• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Статистика житлових умов населення

Статистика умов життя населення

Житлові умови займають важливе місце в системі забезпечення потреб населення. Житло є не просто середовищем проживання людини, а й місцем ведення домашнього господарства, виховання дітей, трудової діяльності, спілкування, відпочинку тощо. Тому умови житла — це ще й індикатор якості життя суспільства.

Житлове господарство являє собою одну з найважливіших галузей економіки, завдання якої полягає у розселенні населення відповідно до потреб економіки і в створенні для людини сприятливого середовища проживання шляхом задоволення її житлово-комунальних та побутових потреб.

Соціальна статистика вивчає житлові умови населення і житловий фонд, інформація про які є необхідною для проведення житлової політики та реалізації Програми житлових субсидій у нашій країні.

Задачами статистики житлових умов є аналіз:

· забезпеченості населення житлом з урахуванням його зручності і ступеня зносу;

· якості комунально-побутового обслуговування населення;

· диференціації житлових умов різних соціальних груп населення з урахуванням регіону проживання й типу місцевості;

· стану і руху житлового фонду та проведення його капітального ремонту;

· розвитку й ефективності функціонування ринку житла;

· взаємозв’язків житлових умов з рівнем матеріальної забезпеченості населення, вартістю житла, доходами і витратами на житлово-комунальні послуги тощо.

Відповідно до перелічених задач статистичні показники житлових умов населення і рівня його обслуговування поділяють на такі групи:

1) наявність, стан і рух житлового фонду;

2) житлові умови населення;

3) обслуговування й фінансування житлового фонду;

4) оцінка населенням житлових умов і якості комунального обслуговування;

5) розвиток ринку житла.

Джерелами інформації про житлові умови населення є державна й відомча статистична звітність, дані спеціальних обстежень та переписів населення. Так, вибіркові обстеження умов життя домогосподарств розкривають вид власності на житло, кількість кімнат, розміри загальної і жилої площі, обладнання житла, витрати на оплату житлово-комунальних послуг тощо. Окремим напрямком дослідження є аналіз умов життя сімей—учасниць Програми житлових субсидій [12, 56]. Крім того, в межах програми вибіркових обстежень передбачено проводити одноразові тематичні опитування. У 1999 р. таке опитування стосувалося витрат домогосподарств на будівництво та ремонт житла і господарських будівель[1].

При дослідженні умов життя населення особлива увага приділяється аналізу житлового фонду, який є основним джерелом задоволення потреб населення у житлі.

Житловий фонд являє собою сукупність житлових приміщень незалежно від форм власності, включаючи житлові будинки, спеціальні будинки (гуртожитки, притулки, будинки-інтернати для громадян похилого віку й інвалідів — дорослих та дітей, дитячі будинки, інтернати при школах і школи-інтернати) квартири, службові житлові приміщення, інші житлові приміщення в будинках, придатних для проживання [11].

Житло — це одна або кілька кімнат з підсобними приміщеннями, які містяться в будівлі постійного типу (або в її структурно відособленій частині, призначеній для житла), оснащені виходом на вулицю. Якщо житло побудоване згідно з будівельними нормами, воно є стандартним.

Кімната — простір житла, обмежений стінами, площа якого не менше 4 м². Кімнатою вважаються спальня, вітальня, їдальня, житлові мансарди [53].

Підсобні приміщення — це приміщення кухні, ванної кімнати та душової, санвузла, квартирного коридору або прихожої, вбудованих у квартири кладових чи шаф (у гуртожитках — це також приміщення культурно-побутового призначення і медичного обслуговування).

До складу житлового фонду не включаються дачі, літні садові будинки, спортивні й туристичні бази, будинки відпочинку та інші будинки і приміщення, призначені для сезонного й тимчасового проживання, незалежно від часу проживання в них громадян. Житловий фонд характеризується статистичними показниками загальної і житлової площі приміщень.

Житлова площа приміщень являє собою загальну площу кімнат.

Загальна площа житлових приміщень складається з площі житлових кімнат і підсобних приміщень з урахуванням площі лоджій, балконів, терас.

