• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Підсистема оподаткування фізичних осіб.

Державні доходи, що надходять у розпорядження (власність) держави та органів місцевого самоврядування, є досить різноманітними, а тому для їх класифікації використовують різні критерії.

Державні доходи – це фінансові кошти, що надходять у результаті розподілу і перерозподілу внутрішнього валового продукту у власність держави та використовуються нею для фінансування потреб, пов’язаних із виконанням поставлених перед нею завдань та функцій.

Єдиний казначейський рахунок – це рахунок, відкритий Державному казначейству в Національному банку України для обліку коштів і здійснення розрахунків у Системі електронних платежів Національного банку України.

Відповідно до ст.115 Конституції і ст.47 Бюджетного кодексу Кабінет Міністрів України забезпечує й відповідає за виконання Державного бюджету. Міністерство фінансів здійснює загальну організацію й управління процесом виконання Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

Третє читання повинно відбутися не пізніше 25 листопада року, що передує плановому, під час якого проводять голосування щодо статей, які не було прийнято в другому читанні, та щодо проекту закону в цілому.

Прийняття рішення Верховною Радою України щодо Висновків вважають прийняттям проекту закону про Державний бюджет у першому читанні.

Перше читання проекту закону про Державний бюджет має відбутися до 20 жовтня. У випадку неприйняття позитивного рішення з цього питання відбувається постатейне голосування.

Другою стадією бюджетного процесу згідно з Бюджетним кодексом є розгляд і прийняття закону про Державний бюджет, рішень про місцеві бюджети.

Роботу зі складання проекту Державного бюджету розпочинають задовго до початку нового бюджетного року. Згідно зі ст.96 Конституції та Бюджетним кодексом України право на складання проекту бюджету належить виключно органам виконавчої влади.

Державний бюджет формують на основі найважливіших економічних документів країни. Складанню проекту Держбюджету передує проведення підготовчих заходів, забезпечення відповідними даними органів влади, що триває близько 4-х місяців (з січня до кінця квітня поточного року).

Складання проекту бюджетного закону відбувається відповідно до Основних напрямків бюджетної політики на наступний бюджетний період.

Міністерство фінансів на підставі основних макропоказників економічного й соціального розвитку України на наступний бюджетний період (із зазначенням показників обсягу валового внутрішнього продукту, індексів споживчих та оптових цін, прогнозованого офіційного обмінного курсу гривні в середньому за рік і на кінець року, прогнозованого рівня безробіття) й аналізу виконання бюджету за поточний період визначає загальний рівень доходів і видатків бюджету й дає оцінку обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій проекту Державного бюджету України.

На основі аналізу і оцінки таких показників Кабінет Міністрів складає проект Основних напрямків бюджетної політики на наступний бюджетний рік і подає їх на розгляд Верховній Раді України в травні.

Проект Основних напрямків бюджетної політики на наступний бюджетний період містить пропозиції Кабінету Міністрів України щодо:

- граничного розміру дефіциту (профіциту) Державного бюджету України у відсотках до прогнозованого річного обсягу валового внутрішнього продукту;

- частки прогнозованого річного обсягу валового внутрішнього продукту, що перерозподіляють через зведений бюджет України;

- граничного обсягу державного боргу та його структури;

- питомої ваги обсягу між бюджетних трансфертів у видатках Державного бюджету й коефіцієнта вирівнювання для місцевих бюджетів;

- питомої ваги капітальних вкладень у видатках Державного бюджету України й пріоритетних напрямків їхнього використаня;

- взаємовідносин Державного бюджету України з місцевими бюджетами в наступному бюджетному періоді;

- змін до законодавства, прийняття яких є необхідним для реалізації бюджетної політики держави;

- переліку головних розпорядників коштів Державного бюджету;

- захищених статей видатків бюджету;

- обґрунтування потреби поділу бюджету на загальний і спеціальний фонди.

На цій же стадії бюджетного процесу Національний банк України до 1 квітня року, що передує плановому, подає до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України:

- проект основних засад грошово-кредитної політики на наступний бюджетний період;

- проект кошторису доходів та видатків Національного банку України на наступний бюджетний період.

За результатами парламентських слухань Верховна Рада України приймає постанову про схвалення або взяття до відома Основних напрямків бюджетної політики на наступний бюджетний період.

Відповідно до Основних напрямків бюджетної політики Кабінет Міністрів України організовує розроблення проекту Держбюджету. Для підготовки пропозицій до проекту Державного бюджету Міністерство фінансів розробляє й доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції щодо підготовки бюджетних запитів. У цих документах головні розпорядники коштів на підставі своєї діяльності зазначають розподіл фінансових та інших ресурсів, необхідних для здійснення конкретних програм і заходів, що обумовлює визначення саме реальних пропозицій щодо проекту Державного бюджету.

