Аналіз фактичних обставин справи.

Перш ніж скласти процесуальний документ, а саме позовну заяву до суду, особа чи її представник повинні проаналізувати фактичні обставини справи - факти (події, дії, стан), доведення яких (наявність або відсутність) суду має значення для правильного вирішення справи. Із усієї сукупності відомих у справі обставин слід виокремити лише ті факти, які мають юридичне значення, тобто ті, які в силу вказівки на них у нормах законодавства породжують для осіб юридичні наслідки. Отже, особі необхідне встановлення цих фактів з тією метою, щоб у неї виникло, змінилося або припинилося певне суб’єктивне право або юридичний обов’язок.

Так, фактичні обставини справи - це ті обставини, які мали місце у певний період життя людини, тобто у дійсності, і які закріплено у законі. Наприклад, якщо дитині на момент посвідчення договору було лише 13 років і 11 місяців, то навіть через рік вона все одно вважатиметься малолітньою на момент вчинення нею правочину. У такому разі її вік має кваліфікуватися як малолітньої, а не неповнолітньої, незважаючи на те, що вона перейшла фактично в інший віковий статус. У нормах законодавства встановлено значний перелік юридичних обставин, з якими пов’язуються певні правові наслідки, регламентовані законом. Тому на поєднанні тих обставин, які мали або мають місце у конкретних правовідносинах, та тих, які передбачені у законодавстві, позивач будує зміст своїх позовних вимог (п. 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК). Аналогічно, але із зовсім протилежною задачею відповідач визначає заперечення проти позовних вимог позивача.

Отже, перш ніж написати процесуальний акт особа повинна зібрати усю наявну інформацію про фактичні обставини справи. Деякі вчені називають таку діяльність набором фактів - обставин реальної дійсності, які було з’ясовано у процесі збору інформації. Вказаний елемент становить фактичну основу справи.

Відбір потрібної інформації, з усієї наявної (фактична основа справи) має досить важливе значення для визначення юридичного складу справи та повинен у справах позовного провадження здійснюватися у контексті вибору норми матеріального права. Правильний відбір фактичних обставин справи можливий лише завдяки аналізу диспозиції норми (норм) матеріального права, яка регламентує конкретні правовідносини. Це зумовлено тим, що у диспозиції норми матеріального права закріплюється саме правило поведінки, зазначено права та обов'язки сторін правовідносин, що регламентується даною нормою.

Диспозиція - це суть правової норми, оскільки вона вказує на форму поведінки суб’єкта права, яка безпосередньо тягне за собою юридичні наслідки. Відповідно до диспозиції норми матеріального права особа має з'ясувати коло обставин, які потрібно встановити суду (їх наявність або відсутність) для вирішення спору чи вирішення іншого правового питання (вирішення справи окремого провадження). Тобто із норми матеріального права слід виокремити юридичний склад справи та під нього підвести фактичні обставини справи. Особі водночас потрібно врахувати положення статей 10, 119 ЦПК. По-перше, саме особа повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доведення таких обставин можливе лише при допомозі доказів, які саме особа повинна подати суду на підтвердження кожної обставини, зазначеної у її позовній заяві (підстави позову) чи у запереченнях проти позову. Особа повинна подати ці докази суду та зазначити про них у позовній заяві (п. 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК), бо суд лише на підставі доказів встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін (ст. 57 ЦПК).

У позовній заяві є й інша складова, яка іменується мотивувальною частиною процесуального акта, тобто особа ті обставини, які вона виклала в описовій частині повинна довести суду (їх наявність або відсутність) на підставі доказів. Тому абсолютні факти можуть підтверджуватися безспірними доказами: реєстрація шлюбу - свідоцтвом про реєстрацію шлюбу, народження дітей — свідоцтвом про народження, а інші факти, які мають значення для справи, мають доводитися позивачем за допомогою доказів, які повинні бути допустимими та належними або спростовуватися протилежною стороною у справі на підставі інших доказів.