До загальної площі житлових будівель не включається площа сходових кліток, ліфтових сходів, тамбурів, загальних коридорів, вестибулів, галерей, а також площа нежилих приміщень, зайнятих житлово-експлуатаційними організаціями, магазинами, відділеннями зв’язку, дитячими установами, підприємствами служби побуту та ін.

Облік житла ведеться також за основними формами власності, за типами житлових помешкань, за типами розселення.

За формами власності розрізняють житлові фонди: державний, комунальний, колективний і приватний.

Державний житловий фонд — фонд державних установ, підприємств та організацій, який належить їм на праві повного господарського відання або оперативного управління.

Комунальний житловий фонд — фонд, що належить на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах.

Колективний житловий фонд — фонд колективних і орендних підприємств, господарських товариств (житлово-будівельні та житлові кооперативи), об’єднань недержавних підприємств, релігійних організацій, політичних партій, об’єднань громадян тощо.

Приватний житловий фонд — житлові будинки, приватизовані квартири, власниками яких є фізичні особи (громадяни) [46].

За типами житлових помешкань виділяють:

· індивідуальний будинок;

· окрему квартиру;

· комунальну квартиру;

· гуртожиток;

· інше житлове приміщення.

За типами розселення розрізняють житловий фонд з поквартирним розселенням, житловий фонд у будинках коридорного типу та ін.

В статистиці проводять аналіз руху житлового фонду за допомогою характеристик його зміни, серед яких виділяють такі:

1) показники збільшення житлового фонду:

— обсяги і вартість загальної житлової площі введених в експлуатацію житлових будинків за рахунок будівництва протягом звітного періоду в цілому по країні та в розрізі регіонів. При цьому проводять групування за джерелами фінансування, типами місцевості, формами власності;

— кількість і середній розмір споруджених квартир;

— показники перебудови й переобладнання нежитлових помешкань на житлові.

2) показники зменшення житлового фонду в цілому по країні і по регіонах у розрізі основних причин зменшення (знесення житла, знищення в результаті стихійних лих, внаслідок відселення мешканців з аварійних будинків, переобладнання житлових помешкань на нежитлові тощо).

Якість житлових умов аналізується за допомогою характеристик забезпеченості населення житлом і благоустроєм житла.

Забезпеченість населення житлом аналізується за допомогою наступної системи показників:

1) житлова площа в розрахунку на одного мешканця, м²/чол.;

2) загальна площа в розрахунку на одного мешканця, м²/чол.;

3) чисельність і структура населення, яке мешкає в житлових приміщеннях різного типу;

4) середня площа окремих квартир, м²/кв.;

5) середня чисельність осіб, що мешкають в одній кімнаті, чол./кім.;

6) загальна кількість і частка домогосподарств, які перебувають на квартирному обліку.

Показники середньої забезпеченості одного мешканця загальною та житловою площею є узагальнюючими характеристиками забезпеченості населення житлом. Вони використовуються для аналізу ступеня нерівномірності житлового забезпечення населення різних регіонів, міст, сільських поселень тощо

Показник середньої забезпеченості одного жителя площею покладений в основу розрахунку гігієнічного нормативу забезпеченості житлом, який застосовується як аргумент при взятті особи на квартирний облік, для реалізації права особи на приватизацію житла та ін. Він використовується також для проведення порівняльного аналізу ступеня відповідності фактичного рівня забезпеченості особи житлом гранично допустимим гігієнічним нормам проживання.

Згідно з Житловим кодексом в Україні встановлені гігієнічні нормативи.

Благоустрій є характеристикою якості житлового фонду. Розрізняють благоустрій населених пунктів і житлового фонду в цілому. Благоустроєними населеними пунктами вважаються такі, що мають централізоване водопостачання та каналізацію, а саме: міста, селища міського типу й сільські населені пункти, в яких водопроводи й окремі водопровідні мережі відпускають воду населенню та на комунально-побутові потреби централізовано, а каналізації здійснюють централізоване відведення стічних вод з житлових будинків і комунально-побутових підприємств.

