• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Юридичні події як юридичні факти – це обставини, що не залежать від волі людей, але породжують виникнення, зміну та /або припинення фінансових правовідносин.

Внутрішня побудова, тобто структура фінансово-правової норми така само, як і у інших норм права, але в її складових частинах відбиваються особливості фінансових відносин, які вона регулює.

Фінансово-правові норми – це законодавчо закріплені, суворо регламентовані державою та забезпечені санкційними заходами примусу правила позитивної поведінки учасників фінансово-правових відносин з приводу мобілізації, розподілу і використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів держави та місцевого самоврядування, з метою виконання поставлених перед ними завдань та функції.

Фінансові норми мають свої особливості:

- імперативний характер, що забезпечує державі можливість реалізації її публічних інтересів;

- їх змістом є правила поведінки учасників фінансової діяльності держави;

- регламентовані нормами суб’єктивні права та юридичні обов’язки учасників фінансової діяльності держави спрямовані на планомірну мобілізацію, розподіл та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів органів держави та місцевого самоврядування;

- однобічний характер реалізації приписів, які наповнюють ці норми, забезпечує одній стороні відносин, в особі певного державного органу, захист інтересів держави через застосування примусу до іншої сторони.

Перераховані особливості фінансово-правових норм ще раз переконують нас у тому, що у своїй основі вони відмінні від решти норм, оскільки, як ми зазначали, їх зміст характеризується об’єктивним наповненням фінансово-правових відносин, які потребують їх регулювання.

Важливе місце в теорії та практиці фінансового права належить питанню класифікації фінансово-правових норм. Зважаючи на характер поведінки суб’єктів фінансових правовідносин, яку регулюють фінансово-правові норми, їх класифікують як зобов’язуючі, забороняючі та уповноважуючі:

- зобов’язуючі норми приписують здійснювати певні дії, спрямовані на мобілізацію або витрачання коштів державою, причому усі їх приписи характеризуються винятковою конкретністю. Зобов’язуючі фінансово-правові норми містяться у всіх актах фінансового законодавства. Так, ст.67 Конституції України зобов’язує кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законом;

- забороняючі фінансово-правові норми містять заборону здійснювати певні дії і приписують обов’язок учасникам фінансових правовідносин не чинити дій, що порушують або підривають фінансову дисципліну. Так, ст.74 Конституції України не допускає проведення референдуму щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії. Зобов’язуючі та забороняючі норми схожі між собою визначеністю, категоричністю форми, точністю приписів, які містяться в них;

- уповноважуючі норми визначають правила поведінки через регламентацію права на здійснення позитивних діянь у передбачених законодавством межах. Шляхом реалізації уповноважуючих фінансово-правових норм суб’єкти фінансових відносин використовують повноваження на здійснення певних позитивних діянь. Прикладом уповноважуючої фінансово-правової норми є ст.2 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 3 липня 1998 року, згідно з якою суб’єкти малого підприємництва – фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.

За своїм внутрішнім змістом фінансово-правові норми умовно поділяються на матеріальні та процесуальні. Під час регулювання фінансових правовідносин основну роль відіграють матеріальні норми, а процесуальні – допоміжні, вони обслуговують матеріальні.

Матеріальні фінансово-правові норми закріплюють види і обсяг доходів і видатків відповідних фондів. Ці норми визначають матеріальний зміст юридичних прав і обов’язків учасників фінансових правовідносин. Вони регулюють відносини під час визначення бюджетної системи, складу доходів і видатків державного бюджету, розподілу доходів і видатків між окремими ланками бюджетної системи, перерозподілу доходів між бюджетами, видів обов’язкових платежів, податків, визначення правового статусу податкових органів.

Процесуальні норми закріплюють порядок (процедуру) дій у процесі мобілізації, розподілу і витрачання фондів коштів. Вони притаманні кожній галузі права, бо застосування правових норм завжди має процесуальну форму. Вони регулюють організаційні відносини, мають суто організаційно-процедурний , управлінський характер, а також завжди визначають склад учасників відносин, перелік їх повноважень та зобов’язань, регламентують порядок, форми та методи реалізації норм матеріального права.

Зважаючи на складний свій внутрішній зміст, норми фінансового права поділяються й за іншими ознаками. Що стосується розподілу норм за суб’єктом правотворчості, то залежно від органу, який видав ті чи інші юридичні норми, вони поділяються на норми закону, які мають вищу юридичну силу, та підзаконні норми, що містяться у підзаконних нормативних актах та видаються на основі і для виконання законодавчих норм. Законодавчі норми поділяються також на конституційні та норми, які виражені у поточних законах. Підзаконні норми поділяються на норми указів та постанов, норми, що містяться у наказах та інструкціях міністерств та відомств, а також у рішеннях органів місцевого самоврядування.

