МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Майно комерційного банку, статутний капітал і порядок його формуванняРеформування банківського сектору пов'язане з діями на рівні національної банківської системи, що тягне за собою як закриття або реорганізацію банків (які не можуть виконати вимоги НБУ щодо капіталізації та неплатоспроможність яких створює загрозу системного ризику), так і висування певних вимог до капіталу банків. Центральний банк пройшов довгий шлях, перш ніж запровадив вимоги до капіталу, що відповідають міжнародним стандартам і базуються в першу чергу не на розмірі статутного фонду, а на співвідношенні капіталу та активів, тобто демонструють реальний запас надійності банку та відображають суму, на яку активи перевищують зобов'язання банку. Зрозуміло, що питання капіталізації є достатньо складним, отже, вирішуючи його, поряд із загальним підходом, визначеним центральним банком, слід враховувати й специфіку операцій кожного банку. Так, і досі залишається спірним питання про необхідність зменшення чи збільшення кількості банків в Україні, у кожної з позицій є чимало прибічників. Водночас не викликає сумнівів необхідність капіталізації банківських установ відповідно до встановлених нормами права вимог. В Україні в останні декілька років спостерігалася тенденція нарощування капіталів не за рахунок отриманих прибутків (як це передбачено законодавством), а іншими, не завжди легітимними шляхами. Прикладом може бути поповнення статутного фонду шляхом проведення переоцінки (нерухомого та рухомого майна, у тому числі цінних паперів). Зокрема, у 2002—2003 роках застосовували такі методи нарощування капіталу, як звільнення коштів із резервів та збільшення субординованого боргу. Щодо останнього, НБУ вважає такий інструмент, як субордигюваний борг, небажаним для застосування в Україні, як і недопущення збільшення капіталу шляхом переоцінки основних ресурсів. Капітал покликаний захистити інтереси вкладників, він покриває збитки банку. Органи нагляду відповідальні певною мірою за збереження коштів вкладників, саме тому, що одним із завдань НБУ є підтримка стабільності функціонування банківської системи та захист клієнтів. До капіталу слід пред'являти дві вимоги: відповідність мінімальному розміру капіталу банку й адекватність його рівня ризику. Закон «Про банки і банківську діяльність» визначив мінімальний розмір статутного капіталу: для місцевих кооперативних банків — 1 млн. євро; для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області, — 3 млн євро; для банків, що здійснюють діяльність на всій території України, — 5 млн. євро. Первісно питання капіталізації та встановлення мінімальних розмірів статутних фондів комерційних банків визначали такі акти, як: Постанова Верховної Ради України від 01 лютого 1996 р. (на 1 січня 1998 р. вимагався мінімальний капітал у сумі, еквівалентній 1 млн екю); Постанова НБУ № 147 від 30 березня 1999 р., яка цей строк пролонгувала. Постанова НБУ № 156 від 31 березня 1999 р. визначила, що до 01 липня 1999 р. банки зобов'язані забезпечити нарощування капіталу в розмірах, передбачених для збереження ліцензій на відповідні види банківської діяльності. У свою чергу, Капіталізаційна програма НБУ, розрахована до 2007 р., визначила, що залежно від статусу фінансові установи станом на 1 січня 2004 р. мають сформувати нові нормативи мінімального капіталу: міжрегіональні банки — 5,5 млн. євро, регіональні — 3,5 млн євро, місцеві — 1,15 млн євро. Центральний банк на виконання вимог законів «Про Національний банк України» та «Про банки і банківську діяльність» з метою забезпечення стабільної діяльності банків і своєчасного виконання ними зобов'язань перед вкладниками в 2001 р. ухвалив Інструкцію про порядок регулювання діяльності банків в Україні. Зазначена Інструкція встановила, зокрема, порядок визначення регулятивного капіталу банку та економічні нормативи, що є обов'язковими до виконання всіма банками, у тому числі нормативи капіталу: мінімальний розмір регулятивного капіталу, адекватність регулятивного капіталу, адекватність основного капіталу. Поряд і з цим Національний банк закріпив градацію визначення нормативів мінімальних розмірів статутних капіталів для банків, що вже діють, і для новостворених банків. При цьому розмір капіталу має зростати залежно від строку, протягом якого банки працюють на ринку професійних послуг. Наприклад, для банків, що діють на території всієї України (міжрегіональних), у тому числі спеціалізованих інвестиційних і розрахункових (клірингових), центрального кооперативного банку, мінімальний розмір регулятивного капіталу на 1 січня 2007 р. має становити не менше ніж 8 млн. євро (п. 2.2 Інструкції). НБУ встановив порядок визначення регулятивного капіталу банку та ряд