Благоустроєним є житловий фонд, який, крім централізованого водопостачання і каналізації, обладнаний газом чи електричними плитами, ванними, душовими, туалетами.

В статистичних щорічниках публікується інформація, яка характеризує обсяги й питому вагу загальної житлової площі в структурі всієї площі житлового фонду, обладнаної водопроводом, каналізацією, центральним опаленням, газом, гарячим водопостачанням, ванними, підлоговими електроплитами. Такі дані групуються також за типами місцевості.

Якість житлових умов населення аналізується за допомогою коефіцієнтів поліпшення житлових умов і благоустрою житла.

Коефіцієнт поліпшення благоустрою житла визначається як відношення обладнаної загальної житлової площі протягом певного часу до загальної житлової площі, яка потребувала обладнання протягом того ж періоду.

Важливе місце в статистиці житлових умов належить ви­вченню ефективності житлово-комунального обслуговування населення. Такі показники є опосередкованими характеристиками благоустрою житла та індикаторами забезпечення нормальних умов життя людей.

Система показників житлово-комунального і побутового обслуговування населення складається з двох груп характеристик [40]. Першу групу становлять показники розвитку житлово-комунальної інфраструктури:

· кількість населених пунктів, які надають населенню житлово-комунальні послуги за їх видами;

· протяжність водопроводів, тепломереж, електромереж та ін.;

· кількість артезіанських свердловин, насосних станцій тощо.

До цієї групи відносять також показники діяльності житлово-комунальних підприємств і організацій, які надають населенню відповідні послуги, а саме:

¨ кількість житлово-комунальних підприємств та організацій, які надають населенню послуги відповідного виду;

¨ обсяги наданих підприємствами й організаціями послуг для забезпечення житлово-комунального обслуговування населення;

¨ витрати житлово-комунальних підприємств і організацій на обслуговування житлового фонду;

¨ обсяги надходжень від населення за користування відповідними послугами.

Другу групу складаютьпоказники забезпеченості населення житлово-комунальними послугами, які характеризують доступ­ність, споживання і витрати населення на житлово-комунальні послуги. Це показники:

· загальної чисельності й структури домогосподарств, які приєднані до мереж водопостачання, мають центральне опалення і забезпечені гарячим водопостачанням, обладнані газовими та електричними плитами, ваннами й підлоговими електроплитами та ін.;

· загальної чисельності і частки домогосподарств, які мають лічильники споживання води, тепла, газу;

· обсягів споживання населенням житлово-комунальних послуг за їх видами;

· витрат домогосподарств на житлово-комунальні потреби й тарифів на кожний вид послуг;

· загальної кількості і частки домогосподарств, які мають заборгованість за сплату житлово-комунальних послуг, та обсягів цієї заборгованості;

· загальної чисельності і частки домогосподарств, які отримують субсидії на сплату витрат за житлово-комунальні послуги (за видами) і використання газу та твердого палива.

Остання група показників використовується для оцінки ефективності впровадження Програми житлових субсидій, яка діє в Україні нині.

Пільги щодо оплати житлово-комунальних послуг є державною соціальною гарантією. Їх розмір і критерії надання визначаються виключно законами України, як це передбачено Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» [15].

При оцінці ступеня територіальної диференціації в забезпеченості житлово-комунальними послугами населення цікавим є застосування коефіцієнта конкордації, який дає можливість оцінити комплексність доступу населення до житлово-комунальних послуг у певному регіоні. Основу розрахунку цього коефіцієнта становить метод ранжування досліджуваних регіонів за рівнем житлово-комунального обслуговування (наданням послуг водопостачання, центрального опалення, газифікації тощо), що відбиває таким чином місце кожного регіону за ступенем доступності житлово-комунальних послуг населенню.

Якщо всі види послуг, які характеризують житлово-кому­нальне обслуговування, надаються населенню регіону в однаковій мірі, ранги за всіма показниками будуть рівні і можна стверджувати комплексність надання населенню житлово-комуналь­них послуг, тобто той факт, що всі види послуг задовольняються однаковою мірою.

