• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Сигнально-попереджувальне фарбування обладнання

Таблиця 2.8

Тривалість безперервного застосування на уроках

різних технічних засобів навчання

Протягом тижня кількість уроків із застосуванням ТЗН не повинна перевищувати для учнів початкової школи 3-4, для старшокласників – 4-6.

При використанні комп'ютерної техніки на уроках безперервна тривалість занять безпосередньо з відеодисплейним терміналом і проведення профілактичних заходів повинні відповідати вимогам ДСанПіН 5.5.6.008-98 «Влаштування і обладнання кабінетів комп'ютерної техніки в навчальних закладах та режим праці учнів на персональних комп'ютерах».

На уроках з трудового навчання необхідне чергування різних за характером завдань. Неприпустимим є виконання протягом уроку завдань одного виду діяльності.

В групах продовженого дня прогулянка для школярів має бути не меншою, ніж 1,5 години. Самопідготовку розпочинати після 16-ї години.

Найкращим поєднанням видів діяльності дітей в групах продовженого дня є рухлива активність на повітрі до початку самопідготовки (прогулянки, рухливі і спортивні ігри, суспільно корисна праця на пришкільній ділянці), а по завершенні самопідготовки – участь у заходах емоційного характеру (робота в гуртках, ігри, відвідування видовищних заходів, підготовка і проведення концертів самодіяльності, вікторин та ін.).

Радіус обслуговування загальноосвітнього навчального закладу повинен становити не більше 1 км пішохідної доступності. Допускається розміщення шкіл на відстані транспортної доступності: для учнів шкіл І ступеня – 15 хв. (в один бік), для учнів шкіл II-III ступенів – не більше 30 хв. (в один бік).

У сільській місцевості розміщення шкіл передбачає для учнів І ступеня радіус доступності не більше 2 км пішки і не більше 15 хв. (в один бік) при транспортному обслуговуванні.

Для учнів шкіл II і III ступенів радіус пішохідної доступності не повинен перевищувати 4 км, а при транспортному обслуговуванні – не більше 30 хв. (в один бік).

Максимальний радіус обслуговування учнів шкіл ІІ-ІП ступенів не повинен бути більшим 15 км.

Транспортним обслуговуванням охоплюються учні, які проживають на відстані від школи понад 3 км.

Відстань пішохідного підходу до місця збору на зупинці не повинна бути більшою 500 м.

Для учнів, які проживають на відстані, більшій за максимально допустимі межі транспортного обслуговування, а також при транспортній недоступності в період негоди, повинен передбачатися пришкільний інтернат із розрахунку 10% місць від загальної місткості закладу.

При зниженні температури повітря до -20°С та швидкості руху повітря вище 5 м/с, а також підвищенні вологості вище 80% для учнів початкової школи та -24°С для учнів 5-11-х класів, а також у надзвичайних ситуаціях органи місцевої виконавчої влади приймають рішення про тимчасове припинення навчання учнів.

При виникненні масових епідемічних захворювань навчальні заняття припиняються органами місцевої виконавчої влади за погодженням з органами охорони здоров'я.

ЛЕКЦІЯ № 3

Актуальні проблеми охорони праці в закладах освіти

План лекції

1. Аналіз та методика оцінки травматизму в установах і закладах освіти. Небезпечні зони обладнання.

2. Особливості заходів електробезпеки.

3. Техніка безпеки під час навчально-виховного процесу.

3.1. Безпека праці при роботі з ТЗН, комп’ютером та іншими засобами оргтехніки.

3.2. Загальні вимоги техніки безпеки при проведенні лабораторних та практичних робіт в спеціалізованих кабінетах і майстернях.

3.3. Безпека при організації робіт з самообслуговування в школі, благоустрою території школи.

3.4. Безпека при організації предметних та туристичних екскурсій, туристичних походів.

4. Пожежна безпека в галузі.

4.1. Теоретичні основи горіння. Класи приміщень з вибухової та пожежної небезпеки, вогнестійкість будівель та споруд.

4.2. Методи і засоби гасіння пожеж.

4.3. Основи пожежної безпеки.

4.3.1.Система попередження пожеж.

4.3.2. Система протипожежного захисту в закладах освіти.