2. Структурна побудова фінансово-правових норм.

Загальновизнана теорією права структура правових норм, яка поширена в юридичній літературі і сформулювала С.Д.Голунським та М.С.Строговичем, передбачає тричленну побудову, а саме: гіпотеза, диспозиція і санкція. Така ж структура характерна і для фінансово-правових норм, однак, як зазначає академік Л.К.Воронова, в їх складових частинах відбиваються особливості суспільних відносин, які ними регулюються.

Гіпотеза як структурний елемент фінансово-правової норми вказує на життєві умови та обставини, за наявності яких серед фізичних і юридичних осіб, у тому числі й держави, виникають фінансові правовідносини, а саме: передбачені фінансово-правовою нормою суб’єктивні права та юридичні обв’язки у сфері фінансової діяльності. Гіпотеза визначає конкретні сторони цих правовідносин, тобто вказує на обставини, за наявності яких реалізується її диспозиція. Наприклад, гіпотеза фінансово-правової норми, що викладена у ст.6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», визначає умови, за яких платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у відповідних розмірах. Гіпотеза фінансово-правової норми трансформує через себе факт обов’язкового виникнення правовідносин у сфері оподаткування за наявності конкретних і необхідних умов. Така конкретність та визначеність гіпотези фінансово-правової норми, яка міститься у зазначеному Законі, сприяє удосконаленню фінансових правовідносин та забезпечує дотримання суворої фінансової дисципліни і здійснення постійного фінансового контролю завдяки простій та доступній формі отримання соціальної пільги.

Диспозиція фінансово-правової норми вказує на бажану для держави позитивну поведінку учасників фінансових відносин, за тих фактичних обставин, які передбачені гіпотезою норми. Диспозиція норми пред’являє для сторін відносин вимоги, регламентує їхні права і обов’язки та, по суті, зобов’язує учасників фінансових правовідносин до вчинення певних дій чи до утримання (заборони) від таких дій і характеризується конкретністю. Диспозиція – це серцевина, центральна складова юридичної норми – правило поведінки, тому норма інколи представлена лише диспозицією, що в праві є нереальним. Формуючи одне ціле з гіпотезою та санкцією у вигляді правової норми, диспозиція набуває свого правового змісту і здатності регулювати суспільні відносини.

Санкція фінансово-правової норми передбачає наслідки за невиконання чи неналежне виконання приписів норми, визначає вид і міру юридичної (адміністративної, кримінальної, фінансово-правової тощо) відповідальності порушникам. Але фінансово-правові санкції мають певні особливості, а саме: 1) здебільшого мають грошовий характер і застосовуються у вигляді штрафу, пені, примусового списання коштів, припинення фінансування тощо; 2) поширюються на всіх учасників фінансових правовідносин; 3) сполучають у собі право відновлювальні й карні (штрафні) елементи, тобто винну особу не тільки покрають, але й забезпечують належне виконання її фінансового обов’язку; 4) відбивають безпосередній зв'язок з фінансово-правовою відповідальністю. Наприклад, відповідно до ст.117 Бюджетного кодексу України у випадку нецільового використання суб’єктом бюджетних коштів, Міністерство фінансів України, Державне казначейство України та інші органи, в межах своїх повноважень, можуть припинити бюджетні асигнування тощо.

3. Поняття, особливості та види фінансово-правових відносин.

Завдяки фінансово-правовим відносинам, зазначає Л.К.Воронова, виявляються суб’єктивні права та відповідні зобов’язання їхніх учасників, тобто відбувається безпосередній вплив права на фінанси, оскільки приписи держави з приводу мобілізації, розподілу та використання коштів, що складають централізовані і децентралізовані фонди, реалізуються в поведінці людей, які беруть участь у цій діяльності.

Близьке за змістом визначення фінансових правовідносин дає професор П.С. Пацурівський, розуміючи їх як «різновид суспільних відносин, які за своєю формою є індивідуально-визначеним зв’язком управомочених та зобов’язаних його суб’єктів, а за безпосереднім змістом їх – взаємодію цих суб’єктів, які реалізують свої суб’єктивні права та виконують покладені на них юридичні обов’язки».

Враховуючи зміст перерахованих вище визначень фінансово-правових відносин, їх слід визнати як врегульовані фінансово-правовими нормами і гарантовані державно-силовим примусом суспільні відносини, учасники яких взаємопов’язані суб’єктивними правами та юридичними обов’язками під час мобілізації, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів держави та місцевого самоврядування.

Впливаючи через відповідний механізм на фінанси держави та місцевого самоврядування, фінансові правовідносини виконують такі функції:

- вказують на коло осіб, на яких у конкретний час поширюється дія фінансово-правових норм;

- закріплюють конкретну поведінку юридичних і фізичних осіб у сфері мобілізації, розподілу і використання фондів грошових коштів, якої вони повинні додержуватися;

- є умовою введення в дію юридичних засобів забезпечення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків учасників фінансових відносин.