Після цього Міністерство фінансів аналізує отримані від головних розпорядників коштів запити й пропозиції щодо обсягу видатків, визначає їх відповідність Основним напрямам, на базі чого готує проект закону про Державний бюджет України, який подає на розгляд Кабінету Міністрів.

Кабінет Міністрів України приймає постанову щодо схвалення проекту закону про Держбюджет. Схвалений проект Кабінет Міністрів не пізніше 15 вересня року, що передує плановому, подає Верховній Раді України. Крім того, після схвалення Кабінетом Міністрів проекту закону про Державний бюджет, Міністерство фінансів доводить до місцевих органів влади розрахунки прогнозних обсягів між бюджетних трансфертів, методику їхнього визначення та інші показники, потрібні для складання проектів місцевих бюджетів.

Разом з проектом закону про Державний бюджет України, схваленим Кабінетом Міністрів, також подають:

- пояснювальну записку до проекту закону про Державний бюджет України, що містить інформацію про економічне становище держави та основні прогнозовані макропоказники економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період, які покладено в основу проекту Держбюджету;

- перелік пільг щодо податків, зборів (інших обов’язкових платежів) із розрахунком втрат доходів бюджету від їхнього надання;

- прогнозовані показники зведеного бюджету України відповідно до бюджетної класифікації, а також зведений баланс фінансових ресурсів України;

- показники видатків Державного бюджету України, необхідних на наступні бюджетні періоди для завершення програм, які враховано в проекті Державного бюджету, за умови реалізації цих програм протягом більш як одного бюджетного періоду;

- зведення та структура фінансових зобов’язань щодо державного боргу й державних гарантій на поточний і наступний бюджетні періоди до повного погашення боргових зобов’язань, включаючи суми на обслуговування державного боргу;

- перелік інвестиційних програм на наступний бюджетний період, під які можуть надаватися гарантії Кабінету Міністрів; інші документи, які передбачено ст.38 Бюджетного кодексу.

Законом про Державний бюджет України визначають:

- загальну суму доходів і загальну суму видатків (із розподілом на загальний та спеціальний фонди, а також із розподілом видатків на поточні й капітальні);

- граничний обсяг річного дефіциту (профіциту) Державного бюджету в наступному бюджетному періоді й державного богу на кінець наступного бюджетного періоду, повноваження щодо надання державних гарантій, а також обсягу цих гарантій;

- бюджетні призначення головним розпорядникам коштів Державного бюджету за бюджетної класифікацією;

- доходи бюджету за бюджетною класифікацією;

- бюджетні призначення між бюджетних трансфертів;

- додаткові положення, що регламентують процес виконання бюджету.

В основі складання проектів бюджетів як Державного, так і місцевих лежить бюджетна класифікація. Бюджетна класифікація – це єдине систематизоване угрупування доходів, видатків й фінансування бюджету за показниками економічної суті, функціональної діяльності, організаційного устрою та іншими ознаками.

3. Розгляд та затвердження бюджету.

Після подання у вересні – початку жовтня поточного року Кабінетом Міністрів України проекту закону про Державний бюджет, Комітет Верховної Ради з питань бюджету доопрацьовує його й аналізує щодо відповідності нормам Бюджетного кодексу, Основним напрямам бюджетної політики на наступний бюджетний період, а також пропозиціям Верховної Ради до Основних напрямів. Після цієї роботи починається підготовка Верховною Радою України проекту закону до першого читання.

У цей час Комітет Верховної Ради з питань бюджету приймає до розгляду пропозиції суб’єктів законодавчої ініціативи.

Пропозиції розглядає Комітет Верховної Ради з питань бюджету разом з представниками Кабінету Міністрів України не пізніше 15 жовтня. Результатом такого розгляду є Висновок і пропозиції щодо проекту закону й таблиці пропозицій суб’єктів законодавчої ініціативи, які пропонують підтримати або відхилити, та приймають відповідне рішення.

На початку листопада (а саме 3-8 листопада) доопрацьований Кабінетом Міністрів проект до другого читання подають до Верховної Ради України. Під час другого читання проекту закону про Державний бюджет насамперед передбачають затвердження загального обсягу дефіциту (профіциту), доходів і видатків Держбюджету з подальшим постатейним голосуванням. Крім того, обов’язковому затвердженню в другому читанні підлягають обсяг між бюджетних трансфертів та інших положень, які є необхідними для формування місцевих бюджетів, оскільки вони не підлягають розгляду в третьому читанні згідно зі ст.43 Бюджетного кодексу. Інші статті проекту, які не було прийнято в другому читанні, переносять на розгляд у третьому читанні.