4.4. Вимоги пожежної безпеки до навчальних та навчально-виробничих приміщень.

4.5. Вимоги пожежної безпеки при проведенні масових заходів в закладах освіти.

Література

1. Ткачук К.Н., Халімовський М.О., Зацарний В.В. та ін. Основи охорони праці: Підручник. – 2-ге вид., допов. і перероб. – К.: Основа, 2006. – 444 с.

2. Гандзюк М.П., Желібо Е.П. , Халімовский Л.О. Основи охорони праці: Підруч. для студ вищих навч. закладів. – К.: Каравела, 2003. – 408 с.

3. Катренко Л.А., Кіт Ю.В., Пістун І. П. Охорона праці. Курс лекцій. Практикум: Навч. посіб. – Суми: Університетська книга, 2009. – 540 с.

4. ДСанПіН 5.5.6.009-98. Влаштування та обладнання кабінетів комп’ютерної техніки в навчальних закладах та режим праці учнів на персональному комп’ютері. – К.,1998.

5. НПАОП 0.00-1.28-10. Правила охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин. Наказ Держгірпромнагляду від 26.03.2010 р. № 65.

6. Правила безпеки під час навчання у загальноосвітніх навчальних закладах. К.: Основа, 1999. – 237 с.

7. НАПБ.В. 01.050-98/920. Правила пожежної безпеки для закладів, установ і організацій системи освіти України. – К.,1988.

8. Рожков А.П. Пожежна безпека. – К.: Пожінформтехніка,1999.

1. Аналіз та методика оцінки травматизму в установах

і закладах освіти. Небезпечні зони обладнання

Техніка безпеки – це розділ охорони праці, присвячений дослідженню небезпечних факторів, які виникають під час використання обладнання, розробки і проведення організаційно-технічних заходів щодо запобігання травматизму (правил техніки безпеки). Техніка безпеки вивчає електробезпеку, організаційно-технічні заходи попередження травматизму під час роботи з посудинами, що працюють під тиском (балони зі стиснутим газом, котельні установки тощо), проведення вантажно-розвантажувальних робіт, робіт підвищеної небезпеки та інших робіт, зокрема під час здійснення навчально-виховного процесу в закладах освіти.

У результаті дії несприятливих чинників виробничого середовища на підприємстві можуть траплятися нещасні випадки. Щороку на канікулах гине 30-32 студенти вузів і за рік стається близько 1000 нещасних випадків зі студентами та викладачами.

Метою дослідження виробничого травматизму є розробка заходів щодо запобігання нещасних випадків. Для цього систематично здійснюється моніторинг стану охорони праці за допомогою різних методів: статистичних, монографічних, економічних, ергономічних та інших.

При аналізі причини виробничого травматизму поділяють на:

– організаційні: недодержання законодавчих та нормативних актів з охорони праці, графіків планово-попереджувальних робіт тощо;

– санітарно-гігієнічні: невідповідність умов праці вимогам санітарних норм (перебільшення ГДК, ГДУ та інших норм в робочої зоні), нераціональне освітлення, недотримання правил особистої гігієни тощо;

– технічні: невідповідність або несправність обладнання, пристроїв, інструменту та засобів захисту тощо;

– психофізіологічні: порушення людиною вимог технологічного процесу внаслідок втоми, напруженості, монотонності праці та інших подібних причин, неергономічність обладнання та інструменту тощо.

Для характеристики рівня виробничого травматизму використовують наступні показники:

–показник частоти нещасних випадків:

К_ч=1000×n/N, (3.1)

де n– кількість нещасних випадків за певний термін часу(як правило, за рік);

N – середня кількість працюючих за певний термін часу;

– показник важкості нещасних випадків:

К_в=t/n, (3.2)

де t – загальна кількість днів непрацездатності внаслідок нещасних випадків;

– кількість людино-днів непрацездатності:

К_е= К_ч× К_в= 1000× t/ N. (3.3)

Найбільш сучасною є оцінка стану охорони праці за допомогою визначення ризику нещасних випадків відповідно до ДСТУ-П OHSAS 18001:2006 «Система управління безпекою та гігієною праці» (вимоги OHSAS 18001:1999).