економічних нормативів, що є обов'язковими до виконання всіма банками, у тому числі: нормативи капіталу (мінімальний розмір регулятивного капіталу, адекватність регулятивного капіталу, адекватність основного капіталу); нормативи ліквідності (миттєва ліквідність, поточна ліквідність, короткострокова ліквідність); нормативи кредитного ризику (максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента, великих кредитних ризиків, максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам); нормативи інвестування (інвестування в цінні папери окремо за кожною установою, нормативи ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку). Базою для розрахунку економічних нормативів є регулятивний капітал банку. Банки з метою визначення реального розміру регулятивного капіталу з урахуванням ризиків у своїй діяльності зобов'язані постійно оцінювати якість усіх своїх активів і позабалансових зобов'язань (здійснювати їх класифікацію, визначати сумнівні та безнадійні щодо погашення); здійснювати відповідні коригування їхньої вартості шляхом формування резервів для покриття очікуваних (можливих) збитків за зобов'язаннями контрагентів. Норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника адекватності регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її беруть на себе власники банку. І навпаки: чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її беруть на себе кредитори або вкладники банку. Норматив адекватності регулятивного капіталу встановлюють для запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів або вкладників банку. Значення показника адекватності регулятивного капіталу визначається як співвідношення регулятивного капіталу банку до сумарних активів і певних позабалансових величин, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму відповідних резервів за активними операціями. Для розрахунку показника адекватності регулятивного капіталу банку активи останнього поділяють на п'ять груп за ступенем ризику та підсумовують з урахуванням відповідних коефіцієнтів зваження. У свою чергу, норматив адекватності основного капіталу встановлюють, щоб визначити спроможність банку захистити кредиторів і вкладників від непередбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру того чи іншого ризику. Показник адекватності основного капіталу банку розраховують як співвідношення основного капіталу до загальних активів банку. З 1 березня 2004 р. значення нормативу адекватності капіталу банків має складати 10%. Це викликано невідповідністю капіталізації банківської системи та темпів зростання її активів. Зокрема, за підсумками 2003 р. зростання активів склало близько 57%, а сукупного капіталу системи — усього 30,7%. Такий дисбаланс у темпах зростання може призвести не лише до недостачі ресурсів для кредитування клієнтів та підвищення процентних ставок, але й до збільшення кредитних ризиків банківської системи. Для забезпечення реальної капіталізації банків України всі банки поділяють за рівнем достатності капіталу на: добре капіталізовані, достатньо капіталізовані, недокапіталізовані, значно недокапіталізовані, критично недокапіталізовані. Законодавств України передбачає, що регулятивний капітал банку складається з основного (І рівня) капіталу та додаткового (II рівня) капіталу. Основний капітал вважається незмінним, таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу та має повністю покривати поточні збитки. Основний капітал (капітал І рівня) складається з таких елементів: а) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал; б) відкриті резерви, створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, що оприлюднені банком у фінансовій звітності), до яких можна віднести дивіденди, спрямовані на збільшення статутного капіталу; емісійні різниці; резервні фонди, створені згідно із законами України; загальні резерви, створені під невизначений ризик при проведенні банківських операцій; прибуток минулих років; прибуток минулих років, що очікує на затвердження. При цьому умовою включення зазначених вище складових до основного капіталу є відповідність критеріям, визначеним законодавством, зокрема: відрахування до резервів і фондів здійснено з прибутку після або до оподаткування, зважаючи на всі потенційні податкові зобов'язання; призначення резервів та фондів і рух коштів за цими резервами і фондами окремо розкрито в оприлюднених звітах банку; фонди перебувають у розпорядженні банку і можуть бути необмежено та негайного використані для покриття збитків; покриття збитків за рахунок резервів та фондів проводиться лише через рахунок прибутків та збитків. Загальний розмір основного капіталу визначають з урахуванням розміру очікуваних (можливих) збитків за невиконаними зобов'язаннями контрагентів та зменшують на суму