Застосування деривативів у банківській діяльності

Деривативи — стандартні документи (похідні цінні папери), що засвідчують право та (або) обов'язок придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на певних умовах у майбутньому.

Актив, що закладений в основу строкового контракту, називають базисним або базовим активом. Оскільки строковий контракт виникає на підставі базисного активу, його також називають похідним активом або похідним інструментом, а строковий ринок часто називають ринком похідних цінних паперів.

У якості активів у міжнародній практиці використовують товарні (за їх основу беруть будь-який затверджений біржею товар), валютні (ґрунтовані на операціях купівлі-прода-жу валюти), фондові (базовими активами є акції, облігації, індекси), ф'ючерсні (право на купівлю-продаж ф'ючерсів з відповідним базисним активом).

Незважаючи на відносно молодий вік та динамічність розвитку, ринок деривативів є важливим сегментом ринкової економіки, хоча й досі мало досліджений у країнах СНД, що, проте, не применшує його значення як постійного джерела залучення позикових коштів.

Похідні інструменти виконують цілу низку функцій на ринку позичкових капіталів, у тому числі страхування від ризиків несприятливих коливань процентних ставок, курсів цінних паперів, валюти тощо; спекулятивну функцію, оскільки пропонують необмежену потенційну можливість для понадприбуткових операцій. Водночас похідні інструменти містять і елементи окремих довгострокових боргових інструментів ринку капіталів, що дозволяє створювати нові різновиди досить прибуткових інструментів.

Ринок деривативів має внутрішню структуру, у якій можна виокремити первинний і вторинний (біржовий та позабіржовий) ринки. Втім, якщо для цінних паперів біржовий ринок є переважно вторинним, для деривативів вони практично співпадають. При такій організації ринку похідних контрактів можливе як розширення, так і миттєве звуження його обсягів. Чинне законодавство встановлює порядок випуску та обігу фондових деривативів.

На біржовому ринку в обігу перебувають два основні види фінансових інструментів — стандартизовані ф'ючерсні та опціонні контракти. Позабіржовий ринок представлений чисельними інструментами, у тому числі форвардними контрактами, позабіржовими опціонами, варантами, свопами, угодами про майбутню процентну ставку, угодами про максимальну або мінімальну процентні ставки тощо.

Слід зазначити, що держава приділяє велику увагу питанням регулювання операцій із похідними цінними паперами. Зокрема, з метою забезпечення координації діяльності з підготовки та атестації фахівців, які здійснюють дилінгові операції на валютних ринках, НБУ розробив Типову програму підготовки таких фахівців та визначив вимоги до вищих закладів освіти, які можуть надавати відповідну освіту.

За видом інструментів, що їх пропонує ринок деривативів, останній можна поділити на форвардний, ф'ючерсний, оп-ціонний та ринок свопів.

Форвардний ринок поділяють на:

• ринок класичних форвардних контрактів (тобто контрактів, головна мета яких полягає в поставці базисних активів та хеджируванні позицій учасників);

• ринок репо;

• ринок «при випуску» (when-issued market).

Форвардний контракт — угода між двома сторонами про майбутню поставку певного активу на даних умовах у визначений термін у майбутньому. Як правило, форвардні контракти укладають поза біржею, і це тверда угода, обов'язкова для виконання обома сторонами, що беруть участь у контракті.

Контракт не є стандартизованим, і сторони мають можливість обирати для себе умови, які відповідають специфіці їхньої діяльності. Проте відсутність певного стандарту форвардних контрактів спричиняє майже повну відсутність вторинного ринку на такі контракти, за виключенням форвардного валютного ринку. Тому ліквідувати власну позицію за контрактом кожна сторона може лише за згодою іншої сторони.

Обов'язковими умовами форвардного контракту є предмет контракту, його якість, розмір, договірна ціна, строк і місце поставки. Ціна активу (виконання, поставки) залишається незмінною протягом всього строку дії форвардного контракту, хоча в наступному контракті може бути вказана інша ціна виконання, яка відрізнятиметься від попередніх (форвардна ціна).

Частіше за все форвардні контракти укладають для реального продажу або купівлі відповідного базисного активу, хоча можливе укладання контракту і з метою страхування (хеджування) від можливої несприятливої зміни ціни. При цьому укладення контракту не вимагає від контрагентів будь-яких попередніх витрат та внесків, які передбачають, зокрема, опціони або ф'ючерси. Водночас може виникнути необхідність оплати комісійних і накладних витрат, пов'язаних з оформленням угоди.

Достатньо розповсюдженими є форвардні контракти на валюту, що становлять ліквідний інструмент, яким оперують великі банки й фінансові компанії, що здійснюють торгівлю від свого імені і для своїх чисельних клієнтів за допомогою електронних мереж на світових валютних ринках.