Найбільш поширеними травмами є поранення рухомими деталями машин. Цей вид травм характерний для шкільних майстерень, побуту і, звичайно, для виробництва. При експлуатації обладнання в результаті дії небезпечних факторів створюється можливість травматизму. Простір, в якому постійно чи періодично діють ці фактори, називається небезпечною зоною. Приклади небезпечних зон різних механізмів показані на рис. 3.1.

Рис. 3.1. Приклади небезпечних зон механізмів (вказані стрілками):

1 - передаточний ланцюг із зубчаткою; 2 - пасова передача; 3 - зубчаста рейка; 4 - валки; 5 - зубчатки; 6 - кінець конвеєра; 7 - токарний верстат; 8 - свердло; 9 - абразивний круг; 10 - циркулярна пилка; 11 - стрічкова пилка; 12 - фрезерний верстат; 13 - поперечно-стругальний верстат; 14 - штамповка; 15 - різання; 16 – загинання.

Для захисту від дії небезпечних факторів застосовуються колективні та індивідуальні засоби. Існує чотири групи колективних засобів захисту: огороджувальні пристрої, запобіжні, сигналізаційні пристрої відключення системи попередження і системи дистанційного управління технологічними процесами.

1. Огороджувальні пристроїзакривають доступ до небезпечних зон. Такими огородженнями є корпуси обладнання, суцільні кожухи, бар'єри.

2. Запобіжні пристроїслужать для попередження аварій і поломок. При порушенні встановлених параметрів запобіжні пристрої спрацьовують автоматично, відключаючи відповідне обладнання чи його вузол.

3. Сигналізаційні пристроїпризначені для інформації персоналу про роботу обладнання і виникаючі при цьому небезпечні і шкідливі виробничі фактори. До попереджувальної сигналізації відносяться також написи, що вивішуються на обладнанні: "Не вмикати – працюють люди!", "Обережно, отрута!".

4. Системи дистанційного управління дозволяють усунути дію на організм людини теплових випромінювань, запиленості, вібрації, шуму та інших шкідливих і небезпечних факторів.

Нормативами визначаються сигнальніі розпізнавальні кольори. Основними сигнальними кольорамиєчервоний – заборонний, який засвідчує про безпосередню небезпеку; жовтий, який зобов’язує зосередити увагу і попереджає про можливу небезпеку; і зелений, який вказує на безпеку.

Розпізнавальними кольорамивважають зелений, червоний, синій, жовтий, оранжевий, фіолетовий, коричневий, сірий. Розпізнавальні кольори наносять на технологічне підйомно-транспортне обладнання, трубопроводи, елементи будівельних конструкцій та інші споруди.

Сигнально-попереджувальним фарбуванням (жовтими і чорними смугами) позначають елементи будівельних конструкцій і міжцехового транспорту. Огородження небезпечних зон із зовнішнього боку фарбують в жовтий колір, із внутрішнього – вчервоний. Двері аварійних і рятувальних виходів для евакуації людей, пунктів швидкої допомоги, аптечки і місця зберігання спеціальних засобів фарбують в зелений сигнальний колір.

2. Особливості заходів електробезпеки

Електричне обладнання становить велику потенційну небезпеку для людини, особливо у зв'язку з тим, що органи почуттів не відчувають на відстані електричну напругу на відміну від теплоти, світла, елементів машин та механізмів, що рухаються, запаху та інших шкідливих і небезпечних виробничих факторів.

Сила струму є головним фактором, що зумовлює ступінь ураження людини, тому встановлюють такі порогові значення струму:

а) поріг відчуття струму – найменший відчутний струм (0,5...1,5 мА для змінного струму та 5...7 мА – для постійного);

б) поріг невідпускаючого струму – найменший струм, при якому людина вже не може самостійно керувати м'язами, крізь які проходить струм, і звільнитися від захоплених руками предметів (10...15 мА для змінного струму та 50...80 мА – для постійного); менші величини струму називаються відпускаючими; тривалий допустимий струм – до 10 мА;

в) пороговий фібриляційний струм, клінічна смерть (100 мА... ...5 А для змінного струму та 300 мА...5 А – для постійного).

