення шуму в джерелі його виникнення; зміна напрямку розповсюдження шуму від джерела; будівельно-акустичний; зменшення шуму на шляху його розповсюдження; використання засобів індивідуального захисту (ЗІЗ).

Для зменшення шуму всередині приміщень проводять їх акустичну обробку, яка полягає в розміщенні на внутрішніх поверхнях приміщень звукопоглинальних матеріалів. Ефект від їх використання досягається за рахунок зменшення енергії звукових хвиль. В якості звукопоглинальних матеріалів використовують м’які меблі, обшивку стін супертонким скловолокном, капроновим волокном, мінеральною ватою та іншими звукопоглинальними та звукоізолюючими матеріалами.

2.4. Захист від електромагнітного випромінювання

Одним з небезпечних факторів, які діють на учасників навчально-виховного процесу в навчальних закладах, є електромагнітне випромінювання, джерелом якого є комп’ютерна техніка, мобільний телефон, мікрохвильові печі та інше електрообладнання. Особливу небезпеку представляють випромінюючі елементи антен радіо та телепередавачі, радіолокатори (випромінювання надзвичайно високої частоти НВЧ), потужні високовольтні лінії електропередач (випромінювання промислової частоти).

Електромагнітне випромінювання викликає теплову, біологічну та мутагенну дію на організм людини, має властивість накопичення наслідків дії і є небезпечним для людини навіть в незначних дозах.

Санітарними нормами передбачається обмеження інтенсивності електромагнітного випромінювання на робочих місцях до рівній:

а) для випромінювання промислової частоти (частота 50 Гц) – 5 кВ/м (напруженість електромагнітного поля);

б) для радіодіапазону ( частота 50 ... 300 МГц ) – 5 мВ/м;

в) для надзвичайно високих частот – 10... 2 Вт/м² в залежності від частоти випромінювання.

Для захисту від електромагнітного випромінювання використовують організаційні (виключення джерела, захист відстанню та часом) та технічні заходи (екранування електроприладів або робочого місця), а також, в окремих випадках, індивідуальні засоби захисту (спецодяг з металізованої тканини, захисні екрани та окуляри зі спеціальним напиленням).

Відповідно до санітарних норм час використання мобільного телефону слід обмежувати 2...4 години за добу в залежності від марки (потужності випромінювача) телефону.

Не слід працювати на електронних приладах зі знятими захисними корпусами. Вони містять у своїй конструкції екрани (як правило, алюмінієва фольга).

Слід дотримуватися ергономічних рекомендацій щодо організації робочого місця та гігієнічних рекомендацій до режиму праці (технологічні перерви – 10...15 хвилин на 1 годину праці при роботі на комп’ютері для дорослої людини).

3. Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до розміщення приміщень, обладнання та устаткування

в навчальних закладах

Державні санітарно-гігієнічні правила та норми (ДСанПіН 5.2.2.008-98), погоджені листом Міністерства освіти України від 15.02.1999 р. № 1/12-347, становлять гігієнічний стандарт для всіх типів середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів незалежно від форм власності.

Улаштування, обладнання приміщень шкіл, що будуються, ре­конструюються, а також існуючих, здійснюється відповідно до вимог ДБН В.2.2-3-97 «Будинки та споруди навчальних закладів».

Відповідальність за виконання санітарних правил накладається на керівника загальноосвітнього навчально-виховного закладу.

Щоденний контроль за виконанням санітарних правил здійснює медичний персонал загальноосвітнього навчально-виховного закладу.

Основні приміщення

Будівля школи повинна забезпечувати оптимальні умови для організації навчально-виховного процесу, відпочинку та харчування учнів.

Кількість поверхів будівлі не повинна перевищувати трьох.

При розміщенні загальноосвітніх навчальних закладів в раніше збудованих 4-5-поверхових будівлях четвертий і п'ятий поверхи відводять кабінетам, які несуть найменше навчальне навантаження.

