Доведення і доказування у цивільному процесі та обставини, які не підлягають доказуванню (доведенню).

У теорії цивільного процесу щодо інституту доказів вченими вживаються різні терміни, а у законодавстві немає послідовності у понятійному апараті.

Так, у теорії цивільного процесу йдеться про предмет доказування, а у законодавстві (статті 10, 60 ЦПК) зазначається про те, що сторона повинна довести, а не доказати свої вимоги та заперечення.

У цьому контексті слід розрізняти такі терміни, як «процес доказування», «процес доведення», «предмет доведення».

Процес доказування, на думку М.Й. Штефана, це пізнавальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів. Тобто цим вченим на перше місце ставиться пізнавальна та розумова діяльність суб'єктів доказування. Погоджуючись із визначенням, слід зазначити, що така діяльність реально не може бути здійснена у врегульованому Цивільним процесуальним кодексом порядку, тому що при доведенні вимог чи заперечень проти позову використовуються закони логіки та психології, але вони не можуть регламентуватися на законодавчому рівні.

Стаття 10 ЦПК чітко встановлює, що існування певних обставин треба довести, а не тільки доказати. Нині поняття «доводи» застосовується у ст. 27 ЦПК, а у статтях 10, 60 ЦПК - дієслово «довести». У дореволюційному законодавстві було закріплено поняття «доводи». «Доводи в широкому змісті - все, що сторона приводить на захист своїх прав та на спростування прав супротивника, зокрема, це сторонні пояснення і висвітлення з відомої сторони обставин справи і підкріплюючі їх докази, без яких пояснення і висвітлення багатьох обставин, та доказів можуть бути незрозумілі суддям, неправильно розтлумачені і замість того, щоб слугувати на користь особі, що їх подала, будуть використані як зброя проти неї».

Виходячи із теорії цивільного процесу та законодавства автори Фурса С.Я., Цюра Т.В. пропонували розмежувати поняття «доказування» та «доведення». Закріпити за поняттям «процес доказування» лише зміст щодо таких процесуальних дій, як збирання, витребування (для адвокатів, прокурорів) і подання суду доказів особами, які беруть участь у справі. Усі інші дії, що спрямовані на забезпечення сприятливого для сторони рішення суду слід вважати процесом доведення, а не доказування. Поняття «доведення» потрібно вважати більш широким і таким, що містить у собі поняття «доказування».

Наприклад, коли одна із сторін клопотатиме про допит свідка, який є її родичем, то інша сторона, за загальним правилом, не може відвести такі показання, оскільки такі показання за ЦПК та виходячи із обставин справи є належними доказами та допустими засобами доказування (статті 57-59 ЦПК), але вправі висловити з цього приводу свої заперечення та міркування (ст. 27 ЦПК). Та лише суд остаточно вирішує питання про належність доказів до справи та їх допустимість. При цьому така ситуація фактично не є доказуванням, оскільки вона базуватиметься на розумовій діяльності та узагальнюватиме досвід судді щодо допиту близьких родичів як свідків, на природу свідчень яких негативно може впливати родинний зв'язок із стороною. Крім того, сформульовані у ст. 27 ЦПК такі процесуальні дії, як подання доводів, міркувань та заперечень, слід вважати доведенням, а не доказуванням. Доведення складається із процесу доказування та розумової і процесуальної діяльності, спрямованої на формування у судді переконання в достовірності юридичних обставин справи та на цій підставі обґрунтованості вимог сторони. Розумова діяльність сторін не може підпорядковуватися вимогам процесуального закону, але потрібно регламентувати в ЦПК процедуру висловлювання в процесі певних результатів такої розумової діяльності: доводи, міркування, заперечення. Якщо заперечення проти позову регламентуються процедурою розгляду справи, то вони можуть висловлюватися на різних стадіях процесу у різних формах, наприклад, на стадіях попереднього судового засідання (ч. 3 ст. 130 ЦПК), підготовки справи (ч. 6 ст. 130 ЦПК), за статтями 173, 176, 192,193 ЦПК заперечення можуть висловлюватися на різних етапах розгляду справи по суті (судовий розгляд).

Також потрібно звернути увагу, що поняття «доводи» в тому чи іншому значенні вживаються також у нормах, що регламентують процедуру розгляду справ у апеляційній та касаційній інстанціях (статті 303, 315, 316, 333, 345, 346 ЦПК). Так, з аналізу статей 295, 303 ЦПК можна дійти висновку, що під доводами законодавцем розуміється: обґрунтування апеляційної скарги, тобто у чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали суду (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин); нові обставини, які підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів у суд першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Як бачимо, у цій нормі закладено здебільшого наслідки розумової діяльності, оскільки, крім доведення, треба ще й обґрунтувати у чому полягає неправильність рішення, ухвали суду, обставини справи та закон, яким спростовується рішення суду.

Ув’язуючи процес доказування, процес доведення та предмет доведення безпосередньо зі структурою процесуального акта (позовної заяви) слід зазначити, що він формується поступово та може піддаватися зміні протягом усього розгляду справи, останнє положення зумовлено тим, що позивач за ст. 31 ЦПК має право протягом усього розгляду справи по суті змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог. Тому на момент написання позовної заяви формується лише частина предмета доведення, а саме - юридичні факти - підстави позову, тобто обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги у позовній заяві. Далі після пред'явлення позову починає формуватися друга складова предмета доведення - підстави заперечень проти позову, а саме - юридичні факти, якими позивач обґрунтовує свої заперечення проти позову. Крім того, у предмет доведення входять інші обставини, які позивач повинен зазначити у своїй позовній заяві - наявність підстав звільнення від доказування (ст. 61 ЦПК).

Щодо самого процесу доведення обставин справи, то він повинен здійснюватися на підставі належних доказів та допустимих засобів доказування. Правильність визначення таких доказів також залежить від підстав позову або заперечень проти позову та тісно пов'язано з нормами матеріального права та випливає із них.

Фактично, належність доказу до справи можна перевірити за допомогою простої формули: якщо доказ підтверджує певну юридичну обставину, то ця обставина має бути зазначена у позовній заяві або у запереченнях проти позову, а також збігатися з відповідною обставиною в законодавчій нормі, на яку також має зробити посилання той суб'єкт, який подає відповідний доказ. У противному разі такий доказ не стосується справи. Наприклад, коли позивач посилається на те, що заповіт був посвідчений у стані недієздатності особи, то лікарські довідки, показання свідків не можуть братися судом до уваги, оскільки єдиним належним доказом може стати рішення суду про визнання такої особи недієздатною, яке набрало законної сили. Так, згідно зі ст. 39 ЦК, недієздатною особу може визнати лише суд, а наслідки вчинення правочину недієздатною особою та дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, різні і регламентовані різними статтями закону, зокрема статтями 225 і 226 ЦК. Тому в цій ситуації можна наполягати на тому, щоб особа, яка подає відповідні докази, уточнила свої вимоги або заперечення проти позову.

Як у нормах матеріального права, так і в нормах ЦПК встановлено вимоги до підтвердження певних юридичних обставин чітко визначеними безспірними доказами.

Отож знання теоретичних апексів належності доказів та допустимості засобів доказування мають істотний вплив на складання процесуального акта, від правильності якого у майбутньому залежатиме саме судове рішення.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Аналіз фактичних обставин справи.	\|	Стратегія і тактика складання процесуальних документів.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.