Небезпека ураження тим більша, чим більший струм протікає крізь людину, але ця залежність не рівнозначна, тому що небезпека ураження залежить не тільки від значення струму, але й від інших факторів: напруги дотику, часу дії, умов зовнішнього середовища, стану організму людини та інших.

Стан навколишнього середовища часто буває визначальним при ураженні електричним струмом. У вологих приміщеннях з високою температурою умови для забезпечення електробезпеки несприятливі, тому що при цьому терморегуляція організму людини здійснюється, в основному, за допомогою потовиділення, а це призводить до зменшення опору тіла людини. Струмопровідний пил підвищує можливість випадкового електричного контакту людини зі струмоведучими частинами і землею. Тому необхідно створювати такі санітарно-гігієнічні умови на робочих місцях, які б забезпечили високий рівень електробезпеки.

Приміщення за ступенем небезпеки ураження людини електричним струмом та залежно від стану виробничого середовища за "Правилами улаштування електроустановок" (ПУЕ) діляться на:

– приміщення з підвищеною небезпекою, що характеризуються наявністю в них одного із таких факторів небезпеки: сирість (відносна вологість повітря тривалий час не менше 75%); наявність струмопровідного пилу, що може осідати на провідниках, проникати всередину машин, апаратів і т.д.; струмопровідна підлога (металева, земляна, залізобетонна, цегляна і т.п.); висока температура повітря (постійно або періодично перебільшує 35⁰С, наприклад, приміщення із сушарками, котельні і т.д.); можливість одночасного дотику людини до металоконструкцій, що мають з'єднання із землею, технологічних апаратів, механізмів і т.д., з одного боку, і до металевих корпусів електроустановок – з іншого;

– особливо небезпечні приміщення, що характеризуються наявністю в них одного з таких факторів небезпеки: особлива сирість (відносна вологість повітря близько 100%; стеля, стіни, підлога та речі в приміщенні покриті вологою); наявність хімічно активного або органічного середовища (агресивні гази, речовини та випаровування рідин, які руйнують ізоляцію та струмопровідні частини електроустановок); одночасна дія двох або більше факторів небезпеки, що характеризують приміщення підвищеної небезпеки;

– приміщення без підвищеної небезпеки – це такі, в яких відсутні перелічені вище фактори небезпеки.

Небезпека ураження електричним струмом існує всюди, де використовуються електроустановки, тому приміщення без підвищеної небезпеки не можна назвати безпечними.

Захисні заходи при ураженні електричним струмом можна розділити на дві групи: заходи безпеки у нормальному режимі та заходи безпеки в аварійному режимі.

До першої групи відносяться:

− забезпечення недоступності струмоведучих частин;

− застосування електричної ізоляції;

− застосування понижених напруг (менше 42 В для змінного струму та 110 В – для постійного);

до другої групи:

− застосування подвійної ізоляції;

− захисне заземлення;

− захисне занулення;

− захисне відключення;

− використання роз’єднувальних трансформаторів;

− вирівнювання потенціалів.

До окремої групи слід віднести використання індивідуальних засобів захисту, які використовуються в обох випадках, та організаційні заходи (контроль за станом електрообладнання та електромереж, навчання, інструктажі, знаки безпеки, та інші).

Опір ізоляції в установках з напругою до 1000 В повинен бутине менше 0,5 МОмдля стаціонарного електрообладнання та не менше 1МОмдля електроінструменту. Перевірка опору здійснюється з такою періодичністю:

1) переносний електроінструмент – 1 раз на місяць;

2) електропроводка та апарати вторинного ланцюга – 1 раз у 3 роки;

3) верстати та інше стаціонарне обладнання – 1 раз на рік.

Захисне заземлення має своєю метою понизити напругу дотику у випадку пробою ізоляції в обладнанні. Воно полягає у сполученні корпуса з землею через контур заземлення (рис. 3.2). Контур заземлення містить у собі проводи, якими сполучаються корпуси апаратів із заземлювачами.

Рис. 3.2. Принципова схема захисного заземлення

1- трифазна мережа, 2- електроприлад, 3 - заземлення електроприладу,

4 – трансформатор розподільчої підстанції;

5 - заземлення трансформатора підстанції.