Закон про Державний бюджет має бути прийнято Верховною Радою України до 1 грудня року, що передує плановому. Після затвердження бюджету вищим законодавчим органом він стає обов’язковим для виконання.

4. Виконання бюджету.

Виконання бюджету означає повне й своєчасне надходження до бюджетів усіх передбачених законодавством доходів і забезпечення фінансування всіх запланованих видатків. Основним у процесі виконання бюджетів є забезпечення в повному обсязі надходження податків, зборів та інших неподаткових обов’язкових платежів у дохідну частину бюджету й фінансування заходів і програм у межах затверджених видатків бюджету. На стадії виконання бюджету здійснюють ретельний контроль за цільовим використанням бюджетних коштів, наданих їх розпорядникам, бюджетним установам та одержувачам. Ця стадія бюджетного процесу містить у собі виконання дохідної і видаткової частин бюджету.

В Україні з 1997 року застосовують казначейську форму обслуговування Державного бюджету України. Вона передбачає здійснення органами Державного казначейства України:

- операцій з коштами державного бюджету;

- розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;

- контролю бюджетних повноважень під час зарахування надходжень, прийняття зобов’язань, проведення платежів, а також

- ведення бухгалтерського обліку й складання звітності про виконання Державного бюджету.

Казначейська система виконання бюджету означає зведення всіх коштів бюджетів усіх рівнів на єдиному рахунку, який відкривають на ім’я органів Державного казначейства в установах уповноважених банків.

Державний і місцеві бюджети виконують за відповідними розписами. Бюджетний розпис – це документ, у якому встановлено розподіл доходів і фінансування бюджету, бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів за певними періодами року відповідно до бюджетної класифікації. Державний бюджет України виконують за розписом, який затверджує Міністр фінансів України відповідно до бюджетних призначень у місячний термін після набрання чинності закону про Державний бюджет. Розписи місцевих бюджетів складають фінансові управління на місцях і затверджують відповідні керівники місцевого фінансового органу.

Ці документи складають відповідно до загального й спеціального фондів бюджету, в розрізі головних розпорядників коштів і за повною економічною класифікацією видатків бюджету. Розписи бувають річні, поквартальні, помісячні. На основі бюджетного розпису починають виконання бюджетів за доходами. Усі доходи Держбюджету зараховують безпосередньо на Єдиний казначейський рахунок, що забезпечує облік бюджетних коштів і посилює контроль за їхнім рухом, дозволяє обліковувати фактичну наявність коштів у бюджетах.

Виконання бюджетів за видатками передбачає здійснення цілої низки заходів, оскільки його завжди обмежено фактичною наявністю коштів у бюджеті.

Бюджетний кодекс у ст.51 встановлює такі стадії виконання Державного бюджету за видатками:

- встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису;

- затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів;

- взяття бюджетних зобов’язань;

- отримання товарів, робіт і послуг;

- здійснення платежів;

- використання товарів, робіт і послуг на виконання бюджетних програм.

Бюджетні розписи є підставою для здійснення асигнувань із бюджетів. Бюджетне асигнування – це повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов’язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету.Воно має бути також обов’язково затверджено та є підставою для затвердження кошторисів.

Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій і досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень. Порядок складання, розгляду, затвердження та вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ ретельно встановлено Кабінетом Міністрів України. Кошториси розпорядників бюджетних коштів повинні відповідати розпису Державного бюджету. Розпорядники коштів під час розгляду та затвердження кошторисів і планів асигнувань мають забезпечити виконання вимог законодавства, не допускати включення до кошторисів асигнувань, не підтверджених розрахунками й економічним обґрунтуванням.

Після цієї процедури розпорядники бюджетних коштів у межах бюджетних асигнувань, які встановлено кошторисами, беруть бюджетні зобов’язання та провадять видатки. Бюджетне зобов’язання – це будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими потрібно здійснити платежі протягом цього ж періоду або в майбутньому. Взяття та реалізацію бюджетних зобов’язань відповідними суб’єктами обов’язково обліковують і контролюють державні органи.

Після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов’язання розпорядник бюджетних коштів приймає рішення щодо їхньої оплати й подає доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства.

Органи казначейства здійснюють платежі виключно за додержання таких умов:

- наявності відповідного бюджетного зобов’язання для платежу в бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України;

- відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню;

- наявності в розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних асигнувань.

Використання коштів здійснюють розпорядники бюджетних коштів у межах встановлених їм бюджетних асигнувань, і тільки за їхнім дорученням Державне казначейство здійснює платежі, передбачені в затвердженому кошторисі бюджетної установи.

5. Звіт про виконання бюджету.

Четвертою, завершальною стадією бюджетного процесу є підготовка, розгляд і затвердження звітів про виконання Державного й місцевих бюджетів.