недосформованих резервів під можливі збитки за: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 30 днів та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами, ліквідовуються за рішенням уповноважених органів або зареєстровані в офшорних зонах, а також на суму нематеріальних активів за винятком суми зносу; капітальних вкладень у нематеріальні активи; збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують на затвердження; збитків поточного року. Додатковий капітал (капітал II рівня) має менш постійний характер, його розмір зазнає змін. Він складається з таких елементів: резерви під стандартну заборгованість інших банків; резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків; результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні; результат переоцінки основних коштів; прибуток поточного року; субординований борг, що враховується до капіталу (субординований капітал). За європейськими правилами власний капітал складається з двох частин, що відрізняються одна від одної за характером: базового та додаткового капіталу. До базового капіталу належить сплачений капітал учасників та невиплачені прибутки, його склад залежить від організаційно-правової форми підприємства. Додатковий капітал виконує функції власного капіталу в обмеженому розмірі, оскільки реалізувати його можна лише умовно. Він підлягає поверненню або може розглядатися як гарантія пайщиків кооперативного банку. У якості власного капіталу банку додатковий капітал не може перевищувати суму базового капіталу. За підсумками року на основі фінансової звітності банки зобов'язані коригувати розмір статутного капіталу, зважаючи на індекс девальвації чи ревальвації гривні, за рахунок та в межах валових доходів або валових витрат банку відповідно до методики, затвердженої НБУ. Додаткова гарантія, яку пропонує статутний капітал банку, полягає також в особливих вимогах його формування. По-перше, формувати та збільшувати статутний капітал банку можна виключно за рахунок грошових внесків (на відміну від господарських товариств, для яких не встановлюється виключна норма). Грошові внески для формування та збільшення статутного капіталу банку резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти — в іноземній вільно конвертованій валюті або у гривнях. Перерахування розміру статутного капіталу у гривні здійснюють за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ на день укладення установчого договору (ст. 31 Закону «Про банки і банківську діяльність»). По-друге, статутний капітал банку не можна формувати з непідтверджених джерел. Чинне законодавств встановлює перелік документів, пов'язаних із фінансовою звітністю, і які можуть підтвердити законність джерела походження капіталу і які мають подати до НБУ засновники банку. Забороняється використовувати для формування статутного капіталу банку бюджетні кошти, якщо ці кошти мають інше цільове призначення, банківські метали, а також кошти, одержані в кредит та під заставу. По-третє, банк має право збільшувати статутний капітал, після того як усі учасники повністю виконали свої зобов'язання щодо оплати паїв або акцій і повністю оплачено попередньо оголошений підписний капітал. По-четверте, банк не має права без згоди НБУ зменшувати розмір регулятивного капіталу нижче встановленого мінімального рівня. Капітал банку не може бути меншим за статутний капітал, необхідний для заснування банку. По-п'яте, забороняється використовувати для формування капіталу банку бюджетні кошти, якщо останні мають інше цільове призначення (у цьому разі йдеться про заснування банку із державною формою власності, оскільки частка статутного фонду, що належить державі, має формуватися за рахунок бюджетних ресурсів). Банки, що мають форму господарських товариств, здійснюють емісію власних акцій та оголошують підписку на паї відповідно до законодавства України про господарські товариства та цінні папери з урахуванням особливостей, визначених банківським законодавством. Закон забороняє банкам випускати акції на пред'явника. Водночас наявність збитків у банку не є перешкодою для оголошення підписки на акції або паї банку та збільшення його статутного капіталу. Аналіз статутного капіталу банку, його структури, кількості (розміру) акцій (часток) акціонерів (учасників) банку дозволяє підвищити ефективність управління самим банком і виявити його вплив на формування власних коштів банку, на його економічну базу. Як зауважує С. Ю. Кравцова, дослідження відносин, пов'язаних із статутним капіталом, показало, що їхнім змістом є як майновий, так і управлінський аспект. Сторони самостійно вирішують усі питання, пов'язані з участю у статутному капіталі банку, підписанням договору купівлі-продажу акцій, внесенням вкладів. При цьому вони мають дотримуватися встановлених