Заземлювачами є звичайні металеві труби діаметром 25-50 мм і довжиною 2-3м, забиті у ґрунт. Замість труб можуть використовуватись будь-які металеві предмети. Загальна поверхня дотику заземлювачів з ґрунтом (кількість труб) має забезпечити допустимий опір розтікання струму по землі. Величина опору захисного заземлення для пристроїв напругою до 1000 В не повинна перевищувати 4 Ом.

3. Техніка безпеки під час навчально-виховного процесу

3.1. Безпека праці при роботі з ТЗН, комп’ютером

та іншими засобами оргтехніки

У навчально-виховному процесі в закладах освіти широко використовуються персональні комп'ютери. Діти – особлива категорія користувачів комп'ютерної техніки, вони значно меншою мірою, ніж дорослі, здатні контролювати свою поведінку і, захопившись, не можуть в потрібний момент відірватися від екрана монітора.

Робота з ПК викликає порушення зору, кістково-м'язові порушення, порушення, пов'язані зі стресовими ситуаціями та нервово-емоційним навантаженням, захворювання шкіри, отруєння організму від матеріалу корпусу і плат ПК та монітора (діоксини та фуран) і виділення озону при роботі з лазерним принтером.

Санітарно-гігієнічні вимоги до параметрів

навколишнього середовища кабінетів і класів з ПК

Відповідно до «Державних санітарних правил і норм влаштування і обладнання кабінетів комп'ютерної техніки в навчальних закладах та режиму праці учнів на персональних комп'ютерах» (ДСанПіН 5.5.6.009-98) встановлені санітарно-гігієнічні вимоги до параметрів навколишнього середовища класів з комп'ютерною технікою.

У кабінетах та класах навчальних закладів, де навчання проводиться із застосуванням персональних комп'ютерів, температура повітря повинна бути 19,5±0,5⁰С; швидкість руху повітря – не більше 0,1 м/с, відносна вологість 60±5% (згідно з ДСанПіН 5.5.6.009-98).

Рівень іонізованості повітря на відстані 0,3 м від працюючого екрана монітора не повинен бути нижче 200 і більше 50000 легких позитивних і негативних іонів (окремо) в 1 см³ повітря, відповідно до ДСанПіН 5.5.6.009-98.

Підтримувати оптимальний рівень легких позитивних і негативних аероіонів у межах 1000-3000 іонів в 1 см³ повітря кожної полярності на робочих місцях школярів рекомендується за допомогою біполярних коронних аероіонізаторів.

У кабінетах та класах навчальних закладів повинен бути забезпечений трикратний обмін повітря за одну годину. Для забезпечення постійних параметрів мікроклімату (температури, вологості, швидкості руху і чистоти повітря) у кабінетах і класах можуть бути встановлені побутові кондиціонери.

Вимоги до приміщень та розташування робочих місць з ПК

Згідно з Державними санітарними правилами та нормами «Влаштування і обладнання кабінетів комп'ютерної техніки в навчальних закладах та режим праці учнів на персональних комп'ютерах» (ДСанПіН 5.5.6.009-98) площа приміщення на одне робоче місце учня повинна становити 6 м², а об'єм – не менше 20 м³. Площа навчальних приміщень з ПК повинна розраховуватись на півкласу учнів, але не більш як 12 чоловік.

Не дозволяється розміщувати кабінети обчислювальної техніки у підвальних приміщеннях та на цокольних поверхах. Кабінети, обладнані комп'ютерною технікою, повинні розміщуватись у навчальних закладах в окремих приміщеннях з природним освітленням та організованим обміном повітря.

Покриття підлоги, стін, стелі мають бути матовими з коефіцієнтами відбиття відповідно 0,2-0,3; 0,4-0,5; 0,7-0,8; робочого столу 0,4-0,5; корпусу дисплея та клавіатури 0,3-0,5; шаф і стелажів 0,4-0,6. Поверхня підлоги повинна мати антистатичне покриття і бути зручною для вологого прибирання.

Забороняється застосовувати для оздоблення інтер'єру приміщень комп'ютерних класів полімерні матеріали (деревинно-стружкові плити, шпалери, що миються, рулонні синтетичні матеріали, шаруватий паперовий пластик тощо), які виділяють у повітря шкідливі хімічні речовини, що перевищують гранично допустимі норми.

