Тема 5. Фізіологія системи крові.

Найважливішою властивістю нервової системи є її здатність змінювати активність органів і систем організму при подразненні. З функціональної точки зору виділяють нижчу (координація фізіологічних процесів в органах і тканинах, а також прості реакції на зовнішні подразнення) і вищу нервову діяльність (складна взаємодія організму з зовнішнім середовищем). Нервова система забезпечує як швидкі адаптивні реакції, пов'язані з реалізацією безумовних рефлексів, так і найбільш пролонговані, в основі яких лежать умовні рефлекси.

Анатомічно нервову систему розділяють на центральну (спинний і головний мозок) і периферійну (спинномозкові та черепні нерви, а також нервові ганглії). На підставі регулюючих впливів виділяють соматичну і вегетативну нервову систему. Соматичний відділ іннервує скелетну мускулатуру, а вегетативний - внутрішні органи. У залежності від викликаних ефектів вегетативну нервову систему поділяють на симпатичну, яка виявляє ерготропну дію, і парасимпатичну - викликає трофотропні ефекти.

Еволюція специфічних і неспецифічних структур мозку йшла паралельно, що вказує на їх важливу роль у функції ЦНС, як координаційного центра. Ці системи відрізняються за будовою і функціональними особливостями.

До специфічної системи мозку відносять нервові шляхи і центри, що забезпечують обробку інформації від якої-небудь однієї сенсорної системи. Аферентні шляхи цієї системи проводять сигнали специфічної чутливості від рецепторів, до відповідного нервового центра, де відбувається аналіз цих сигналів і виникають відчуття. Приклад: зорові центри – верхнє двогорбикове тіло, латеральне колінчате тіло, зорова кора.

Разом з тим, ефективна регуляція функцій можлива тільки при участі неспецифічної системи мозку, яка не зв'язана з аналізом якої-небудь специфічної чутливості і активується незалежно від виду стимулу. Даній характеристиці відповідає ретикулярна формація, неспецифічні ядра таламусу і асоціативна кора. Ретикулярна формація являє собою скупчення нейронів, волокна яких густо переплетені і зовні нагадують сітку. Завдяки розгалуженим зв'язкам, ретикулярна формація оцінює загальний рівень сенсорних впливів і викликає генералізовані зміни в організмі. На кору вона виявляє тонічний активуючий вплив, а на спинний мозок - гальмівний. Ретикулярна формація володіє і відомою специфічністю. Тут локалізовані життєво важливі центри: дихання, регуляції серцево-судинної системи та ін. Тому, порушення її функцій веде до складних зрушень в організмі, що виявляються в порушенні рухових, вегетативних функцій, а також свідомості. нок

Структури, що контролюють роботу скелетних м'язів, розподілені по всій нервовій системі - від кори великих півкуль до спинного мозку. Виділяють спінальний та супраспінальний рівні регуляції рухів. Перший здійснюється завдяки генетично детермінованому комплексу нейронів. Його активність, багато в чому, визначається супраспінальними впливами. Так, стовбурні центри забезпечують підтримку положення тіла в просторі, а довільні рухи вимагають участі кінцевого мозку. Спінальні рефлекси носять сегментний характер. До даної групи відносять згинальні, сухожильні, ритмічні й ін. рефлекси. Залежність цих рефлексів від головного мозку підтверджується явищем спінального шоку.

Рухові центри стовбура мозку відносно незалежні від кортикальних структур. У середньому мозку локалізовані верхнє та нижнє двогорбикове тіло, які обробляють інформацію від зорового та слухового аналізатора. При їх активації реалізуються сторожовий, орієнтований і окоруховий рефлекси. Отже, ці структури забезпечують орієнтацію в просторі. Інформація від органа рівноваги надходить на вестибулярні ядра довгастого мозку. Дана система є провідною ланкою в запуску статичних (утримують тіло в природному положенні) і статокінетичних (забезпечують компенсаторні рухи при переміщенні тіла в просторі) рефлексів. Свій регулюючий вплив вони здійснюються через ретикуло-, рубро- і вестибулоспинальний тракти. Ретикулярні ядра гальмують активність мотонейронів, червоне ядро - підвищує тонус згиначів, а вестибулярні - підвищують тонус розгиначів, забезпечуючи реалізацію антигравітаційних реакцій.