Класні кімнати для учнів 1-5 класів слід розміщувати тільки на першому поверсі і окремому блоці, ізольовано від приміщень для учнів інших вікових груп. Якщо в школі існує кабінетна система навчання, то вона вимагає розміщення кабінетів у межах 1-2-го поверхів так, щоб перехід з одного кабінету в інший не займав більше 2-х хвилин. Кабінети з предметів, які найчастіше вивчаються у школах, розміщуються для 4-9-х класів на першому поверсі, для 10-11-х - на третьому поверсі. Оптимальна кількість кабінетів – 2-4 на один предмет залежно від місткості школи. Усі інші лабораторії та кабінети розміщуються на другому поверсі. Навчальні приміщення не можуть бути прохідними.

Поверхові сходи слід проектувати з природним освітленням. Висота приступця проектується в 15 см, ширина – 30-35 см, кут нахилу сходів - не більше 30°. Не допускається горизонтальне розміщення елементів огорожі сходів. Висота поручнів повинна бути не більша 0,6 м для школярів молодшого віку і 0,8 м – для учнів середніх і старших класів. Ширина маршу сходів – 1,8 м.

Природне освітлення

Усі навчальні приміщення середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів повинні мати природне освітлення. Незалежно від розміщення вікон (збоку, зверху) у навчальних приміщеннях, природне освітлення має бути рівномірним і не створювати блиску.

Зона освітлення має забезпечувати високий рівень зорової функції – 1000-1200 Лк. Нормування умов природного освітлення проводиться за відносною величиною – коефіцієнтом природного освітлення (КПО).

Рекомендований гігієністами рівень природного освітлення (600 Лк) на робочій поверхні можливий при КПО 2,5%, а оптимальний рівень (1260Лк) – при КПО 5%. КПО в навчальних приміщеннях школи повинен відповідати нормам. При однобічному боковому освітленні нормується мінімальне значення КПО на відстані 1 м від стіни, найбільш віддаленій від вікон, на перехресті вертикальної поверхні характерного розрізу приміщень і умовної робочої поверхні (або підлоги). При двобічному освітленні мінімальне значення КПО нормується посередині приміщення на перехресті вертикальної площини характерного розрізу приміщення і умовної робочої поверхні або підлоги. При верхньому і комбінованому освітленні нормується середнє значення КПО.

Водопостачання та каналізація

В усіх навчальних приміщеннях, учительській кімнаті, медичних приміщеннях, приміщеннях техперсоналу, обідньому залі встановлюються умивальники. Унітази в туалетних встановлюють для учнів навчальних закладів І ступеня – у відкритих кабінах, для учнів навчальних закладів ІІ-Ш ступеня – у кабінах з дверима. Кімнати особистої гігієни обладнують біде, унітазом, умивальником, тумбою.

Обладнання туалетних і умивальних таке: для дівчаток кількість санітарних приладів – 1 унітаз на 30 дівчаток, для хлопчиків – 1 унітаз і 1 пісуар на 40 хлопчиків; в умивальних – 1 умивальник на 60 учнів; туалети і умивальні для викладачів – 1 унітаз і 1 умивальник (окремо для чоловіків і жінок), кабіна для особистої гігієни жінки – гігієнічний душ, унітаз, умивальник. При актовому залі слід передбачити два санітарні вузли окремо для чоловіків та жінок, які обладнують умивальником і унітазом. Медичний блок повинен мати свій санітарний вузол (унітаз, умивальник). Туалети і душові при роздягальнях спортивних залів обладнують одним унітазом, одним умивальником, двома душовими сітками, ножною ванною, а туалети і душові для персоналу харчоблоку – одним унітазом, одним умивальником, одною душовою сіткою. В туалетних для дівчаток одна кабіна повинна бути з дверима і замком, інші – з дверима висотою 1 м на відстані під підлоги 0,2 м, кабіни відгороджують одна від одної екранами висотою 1,75 м на відстані від підлоги 0,2 м. Розміри кабін 0,8 х 1,0 м². Проміжок між кабінами і протилежною стіною 1,1 м при відсутності пісуарів і 1,8 м – при їх наявності. Проміжок між кранами умивальників – 0,6 м. Висота умивальників над підлогою 0,5 м для учнів перших класів, 0,6 м – для 1-4 класів, 0,7 м – для 5-11 класів.