Згідно зі ст.58 Бюджетного кодексу зведення, складання та надання звітності про виконання Державного бюджету здійснює Державне казначейство України. Розпорядники бюджетних коштів відповідно до єдиної методики звітності складають та подають детальні звіти, що містять бухгалтерські баланси, дані про виконання кошторисів, результати діяльності та іншу інформацію за формами, встановленими законодавством України.

Звітність складають щомісяця, щоквартально й щорічно.

Річний звіт Кабінет Міністрів подає Верховній Раді не пізніше 1 травня року, наступного за звітним. Він містить такі частини:

- звіт про фінансовий стан (баланс) Державного бюджету;

- звіт про виконання Державного бюджету;

- звіт про рух грошових коштів;

- інформацію про виконання захищених статей видатків Державного бюджету;

- звіт про бюджетну заборгованість;

- звіт про використання коштів із резервного фонду Кабінету Міністрів;

- інформацію про стан державного боргу;

- звіт про кредити й операції, що стосуються державних гарантійних зобов’язань;

- зведені показники звітів про виконання бюджетів;

- інформацію про виконання місцевих бюджетів;

- іншу інформацію, визнану Кабінетом Міністрів України потрібною для пояснення звіту.

Цей звіт розглядає Рахункова палата й готує висновки щодо використання коштів Державного бюджету. Після цього Верховна Рада України розглядає звіти й приймає рішення за результатами розгляду.

Тема № 7. Правове регулювання державних доходів.

1. Поняття та система державних доходів.

2. Податкова система України.

3. Податкове право України.

4. Оподаткування юридичних осіб.

5. Оподаткування фізичних осіб.

6. Спрощена система оподаткування.

Ключові слова.Державні доходи. Централізовані кошти. Децентралізовані кошти. Муніципальні доходи. Система оподаткування. Елементи оподаткування. Податкова система України. Податки і збори (обов’язкові платежі). Державні цільові фонди. Мито. Платники податків і зборів (обов’язкових платежів). Резиденти. Нерезиденти. Законні представники. Уповноважені представники. Офіційні представники. Керівники і відповідні посадові особи. Обов’язок. Право. Об’єкт оподаткування. Джерело сплати податку. Ставка податку. Податкові пільги. Місцеві податки і збори. Прямі податки. Непрямі податки. Податкове право. Об’єкт податкового права. Предмет податкового права. Податкові правовідносини. Метод податкового права. Податково-правові норми. Джерела податкового права. Податок на прибуток. Платники податку. Валовий дохід. Валові витрати. Амортизація. Податок з фізичних осіб. Податковий кредит. Торговий патент. Фізичні особи. Юридичні особи. Суб’єкти малого підприємництва. Суб’єкти підприємницької діяльності.

Анотація.Зазначений модуль містить основні теоретичні питання формування державних доходів як умови виконання покладених на державу цілей, завдань та функцій, для чого в процесі перерозподілу національного доходу частина грошових коштів надходить у власність і розпорядження держави.

Зміст теми передбачає ознайомлення з системою державних доходів, що передбачені Бюджетним кодексом, особливе місце серед яких відводиться податковим надходженням. Подано характеристику податкової системи України, проаналізовано ефективність оподаткування фізичних і юридичних осіб. Наголошено на проблемних питаннях оподаткування, які пояснюються, до певної міри, відсутністю Податкового кодексу України як конститутивного нормативно-правового акта, що закріплює цивілізовані податкові правовідносини в країні.

Методичні вказівки щодо вивчення теми.Розкриваючи зміст основних завдань та функцій, що стоять перед державою та органами місцевого самоврядування, стає зрозумілим, що для їх реалізації необхідні достатні фінансові кошти. Їх держава отримує шляхом залучення частини доходів різних власників – державних, комунальних, приватних підприємств та громадян. Студентам важливо знати склад державних доходів, вміти їх класифікувати за різними критеріями.

У системі державних доходів особливе (значне) місце відведено податкам і зборам (обов’язковим платежам), які є найбільш важливим і впливовим інструментом регулювання економічних відносин та інтересів держави, регіонів, підприємств і громадян. Необхідно врахувати те, що податок як складне утворення одночасно є економічною та правовою категорією.

Розглядаючи питання про платників податків як суб’єктів податкових правовідносин, необхідно враховуючи те, що до останніх належать як фізичні, так і юридичні особи, для класифікації яких у податковому праві використовують їх поділ за територіальним принципом та принципом належності, що дає змогу поділяти їх на резидентів та нерезидентів.