Щодо окремого провадження, то процесуальні документи - заяви - повинні також відповідати загальним вимогам щодо змісту та форми позовної заяви згідно зі статтями 119-121 ЦПК, з певними винятками, передбаченими у спеціальних нормах, що регламентують зміст заяв за окремими категоріями справ окремого провадження (статті 238, 243, 247, 252, 258, 261, 270, 275, 280, 284, 288 ЦПК).

Тому при написанні процесуального акта окремого провадження - заяви потрібно враховувати:

- норми матеріального закону залежно від мети встановлення юридичного факту;

- загальні норми ЦПК;

- спеціальні норми ЦПК, які регламентують специфіку розгляду даної категорії справ у порядку окремого провадження.

Іншими словами юридичний склад справи передбачає проведення правової кваліфікації фактичних обставин та вибір норм права, на підставі яких суд повинен вирішити справу.

2.3. Формування предмета доказування і змісту позовних вимог у справі.

Слід звернути увагу на такий елемент позову, як його предмет. У цьому контексті також доцільно звернутися до ст. 119 ЦПК, де йдеться лише про зміст позовних вимог, а термін «предмет» не згадується. Щодо предмета позову, то він також тісно пов'язаний з нормами матеріального права. На думку вченого-процесуаліста М.Й. Штефана, предметом позову є та його частина, яка характеризує матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої він просить ухвалити судове рішення6. При цьому вчений уточнює та зазначає у дужках, що у законодавстві під предметом розуміють зміст позовних вимог та робить посилання на п. 3 ч. 2 ст. 119 ЦПК. Далі він зазначає, що ця частина позову опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком позивача та відповідача та робить висновок, що предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин. Але це теоретичні положення, які нині повинні знайти своє адекватне закріплення у законі. Необхідність такого закріплення зумовлена тим, що не завжди особам, права яких порушено та оспорюються чи невизнані, фахівці складають заяви до суду, а такі заяви може писати пересічний громадянин, який не знає, що таке предмет та підстави позову.

Правильний аналіз фактичних обставин справи та встановлення юридичного складу справи (проведення правової кваліфікації) має важливе значення у подальшому для формування предмета доказування (доведення ст. 179 ЦПК), який складається з:

- підстав позову - юридичних фактів, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

- підстав заперечень проти позову - юридичних фактів, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти позову

- та інших фактів, які мають значення для справи.

Формуючи найбільш широкий предмет доказування (доведення) у справах позовного провадження слід брати до уваги такі правові аспекти, які у сукупності підлягають доведенню. Не можна припускати, що відповідач погодиться однозначно з ними, тому перед поданням позовної заяви доцільно визначити найбільш загальні положення, які підлягають доведенню.

В теорії цивільного процесу виділяють ще один елемент позову, до якого відносять зміст позову. Так, змістом позову є звернена до суду вимога позивача про здійснення судом певних дій із зазначенням способу судового захисту (ст. 4 ЦПК). Щодо самих способів захисту цивільних прав та інтересів судом, то вони передбачені у ст. 16 ЦК. До них законодавцем у ч. 2 даної норми віднесено:

- визнання права;

- визнання правочину недійсним;

- припинення дії, яка порушує право;

- відновлення становища, яке існувало до порушення;

- примусове виконання обов'язку в натурі;

- зміна правовідносин;

- припинення правовідносин;

- відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

- відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

- визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Проте слід враховувати й інші положення цієї норми про те, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (спеціальним). Але суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи у разі порушення нею положень частин 2-5 ст. 13 ЦПК, у яких ідеться про межі здійснення цивільних прав. У цих положеннях закону зазначається про те, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2), не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 3), при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства (ч. 4), не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція (ч. 5).

Тому при визначенні змісту позову (позовних вимог) особи, які складають процесуальні акти повинні враховувати положення матеріального права щодо способів судового захисту, передбачених ст. 16 ЦК.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Загальна методика складання процесуальних документів особами, які беруть участь у справі.	\|	Доведення і доказування у цивільному процесі та обставини, які не підлягають доказуванню (доведенню).

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.216 сек.