Вимоги до обладнання та організації робочого місця працюючих з ПК

Розміщення робочих місць користувачів ПК повинно відповідати «Державним санітарним правилам і нормам влаштування і обладнання кабінетів комп'ютерної техніки в навчальних закладах та режиму праці учнів на персональних комп'ютерах» (ДСанПіН 5.5.6.009-98), ГОСТ 12.3.032-78, ГОСТ 21889-76, ГОСТ 22269-76.

Конструкція робочого місця користувача ПК має забезпечити підтримання оптимальної робочої пози. Робочі місця з ПК слід так розташовувати відносно вікон, щоб природне світло падало збоку переважно зліва (рис. 3.3). Робочі місця з ПК повинні бути розташовані від стіни з вікнами на відстані не менш 1,5 м, від інших стін – на відстані 1 м, відстань між ними має становити не менш ніж 1,5 м. При розміщенні робочого місця поряд з вікном кут між екраном дисплея і площиною вікна повинен складати не менше 90° (для запобігання відблискам); частину вікна, що прилягає, бажано зашторити. Недопустиме таке розташування ПК, при якому працюючий повернений обличчям або спиною до вікон кімнати або до задньої частини ПК, в яку монтуються вентилятори. При розміщенні робочих столів з ПК слід дотримуватись таких відстаней: між бічними поверхнями ПК – 1,2 м, від тильної поверхні одного ПК до екрана іншого ПК – 2,5 м (рис. 3.4).

Рис. 3.3. Розміщення робочих місць з ПК

Рис. 3.4. Розміщення робочих місць з ПК

Монітор повинен бути встановлений таким чином, щоб верхній край екрана знаходився на рівні очей. Екран монітора ПК залежно від висоти символів повинен знаходитись від очей користувача на відстані 400-800 мм (рис. 3.5). Для забезпечення точного та швидкого зчитування інформації в зоні найкращого бачення площина екрана монітора повинна бути перпендикулярною нормальній лінії зору. При цьому має бути передбачена можливість переміщення монітора навколо вертикальної осі в межах ±30° (справа наліво) та нахилу вперед (до 85°) і назад (до 105°) з фіксацією в цьому положенні.

Рис. 3.5. Ергономічні характеристики робочого місця з ПК

Клавіатура повинна бути розташована так, щоб на ній було зручно працювати двома руками. Клавіатуру слід розміщати на поверхні столу на відстані 100-300 мм від краю. Кут нахилу клавіатури до столу повинен бути в межах від 5 до 15°, зап'ястя та долоні рук повинні розташовуватися горизонтально до площини столу (рис. 2.6).

Рис. 3.6. Положення зап'ястя та кисті при роботі на клавіатурі

Принтер повинен бути розміщений у зручному для користувача положенні так, щоб максимальна відстань від користувача до клавіш управління принтером не перевищувала довжини витягнутої руки користувача.

Конструкція робочого стола повинна забезпечувати можливість оптимального розміщення на робочій поверхні обладнання, що використовується, з урахуванням його кількості та конструктивних особливостей (розмір монітора, клавіатури, принтера, ПК та ін.) і документів, а також враховувати характер роботи, що виконується.

У процесі занять учнів з ПК слід застосовувати спеціальні столи для ПК, які складаються з двох горизонтальних поверхонь: розмірами 700 х 800 (600) мм – для клавіатури і посібників (тобто стіл), розмірами 800 х 350 – підставка для монітора. Обидві поверхні повинні регулюватись по висоті в межах 460-760 мм. За відсутності спеціальних меблів допускається застосовувати типові учнівські столи, які призначені для шести ростових груп: № 1 – 1000-1150 мм, № 2 – 1151-1300 мм, № 3 – 1301-1450 мм, № 4 – 1451-1600 мм, № 5 – 1601-1750 мм, № 6 – більше 1750 мм, з висотою стільниці відповідно 460 мм, 520 мм, 580 мм, 640 мм, 700 мм, 760 мм.

Ширина і глибина робочої поверхні стола повинна забезпечувати можливість виконання трудових операцій у межах досяжності моторного поля. Рекомендовані розміри стола: ширина – 600, 800, 1000, 1200 та 1400 мм, глибина – 600 мм при висоті стола 725 мм (за умови, що висота не регулюється).