Студентам необхідно також необхідно розуміти зміст понять «суб’єкт податку» і «платник податку» та знаходити між ними тотожність та відмінності. З’ясувавши зміст понять «податкова система», «податки», їх «різновиди та особливості справляння», студент повинен поставити перед собою запитання: чи задовольняє його сучасна податкова політика держави, чи є посильним податковий тягар для підприємців.

Податкова сфера, як ніяка інша, потребує негайного реформування, однак треба зауважити, що у ході реформування податкової системи йдеться не лише про зниження рівня оподаткування. Нинішній рівень оподаткування в Україні має свої об’єктивні межі, зумовлені системою витрат бюджету. Адже за нинішніх умов бюджет є майже єдиним джерелом фінансування витрат на потреби соціального захисту населення та утримання соціально-культурної сфери. Ці витрати здійснюються нині за мінімальними нормативами щодо рівня соціальних благ і послуг, тому скорочення доходів бюджету може призвести до низки небажаних соціальних наслідків.

1. Поняття та система державних доходів.

Необхідною умовою виконання державою поставлених перед нею завдань і функцій є наявність достатньої суми фінансових коштів, за рахунок яких держава покриває свої видатки. Формування зазначених фондів і грошових коштів стає можливим за умови наявності державних доходів.

В науці фінансового права поняття «державні доходи» розглядається у двох значеннях, а саме:

- державні доходи – це система грошових відносин, що виникають у сфері формування фінансів держави через розподіл та перерозподіл валового внутрішнього продукту;

Формуючи власні доходи, держава залучає до цього як доходи від власної діяльності та майна, так і частину доходів від діяльності юридичних і фізичних осіб. В основі доходів від діяльності юридичних і фізичних осіб перебуває недержавна форма власності, їх майно та доходи.

Виділяють також муніципальні доходи, а саме: фінансові кошти, що надходять у результаті розподілу і перерозподілу внутрішнього валового продукту до місцевих бюджетів для фінансування потреб, пов’язаних із виконанням завдань та функцій поставлених перед органами місцевого самоврядування.

Залежно від методу залучення:

- кошти обов’язкового залучення (податки, збори, платежі та неподаткові доходи);

- кошти добровільного залучення (гранти, добровільні внески, пожертви).

Залежно від порядку формування:

- централізовані (доходи державного і місцевих бюджетів, державних цільових фондів);

- децентралізовані (доходи державних підприємств, установ та організацій).

За джерелами утворення:

- від державного майна;

- від недержавних юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців;

- від фізичних осіб.

2. Податкова система України.

Кожна держава встановлює власну систему оподаткування, тобто визначає платників податків, об’єкти оподаткування, види податків і порядок їх сплати. Тип системи оподаткування визначається співвідношенням чотирьох секторів формування податків і зборів (обов’язкових платежів): державного; комерційного; фінансового сектору; населення. Економічні реформи з метою розвитку ринкових відносин в Україні стали підвалинами розбудови податкової системи як основного важеля фінансової системи держави.

Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів), за винятком особливих видів мита, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Вітчизняний законодавець систему оподаткування визначає як сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку.

Елементами оподаткування є:

- принципи, форми і методи побудови податків, зборів та інших обов’язкових платежів;

- процесуальні відносини з їх встановлення, зміни або відміни;

- заходи, спрямовані на забезпечення їх сплати, контроль та відповідальність за порушення податкового законодавства, а також визначення кола суб’єктів, уповноважених здійснювати фіскальні функції у державі.

Податкову систему України можна розглядати як сукупність податків, зборів (обов’язкових платежів), урегульованих нормами права і таких, що справляються на території України у визначеному законами порядку; принципи, форми і методи їх встановлення, зміни або відміни; заходи, спрямовані на забезпечення їх сплати, організації контролю та визначення суб’єктів, уповноважених здійснювати фіскальні функції, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Побудова системи оподаткування здійснюється за принципами:

- стимулювання науково-технічного прогресу;

- стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;

- обов’язковість;

- рівнозначність і пропорційність;

- рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

- соціальна справедливість;

- стабільність – забезпечення незмінності податків і їх ставок, пільг протягом бюджетного року;

- економічна обґрунтованість;

- рівномірність сплати;

- компетенція – встановлення і скасування податків і зборів, пільг відповідно до законодавства;

- єдиний підхід;

- доступність – забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов’язкових платежів).

Систему оподаткування в України умовно можна поділити на три великі підсистеми, в яких знаходить своє відображення сукупність діючих на території України податків і зборів (обов’язкових платежів):

1. Підсистема оподаткування юридичних осіб (підприємств).

3. Внески до державних цільових фондів.

Під податком і збором (обов’язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов’язків внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Державні цільові фонди – це фонди, які створені відповідно до законів України і формуються за рахунок визначених законами України податків і зборів юридичних осіб незалежно від форм власності та фізичних осіб.