Наведене вище визначення та основні функції фінансових правовідносин дають можливість виділити їхні головні ознаки:

- відносини є зв’язком, який має індивідульний, конкретно визначений характер і виникає на основі фінансово-правових відносин;

- є зв’язком, що виявляється через суб’єктивні права і юридичні обов’язки їх учасників;

- мають вольовий характер, оскільки одна із сторін є владною, а інша підвладною, що сприяє підтримці та гарантії дії носія суб’єктивного права і забезпечує виконання відповідних обов’язків;

- мають грошовий характер;

- перебувають під постійним захистом з боку держави.

Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка суб’єктів, а юридичним – суб’єктивні права і юридичні обов’язки, що встановлені фінансово-правовими нормами.

Суб’єктивні права – це належна фінансовому або кредитному органу для задоволення його (тобто держави, від імені якої він виступає) інтересів міра дозволеної (можливої) поведінки, забезпечена юридичними обов’язками іншої сторони фінансових правовідносин.

Юридичний обов’язок у фінансових правовідносинах – це приписана зобов’язаному суб’єкту і забезпечена можливістю державного примусу міра необхідної поведінки, якої повинен дотримуватися цей суб’єкт.

Суб’єктами фінансових правовідносин є юридичні та фізичні особи і громадяни, які на підставі правових норм можуть бути учасниками фінансових правовідносин. Як зазначає академік Л.К.Воронова, суб’єктами фінансових правовідносин можуть стати лише суб’єкти фінансового права, а такими є держава, адміністративно-територіальні утворення та юридичні особи – підприємства і організації усіх форм власності, установи, громадські організації, тобто колективні суб’єкти і громадяни як індивідуальні суб’єкти. Проявом участі держави та адміністративно-територіальних одиниць у фінансових правовідносинах є існування бюджетних правовідносин. Відповідно до ст.143 Конституції України ці суб’єкти мають право на формування бюджету, що забезпечує виконання конституційних завдань та обов’язків, які покладені на державу.

Індивідуальними суб’єктами фінансових правовідносин є фізичні особи (громадяни), права і обов’язки яких визначаються залежно від характеру правовідносин. Так, відповідно до ст.67 Конституції України, кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і в розмірах, встановлених законом, а отже громадяни стають суб’єктами фінансових, зокрема податкових, правовідносин.

Об’єкт фінансових правовідносин – це фонди коштів, які формуються, розподіляються та використовуються внаслідок реалізації суб’єктивних прав фінансово-кредитних органів і юридичних обов’язків іншої сторони фінансових правовідносин.

Аналізуючи перераховані ознаки та зміст фінансово-правових відносин, слід зазначити, що вони часто є характерними й для інших видів правовідносин. Однак, з огляду на свою специфічність, фінансово-правові відносини характеризуються особливостями, які виділяють їх з-поміж інших, а саме:

- фінансові правовідносини є результатом фінансової діяльності держави;

- фінансові правовідносини – це результат надання правової основи фінансово-економічним відносинам через правову регламентацію поведінки їхніх суб’єктів. Зміст фінансових правовідносин має економічну природу, а це означає, що економічні відносини – це грошові відносини. Отже, фінансово-правові відносини мають грошовий зміст, причому одна із сторін зобов’язана передати іншій визначену законом суму грошей;

- для фінансових правовідносин характерна обов’язкова участь у них держави в особі уповноваженого нею органу, який здійснює від свого імені та під контролем держави владні повеління іншій стороні відносин. Обсяг та зміст прав цих суб’єктів залежить безпосередньо від виду фінансових правовідносин;

- для фінансових правовідносин притаманна нерівність сторін, що є наслідком їх владного характеру. Не порушуючи прав іншої сторони, держава володіє більшими за змістом і обсягом повноваженнями, що дає їй право одноособово визначити необхідність установлення правовідносин і вибору іншої їх сторони;

- для фінансових правовідносин характерно те, що їх виникнення, зміна та припинення безпосередньо пов’язані з нормативними актами, відповідно, суб’єкти цих відносин, незалежно від їхньої організаційної форми та власності, не мають права встановлювати, змінювати чи припиняти такі правовідносини. Це автономно здійснює держава як інститут влади.

Найкраще розкривається зміст фінансових правовідносин через їх класифікацію, в основі якої лежить структура фінансової системи держави:

- бюджетні – з приводу обов’язкових сплат підприємствами, установами й організаціями до бюджетів відповідного рівня;

- податкові – з приводу сплати податків, зборів та обов’язкових платежів;

- відносини у сфері державного майнового і особистого страхування;

- відносини державного кредиту;

- відносини у сфері регулювання грошового обігу і валютних операцій.