банківським законодавством порядку та процедури, пов'язаних із формуванням статутного капіталу, його зміною (збільшенням або зменшенням). У відповідності з чинним законодавством без статутного капіталу певного розміру банк не може бути створено. Отже, статутний капітал — це майнова база, необхідна для створення банку, як і будь-якого господарського товариства. Слід враховувати, що статутний капітал є реальним капіталом, оскільки він впливає на формування власних коштів банку та економічних нормативів, на управління банком тощо. Статутний капітал є також функціонуючим капіталом, він виконує функцію, чітко визначену загальним та банківським законодавством. Ліквідність та надійність — необхідні передумови банківських установ. Якщо вони відсутні, існування банку опиняється під загрозою. Практика свідчить, що причиною неплатоспроможності банку здебільшого є недостатньо ефективні заходи із забезпечення ліквідності, а також недостатність власного капіталу. Для уникнення цих перешкод законодавці більшості країн встановлюють структурні нормативи та мінімальні вимоги, які впливають на дії банків. Ліквідність — один з економічних нормативів діяльності банку, який засвідчує здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань і визначається як збалансованість між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати). Ліквідними активами є кошти в касі, які відкриті в НБУ та інших банках, а також активи, що можуть бути швидко проконвертовані в готівкові чи безготівкові кошти. Оскільки банківська діяльність піддається ризику ліквідності (ризику недостатнього надходження коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов'язаннями у зв'язку з неможливістю за певних умов швидко конвертувати фінансові активи у платіжні засоби без суттєвих втрат), банки мають постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на рівні, достатньому для своєчасного виконання всіх прийнятих зобов'язань з Урахуванням їхніх обсягів, строковості й валюти платежів; забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами; формувати оптимальну структуру активів зі збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів. З метою контролю за станом ліквідності банків НБУ встановлює такі нормативи ліквідності: миттєва, поточна та короткострокова. Значення власного капіталу банку можна розкрити через його функції. Зокрема, виокремлюють такі: • функція фінансування (при довгостроковому фінансуванні основні фонди має покривати власний капітал, заснування банку без власного капіталу неможливе); • функція обмеження ризику кредитних та валютних угод; • функція гарантії (забезпечення можливих збитків, пов'язаних з неповерненням кредитів, курсовими збитками за операціями з цінними паперами та валютами, ризиком зміни процентних ставок тощо). • функція забезпечення довіри клієнтів. Науковці висловлюють різні думки щодо функцій статутного капіталу банку. Наприклад, С. Ю. Кравцова виокремлює три функції: захисно-гарантійну, правовизначальну для акціонерів та базову. Т. В. Капаніна і Е. А. Сударькова також називають три функції статутного капіталу: стартову, гарантійну та значення долі участі кожного акціонеру в товаристві. В. Долинська серед функцій статутного капіталу згадує функцію матеріальної бази для діяльності акціонерного товариства, гарантійну та встановлення долі участі кожного акціонера в статутному товаристві та його прибутках. Розмір статутного капіталу можна розглядати і як своєрідний економічний бар'єр на шляху створення банків, майбутнє яких, зважаючи на кошти можливих акціонерів (учасників), може виглядати достатньо проблематичним. Банки формують резерви за рядом власних операцій, у тому числі за активними операціями: кредитними; операціями із цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими на 31 день і більше та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами, ліквідовуються за рішенням уповноважених органів або зареєстровані в офшорних зонах. Обов'язковому резервуванню підлягають також усі залучені та обліковані на балансі банку кошти клієнтів як у національній, так і в іноземній валюті, за винятком кредитів, залучених від інших банків та іноземних інвестицій, отриманих від міжнародних фінансових установ. Порядок формування обов'язкових резервів для банків визначений відповідним положенням НБУ. Норматив обов'язкових резервів єдиний для всіх банків. Проте за центральним банком залишено право встановлювати диференційовані нормативи обов'язкового резервування для різних видів зобов'язань залежно від природи останніх (депозити, ощадні вклади, кошти в розрахунках, поточні рахунки клієнтів, рахунки бюджетних організацій тощо) та строку зобов'язань або пасивів (короткострокові та довгострокові пасиви). Читайте також:
|
||||||||
|