Для податків характерні такі риси:

- примусовість і обов’язковість;

- безоплатність;

- безумовність;

- нецільовий характер;

- розподіл коштів;

- безповоротність;

- регулярність стягнення.

Функції податків:

- фіскальна;

- регулююча;

- контрольна;

- розподільча;

- стимулююча.

Платниками податків і зборів (обов’язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно із законами України покладено обов’язок сплачувати податки та збори (обов’язкові платежі).

Облік платників податків і зборів здійснюється органами Державної податкової служби та іншими державними органами відповідно до законодавства.

Платники податків поділяються за відношенням до держави на резидентів, які мають постійне місце проживання або місцеперебування у певній державі та нерезидентів, які не мають постійного місця поживання або місцеперебування на певній державній території. За статусом вони діляться, як платники податків, на юридичних і фізичних осіб.

Реалізація своїх обов’язків щодо сплати податку здійснюється особисто або через представника, при цьому представництво може бути у трьох формах – законне, уповноважене та офіційне.

Законними представниками є юридичні та фізичні особи, уповноважені представляти інтереси платників податків – керівники та головні бухгалтери, законні представники головного підприємства, для фізичної особи – батьки, усиновителі, опікуни.

Уповноваженими представниками є особи (юридичні або фізичні), уповноважені платником податків представляти його інтереси в податкових органах на основі угоди між платником податків і представниками у формі нотаріально засвідченого договору чи довіреності.

Офіційні представники призначаються за ініціативою податкового органу, суду у випадках, коли особа через об’єктивні причини не може бути законним представником або майно, що є предметом розгляду справи, є безхазяйним.

Об’єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції, в тому числі митна або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об’єкти, визначені законами України про оподаткування.

Джерело сплати податку – це кошти, за рахунок яких може бути сплачено податок.

Ставка податку – це його розмір на одиницю оподаткування. Вони встановлюються Верховною Радою України.

Податкові пільги – це часткове або повне звільнення юридичних або фізичних осіб від сплати податків (неоподаткований мінімальний рівень доходів; податкові знижки; податкові амністії).

Відповідно до Закону України «Про систему оподаткування» в Україні справляються податки і збори (обов’язкові платежі), які можна класифікувати за різними критеріями:

- залежно від компетенції органу: загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі) – податок на додану вартість, акцизний збір, податок на прибуток, податок на доходи фізичних осіб, мито, державне мито, податок на нерухоме майно, плата за землю, рентні платежі, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на промисел, збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок бюджету, збір за спеціальне використання природних ресурсів, збір за забруднення навколишнього природного середовища, збір на обов’язкове соціальне страхування, збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, фіксований сільськогосподарський податок, і інші;

- місцеві податки і збори (обов’язкові платежі) – механізм справляння та порядок їх сплати встановлюється місцевими радами: податок з реклами, комунальний податок, збір на паркування автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, курортний збір, збір за участь у бігах на іподромі, збір з власників собак і інші;

- залежно від каналу надходження: закріплені, які безпосередньо й цілком надходять до конкретного бюджету чи державного цільового фонду; регулюючі, які одночасно надходять до бюджетів різних рівнів у пропорціях;

- залежно від платника – податки з фізичних осіб, змішані податки;

- залежно від методу стягнення – прямі податки ( податок на прибуток, податок з доходів фізичних осіб), особисті, реальні (податок з власників транспортних засобів, податок на нерухоме майно), непрямі податки (ПДВ, акцизний збір та інші);

- залежно від характеру використання – податки загального призначення, податки цільового призначення;

- залежно від періодичності справляння – разові податки, систематичні (регулярні) податки.

3. Податкове право України.

Податкове право України це підгалузь фінансового права включає в себе систему фінансово-правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають під час встановлення, введення та справляння податків і зборів з юридичних та фізичних осіб до бюджетної системи, а також відносини, які виникають у процесі здійснення податкового контролю. Податковому праву притаманний публічний характер. Воно тісно пов’язане з іншим самостійним інститутом фінансового права – бюджетним правом, оскільки податки – найважливіше джерело доходів бюджетів різних рівнів.

Об’єктом податкового права є оподаткування, під яким розглядаються дії, що забезпечують справляння податку, перехід коштів від одного власника (платника податку) до іншого власника (держави).

Предметом податкового права є відносини між податковими органами та платниками податків з приводу встановлення, введення та справляння до державного та місцевих бюджетів обов’язкових платежів у вигляді податків і зборів, а також податкового контролю і застосування заходів юридичної відповідальності за податкові правопорушення.

Податкові правовідносини – це передбачені гіпотезами податкових норм відносини податкових (фінансових) органів і платників податків, що виражаються в їхніх взаємних суб’єктивних правах і юридичних обов’язків.