Статистичний аналіз житлових умов передбачає дослідження економічних витрат на користування житлом, які виявляються при придбанні або оренді житла населенням. Регулювання процесу купівлі-продажу житла здійснюється на ринку житла, характеристиками якого є попит і пропозиція на житло, платоспроможність населення, обсяги нового житлового будівництва тощо.

Розрізняють первинний ринок житла, на якому здійснюється купівля й продаж щойно побудованих квартир і будинків, та вторинний ринок житла, де продаються і купуються вже заселені квартири й будинки.

Крім зазначених коефіцієнтів, вивчати житлові умови населення можна:

· застосовуючи метод статистичних групувань (за показниками забезпеченості населення житлом і житлово-комунальними послугами, за характеристиками благоустрою населення);

· розраховуючи показники ряду розподілу (для оцінки диференціації житлових умов різних соціальних груп населення);

· вивчаючи взаємозв’язки між характеристиками житлових умов (між рівнем матеріальної забезпеченості населення і показниками якості житла, доходами населення й витратами на житлово-комунальні послуги);

· аналізуючи структурні зрушення (в складі житлового фонду, на ринку житла);

· використовуючи індексний метод (для виявлення змін у забезпеченості житлом населення й оцінки ефективності функціонування ринку житла).

Статистичне дослідження житлових умов населення стає дедалі актуальнішим, оскільки в ринкових умовах житло є товаром тривалого користування, наявність або відсутність якого у людини — один з індикаторів величини рівня бідності населення країни.

Термінологічний словник

Благоустрій житлового фонду характеризується питомою вагою загальної житлової площі в структурі всієї загальної житлової площі житлового фонду, обладнаної водопроводом, каналізацією, центральним опаленням, газом, гарячим водопостачанням, ваннами, підлоговими електроплитами.

Житлове господарство являє собою галузь економіки, завдання якої полягає у розселенні населення відповідно до потреб економіки і в створенні сприятливого середовища проживання для людини шляхом задоволення її житлово-комунальних та побутових потреб.

Житловий фонд — це сукупність житлових приміщень незалежно від форм власності, включаючи житлові будинки, спеціальні будинки (гуртожитки, притулки, будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів — дітей і дорослих, дитячі будинки, інтернати при школах і школи-інтернати), квартири, службові житлові приміщення, інші житлові приміщення в будинках, придатних до проживання.

Загальна площа житлових приміщень складається з площі житлових кімнат (спальні, вітальні, їдальні) і підсобних приміщень (кухні, ванної кімнати та душової, санвузла, квартирного коридору й т. ін.) з урахуванням площі лоджій, балконів, терас.

Коефіцієнт конкордації — показник, за допомогою якого можна оцінити комплексність житлово-комунального обслуговування населення регіонів та виділити регіони з високим і низьким рівнем доступу населення до житлово-комунальних послуг.

Коефіцієнт поліпшення житлових умовє характеристикоюякості житлових умов населення. Він являє собою частку домогосподарств, які одержали житло за певний період часу в структурі загальної кількості домогосподарств, що перебували на квартирному обліку на кінець цього періоду.

Завдання для самоконтролю

1. Статистичні характеристики житлових умов.

2. Завдання статистики житлових умов населення.

3. Житловий фонд і його класифікація.

4. Показники руху житлового фонду.

5. Визначення показників забезпеченості населення житлом.

6. Благоустрій та його статистичний аналіз.

[1] Доходи і витрати домогосподарств України.

Читайте також:

1. А. Заходи, які направлені на охорону навколишнього середовища та здоров’я населення.
2. Адміністративний поділ, площа і населення українських земель у складі Речі Посполитої в першій воловині ХVІІ ст.
3. Аналіз диференціації населення за доходами
4. Антропологічні особливості давнього населення території України
5. Безробіття і зайнятість населення: причини, види та наслідки
6. Блок 5. Доходи та рівень життя населення.
7. Вартість робочої сили і доходи населення
8. Вартість робочої сили. Рівень життя й доходи населення
9. ВВП та добробут населення
10. Вибіркове спостереження населення.
11. Види злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення
12. Види і структура доходів населення та джерела їх формування.

Переглядів: 3359