Законодавство України встановлює правила випуску та обігу валютних деривативів. Згідно з цими Правилами під форвардним валютним контрактом розуміють угоду між двома банками, яка має на меті запобігання ризикам змін в майбутньому курсів валют та процентних ставок за депозитами в іноземній валюті. Дві сторони угоди зобов'язані визначити певну процентну ставку та курс на певний період часу для узгодженої суми валюти починаючи з визначеної контрактом майбутньої дати розрахунків (мінімум один місяць із дати укладення угоди). Метою укладення такої угоди є здійснення хеджування (страхування) зміни депозитних ставок (без необхідності здійснення загальновживаного депозиту форвард) або мінімізація ризиків, пов'язаних зі зміною курсу валют.

Операції репо.Ринок репо є досить важливим сегментом сучасного третинного ринку похідних інструментів. Його головною функцією є запозичення цінних паперів під гарантію грошових сум і коштів під цінні папери. Операції репо є формою операцій із цінними паперами, які розповсюджені у країнах із розвиненими фінансовими ринками. Такі операції ґрунтуються на укладенні договору між двома сторонами про зворотний викуп цінних паперів. За такою угодою одна сторона продає іншій цінні папери (облігації) із зобов'язанням викупити їх через певний проміжок часу за більш високою ціною. Така різниця розглядається як винагорода первинному покупцеві. При здійсненні операцій репо відбувається перехід права власності на цінний папір, що вигідно відрізняє її від простого кредитування під заставу цінних паперів. Можна говорити, що зазначені операції є свого роду кредитом під строго фіксований процент, який є на практиці достатньо низьким.

Часто угоди здійснюють фонди (зокрема, хедж-фонди), щоб зайняти позиції за державними цінними паперами, використовуючи так званий фінансовий важіль (1еуега§е). Операції репо не є довгостроковими, термін їх провадження не перевищує декількох тижнів. Розповсюджені операції репо на ринку облігацій. Найбільш розвинений ринок репо на державні цінні папери в США і Великобританії. Менш розвинений в Японії, Франції, Італії, Канаді. У Німеччині цей ринок практично відсутній, хоча німецькі державні цінні папери користуються достатнім попитом у Лондоні.

За зовнішньою формою операції репо є елементами ринку деривативів: вони служать інструментом підтримки ліквідності та покликані забезпечити потребу в короткостроковому кредитуванні. Деякі фахівці вважають, що ринок репо приходить на зміну традиційному короткостроковому банківському кредитуванню.

Опціоном називають стандартний контракт, який засвідчує право (але не обов'язок) його власника на придбання або продаж фіксованої кількості базисного активу за встановленою ціною в термін, визначений у ньому. Такий контракт укладають дві сторони, одну з яких можна назвати інвестором або покупцем контракту (держателем), а другу — емітентом або продавцем (надписником опціону).

До основних переваг опціону відносять високу рентабельність операції та мінімізацію ризиків для держателів, можливість роботи на тих самих умовах, що і з ф'ючерсами, у тому числі й переходу на ф'іочерсні контракти, а також можливість вибору для інвестора з великої кількості стратегій спекулятивних операцій та хеджирування.

В опціоні крім базисного активу зазначаються ціна, кількість і строк виконання контракту. При купівлі опціону зазначені в ньому активи не продаються і не купуються, купується лише право в майбутньому укласти угоду щодо їх купівлі або продажу. За опціоном покупець взагалі має право відмовитися від угоди без відшкодування збитків. Тобто опціонний контракт є зворотним, оскільки покупець не бере на себе зобов'язання здійснити зазначену угоду за будь-яких умов і може відмовитися від неї без пояснень, незалежно від ціни та інших умов, тоді як для продавця контракт є обов'язковим і відмовитися від його виконання він не може. Власник опціону може продати його без будь-яких обмежень, і при цьому не потрібний узгоджувальний підпис. При придбанні контракту покупець сплачує продавцю певну суму — опціонну премію, яка в майбутньому покупцю не повертається. Розмір премії встановлюється продавцем і залежить від багатьох умов, у тому числі від забезпечення гарантії виконання зобов'язання. Термін дії опціонного контракту або термін виконання зазначається в контракті і складає З, 6 або 9 місяців з дати укладення контракту. Цей термін є фіксованим і встановлюється біржовими правилами. Збільшення терміну дії опціонного контракту при біржовій торгівлі не допускається.

У біржовій практиці опціонні контракти укладають на різні базисні активи, у тому числі акції, процентні цінні папери, індекси, валюту, товари тощо.