Метод податкового права, як і метод фінансового права, є владним методом, що означає застосування імперативних, які не допускають вибору, норм права. Цей метод базується на юридичній нерівності сторін.

Податково-правові норми – це вид фінансово-правових норм, які містять у собі правила поведінки учасників податкових правовідносин, через закріплення їх суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. Ці норми містяться в різних нормативно-правових актах, що у своїй сукупності формують податкове законодавство.

Загальна частина податкового права містить норми, які закріплюють основні положення оподаткування, що мають важливе значення для всіх видів податків.

До особливої частини податкового права належать норми, що регулюють порядок і умови справляння окремих видів податків і зборів.

Джерела податкового права - це нормативно-правові акти, що містять у собі норми податкового права.

4. Оподаткування юридичних осіб.

Податок на прибуток підприємств – один із найважливіших податків, який є основою податкової системи України. Податок на прибуток – це той податок, який використовується в структурній економічній політиці, а також може застосовуватися для підтримки стабілізаційної політики.

Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» платниками податку є:

- серед резидентів – суб’єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами;

- серед нерезидентів – фізичні та юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України або законом;

- філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку – резидентів, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади;

- постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників.

Об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань платника податку.

Валовий дохід – загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами. Валовий дохід включає доходи від: продажу товарів (робіт, послуг), доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів ; здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов’язаннями та вимогами; спільної діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, процентів, роялті, володіння борговими вимогами; доходи з інших джерел.

Валові витрати – сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Крім валових доходів та валових витрат, для обчислення об’єкта оподаткування необхідно враховувати суму амортизаційних відрахувань.

Під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення та поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку в межах норм амортизаційних відрахувань.

Прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 25 % до об’єкта оподаткування.

Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій.

Для обчислення податку на прибуток підприємств встановлюється податковий період ( календарний квартал, півріччя, 9 місяців, рік).

5. Оподаткування фізичних осіб.

Податок з доходів фізичних осіб є дуже дієвою формою взаємовідносин між державою та її громадянами, яка здійснюється на основі примусового обов’язкового вилучення частини їх доходу для створення централізованого грошового фонду держави з метою виконання її функцій та завдань.

Податок з доходів фізичних осіб справляється згідно із Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 р.

Платниками податку є: резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи; нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України.

Об’єктом оподаткування резидента є:

- загальний місячний оподатковуваний дохід;

- чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року;

- доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню під час їх виплати;

- іноземні доходи.

Об’єктом оподаткування нерезидента є:

- загальний місячний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України;

- загальний річний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України;

- доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню під час їх виплати.

Загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року.

Податковий кредит – це сума (вартість) витрат, понесених платником податку – резидентом у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів – фізичних або юридичних осіб протягом звітного року ( крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених Законом.

Закон не передбачає встановлення єдиної ставки податку. З 1 січня 2007 року ставка податку – 15 %, з 1 січня 2004 р. до 31 грудня 2006 р. ставка була – 13 %.

З метою соціального захисту громадян, що мають порівняно низькі доходи, Законом передбачено право платника податку на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отриманого з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, щ дорівнює одній мінімальній заробітній платі ( у розрахунку на місяць), встановленій законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку, та 150% і 200% розміру мінімальної заробітної плати, - залежно від особливостей окремих категорій платників.

Податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого місячного доходу платнику податку у вигляді заробітної плати винятково за одним місцем його нарахування (виплати). Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання працедавцем заяви платника податку про застосування пільги.

У разі якщо платник податку має право на застосування податкової соціальної пільги з двох і більше підстав, податкова соціальна пільга застосовується один раз з підстави, що передбачає її найбільший розмір.

6. Спрощена система оподаткування.

Намагання органів виконавчої влади реформувати податкову систему в Україні через запровадження спрощеної системи оподаткування для вітчизняних підприємців є бажанням Уряду активізувати розвиток підприємницької ініціативи і сприяти ефективному функціонуванню усіх виробників товарів та послуг, незалежно від форм їх власності та господарювання. Першими кроками цих заходів стала активна позиція законодавчої влади та Президента України, які прийняли податкові закони, що спрощують механізм їх нарахування та сплати.

Закон України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23 березня 1996 р. визначає порядок патентування торговельної діяльності за готівкові гроші, а також із використанням інших форм розрахунків та кредитних карток, діяльності у сфері торгівлі іноземною валютою, діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг, що провадиться суб’єктами підприємницької діяльності.

Законодавець визначає торговий патент як державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися зазначеними законодавством видами підприємницької діяльності.

Платниками торгового патенту є юридичні особи та суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, - резиденти і нерезиденти, а також їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо), які здійснюють підприємницьку діяльність, передбачену частиною першою цієї статті.