Відстань між умивальниками і протилежною стіною – не менше 1,1 м, між рядами умивальників – 1,6 м. Душові кабіни слід передбачити розміром 0,95 х 0,95 м².

Туалети для 1-4 класів повинні бути обладнані дитячими унітазами.

Обладнання основних приміщень

Устаткування шкільних приміщень має відповідати санітарно-гігієнічним вимогам, забезпечувати педагогічний процес та проведення позакласної навчально-виховної роботи.

У навчальних класах і кабінетах встановлюються меблі згідно з чинним нормативним документом (ГОСТ 5994-93).

Меблі слід підбирати відповідно до довжини тіла дітей. Заборонено використання табуреток і лав замість стільців.

Для учнів недопустима поза, при якій кут нахилу грудної частини тіла до поперекової дорівнює 145° (приводить до порушень функції зору та швидкого втомлення). Недопустима випрямлена поза, оскільки відстань від поверхні парти до очей збільшується до 48 см. Зручна поза, при якій кут нахилу становить 160-170° (проекція центру тяжіння корпусу не виходить за межі опори).

Для забезпечення учнів меблями відповідно до довжини тіла необхідно їх мати 5 розмірів. Інтервал між ростовими групами –15 см. У кожному класі (кабінеті) слід передбачити два, максимум три розміри меблів з перевагою одного із них (до 90%). Кабінети, розраховані на дітей середнього і старшого віку, слід обладнати трьома номерами столів, решту необхідно розділити на групи: для учнів 4-5, 6-8, 9-11 класів. Значну перевагу в сучасних умовах мають трансформуючі меблі. Правильне розсаджування дітей за шкільним устаткуванням може бути за умови, коли в одному приміщенні навчаються діти з віковою різницею не більш як у два роки. Коефіцієнт відношення кількості учнів, які сидять за відповідними меблями, до загальної кількості учнів повинен бути 0,6-0,9. Рекомендована кількість меблів в класах і кабінетах середньої школи подана в табл. 2.6.

Розміщувати меблі у класній кімнаті прямокутної конфігурації слід так:

• між зовнішньою стіною і першим рядом парт повинна бути відстань 0,6-0,7 м (у будівлях із цегли і місцевих матеріалів допускається 0,5 м);

• між рядами двомісних парт (столів) – не менше 0,6 м;

• між 3-м рядом парт (столів) і внутрішньою стіною або шафами, які стоять біля стіни, – не менше 0,7 м;

• між передньою партою (столом) і демонстраційним столом – не менше 0,8 м;

• від передньої стіни з класною дошкою до передніх столів – не менше 2,4-2,6 м;

• від задніх столів до задньої стіни – не менше 0,65 м (якщо задня стіна зовнішня – не менше 1,0 м);

• від задніх столів до шаф, які стоять уздовж заднього краю стіни, – не менше 0,8 м;

• між столом викладача і передньою стіною – не менше 0,65 м;

• від демонстраційного столу до класної дошки – не менше 1,0 м;

• між столом викладача і переднім столом учнів – не менше 0,5 м;

• найбільша відстань останнього місця від класної дошки – 10 м;

• висота нижнього краю дошки над підлогою для учнів першого класу 0,7-0,8 м, 3-4 класів – 0,75-0,8 м, 5-11 – 0,8-0,9 м.

Рекомендована кількість меблів в класах і кабінетах середньої школи

(у відсотках від загальної кількості учнів)

У класних кімнатах прямокутної та квадратної конфігурації, у якій меблі розміщуються у 4 ряди, повинна бути збільшена відстань від дошки до першого ряду парт (не менше 3 м), щоб забезпечити кут розглядання у 35°. Відстань від першого ряду парт до зовнішньої стіни повинна бути 0,8-1,0 м, між рядами парт, столів – 0,6 м, від задніх парт до шаф, розміщених біля внутрішньої стіни, – 0,9-1,0 м.