Таламус чи зоровий бугор для багатьох тварин є найвищим центром регуляції функцій, забезпечуючи реалізацію складних форм поведінки. Це можливо завдяки інтеграції в ньому аферентних шляхів усіх сенсорних систем, крім нюху. Ядра таламуса поділяють на чотири групи:

Специфічні ядра є місцем переключення інформації на сенсорні центри кори. Вони містять багато гальмівних нейронів, обмежуючи потік інформації в кору. До специфічних ядер відносять: латеральне колінчате тіло - є зоровим центром і має кольорову чутливість; медіальне колінчате тіло володіє тонотопією, що дозволяє виробляти умовні рефлекси на тонкі зміни звуків; вентро-базальні ядра аналізують соматосенсорну інформацію. Для них характерний принцип соматотопії, що дозволяє картувати подразнення рецепторів шкіри, сухожиль і м'язів різних ділянок тіла.

Неспецифічні ядра зв'язані з ретикулярною формацією і посилають інформацію в усі області кори. Дані ядра забезпечують періодичну зміна збудливості кори, що дозволяє їм виступити ролі її ритмоводіїв.

Асоціативні ядра, як і неспецифічні, не можуть бути віднесені до якій-небудь одної сенсорної системи. Вони зв'язані з асоціативною корою і беруть участь у контролі вищих психічних функцій.

Рухові ядра забезпечують регуляцію рухів. Вони беруть участь в утворенні умовних рефлексів, регуляції положення тіла і здійсненні автоматизованих актів. Таламічні тварини (таламус позбавлений зв'язків з руховою корою) зберігають рухову активність, часто спонтанну і позбавлену елегантності.

Кінцевий мозок є філогенетично найбільш молодою структурою головного мозку. Його розділяють на неокортекс, базальні ганглії та лімбічну систему. Якщо лімбічній системі приділяється провідна роль у регуляції мотиваційної й емоційної поведінки, то базальні ганглії і неокортекс регулюють цілеспрямовані форми поведінки.

Неокортекс розділяють на рухову, чуттєву й асоціативну кору. Рухова кора локалізована в прецентральній звивині. Збудження її нейронів передує руху на 50-100 мс. Настільки сильне відставання руху від активації нейронів свідчить про необхідність значної часової сумації на мотонейронах. Роль базальних гангліїв у регуляції довільних рухів складається в розгальмовуванні нервових центрів каудальних відділів у момент їх виконання. Це свідчить про те, що в стані спокою вони загальмовані.

Чуттєва кора є надбудовою над специфічними ядрами таламуса. Виділяють соматосенсорну (розташована в постцентральній звивині), зорову (потилична кора), слухову (скронева кора), смакову (тім'яна кора) і нюхову (гіпокампальна кора) чуттєві зони. У межах коркових сенсорних центрів містяться первинні і вторинні зони. Для первинних зон характерний топічний принцип представництва протилежної частини тіла. Вторинні зони розташовані у вигляді поясків навколо первинних і мають слабко виражений топічний принцип, представництво обох частин тіла і забезпечують запам'ятовування сигналів.

Асоціативна кора утворена нейронами, не зв'язаними з чуттєвими і руховими функціями. Ця кора поєднує (асоціює) нервові центри нової кори, забезпечуючи її функціонування, як єдиного цілого. Виділяють дві асоціативні зони: паріетальну і фронтальну. Перша забезпечує ідентифікацію подразників, а друга - програмування відповідної реакції з урахуванням попереднього досвіду. Асоціативна кора - найбільш молода структура головного мозку, яка найбільш пізно дозріває в онтогенезі. Вона сприяє формуванню найбільш складних форм поведінки.

Кров як внутрішнє середовище організму.

Склад та фізико-хімічні властивості плазми.

Формені елементи крові.

Групи крові і резус-фактор.

Механізм згортання крові.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 3. Функціональна організація ЦНС.	\|	ЛЕКЦІЯ №3

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.