Вартість торгового патенту на здійснення торговельної діяльності встановлюється органами місцевого самоврядування залежно від місцезнаходження пункту продажу товарів та асортиментного переліку товарів. Вартість торгового патенту за календарний місяць встановлюється у межах таких граничних рівнів:

- на території міста Києва, обласних центрів – від 60 до 320 гривень;

- на території міста Севастополя, міст обласного підпорядкування (крім обласних центрів) і районних центрів – від 30 до 160 гривень;

- на території інших населених пунктів – до 80 гривень.

Вартість торгового патенту на здійснення операцій з торгівлі валютними цінностями встановлюється у фіксованому розмірі – 960 гривень за календарний місяць.

Вартість торгового патенту на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу встановлюється у фіксованому розмірі (за рік):

- для використання грального автомата з грошовим або майновим виграшем – 4200 гривень;

- для використання грального столу з кільцем рулетки – 192000 гривень;

- для використання інших гральних столів (спеціальних столів для казино, крім столів для більярду) – 144000 гривень;

- для використання кегельбанів, що вводяться в дію за допомогою жетона, монети або без них, - 6000 гривень за кожний гральний жолоб (доріжку);

- для інших видів грального бізнесу – 7200 гривень за кожний окремий вид (місце) грального бізнесу.

Згідно з Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 3 липня 1998 р. спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб’єктів малого підприємництва:

- фізичних осіб, які здійснюють діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень;

- юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень. При цьому вони не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію, крім готівкового та безготівкового розрахунків коштами.

Суб’єкти малого підприємництва– фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку. Ставка єдиного податку для них встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць. У разі коли цей суб’єкт здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, ним придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки. У разі коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницької діяльності членів його родини, ставка єдиного податку збільшується на 50 % за кожну особу.

Суб’єкт підприємницької діяльності – юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку:

- 6 % суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України «Про податок на додану вартість»;

- 10 % суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України «Про податок на додану вартість».

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб’єктів малого підприємництва може застосовуватися поряд із діючою системою оподаткування, обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб’єкта малого підприємництва. Для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єкт малого підприємництва подає письмову заяву до органу Державної податкової служби за місцем державної реєстрації. Рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності може бути прийняте не більше одного разу на рік.

Суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов’язкових платежів):

- податку на додану вартість ( тільки на 10 %);

- податку на прибуток підприємств;

- податку на доходи фізичних осіб;

- плати (податку) на землю;

- збору на обов’язкове соціальне страхування;

- комунального податку і інші.

Дія цього Указу не поширюється:

- суб’єктів підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» в частині придбання спеціального патенту;

- довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи;

- суб’єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам-учасникам та засновникам цих суб’єктів, які не є суб’єктами малого підприємництва, перевищують 25 %;

- фізичних осіб суб’єктів підприємницької діяльності, які провадять підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами;

- спільну діяльність.

З 1 липня 2005 року до прийняття Закону України «Про спрощену систему оподаткування» вищезазначений Указ Президента застосовується з урахуванням таких особливостей; зокрема, спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва не поширюється на:

- суб’єктів, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу, проведення лотерей та розіграшів з видачею грошових виграшів у готівковій та майновій формі; здійснюють обмін іноземної валюти;

- суб’єктів, які є виробниками підакцизних товарів, здійснюють господарську діяльність, пов’язану з експортом, імпортом та оптовим продажем підакцизних пально-мастильних матеріалів;

- суб’єктів, які здійснюють операції у сфері обігу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, що підлягають ліцензуванню;

- фізичних осіб-підприємців, які займаються діяльністю у сферах торгівлі лікарськими засобами та виробами медичного призначення, архітектури, надання консультацій та роз’яснень з юридичних питань, аудиту, діяльністю з надання в оренду нерухомого майна та ріелторською діяльністю.

Порядок та механізм справляння фіксованого сільськогосподарського податку визначає Закон України «Про фіксований сільськогосподарський податок» від 17 грудня 1998 року. Цей Закон набрав чинності з 1 січня 1999 р. і діє до 31 грудня 2009 р.

Читайте також:

1. I спосіб.
2. АДАПТАЦІЯ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ ОРГАНІЗМУ ДО ФІЗИЧНИХ НАВАНТАЖЕНЬ
3. Алгоритм планування податкових платежів. Вибір оптимального варіанту оподаткування та сплати податків.
4. База оподаткування
5. База оподаткування
6. База оподаткування
7. База оподаткування
8. База оподаткування
9. База оподаткування
10. База оподаткування
11. База оподаткування ПДВ
12. База оподаткування ПДФО.

Переглядів: 719