Учні зі зниженою гостротою зору повинні сидіти за першими партами в першому ряду (від світлонесучої стіни). Школярі з пониженим слухом розміщуються за першими і другими партами крайніх рядів. Учні, які часто хворіють на простудні захворювання, ревматизм, ангіни, розміщуються в третьому ряду парт (біля внутрішньої стіни).

Для профілактики порушень не менше 2-х разів на рік школярів пересаджують з першого ряду в третій і навпаки, не порушуючи відповідності групи меблів їх зросту.

4. Організація навчального процесу в закладах освіти

Навчальний рік у загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності розпочинається 1 вересня і закінчується не пізніше 1 липня наступного року.

Тривалість навчального року для учнів початкової школи не може бути меншою 175 робочих днів, а в загальноосвітніх навча­льних закладах II-III ступеня – 190 робочих днів без урахування часу на складання заліків та випускних іспитів, тривалість яких не може перевищувати трьох тижнів.

Структура навчального року (за чвертями, півріччями, семестрами) та тривалістю навчального тижня встановлюється загальноосвітнім навчальним закладом у межах часу, передбаченого навчальним планом, за погодженням з відповідним органом управління освітою.

Протягом навчального року для учнів визначені канікули: (осінні, зимові і весняні) загальним обсягом не менше 30 днів. Для учнів перших класів чотирирічної та трирічної початкової школи загальноосвітнім навчальним закладом встановлюються додаткові тижневі канікули, які є обов'язковими. Така тривалість навчального року базується на класичних кривих річної працездатності учнів.

Для загальноосвітніх навчальних закладів гранично допустиме тижневе навантаження регламентується таким чином (табл. 2.7):

Факультативні, групові та індивідуальні заняття слід проводити в дні з найменшою кількістю уроків.

Введення 5-денного робочого тижня для учнів 5-11-х класів усіх видів загальноосвітніх навчальних закладів з поглибленим вивченням предметів здійснюється при додержанні гранично допустимого навантаження. Для решти шкіл організація 5-денного робочого тижня дозволена за умови роботи школи не більш, ніж у дві зміни.

Тривалість уроку в першому класі чотирирічної початкової школи становить 35 хв., в усіх інших класах – 45 хв. Для уроків з трудового навчання, художньої праці, образотворчого мистецтва, музики, фізичної культури доцільною є тривалість 45 хв. в усіх класах.

Розклад уроків повинен враховувати оптимальне співвідношення навчального навантаження протягом тижня, а також доцільне чергування протягом дня і тижня предметів природничо-математичного і гуманітарного циклів з уроками музики, образотворчого мистецтва, трудового навчання, художньої праці й фізичного виховання.

Спарені уроки в початковій школі, як правило, не проводяться, за винятком занять з художньої праці, де образотворча і практична діяльність взаємодоповнюються, занять з хореографії, плавання.

Для учнів 5-9-х класів спарені уроки допускаються під час проведення лабораторних і контрольних робіт, написання творів, уроків трудового навчання. В 10-11-х класах допускається проведення спарених уроків з основних і профільних дисциплін.

При складанні розкладу уроків необхідно враховувати динаміку розумової працездатності учнів протягом дня та тижня.

Найвища активність розумової діяльності в дітей шкільного віку припадає на інтервал 10-12 годин. Тому в розкладі, особливо для молодших школярів, уроки з навчальних предметів, що потребують значного розумового напруження, повинні проводитися на 2-му та 3-му уроках. Розподіл навчального навантаження протягом тижня повинен бути таким, щоб найбільший його обсяг припадав на вівторок, середу, четвер.

Тривалість перерв між уроками для учнів усіх класів становить 10 хв., великої перерви (після 2-го уроку) – 30 хв. Замість однієї великої перерви можна після 2-го і 3-го уроків влаштовувати перерви по 20 хв. кожна.