Наступним критерієм класифікації фінансових відносин є суб’єктивний фактор, і особливість його полягає в тому, що обов’язковим суб’єктом досліджуваних правовідносин є держава як інститут влади в особі уповноваженого нею органу. Саме тому сучасні правовідносини поділяються на групи: між державними органами і державними підприємствами, установами та організаціями; між фінансовими органами; між державними органами та місцевим самоврядуванням; між фінансовими органами та громадянами; між державними господарюючими суб’єктами; між фінансовими і кредитними органами; між державою та підприємствами, установами і організаціями недержавної форми власності.

Беручи до уваги те, що фінансове право містить у собі матеріальні і процесуальні норми, та залежно від об’єкта правової регламентації, фінансові правовідносини можуть набувати статусу матеріальних або процесуальних форм.

Матеріальні фінансово-правові відносини сприяють реалізації прав і обов’язків сторін правовідносин щодо мобілізації, розподілу та використання відповідних фондів грошових коштів.

Процесуальні фінансові правовідносини сприяють надходженню до держави фінансових ресурсів із подальшим їх розподілом та використанням.

Виходячи з основних функцій права, фінансові правовідносини поділяють на:

- регулятивні, що виникають унаслідок реалізації регуляторної функції норм фінансового права (абсолютні і відносні);

- охоронні – виникають з приводу порушення фінансово-правової норми та необхідності застосування фінансово-правової санкції;

Залежно від об’єкта фінансових правовідносин їх поділяють на:

- майнові, коли об’єктом є реальна грошова субстанція, зокрема відносини під час сплати податків, бюджетного фінансування тощо;

- немайнові, коли об’єкт – не грошова субстанція, зокрема проект фінансового закону, бюджет як законодавчий та фінансовий документ; організація фінансового контролю, тощо.

Залежно від структури юридичного змісту фінансові правовідносини поділяють на:

- прості, коли їх зміст включає в себе одне право й один обов’язок;

- складні, коли їх зміст включає в себе ряд суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

4. Підстави виникнення, зміни та припинення фінансово-правових відносин.

Провідні фахівці загальної теорії права визнають, що виникнення, зміна та припинення правовідносин, у тому числі й фінансових, провокується юридичними фактами, а саме конкретними життєвими обставинами, з якими юридична норма повязує виникнення, зміну чи припинення правових наслідків.

Варто зауважити, що у фінансових правовідносинах, як в усіх інших видах правовідносин, юридичні факти поділяються на дії та події. При цьому юридичні факти як дії поділяються на правомірні і неправомірні. Правомірні дії як вольова поведінка, яка передбачена фінансово-правовою нормою, поділяються на:

- індивідуальні акти – як правомірна дія суб’єкта фінансових правовідносин, з якою пов’язані юридичні наслідки (подання в податкову інспекцію індивідуального акта – податкової декларації про доходи, що підлягають оподаткуванню);

- юридичні вчинки – як правомірна дія, з якою фінансово-правова норма повязує юридичні наслідки внаслідок самого факту вольової дії (платник податку заявляє про приховування ним доходу, який підлягав оподаткуванню);

- правомірні дії, які спрямовані на підтримку фінансових інтересів держави (спонсорські внески на фінансування заходів щодо усунення наслідків стихійного лиха).

Активними діями як юридичними фактами у фінансових відносинах можуть бути і неправомірні дії, тобто поведінка, яка суперечить приписам фінансово-правових норм (нецільове використання бюджетних коштів).

Зміна та/або припинення фінансових правовідносин також здійснюється на підставі нормативного акту, в якому передбачаються різні факти і події (неналежний догляд за новонародженою дитиною позбавляє її батьків на отримання державної матеріальної допомоги; погашення основного боргу та відсотків за кредитом).

Читайте також:

1. V. НАЙБІЛЬШ ВАЖЛИВІ ПОДІЇ І ДАТИ
2. А.А.Налчаджан виділяє: образ тіла (тілесне Я), наявне Я (справжнє-Я), динамічне-Я, фактичне-Я, ймовірне-Я, ідеалізоване-Я, уявне-Я та інші.
3. Амортизація як джерело фінансових ресурсів підприємств
4. Аналіз впливу факторів на зміну сумми гуртової реалізації
5. Аналіз доцільності фінансових інвестицій у корпоративні права.
6. Аналіз рівня, динаміки та структури фінансових результатів підприємства
7. Аналіз стратегічних альтернатив та визначення оптимальної стратегії формування фінансових ресурсів
8. Аналіз фактичних обставин справи.
9. АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ ЗВІТІВ
10. Аналіз фінансових інвестицій та їх ефективності.
11. Аналіз фінансових коефіцієнтів.
12. Аналіз фінансових результатів діяльності туристичних підприємств

Переглядів: 1337