Ноги не повинні бути витягнені при сидінні далеко вперед, тому що в такому разі м'язи будуть надто напружені; положення «нога на ногу» не рекомендується, тому що підвищується тиск на сідничний нерв і порушується кровообіг ніг.

Для занять школярів слід використовувати стільці, які мають висоту поверхні сидіння 260 мм, 300 мм, 340 мм, 380 мм, 420 мм, 460 мм, відповідно до шести ростових груп, або використовувати стілець, у якому висота поверхні сидіння регулюється у межах 260-460 мм. Ширина сидіння стільця для занять школярів з ПК повинна бути 250 мм, 280 мм, 300 мм, 320 мм, 340 мм і 360 мм; глибина – 260 мм, 290 мм, 330 мм, 360 мм, 380 мм і 400 мм відповідно до ростових груп. Поверхня сидіння повинна бути напівм'якою, передній край закруглений. Доцільно передбачати можливість зміни кута повороту поверхні сидіння від 15° наперед і до 5° назад. Поверхня спинки стільця повинна мати висоту 300±20 мм, ширину – не менше 380 мм та радіус кривизни горизонтальної поверхні – 400 мм. Кут нахилу спинки у вертикальній площині повинен регулюватись в межах 0±30° від вертикального положення. Відстань спинки від переднього краю сидіння повинна регулюватись у межах 260-400 мм.

Вимоги до режимів праці учнів при роботі

з персональними комп'ютерами

Режим праці учнів при роботі з ПК регламентується відповідно до ДСанПіН 5.5.6.009-98 «Державні санітарні правила та норми влаштування і обладнання кабінетів комп'ютерної техніки в навчальних закладах та режими праці учнів на персональних комп'ютерах».

До занять із ПК учні повинні бути допущені після інструктажу з техніки безпеки.

Раціональний режим навчальних занять учнів передбачає дотримання регламентованої тривалості безперервної роботи з ПК, регламентованих перерв і їх вчасне проведення. Сигнали про початок перерви слід подавати на екрані монітора. Робота з ПК повинна проводитись в індивідуальному режимі.

Безперервна робота за монітором ПК повинна тривати не більше:

• для учнів Х-ХІ класів на першій годині занять – ЗО хвилин, на другій годині занять – 20 хвилин;

• для учнів VIII—IX класів – 20-25 хвилин;

• для учнів VI-VII класів – до 20 хвилин;

• для учнів II-V класів – 15 хвилин.

При навчанні роботі з ПК дітей віком шести років безперервні заняття в індивідуальному ритмі не повинні перевищувати 10 хвилин.

Після безперервної роботи за екраном монітора необхідно проводити вправи протягом 1-2 хвилин для профілактики зорової втоми; через 45 хвилин роботи з використанням комп'ютерів – фізичні вправи для профілактики загальної втоми.

Безперервна робота з ПК учнів Х-ХІ класів при спарених уроках не повинна перевищувати на першому уроці 25-30 хв.; на другому – 15-20 хв. Дозволяється для них варіант організації занять з основ інформатики і обчислювальної техніки, при якому передбачається одна академічна година теоретичних занять, друга година – практичних занять. Практичні заняття містять:

• безперервну роботу за монітором ПК 25-30 хвилин;

• виконання комплексу вправ для профілактики зорової і статичної втоми 5 хвилин;

• продовження роботи з комп'ютером до кінця занять 10-15 хвилин.

При виробничому навчанні учнів старших класів програмуванню з використанням ПК у навчально-виробничому комбінаті 50% часу слід відводити теоретичним заняттям, 50% – практичним.

Заняття в гуртках програмування з використанням ПК слід проводити не раніше, ніж через годину після закінчення навчальних занять в школі. Заняття проводяться в гуртках не більше двох разів на тиждень, тривалість яких для учнів 7-10 років не повинна бути більше 45 хв.; 11-13 років – не більше 60 хв. Для профілактики втоми школярів у середині занять необхідно проводити перерву тривалістю не менше 10 хв., під час якої організовувати фізичні вправи, у тому числі гімнастику для очей і рухові ігри. Комп'ютерні ігри в гуртках повинні проводитись не частіше 1-2 разів на тиждень тривалістю до 10 хв. для дітей молодшого шкільного віку і до 15 хв. – для дітей середнього і старшого шкільного віку.