Під час перерв слід організовувати перебування учнів на свіжому повітрі.

Для профілактики стомлюваності, порушення статури, зору учнів на уроках письма, мови, читання, математики та інших необхідно виділяти час для фізкультхвилинок та гімнастики очей.

При визначенні доцільності, характеру, змісту та обсягу домашніх завдань слід враховувати індивідуальні особливості учнів та педагогічні вимоги. У 1-му класі чотирирічної початкової школи та першій чверті 1-го класу трирічної початкової школи домашні завдання не задаються. Обсяг домашніх завдань має бути таким, щоб витрати часу на їх виконання не перевищували у 1-му класі трирічної та 2-му класі чотирирічної початкової школи 45 хв.; у 2 (3) класі – 1 години 10 хв.; 3 (4) класі - 1 год. 30 хв.; у 5-6 класах – 2,5 год.; у 7-9 класах – 3 год.; у 10-11 класах – 4 год. У початкових класах домашні завдання не слід задавати на вихідні й святкові дні.

Початок занять у загальноосвітніх навчальних закладах рекомендується розпочинати не раніше 8 год. 30 хв. і не пізніше 9 год.

У школах, які працюють у дві зміни, учні початкових класів, п'ятих, випускних і класів компенсуючого навчання повинні навчатися в першу зміну.

Навчання в загальноосвітніх навчальних закладах з поглибленим вивченням предметів організовується лише в першу зміну. До 1-го класу приймаються діти 7-го або 6-го року життя згідно з бажанням батьків та функціональною готовністю дитини до школи.

Обов'язковою вимогою для прийому до школи дітей 6-річного віку є виповнення їм на 1 вересня поточного навчального року повних 6 років.

Формування класів-комплектів у малокомплектних школах здійснюється відповідно до умов роботи та фінансових можливостей конкретної школи і залежить від кількості учнів та наявності вчителів. При об'єднанні двох класів кількість учнів у класі-комплекті не повинна перевищувати 25, при об'єднанні трьох –15, а при об'єднанні чотирьох – 10 дітей.

У малокомплектних школах перевага надається створенню двох об'єднаних класів-комплектів.

Оптимальним є об'єднання в один комплект учнів 1-3-х класів, 2-3-х класів, 2-4-х класів.

При об'єднанні в один комплект учнів 1-4-х класів доцільно запроваджувати такий графік навчальних занять для дітей різного віку, який дозволив би проводити частину уроків окремо для кожного класу. Особливо це необхідно для учнів першого класу.

При використанні в навчальному процесі в загальноосвітніх навчальних закладах аудіовізуальних технічних засобів навчання (ТЗН) тривалість їх застосування встановлюється залежно від віку дітей (табл. 2.8):

Читайте також:

1. I. Теорія граничної продуктивності і попит на ресурси
2. V теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача.
3. Агрегати для приготування, навантаження та внесення добрив.
4. Агрегати для приготування, навантаження та внесення добрив.
5. Важкість праці: Динамічні, статичні навантаження. Напруженість праці. Увага, напруженість аналізаторних функцій, емоційна та інтелектуальна напруженість, монотонність праці.
6. Варіанти навантаження ВТА і АА
7. Величина доходу від використання праці, землі й капіталу визначається величиною їхнього граничного внеску у виробництво певних товарів чи послуг.
8. Визначення середньої і граничної помилки репрезентативності.
9. Визначення середньої і граничної помилки репрезентативності.
10. Визначення середньої і граничної ціни капіталу. Фінансовий ліверидж.
11. ВИЗНАЧЕННЯ ФІЗИЧНОГО ТА ЕМОЦІЙНОГО НАВАНТАЖЕННЯ НА ОРГАНІЗМ ПІДЛІТКІВ
12. ВИПРОБУВАННЯ БУДІВЕЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ СТАТИЧНИМ НАВАНТАЖЕННЯМ

Переглядів: 1810