Донні відклади і мінеральні ресурси

Основні риси геологічної будови і рельєфу дна

Дно Тихого океану має складну геологічну будову. В його формуванні приймають участь три великих (Тихоокеанська, Індо-Австралійська і Антарктична) і три менших за розмірами (Філіппінська, Наска і Кокос) літосферних плити, які розділені рифтовими зонами. Товщина океанічної земної кори коливається в межах 3-10 км. Мінімальна товщина – в осьових, рифтових частинах серединно-океанічних хребтів, максимальна – в межах підняттів і хребтів. З поверхні океанічна кора складена осадовими породами. Практично немає осадового чохла на осьовій частині серединно-океанічних хребтів. У межах великих улоговин потужність осадових порід складає 0,5-1 км, у межах окраїнних морів – 7-8 км.

Підводні окраїни материків займають менше 10 % площі дна Тихого океану. Шельф має обмежене поширення, причому в східній частині океану його практично немає або він дуже вузький, не більше декількох десятків кілометрів. Материковий схил крутий і сильно розчленований підводними каньйонами, особливо у західних берегів штату Каліфорнія (США), де сформувався типовий великобриловий “бордерленд”.

Перехідна зона оточує океан майже суцільним кільцем і займає 13,5 % загальної площі його дна. Але в її будові на заході і сході океану спостерігаються значні відмінності. Типову триелементну структуру (улоговини окраїнних морів, острівні дуги, глибоководні жолоби) вона має лише в західній частині океану, де сформувались Алеутська, Курило-Камчатська, Японська, Східнокитайська та інші перехідні області. Перехідна зона у східній частині Тихого океану складається лише із глибоководних жолобів. Тут розміщуються Центральноамериканська і Перуансько-Чилійська перехідні зони, які отримали свої назви від назв глибоководних жолобів.

Ложе займає понад 65 % площі дна Тихого океану. Воно являє собою поєднання великих улоговин, що мають глибини від 3 до 6-7 тис. м, та підняттів, які їх розділяють. Більшість океанічних улоговин характеризується поширенням горбистого рельєфу або рельєфу абісальних горбів. Плоскі абісальні рівнини зустрічаються рідко і займають не більше 8 % площі дна океанічних улоговин. Значне поширення в межах ложа Тихого океану мають окремі підводні гори вулканічного походження із зрізаними вершинами – так звані гайоти (понад 10 тис.).

Серединно-океанічні хребти займають біля 11,5 % площі дна Тихого океану. Вони мають земну кору рифтогенного типу, яка відрізняється загальною підвищеною щільністю порівняно з океанічною. Крім серединно-океанічних хребтів рельєф ложа океану ускладнюють десятки інших підводних хребтів і височин вулканічного походження. Прикладом є Північно-Західний хребет, гори Маркус-Неккер та інші. Багато які з них є підводним фундаментом островів. Так, на Гавайському хребті утворились Гавайські острови.

Більшість островів західної і центральної частин Тихого океану є кораловими. Вулканічні острови також майже завжди облямовані кораловими побудовами.

Процес накопичення донних відкладів називають седиментацією або седиментогенезом (з лат. “седимент” – осадок). За походженням і речовим складом виділяють декілька типів морських відкладів: 1) теригенні, що утворюються внаслідок зносу в морські водойми уламкового матеріалу гірських порід суходолу; 2) вулканогенні, що формуються із продуктів виверження надводних і підводних вулканів; 3) хемогенні, що осаджуються із морської води хімічним шляхом; 4) біогенні або органогенні, що утворюються внаслідок накопичення залишків організмів; 5) полігенні, що формуються в результаті сумісної дії багатьох чинників. Розподіл цих відкладів по дну океану обумовлюють наступні чинники: 1) кліматична зональність; 2) вертикальна зональність, пов’язана з рельєфом дна океану; 3) циркумконтинентальна зональність (ступінь віддаленості від материка).

Теригенні відклади у найбільшій мірі поширені вздовж узбереж материків в межах їх підводних окраїн, але присутні навіть в центральних частинах океанів. Серед них виділяють: великоуламкові відклади або псефіти – брили, валуни, галечники; піщані відклади або псаміти; алевритові відклади (з грец. “плевра” – пшеничне борошно); глинисті відклади або пеліти.

Вулканогенні відклади, представлені лавовим і пірокластичним матеріалом (попіл, пісок, лапілі, вулканічні бомби) поширені в периферійних областях Тихого океану вздовж Тихоокеанського вогняного кільця, або утворюють широкі ареоли навколо надводних і підводних вулканів в центральних частинах океану.

Хемогенні відклади утворюються в різних зонах. Оолітові відклади, що являють собою дрібні шарики карбонату кальцію розміром до 2 мм, утворюються тільки в арідних зонах при температурі вод от 25 до 30⁰С і в умовах мілководдя до глибин не більше 20 м. Фосфорити утворюються у вигляді конкрецій в зоні шельфу і континентального схилу. В Тихому океані зустрічаються біля берегів Каліфорнії поблизу Сан-Діего на глибинах від 100 до 400 м.

Біогенні відклади утворюються за рахунок накопичення черепашок або уламків найпростіших організмів: 1) карбонатних – форамініфер і кокколітофорид; 2) кременистих – радіолярій і діатомових водоростей. Форамініферові відклади складаються із черепашок найпростіших одноклітинних організмів – форамініфер з вапняковим скелетом або їх уламків. Це головним чином піщано-алеврітові або алеврітово-пелітові відклади, у яких кількість СаСО₃ коливається від 30 до 90 і навіть 99 %. Кокколітофоридні відклади утворюються за рахунок накопичення пластинок вапнякових водоростей кокколітофорид мікроскопічних розмірів. Частіше за все вони утворюють відклади разом із форамініферами.

Діатомові відклади утворюються в результаті накопичення кременистих панцирів діатомових водоростей (діатомей), що мають найбільший розвиток в холодних, приполярних областях. Внаслідок цього вони утворюють два чітко виражених пояси – південний навколо Антарктиди шириною 900-1200 км, і північний, що простягається в північній частині Тихого океану, в Охотському і Беринговому морях. За гранулометричним складом діатомові водорості є алеврито-глинистими і глинистими мулами

Радіолярієві відклади складаються із найпростіших планктонних організмів – радіолярій, скелетні частинки яких побудовані із кремнезему, і, на відміну від діатомових відкладів приурочені до теплих вод. Радіолярієві мули у вигляді окремих плям приурочені до екваторіальної зони Тихого і Індійського океанів.

Полігенні відклади. До них відносяться “червоні” глибоководні глини, які займають 35-50 % площі дна Тихого океану і складаються із найбільш тонких часток. Зміст пелітової фракції в ній нерідко сягає 95-98 %. Типові червоні глини приурочені до найбільш глибоких і віддалених від материків частин океану. Саме до червоних глин приурочено поширення залізо-марганцевих конкрецій, які поширені в основному в глибоководних частинах океану. Хоча зустрічаються вони також і в межах форамініферових відкладів. В Тихому океану спостерігається найбільше накопичення конкрецій, де зустрічаються ділянки дна, на 30-50 % вкриті конкреціями.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Органічний світ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.