Зовнішньоекономічна політика

Тема 12. Міжнародна економічна політика

12.1. Зовнішньоекономічна політика

12.2. Взаємозалежність суб'єктів світової економіки — об'єктивна передумова координації економічної політики

12.3. Координація міжнародної політики в системі ООН

12.4. Здійснення міжнародної економічної політики через структуру ГАТТ/СОТ

12.5. Інтеграція – вища форма міжнародної координації економічної політики

12.6. Економічні аспекти безпеки світової економіки

Складність і багатофакторність механізму зовнішньоекономічної політики (ЗЕП) визначає різноманіття її цілей та завдань. Вони можуть бути: 1)стратегічні (довгострокові), що передбачають структурну перебудову секторів економіки, безпосередньо пов'язаних з зовнішніми ринками; 2) тактичні (короткострокові), зумовлені поточними потребами.

Стратегічні цілі мають забезпечувати нормальне функціонування національної економіки; формуються вони на державному рівні. Тактичні цілі постають під впливом різноманітних чинників, у тому числі на макрорівні. Вони розраховані на отримання короткострокових, кон'юнктурних вигід і можуть суперечити довгостроковим стратегічним цілям.

Формування цілей і завдань зовнішньоекономічної політики визначається внутрішньополітичними міркуваннями: необхідністю вирішення соціально-економічних проблем, скорочення безробіття, підвищення зайнятості в певних районах і галузях тощо.

Серед цілей і завдань зовнішньоекономічної політики одними з найпоширеніших є ті, які передбачають забезпечення збуту національних товарів на ринках інших країн, створення кращих умов для своїх фірм у конкурентній боротьбі з експортерами.

Важливою є і роль тих цілей та завдань ЗЕП, котрі сприяють вирішенню внутрішніх економічних проблем. Розвиток державного регулювання господарського життя підвищує значення цього аспекту зовнішньоекономічної політики, що охоплює широкий набір різноманітних напрямів впливу.

В практиці торговельно-економічних відносин рідко формулюються окремі конкретні цілі, так чи інакше не пов'язані з іншими. Частіше має місце взаємодоповнюваність цілей і завдань, їх тісне ув'язування з політичними, військово-стратегічними, ідеологічними та іншими концепціями й напрямами діяльності. Водночас при визначенні цих цілей та завдань відповідні кола й організації змушені зважати на об'єктивну необхідність поглиблення участі в міжнародному поділі праці на основі довгострокового взаємовигідного співробітництва в різних галузях економіки, політики й культури.

У своїй діяльності з регулювання зовнішньоекономічних зв'язків країни використовують широкий набір засобів і методів торговельної й кредитної політики. До них належать різноманітні торговельні договори та угоди, в тому числі угоди про економічне співробітництво. На національному законодавстві базується митно-тарифне регулювання торговельно-економічних відносин, переважно імпорту, а адміністративні акти широко використовуються для створення нетарифних бар'єрів у сучасній міжнародній торгівлі.

Серед засобів зовнішньоекономічної політики, що базуються на внутрішньому (національному) законодавстві, найвагомішими є митно-тарифні системи. Мито, як і договори, також належить до найстаріших засобів торговельної політики, проте нині його сутність значно змінилися. Мито перетворилося на одне з найактивніших знарядь захисту продукції національної економіки. В цілому значення митних тарифів знижується, оскільки в міжнародній торгівлі дедалі більшої ваги набувають нетарифні обмеження імпорту, застосування яких може звести нанівець переваги РНС. До найвідоміших видів нетарифних обмежень належать повне або часткове ембарго, імпортні кількісні квоти, антидемпінгове законодавство і сама практика його застосування, «добровільне» обмеження експорту, різноманітні адміністративні правила.

За останні роки зросло застосування всіх названих видів нетарифних обмежень, але дедалі чіткіше простежується їхня спрямованість проти товарів із колишніх соціалістичних країн та країн, що розвиваються.

Певні зміни відбулися і в засобах зовнішньоекономічної політики, які стосуються експорту з розвинутих країн. Найважливіші з них пов'язані з контролем над переданням передової технології та з політикою в галузі надання кредитів. Державні кредити або державне страхування кредитів можуть бути серйозним стимулом розвитку взаємовигідної торгівлі, тоді як їх стримування дуже швидко й негативно відбивається на обсязі товарообороту.

Міжнародна торгівля безпосередньо пов'язана з економічними інтересами окремих країн. Ці інтереси переплітаються найскладнішим чином і нерідко заходять у протиріччя. Це й зумовило необхідність цілеспрямованого впливу держави на торговельні відносини з іншими країнами за допомогою тарифів і нетарифних методів регулювання. При цьому держава, регулюючи зовнішньоторговельні операції, має на меті створення найсприятливіших умов для розвитку національної економіки.

Традиційно вважалося, що найбільшою мірою інтересам країни відповідає політика вільної торгівлі, при проведенні якої держава утримується від безпосереднього впливу на зовнішню торгівлю, дозволяючи їй розвиватися під впливом вільних факторів попиту та пропозиції. Саме вільна торгівля дає змогу максимізувати обсяги продукції, що випускається в кожній із торгуючих країн, а також отриманий від торгівлі виграш.

Проте на практиці абсолютно вільної торгівлі ніколи не існувало. Уряди всіх країн вводять ті чи інші обмеження на шляху руху міжнародних потоків товарів та послуг.

Політика захисту національного ринку від іноземної конкуренції шляхом використання митних тарифів та нетарифних методів регулювання називається протекціонізмом. Конкретні форми політики протекціонізму різноманітні, вони реалізуються на національному рівні, шляхом укладання дво- та багатосторонніх угод, охоплюють режим імпорту та експорту, правила контролю, стягнення мита та зборів та ін.

Економічна наука в цілому негативно ставиться до протекціонізму, однак його прихильники все ж трапляються в ділових та політичних колах деяких країн.

Фактично й сьогодні багатовікова дилема, що краще - вільна торгівля чи протекціонізм до кінця не вирішена. В історії міжнародної торгівлі були періоди, коли чаша ваги схилялася то в один бік, то в інший, але зовнішньоторговельна практика не набирала крайніх, екстремальних форм.

Сучасний протекціонізм — явище здебільшого багатолике та приховане. Замість митних тарифів широко застосовуються не митні методи захисту, протекціоністські дії часто мають вибірковий характер, тобто використовуються проти конкретних товарів та продукції окремих галузей, а також проти деяких країн. Позиції протекціонізму більш сильні в країнах, що розвиваються, та в країнах з перехідною економікою, ніж у промислово розвинутих країнах світу. Домінуючою все ж є тенденція до лібералізації зовнішньоторговельних зв'язків.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Моделі ринкової трансформації	\|	Взаємозалежність суб'єктів світової економіки — об'єктивна передумова координації економічної політики

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.