У період шкільних канікул організовуються заняття в школах «Юних програмістів» тривалістю від двох до чотирьох тижнів. Загальна тривалість роботи з ПК під час канікул повинна становити впродовж дня:

• для школярів 8-10 років – 1 заняття тривалістю 45 хв.;

• для школярів 11-13 років – 2 заняття по 45 хв.;

• для школярів 14-16 років – 3 заняття по 45 хв.

Заняття з ПК у школах «Юних програмістів» для учнів віком 10 років слід проводити в ранкові години, для учнів 11-13 років – одне заняття проводити в першій половині дня і одне – у другій, для учнів 14-16 років два заняття проводити в першій половині дня і одне – у другій. Комп'ютерні ігри в школі «Юних програмістів» слід проводити не більше одного разу на день тривалістю не більше 10 хв. для дітей молодшого шкільного віку і 20 хв. для дітей середнього і старшого шкільного віку. Регламентовані перерви для відпочинку під час канікул слід проводити тривалістю 5 хв. через кожні 20 хв. роботи і 10-15 хв. – через кожні 45 хв. роботи. Перерви слід проводити на відкритому повітрі з використанням спортивних ігор.

3.2. Загальні вимоги техніки безпеки при проведенні лабораторних та практичних робіт в спеціалізованих кабінетах і майстернях

При організації навчального процесу слід дотримуватися наступних принципів:

– тематика занять та обладнання повинні відповідати навчальним програмам;

– розміри навчальних приміщень та їх розміщення повинні відповідати нормам;

– обладнання спеціалізованих кабінетів, спортивних залів та інших навчальних приміщень повинне відповідати діючому « Типовому переліку навчально-наочних посібників та обладнання»;

– обладнання, інструмент та інвентар повинні бути справними , відповідати віковим особливостям учнів;

– допуск до окремих видів занять здійснюється з урахуванням стану здоров’я учнів( фізкультура, трудове навчання);

– всі заняття та навчально-виховні заходи відбуваються безпосередньо під керівництвом викладачів;

– перед початком занять та заходів обов’язково проводиться інструктажі з БЖД та охорони праці.

Зміст цього пункту лекції обирається з додатків 1-5 відповідно до спеціальності, за якою навчаються студенти.

3.3. Безпека при організації робіт з самообслуговування в школі, благоустрою території школи

В плані трудового виховання школярі всіх класів залучаються до роботи з самообслуговування у відповідності із своїми віковим здібностями, станом здоров’я, навичками та знаннями набутими в процесі навчання.

Обов’язковими організаційними заходами під час цих робіт є:

– відсутність медичних протипоказань (визначається за результатами медогляду);

– залучення до дозволених у відповідності з віковими особливостями учнів робіт;

– проведення інструктажів з охорони праці та з прийомів виконання роботи;

– роботи повинні проводитися в спецодягу;

– постійний контроль за виконанням робіт.

Основні види робіт до яких дозволено залучати учнів:

1-4 класи ( початкові класи)

Підтримання чистоти в класах, санітарне чергування, догляд за квітами, птахами, кролями (в живому куточку і на шкільній фермі). Виготовлення годувальниць для птахів.

Читайте також:

1. D) оснащення виробництва обладнанням, пристроями, інструментом, засобами контролю.
2. Абонентське обладнання для відеоконференц-зв'язку
3. Алгоритм розрахунку та підбору технологічного обладнання
4. Аналіз використання обладнання.
5. Аналіз службового призначення деталей та конструктивних елементів обладнання харчових виробництві, визначення технічних вимог і норм точності при їх виготовленні
6. Апаратура, обладнання та матеріали
7. Апаратура, обладнання та матеріали
8. Безпечність технологічного обладнання
9. Вибір вентиляційного обладнання
10. Вибір електрообладнання на напругу до 1кВ.
11. Види очисного обладнання та споруд
12. Види та причини зношення електрообладнання

Переглядів: 895