• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Витрати на виробництво і реалізацію продукції та її собі­вартість

Відомі три методи нормування обігових коштів: аналітичний, прямого розрахунку, коефіцієнтний.

Аналітичний метод полягає в тому, що аналізуються фактичні дані щодо розміру обігових коштів за деякий період. Виявляють і ви­ключають із розрахунків зайві і непотрібні запаси. Коригують запаси в зв'язку із зміною умов виробництва та постачання ресурсів на підприємство. Результатом таких розрахунків і буде норматив обігових коштів підприємства. Аналітичному методу не слід віддавати перева­гу при нормуванні обігових коштів, оскільки він зорієнтований на іс­нуючі умови роботи підприємства і не сприяє їх поліпшенню.

Сутність методу прямого розрахунку полягає в тому, що визна­чаються розміри запасів за кожним конкретним елементом обігових коштів. Перевагою цього методу нормування є можливість не тільки розрахувати економічно обґрунтовану величину запасів, але й визна­чити можливість і сприяти поліпшенню організації постачання, ви­робництва, збуту, розрахунків - всіх сфер діяльності підприємства.

При застосуванні методу коефіцієнтів норматив обігових кош­тів на плановий період визначається шляхом внесення корективів у норматив базового періоду. Ці корективи впливають на величину но­рмативу в двох протилежних напрямках: поправка на збільшення об­сягів виробництва - збільшує норматив; поправка на прискорення оборотності - зменшує норматив. Відсоток зміни нормативу, при змі­ні обсягів реалізації та швидкості обороту обігових коштів, можна підрахувати за формулою:

γ = β - α - αβ/100

де γ - зміна нормативу обігових коштів ("+" збільшення; "-" змен­шення) на плановий період, %; β - зміна обсягів реалізації, передба­чена планом ("+" - зростання, "-" - падіння), %; α - зміна швидкості обороту обігових коштів ("+" - зростання, "-" - зниження), %.

На практиці розрізняють абсолютне і відносне вивільнення обі­гових коштів.

Економічні витрати - це виплати, які підприємство вимушене зробити (або те саме - це ті доходи, які підприємство повинне забез­печити постачальникові ресурсів) для того, щоб зробити неможли­вим використання цих ресурсів для виробництва альтернативних то­варів.

Ці виплати можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми.

Під зовнішніми виплатами розуміють виплати, які підприємство здійснює постачальникам трудових ресурсів, сировини, палива, то­що.

Витрати на власний і самостійно використовуваний ресурс під­приємства - це внутрішні витрати. Для підприємства внутрішні ви­трати - це грошові виплати, які могли б бути одержані підприємством за самостійно використовуваний ресурс при його найкращому, із всіх можливих способів, використанні.

Витрати - це всі плате­жі, як зовнішні, так і внутрішні, з урахуванням в останніх і нормаль­ного прибутку, які необхідні для того, щоб залучити і утримати ре­сурси в межах даного напрямку діяльності.

Поряд з цим для управління масою і темпами росту прибутку підприємства на практиці використовують також і таку категорію, як бухгалтерські витрати. До них належать виключно зовнішні витрати, і перш за все витрати на: безпосереднє здійснення виробничого про­цесу; використання природної сировини, палива, основних і допомі­жних матеріалів; підготовку і освоєння виробництва; удосконалення технології і організації виробництва, поліпшення якості продукції; винахідництво і раціоналізацію, виготовлення і випробування дослі­дних моделей, виплату авторських гонорарів; обслуговування вироб­ничого процесу (організація постачання на підприємство сировини, матеріалів, палива, енергії, інструментів; ремонту і технічного обслу­говування основних фондів, тощо)забезпечення нормальних умов праці і техніки безпеки; управління виробництвом (заробітна платня працівників апарату управління підприємством і його структурними підрозділами, відрядження працівників підприємства; утримання і обслуговування технічних засобів управління, оплата консультацій­них, інформаційних і аудиторських послуг; представницькі заходи і т . ін .); підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів; на реалізацію продукції. Крім цих витрат, згідно з існуючим в Украї­ні законодавством, до бухгалтерських витрат віднесено обов'язкові платежі, відрахування і податки, які сплачуються підприємствами і які відносяться на собівартість продукції.

Поряд з категорією економічних і бухгалтерських витрат, згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", у те­орії і на практиці широко використовується поняття "валові витра­ти" - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах,
здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які купуються (виготовляються) таким платником податку для їх подаль­шого використання у власній господарській діяльності.

У теорії і практиці управління масою та динамікою прибутку підприємства і ціноутворення, поряд з розглянутими категоріями, широко використовують і поняття "собівартість продукції". Собівар­тість продукції багато в чому нагадує бухгалтерські витрати. Разом з тим вона має і деякі особливості, які обумовлені діючими норматив­ними актами щодо планування і бухгалтерського обліку собівартості продукції підприємств. Ця різниця полягає в тому, що, на відміну від бухгалтерських витрат, відповідно до діючих стандартів бухгалтер­ського обліку собівартість не враховує витрат на управління підпри­ємством і реалізацію його продукції. Ці витрати, в існуючих умовах, покриваються (фінансуються) за рахунок валового прибутку підпри­ємства і не включаються до собівартості продукції.

У теорії і на практиці розрізняють собівартість одиниці продук­ції, собівартість товарного випуску, собівартість реалізованої проду­кції і кошторис витрат на виробництво (собівартість валового випус­ку продукції).

У залежності від способу віднесення затрат на одиницю вигото­вленої продукції розрізняють прямі і непрямі витрати.

Прямі витрати - це витрати, які безпосередньо пов'язані з випу­ском тільки даної продукції. Віднести такі витрати на собівартість одиниці продукції можна шляхом прямих розрахунків наступним чи­ном:

х = Х/ /V,

де х - витрати даного ресурсу на одиницю продукції; х - вар­тість ресурсу, який витрачено на весь обсяг виробництва даної про­дукції за звітний період; N - загальна кількість даної продукції, яка виготовлена за той же період.

Читайте також:

1. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
2. Автоматичне регулювання витрати помпових станцій
3. Аграрне виробництво і його особливості
4. Акти за формою Н – 5, Н – 1 та НПВ. Нещасні випадки пов’язані з виробництвом і не пов’язані з виробництвом.
5. Альтернативна вартість і незворотні витрати
6. Аналіз асортименту й структури випуску продукції.
7. АНАЛІЗ ВИРОБНИЦТВА ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ
8. Аналіз витрат на 1 грн. вартості продукції
9. Аналіз витрат на гривню товарної продукції
10. Аналіз загальної суми витрат на виробництво продукції.
11. Аналіз комплексних статей витрат: витрат на утримання та експлуатацію устаткуван­ня, цехові, загальногосподарські, поза виробничі витрати.
12. Аналіз обсягу виробництва продукції в натуральному й вартісному вираженні.

Переглядів: 676