Ф'ючерсиі контракти є строковими стандартними документами, що засвідчують зобов'язання однієї сторони продати та іншої сторони купити відповідну кількість товару (у тому числі цінних паперів) у певний строк у майбутньому із фіксацією ф'ючерсної ціні товару сторонами під час укладання контракту на біржі. До обов'язків продавця ф'ючерсу належить також поставка цінних паперів або товару, що є предметом угоди.

Ф'ючерсні контракти є різновидом форвардних угод, проте на відміну від останніх здійснюються лише через спеціалізовані ф'ючерсні біржі, що робить їх стандартизованими.

Фахівці вбачають переваги ринків ф'ючерсних контрактів порівняно з ринками первинних цінних паперів, у тому числі: більш низьку вартість операцій, їхню підвищену ліквідність порівняно з цінними паперами, швидкість виконання, більш високий рівень ліверіджа тощо. Ф'ючерси широко використовують для хеджування товарних цінових, процентних, валютних ризиків. Метою таких контрактів є хеджирування, або гра на різницях курсу.

Позитивним моментом ф'ючерсних контрактів є і те, що всі вони здійснюються через розрахункову палату біржі, яка реєструє кожний контракт, проводить кліринг та гарантує їх виконання. Саме тому при укладанні контракту немає потреби перевіряти фінансовий стан контрагента, його платоспроможність, оскільки незалежно від всіх обставин виконання контракту гарантовано розрахунковою палатою.

Особа, яка за дозволом біржі підписує і продає контракт (продавець), бере на себе зобов'язання поставити в певний термін зазначений у контракті актив і отримати за нього певну суму. Така особа займає коротку позицію. У свою чергу, особа, яка придбає цей контракт (покупець), бере на себе зобов'язання прийняти цей актив і сплатити за нього в зазначений термін певну суму, займає довгу позицію. З моменту укладення та реєстрації контракту другою стороною контракту для цих осіб стає розрахункова палата біржі, яка для продавця виступає покупцем контракту, а для покупця — продавцем. Усі наступні розрахунки здійснюються не між учасниками угоди, а між ними і розрахунковою палатою. При торгівлі ф'ючерсними контрактами учасники угоди зобов'язані зробити певний гарантійний внесок (первинне маржове покриття), який складає від 3 до 6% від ціни контракту.

Згідно з чинним законодавством опціони та ф'ючерси на будь-який базовий актив, укладені як стандартизовані контракти, є похідними цінними паперами, обіг яких здійснюється виключно на фондових чи товарних біржах або в організаційно оформлених позабіржових торговельно-інформаційних системах (ТІС) за правилами, встановленими біржами (ТІС) і затвердженими Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку відповідно до вимог Положення про реєстрацію фондових бірж та торговельно-інформаційних систем і регулювання їхньої діяльності.

При цьому законодавство встановлює, що базовим активом ф'ючерсів можуть бути тільки товарні ресурси або кошти (валютні цінності). Використання товарних ресурсів як базових активів має бути погоджене емітентом у Міністерстві економіки України або (щодо коштів чи валютних цінностей) у НБУ перед реєстрацією випусків цих похідних цінних паперів у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Курсові індекси (показники) можуть бути базовим активом опціонів або ф'ючерсів тільки в разі надання цим індексам (показникам) офіційного статусу відповідно до нормативних актів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку і тільки за умови регулярної публікації курсових індексів (показників) в періодичних виданнях України протягом року.

Випуск опціонів та ф'ючерсів може здійснюватися як в паперовій (документарній), так і в безпаперовій (бездокументарній) формах.

Свопи. З 1985 р. з моменту створення Міжнародної асоціації своп-дилерів (International Swap Dealers Association) процентні свопи почали вживати як стандартні фінансові інструменти. З 90-х років операції своп почали проводити практично всі розвинені країни, їх центром стала Європа, що пов'язують з високою ліквідністю європейського ринку та його широкими можливостями. Цей ринок характеризується юридичною стандартизацією контрактів, розвитком інформаційних систем та засобів зв'язку.

Чинне законодавство України під своповим контрактом розуміє контракт на обмін певної кількості цінних паперів, товарів, коштів або фінансових інструментів, призначений на певну дату в майбутньому.

Хоча в міжнародній банківській практиці в якості свопу можуть здійснюватися декілька операцій, у тому числі: тимчасове придбання з гарантією наступного продажу; одночасна обмінна операція з цінними паперами, при цьому можливе проведення свопу з метою збільшення терміну — продаж цінного паперу та придбання іншого з більш довгим терміном погашення; операція обміну національної валюти на іноземну із зобов'язанням зворотного обміну через певний час (як правило, здійснюється між центральними банками); продаж готівкової валюти (спот) з одночасним придбанням її на термін (форвард) або навпаки тощо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Облігації як об'єкт банківської діяльності	\|	Використання векселів у банківській діяльності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.